СвТ. Том 5. Розділ 2-3
Розділ 2. Шокуючий ранок: справа про вбивство з проштрикуванням!! Частина 3
Розділ 2. Шокуючий
ранок: справа про вбивство з проштрикуванням!! Частина 3
– …Не зовсім розумію, але добре, що в тебе є мотивація.
Алексія взяла ініціативу на себе і повела її в задню частину бібліотеки, де відімкнула двері.
– Як ти отримала ключ? – запитала Клер.
– Коли ти принцеса, то маєш певні переваги.
– Чудово. Це заборонена секція?
Кімната всередині була заставлена високими книжковими полицями.
– Ні, тут зберігаються книги. Заборонена секція далі…
Алексія підійшла до величезної книжкової полиці і зупинилася.
– Вона величезна, – зауважила Клер. – Це стародавні рукописи?
– Ця книжкова полиця – магічний артефакт. І в одній з історій, які читав мені батько, є заклинання для цієї штуки.
– Заклинання?
Алексія глибоко вдихнула.
– Абракадабра, відкрийся, сезаме!
Настала оглушлива тиша.
– Це що, жарт?
– Н-ні, я не жартую! Я абсолютно серйозно! Це заклинання має відкрити їх!
– Це абсурд.
– Можливо, я неправильно вимовила заклинання. Мабуть, це було «адапрутенябра»…?
Щойно вона це сказала, як з голосним скрипом книжкова полиця відчинилася.
– Хвилинку… це справді спрацювало?
– Здається, «адапрутенябра» – це правильна відповідь! – з самовдоволеним обличчям сказала Алексія.
– Жодних сумнівів, що правильним було перше, ця штука стара, тож знадобилося більше часу.
Алексія і Клер пройшли крізь вхід, який відкрила величезна книжкова шафа.
– Ого… – в один голос видихнули вони, коли опинилися у забороненій секції.
Розкішна люстра яскраво освітлювала височенні книжкові шафи. Хоча книги на полицях виглядали старими і пошарпаними, це лише додавало їм унікальної атмосфери.
– То як нам визначити, яка з них про історію академії? – запитала Клер, ведучи очима по нескінченних рядах книг.
Якби вони переглядали їх усіх, то це зайняло б час до самого світанку.
– Ми помолимося, – сказала Алексія.
– Не говори дурниць.
– Це не дурниці, клянуся! Ми просто маємо це зробити…
Алексія, ніби божевільна, почала робити дивні рухи біля голови.
– Що ти в біса робиш?
– Створюю атмосферу. Книга з історією академії, книга з історією академії, книга з історією академії… адапрутенябра!
– Який абсурд.
Але наступної миті з’явився промінь світла – і книга упала до них. Вона зависла перед обличчям Алексії і сама відкрилася на першій сторінці.
– Та серйозно…
– Бачиш? Я ж казала тобі.
– Який дурний артефакт. Я майже готова знищити його.
– Будь ласка, не треба. Це так мило і корисно.
– То що ж написано у книзі? – Клер роздратовано нахмурилася.
– Хмм. Я не можу це прочитати.
– Дай гляну… А, стародавнє письмо.
– Я можу читати прості речі, але це трохи вище моїх можливостей. А ти?
– Я знаю лише основи. Це не дуже популярний предмет. Його обирають лише студенти наукового факультету академії.
– Очікувано, еге?
– То що нам робити?
– Думаю, в такі моменти потрібно… адапрутенябра, переклади! – милим голосочком вигукнула Алексія і зробила руками «сердечко».
– Фу, як гидко. Це ніколи не спрацює.
– Ми не дізнаємося, поки не спробуємо. Хто знає, які користі функції воно має?
– П-п-потрібен переклад? Ху-ху-ху… – Моторошний голос прокотився забороненою секцією.
– Що? Воно говорить?!
– Хто тут?
Алексія і Клер озирнулися, але поряд нікого не було.
– Я-а-а-а дух секції заборонених книг. Я м-можу перекласти це для вас.
– Ну, як і очікувалося від цінного артефакту академії.
– Фу… звучить як якийсь товстун.
– Та ну, Клер, не будь такою злою.
– У-у… Б-більше не хочу перекладати…
– Бачиш, він дується.
– Добре, добре! Вибач.
– Пане Заборонена Секція, будь ласка, перекладіть для нас це.
– Ху-ху-ху-ху… Я… я зроблю все можливе! Я-я-яку частину ви хочете, щоб я переклав?
– Ну, ми б хотіли дізнатися, де запечатана права рукава Діаблоса.
– О-о-о, вона під академією. Внизу, у підземних руїнах.
