СвТ. Том 5. Розділ 2-4
Розділ 2. Шокуючий ранок: справа про вбивство з проштрикуванням!! Частина 4
Розділ 2. Шокуючий ранок: справа про вбивство з проштрикуванням!! Частина 4
***
– Перепрошую, як далеко ви нас ведете? – звернулася Алексія до головного бібліотекаря, який ішов попереду.
Вона бачила його високу постать, коли чоловік ішов темним коридором.
– Ми майже на місці, – відповів він.
– Знаєте, ми могли б просто поговорити в одному з класів.
– …Тоді чому б нам не зробити це прямо тут?
З цими словами головний бібліотекар зупинився. Він стояв прямо посеред коридору.
– Тут? – запитала Алексія.
– Так. Підготовка завершена.
Він повернувся і ледь помітно посміхнувся.
Це була неприємна посмішка. Принцеса насупилася.
– …Алексіє, – Клер, яка була позаду, поплескала її по плечу. – Туман…
– Що? – Озирнувшись, вона помітила, що біла імла швидко огорнула коридор. – Чому тут туман…
Імла швидко ставала густішою.
Пролунав звук, ніби щось тріщало.
– Це так само, як тоді, коли на мене напали.
– Справді?
А потім світ розбився.
Пролунав звук розбитого скла – і все навколо розлетілося на друзки.
– Щ-що відбувається?!
Хоча вони щойно були в коридорі академії, їхнє оточення раптом змінилося.
Тепер навколо був світ, оповитий білим туманом.
У повітрі витав солодкий запах.
– Алексіє, приготуй меч.
Дослухавшись наполягання Клер, вона так і зробила.
– Ми оточені.
– Га?
Алексія шукала знаки і помітила групу людей, які чекали в тумані. Вони повільно наближалися, пильно стежачи за ними. Атмосфера була далекою від дружньої.
– Ти дуже спостережлива, Клер.
– Мій друг-привид вправний у такому.
– А, зрозуміла. – Далі Алексія спрямувала меч на чоловіка перед ними і загрозливо знизила голос: – Отже, головний бібліотекарю.
Він стояв у тумані з ледь помітною посмішкою на обличчі.
– Чим можу допомогти, принцесо Алексіє?
– Що ви задумали?
Алексія не була настільки дурною, щоб довіряти йому в такий момент.
– О, що ж. Ти розумніша, ніж я думав.
Бібліотекар дістав пару великих мачете, по одному на кожну руку.
– Досить небезпечна зброя, га? Як на мене, бібліотекар має битися ручкою і папером.
– Ручка і папір призначені для малювання ідеалів. Реальність створюється мечем.
З цими словами він змахнув обома мачете, готуючись.
– Я розберуся з бібліотекарем, – сказала Алексія. – Ти, Клер, розберися з іншими.
– Зрозуміла.
Вони стали спиною до спини зі зброєю напоготові, і битва почалася.
З білого туману з’явилися два мачете. Алексія ухилилася від першої атаки, відступивши пів кроку назад, а потім відбила наступну мечем.
– О?
Коли очі бібліотекаря розширилися, Алексія перейшла в контратаку.
Удар меча, плавний і непохитний, провів неглибоку рану на його обличчі.
– О, ну, ну, – бібліотекар відступив туди, звідки почав, і стер кров зі щоки. – Мушу визнати, я приголомшений. Принцеса Алексія, яку я знаю, не була здатною на такі рухи.
Голос бібліотекаря сповнений щирої похвали.
– Можна сказати, що це стрибок зростання, – відповіла Алексія.
– Навіть так, це приємно дивує. Мечі втілюють накопичену суть власника. Раніше ти лише імітувала принцесу Айріс. Але тепер ти стала вищою за це. Або, точніше, поєднала це з чимось іншим.
– Справді думаєш, що маєш час на аналіз?
– О, звісно.
– Навіть зараз?
Ці слова сказала Клер, яка стояла позаду.
Навколо неї лежало кілька фігур. Вони поволі розсипалися і зникали.
Бібліотекар насупив брови у здивованій марені.
– Ти знищила сімох з Других? Клер Каґено… ти стала переможницею цьогорічного фестивалю Бушін. Однак тоді у тебе не було такої сили. Крім того, тепер ти використовувала якусь дивну силу.
– …Помітив?
– Я бачив, як ти використовувала червоні мацаки. Як цікаво.
Хоча він бився з Алексією, але не залишав поза увагою Клер.
Дві дівчини стали проти головного бібліотекаря.
– Тепер двоє проти одного.
– Тепер ситуація змінилася.
– Думаєте? – він здавався на диво спокійним.
– Ти сильний, але разом ми можемо тебе перемогти.
– А, молодість.
– Хтось здається впевненим у собі.
– Це тому, що я здався.
– Здався?
– Я кинув фехтування. Цей світ такий великий, як би добре ти не володів мечем, завжди знайдеться хтось кращий. Ось чому мені подобається бачити таких талановитих фехтувальників, як ви. Упевнений, ви двоє швидко переможете мене.
