СвТ. Том 5. Розділ 2-5
Розділ 2. Шокуючий ранок: справа про вбивство з проштрикуванням!! Частина 5
Розділ 2. Шокуючий ранок: справа про вбивство з проштрикуванням!! Частина 5
І цього виявилося достатньо.
Великі мачете – ефемерні і крихкі – розлетілися на шматки.
– …Вони зламані?
Від них не залишилося нічого, крім самих ефесів, який видали сумний передзвін.
Тінь розмахнуся мечем.
За мить потужний тиск повітря розвіяв білий туман. Весь світ почав вкриватися тріщинами. З тріском вони помережили все навколо.
А потім світ зруйнувався.
Вони повернулися до свого первісного світу, ніби все було лише ілюзією.
Однак головний бібліотекар, який звалився у калюжу крові, доводив, що все це сталося насправді.
– Що ж, Тінь… Я тобі не рівня… – він закашлявся і виплюнув згусток крові.
– Мені ще належить побачити вершину.
Зашурхотівши довгим чорним плащем, Тінь зник.
– То ось на що здатний Тінь? – пробурмотіла Клер.
Сила, з якою він переміг могутнього головного бібліотекаря, не давши тому навіть можливості щось зробити, пустила мурашки по її хребту.
– Він став ще сильнішим… – роздратовано сказала Алексія.
Вони звільнилися від пут і встали. Їхня погляди опустилися на чоловіка в калюжі крові.
– Головний бібліотекарю…
– Мені вже… не допомогти.
У нього була глибока рана на грудях.
– Колись ви були відомим темним лицарем, правда?
Алексія не могла не запитати.
В його останньому ударі була краса, яку могли опанувати лише найкращі.
– Ні… Я просто безіменний мечник, – він похитав головою, коли відповів.
Навіть Алексія могла зрозуміти, що це брехня. Дивлячись на його руки, вона бачила старі шрами.
– Що сталося з вашими руками?
– Їх відрізали. Культ використав свої технології, щоб повернути їх, але вони більше не рухають, як колись. Раніше я користувався витонченішим кликом.
– Хто їх відрізав?
– …Фенрір. Того дня мій меч зламався.
– Чи можу я запитати, що сталося?
– Гаразд… Я поділюся з вами цією історію, поки не випущу останній подих, – сказав бібліотекар, поглянувши на рану на грудях.
Алексія і Клер сіли поруч з ним.
– Це сталося близько п’ятдесят років тому, коли я був членом ордену лицарів цієї країни… – Головний бібліотекар крізь вікно коридору подивився на нічне небо, більш не затягнуте білим туманом, і діставав старі спогади. – Я переміг на фестивалі Бушін і приєднався до ордену. Там я викривав корупцію, ловив лиходіїв і забезпечував собі успішне майбутнє.
– Бачите, я знала, що ви були видатним темним лицарем, – сказала Алексія.
– Завзяття було єдиним, чого я мав удосталь. І саме тому я зрештою знайшов докази несправедливості, якої не слід було чіпати. Я виявив існування паразитів, що засіли у королівстві Мідґар… ні, по всьому світу. Гадаю, принцесо Алексіє, ви також це помітили.
– …Культ Діаблоса.
– Так. Тоді я не знав про їхнє існування. Тому помилково вважав, що жерці Святого Вчення геть збожеволіли – і я пішов прямо до храму.
– До храму?
– Тоді я був таким молодим. Вірив, що доки правда на моєму боці, у мене все вийде. Ось настільки я був упевнений, що ось-ось опущу молот правосуддя на корумпований храм.
– Я і мої люди обшукали будівлю, сподіваючись зібрати вагомі докази злочинів.
– Але… звичайне духовенство не мало нічого спільного з протиправними діями. Вони щиро вірили у Святе Вчення і поширювали його. Те саме стосувалося і вірян. Вони вірили у Святе Вчення всім серцем.
– Лише невелика частинка високопоставлених членів духовенства здійснювали злочини.
– Ми терпляче спостерігали за жерцями і виявили таємну кімнату в підвалі храму. Після спуску довгими сходами перед рани розгорнулася жахлива картина.
– Незліченна кількість гниючих одержимих демонами стогнали, замкнуті там. Вони були пораненими, а деяким із них вживили щось жахливе.
– Поки ми були шоковані цим, двері за нами зачинилися.
– Це була пастка.
– Відчувши вбивчий намір, я інстинктивно спробував захистити себе. Наступної миті мені відкинув потужний упад, і я упав на підлогу.
– Коли я підвівся, то побачив свою відрубану ліву руку й обезголовлені трупи підлеглих, а також… магічного фехтувальника Фенріра, який стояв у центрі всього цього.
– Схопивши меч правою рукою, що залишилася, я у пориві люті кинувся на нього. В результаті я втратив і іншу руку.
– Культ Діаблоса звик усувати таких «борців справедливості», як я.
Він опустив погляд на старі шрами, що врізалися в руки.