– Гм… он як. Це було легко…
– …Напрочуд компетентно.
Сторінка забороненої книги, яка ширяла в повітрі, сама перегорнулася і перекладений текст ледь помітно світився перед нею.
– К-колись давно Діаблос бився тут з героями. Його руку відсічки і запечатали в цьому місці. Після сталося ще багато чого, і тепер ця місцевість у руїнах.
– Багато чого?
– Очевидно, люди билися за праву руку Діаблоса. Подробиці у книзі не записані, але після низки подій все закінчилося тим, що її сховали у підземних руїнах.
– Як нам туди потрапити?
– Д-десь на території академії є запечатаний храм. Вам потрібно лише потрапити туди.
– І де саме це «десь»?
– Ху-ху-ху-ху…. Я н-не можу сказати вам чогось, що не написано у книзі.
– Тц, жодної користі… – різко сказала Алексія. – Ну, принаймні ми тепер розуміємо, що задумав Культ. Вони намагаються зламати печатку на правій руці.
– Тоді нащо їм викрадати студентів?
– Мабуть, щоб зламати печатку. Її легше зламати магічною силою, яка схожа на ту, що використовували для запечатування.
– Отже, вони шукають серед студентів людей з відповідною магічною силою. Чи слід нам шукати запечатаний храм?
– …Перш ніж ми це зробимо, мені потрібно поговорити з сестрою, – рішуче сказала Алексія.
– О, точно, ти ж частина королівської родини. Хіба ти не могла зробити цього з самого початку?
– Серйозно думаєш, що я нічого не робила?
– Га?
– Я говорила з нею не один раз. Розповідала про інцидент в академії, про події у Святилищі, про все.
– Алексіє…
– Але цього разу… Цього разу в мене нарешті є вагомі докази, тож сестра мені точно повірить.
– В-вболіваю за тебе, Алексіє!
– Стулися, товстуне.
Алексія дивилася вбивчим поглядом.
– Х-хіі… к.
– Алексія… уже час покинути заборонену секцію. Якщо ми затримаємося надто довго, нас хтось знайде.
– Твоя правда. Але перед цим, чи є тут якісь книги про Культ Діаблоса?
Настала коротка тиша.
– …Тут нема.
– Он як… Що ж, раз так, тоді на цьому все.
– Побачимося.
– Бу-бувайте… Бережіть себе…
Тіла Алексії та Клер огорнуло магічною силою і, перш ніж вони це усвідомили, обидві дівчини опинилися у початковому сховищі книг.
– Як тільки сестра побачить це, я впевнена… – почала говорити Алексія, виходячи зі сховища і притискаючи до грудей книгу.
І в цей самий момент…
– Куди це ви без дозволу берете заборонену книгу?
– …кх?!
Алексія і Клер одночасно обернулися.
За книжковою шафою стояв високий старий. Він мав довге, худе обличчя з запалими очима, які ніби випиналися вперед, поки він пильно дивився на них.
– В-ви головний бібліотекар… – Алексія намагалася сховати книгу за спиною, але вже було пізно.
– Навіть для вас, принцесо Алексіє, взяти без дозволу книгу з забороненої секції – це серйозний злочин. Для вашої співучасниці, яка не належить до королівської родини, ситуація удвічі гірша.
Клер насупилася, коли чоловік поглянув на неї.
На неї чекало відсторонення або навіть виключення. Це також могло негативно вплинути на її молодшого брата.
– Чи слід нам його убити…? – тихо запитала вона. В її очах не було ні краплі вагання.
Алексія поспішно відштовхнула Клер.
– П-послухайте, головний бібліотекарю! У нас є справді вагома причина для цього! Чи не могли б ви для початку хоч вислухати нас?
– Раз це принцеса Алексія, то хіба ж я можу відмовити?
– Безмежно вдячна.
– Поговоримо в іншому місці. Ідіть за мною.
З цими словами чоловік вийшов з бібліотеки.
Алексія, яка слідувала за ним, прошепотіла до Клер, яка була позаду:
– Агов, що ти в біса думала?
– Якщо мене заарештують, люди чіплятимуться до Сіда! Вони знущатимуться з нього і казатимуть, що його сестра злочинниця! Він такий тендітний, що навіть може покінчити життя самогубством…
– Точно, ні. Він цього ніколи не зробить, – Алексія зітхнула.
– Принцесо Алексіє, будь ласка, ідіть швидше, – поквапив головний бібліотекар.
– О, не хвилюйтеся, ми йдемо.
Алексія взяла Клер за руку і побігла за чоловіком.
Коментарі
Дописати коментар