Роман ЗЦВ. Розділи 802-803
Розділ 802. Дисципліна залізного батога | Розділ 803. «Великий Тріумф»
Розділ 802. Дисципліна залізного батога
Нове місто… побудоване в цьому місці?
Синдбад заледве вірив власним вухам. Що далі на південь, то вужчим ставав Срібний Потік, поки його повністю не поглинав жовтий пісок у Долині Чорної Води – звідси і назва «земля вигнання».
Як можна вижити у цій безкрайній пустелі без води й оазисів?
Усі люди пісків на кораблі гуділи від слів Тюрама, і не одна особа озвучила питання Синдбада.
– Якщо немає води, ми можемо зробити її самі, – голосно відповів Тюрам. – А до цього передова група вже знайшла придатне для використання джерело води. Ви побачите його, коли висадитеся.
Галас не вщух, а навпаки – розпалився ще дужче.
– Зробити воду? – вигукнув хтось. – Як?
– Срібний Потік – це дар Матері Землі. Як ми можемо зробити його?
– Три Боги, лише посланці богів можуть перетворити пустелю на оазис…
– Якщо ми не зможемо цього зробити, чи дозволять нам повернутися до південного регіону?
– Точно, ти ж не залишиш нас тут і не втечеш назад сам, правда?
Зіткнувшись зі сповненими сумнівами запитаннями натовпу, Тюрам уперше завагався. Синдбад помітив, як він крадькома глянув на людей Сірого Замку позаду себе, перш ніж скрипнути зубами і заревіти:
– Великий Вождь всемогутній! Якщо він сказав, що ми можемо це зробити, то так воно і буде! Вам всього лише потрібно виконувати накази! А пані Срібний Місяць пообіцяла, що якщо цього не вдасться досягнути, ви не тільки повернетеся до Порту Чиста Вода раніше, але й отримаєте зарплату за повні три місяці! – Тюрам поплескав по батогу на поясі: – Звичайно, я не повернуся раніше за вас. Кожна людина, яка спробує розслабитися, має приготуватися скуштувати мій залізний батіг!
«То он воно що…» Синдбад зрозумів, що Тюрам не був лідером цієї групи, насправді керували ті байдужі люди з Сірого Замку, що стояли позаду нього.
Коли йшла Священна Дуель він не раз чув про їхню силу. На відміну від королеви Чистої Води, вони навіть у прямому бою нічим не поступалися воїнам з великих кланів. Але це був Нескінченний Мис. Навіть якщо вони змогли перемогти Сторожових Псів за одну ніч, ці люди були не більше, ніж крихітною частиною у безмежно-великій пустелі.
І жителі півночі, і Великий Вождь, ймовірно, недооцінили силу пустелі.
На жаль, у людей на кораблі не залишалося іншого вибору.
Приблизно за годину кам’яний корабель неквапливо наблизився до берега. Синдбад повільно витягнув своє знесилене і виснажене тіло з судна. Тільки коли його ноги торкнулися м’якого піску, він відчув давно втрачене полегшення.
Світ нарешті перестав трястися.
– Поглянь, що це? – Мулі вказала на місце трохи далі. – Сторожова вежа?
Він простежив за її поглядом і побачив чорну металеву вежу, що стояла на жовтому піску не так вже далеко від берега. На ній майоріли два прапори: один яскраво-червоний, а на іншому, здавалося, був вишитий складний візерунок.
У звичній ситуації Синдбад здивувався і задумався б, чому поруч з ним стояла дівчина, з якою вони раніше лише зрідка перекидалися словами. Але зараз він був надто слабким, щоб обмірковувати такі питання.
– Хтось… прибув сюди раніше за нас?
– Ходімо перевіримо.
– Пізніше, – він похитав головою, – краще почекати вказівок пана Тюрама, перш ніж ми підемо.
Сцена, де люди пісків падали у воду, була ще свіжою в пам’яті Синдбада. Він не хотів, щоб його кохану дівчину, покарали залізним батогом у всіх на очах.
– Мулі, ми нарешті знайшли тебе! – їхній клан зібрався навколо. – Синдбаде, ти теж тут?
– Я думав, що ти знепритомнієш на кораблі.
Ці слова викликали сміх у інших:
– Ха-ха-ха…
Синдбад опустив голову, почуваючись досить ніяково. Він справді був одним із найслабших членів клану як за силою, так і за мужністю. Хоча зазвичай Синдбад не звертав особливої уваги на глузування, але, коли поряд стояла Мулі, його щоки палали від сорому. Насправді протягом цих днів у морі він показував себе набагато гірше, ніж вона.
– Дивіться, там залізна вежа!
– Як їм вдалося перемістити сюди щось таке важке?