– Його сила була непереборною. Коли я лежав ниць, Фенрір притягнув до мене непритомну жінку. Це була моя дружина. Як переможець фестивалю Бушін і видатний член ордену лицарів, я був корисним для Культу. Я продав їм свою душу в обмін на безпеку дружини…
– …Що сталося з вашою дружиною? Якщо вона в безпеці, я обіцяю її захистити.
– На щастя, моя дружина померла від старості, так і не дізнавшись правди.
– Ви не намагалися чинити їм опір?
Головний бібліотекар сумно похитав головою.
– Мою волю до бунту відрізали разом з обома руками. Принцесо Алексіє, будь ласка, будьте обережні. Ви йдете тим же шляхом, що і я. Попереду лежать лише відчай і нескінчена темрява.
Алексія зустрілася з пронизливим поглядом чоловіка, і не відвела очей.
– …Але це те, що я мушу зробити. Цей мій обов’язок як принцеси цієї країни.
Головний бібліотекар дивився на неї з подивом.
– Ви стали такою чудовою людиною. У такому разі я маю сказати вам дещо… – Його дихання стало поверхневим, з кутика рота стікала цівка крові. – Принцесо Алексіє… чи знаєте ви мету Культу Діаблоса?
– Гадаю, вони хочуть воскресити демона Діаблоса.
– Тоді чому вони хочуть це зробити?
– А, ну, це…
Алексія уявлення не мала, що сказати.
Хоча вона знала мету Культу, але ніколи не задумувалася про мотив.
– Є дві причини. Перша – отримати ще більше сили. Усі три герої були жінками. Всі одержимі демонами також жінки. Клітини Діаблоса сумісні лише з жінками. Ось чому культ змушений покладатися лише на недосконалі пігулки, щоб отримати силу.
З цими словами головний бібліотекар вийняв з кишені червоні пігулки.
– Це те, що використав Зенон, – зазначила Алексія.
– Той мій учень був дурнем.
– Чому ви їх не використали?
– Бо це було б ганьбою для темного лицаря… Однак Культ побачив потенціал у цьому препараті. Вони прагнуть розробити ідеальні пігулки вищою ефективністю і без побічних ефектів. Ось чому вони стільки років досліджували кров героїв. Якщо вони відродять демона Діаблоса, то, ймовірно, досягнуть своєї мети й отримають силу, що перевищує навіть силу героїв.
– Звучить так собі.
– Однак друга причина набагато важливіша для Культу. Ти ж знаєш про «Краплі Діаблоса», так?
– Хіба це не те, що дарує вічне життя?
– Щороку можна зібрати лише дванадцять. Якщо випили «Краплю Діаблоса», то старіння зупиниться всього лише на рік. Однак наразі кількість Крапель, які вони можуть отримати, зменшується.
– Тобто, кількість зменшується?
– Я не знаю причини. Але якщо так триватиме, вони скоро втратять своє вічне життя. Для найвищих керівників Культу це неприйнятно. Вони планують оживити демона Діаблоса, щоб знову зібрати велику кількість Крапель і забезпечити собі вічне життя. Культ вже давно править світом із тіні, і саме вічне життя робило їхню справу непохитною. Однак якщо Краплі будуть втрачені, цей фундамент похитнеться… Кха.
Головному бібліотекарю знадобилося трохи часу, щоб відновити дихання. Він поглянув на місяць, який плив у нічному небі.
– Можливо, це не випадковість, що в цю епоху з’явився Сад Тіней. Це початок кінця тривалого правління Культу. Ось чому ви повинні бути обережними. Чи справді ці люди… захищають мир і борються за справедливість?
Алексія не мала на це відповіді.
Їй відомо про Сад Тіней лише те, що вони ворога Культу Діаблоса. Все ж інше було покрите таємницею.
– Можливо, вони… намагаються дещо вкрасти у Культу…
– Вкрасти? Що саме?
– Вічне життя… а також… світ… кха, кха!
– Головний бібліотекарю…
– П-після падіння Культу… світ… належатиме… Саду… Тін… кха…
Чоловік виплюнув величезну кількість крові.
– Головний бібліотекарю!
– При-принцесо Алексіє. – Він важко дихав і ледве вимовив: – Я довіряю вам… долю Мідґару…
І після цього бібліотекар зробив останній подих.
***
Красива молода жінка з вогненно-рудим волоссям оглядала тіло головного бібліотекаря.
Це була Айріс Мідґар, принцеса королівства Мідґар і старша сестра Алексії. Алексія спочатку відправила Клер додому, після чого пішла пояснювати ордену лицарів, що сталося.
– Сестро, перед смертю головний бібліотекар розповів про план Культу. Вони стоять за зникненнями студентів і намагаються розпечатати праву руку Діаблоса, яка зна…
– Досить, – Айріс грубо перебила Алексію.
– Га?
– Мені набридло слухати твої нісенітниці.
– Ні-нісенітниці?
Коментарі
Дописати коментар