– Якщо так, то швидко здавайся. Ми змусимо тебе співати, як птах.
Слова Алексії викликали в бібліотекаря слабку посмішку.
– А, наївність молодості. Якби ти так не покладалася на меч, то зрозуміла б, що є безліч інших способів введення бою.
– Га?
Солодкий запах лоскотав їй носа.
Потім пролунало два дзвінких звуки.
Це мечі Алексії і Клер упали на підлогу.
– Що…
– М-моя сила…
– Цей солодкий запах – наркотик, який розслабляє м’язи і придушує магічну силу.
Головний бібліотекар спостерігав, як двоє дівчат упали на коліна, не маючи змогли протистояти дії наркотику.
– Прокляття… Я думала, ми маємо битися на мечах.
– Ви двоє переповнені талантом, у вас світле майбутнє. Ось чому такі, як я, приходять і забирають все це.
Він дістав мотузку і зв’язав їм руки.
– Чому…? – запитала Алексія. – Чому ти це робиш…?
– І справді… Чому? – зреагував бібліотекар.
– Ти сильний. То чому робиш щось настільки нице…
– Я ж казав, завжди є хтось сильніший. Мій меч давно зламаний.
– Зламаний…? Що це взагалі означає?
Бібліотекар подивився на неї відстороненим поглядом.
– Жив собі темний лицар на ім’я Фенрір. Можливо, ви про нього чули?
– …Ніколи.
– О, упевнений, що чули. Кожен, хто живе у цій країні, знає про нього.
Алексія пригадала учасників минулих фестивалів Бушін, а також подумала про магічних мечників, які зробили собі ім’я в інших країнах, однак ніхто не спав на думку.
– Темний лицар на ім’я Фенрар… Ти ж не говориш про типа з легенди, так?!
– Про нього я і говорю. Колись він був відомий як найсильніший магічний мечник, а його ім’я лунало по всьому світу.
– Чекай! Темний лицар Фенрір жив сотні років тому! Ми навіть не знаємо, чи він насправді існував.
– О, звісно, Фенрір існував. Ба більше, він досі живий.
– Що? Досі живий? Невже… він Крапля Діаблоса?!
Алексія згадала те, що чула у Святилищі. Про те, що існує група під назвою «Коло», яка використовує Краплі Діаблоса для отримання вічного життя.
– Ти і про це знаєш? Що ж, тепер я справді не можу дозволити тобі жити.
– Що ти плануєш з нами зробити?
– Принесу у жертву. Насправді ми не планували вас торкатися, але останнім часом нам не вдалося знайти одержимих демонами.
Бібліотекар дістав з кишені пляшечку з рідиною і підніс до губ Алексії. Воно дуже солодко пахло.
– Що ж, пора спати. Поринь у сон, від якого ти ніколи не прокинешся.
– Кх…
Алексія затамувала подих і відвернулася. Однак її свідомість повільно згасала.
– Алексіє!
– Кл… ер…
І в цей самий момент…
Пролунав звук, ніби щось із силою рвали на шматки.
Виникло відчуття, ніби під потужним тиском рвався сам світ.
Стеля почала тріскатися.
– Що… відбувається?
Бібліотекар поставив пляшечку і поглянув угору.
Із тріщини на стелі спустилася чорна постать.
Пролунав тихий стукіт, і фігура випросталася.
– Ти…
– Це ж ти…
У білому тумані стояв чоловік у довгому чорному плащі.
– Тінь…!! – одночасно сказали два голоси.
Довгий плащ майорів показу, коли він недбало вихопив меч.
З похмурим обличчям бібліотекар приготував свої мачете.
– Я навіть не очікував, що Тінь з’явиться особисто… Мене навіть ніхто не попередив.
– …Ти огидний, – сказав Тінь, глянувши на головного бібліотекаря.
– І що ж в мені огидного?
– Усе.
– …Що ж, можеш повторити. – Головний бібліотекар скривив обличчя. А потім засміявся, ніби ненавидів сам себе. – Життя склалося не так, як я сподівався. Я загубився у вирі подій і був зламаний. Тепер я живу у соромі. Якщо ти кажеш, що я огидний, то мені нічого сказати на свій захист. – Його голос звучав спокійно: – Але воно того вартувало.
– …О?
– Тінь, ти стоїш на кінці моєї подорожі. Це гідна доля для дурня, чий меч зламали, а він зрадив свою країну.
– …Отже, ти вирішив.
– З того часу, як загинув Зенон, я мав неясне уявлення, що це станеться. Принаймні я зустріну свою смерть як фехтувальник – я йду.
Він розігнав туман великими мачете й атакував Тінь.
Мечі втілюють накопичену суть власника. Слова головного бібліотекаря виринули з пам’яті Алексії.
Його удар справді сяяв.
– Чудово.
Тінь виставив свій меч на шляху цього сяйва.
Коментарі
Дописати коментар