– Мабуть, кораблем? Я чув, що у жителів Сірого Замку є прямий шлях до Нескінченного Мису.
– Ми поставимо там табір сьогодні вночі?
– Мабуть. Нескінченний Мис набагато небезпечніший за оазис. Нам доведеться поставити варту вночі.
Клан Риб’ячої Кістки відправив групу з понад 20 осіб, найменшу серед усіх кланів, але здебільшого це були сильні і працездатні чоловіки. Серед них був юнак на ім’я Карон, який виділявся серед своїх однолітків. Високий і гарний, він не тільки був дуже вправним, але і здобув прихильність лідера клану. Його слова негайно привернули увагу інших:
– Я брав участь у супроводі вигнанців з Міста Залізного Піску. Піщані черв’яки і скорпіони тут набагато більші, ніж в оазисі. Ходять навіть чутки, що Великий Залізний Скорпіон, який править цими землями, бродить тут. Тому всі мають бути пильними і докласти усіх зусиль, щоб поставити намети якнайближче до людей Сірого Замку.
– Як думаєте, слова пана Тюрама правдиві? Чи може Великий Вождь справді створити воду в пустелі? – запитав хтось.
– Навряд чи, – клацнув язиком Карон. – Якби він справді мав таку можливість, то міг стати володарем пустелі без Священної Дуелі. Навіщо морочитися з усіма цими викликами?
– То що нам робити? – серед натовпу пролунав неспокійний шепіт.
– Не хвилюйтеся, Великий Вождь не став би завдавати собі таких клопотів, щоб просто кинути нас у землях вигнання, – у спокійному голосі Карона лунала впевненість. – Це завдання, ймовірно, просто примха. Щойно жителі Сірого Замку зрозуміють, що це неможливо, наша робота закінчиться. Що ж до тримісячної зарплати, Гордий Пісок абсолютно не зможе від цього відмовитися!
– Точно, інакше хто буде їм довіряти!
– Твої слова мене заспокоїли. Головне, щоб ми могли повернутися, це все, що має значення.
Люди клану кивали головами на знак згоди, крім Синдбада. Хоча він погоджувався з першою частиною заяви Карона, але мав певні сумніви щодо другої. Жителі Сірого Замку справді недооцінили пустелю – їхній план перетворити Нескінченний Мис на місто був приречений на провал. Однак, спостерігаючи за солдатами, одягнутими у форму і з серйозними виразами на обличчях, у Синдбада виникло відчуття, що заява Великого Вождя не була порожніми словами.
На цей час дехто почав рухатися до залізно вежі, і група розсіялася. Однак Тюрам все ще розмовляв з людьми Сірого Замку, здавалося б, не звертаючи уваги на все інше.
– Може, і ми підемо? – запропонував один членів клану.
– Гадаю, так і зробимо, – кивнув Карон. – Якщо ми справді збираємося поставити табір біля залізної вежі, то, прийшовши раніше, займемо гарне місце. Всі ідіть за мною. – Він глянув на Мулі і запитав: – Допомогти з багажем?
Вона завагалася, а потім похитала головою:
– Синдбад сказав, що краще почекати наказу пана Тюрама, ніж кудись іти… Хіба він не наголошував на дисципліні?
– Ми ж не відмовилися висадитися на берег, то що тут такого?
– Синдбаде, ти боїшся Нескінченного Миса?
– Можливо, його досі нудить, – знову почав кепкувати член клану, який раніше насміхався з нього.
– Я просто хвилююся… – Синдбад підвів погляд, збираючись щось сказати, коли низка різких свистів перервала їхню розмову.
– Всім зараз зібратися! – Тюрам, який раніше ігнорував тих, хто відходив, став перед кланами. Він підняв три пальці, холодно посміхаючись: – Я даю вам лише три вдихи. Кожен вдих після цього означатиме удар батога – це мій другий урок для вас, добре запам’ятайте його!
Розділ 803. «Великий Тріумф»
Спочатку Синдбад подумав, що це всього лише погроза, він не очікував, що Тюрам був серйозним.
Коли воїни Гордого Піску почали виконувати наказ, спалахнув конфлікт. Понад п’ятдесят тих, хто пішов раніше, відмовилися прийняти те, що вони вважали дуже нерозумним, і вирішили битися з тими, хто намагався їх спіймати.
Однак, беззбройні, ці люди швидко програли палицям і щитам воїнів Гордого Піску. Порушників роздягнули догола і повалили на землю.
Тюрам особисто відшмагав їх батогом.
Побачивши страждання своїх людей, деякі клани мали спокусу напасти, але були зупинені залізною трубчастою зброєю жителів Сірого Замку.
Всі чули про те, що Сторожові Пси оазису були розгромлені за одну ніч.
Навіть швидка кіннота не змогла прорвати оборонну лінію Сірого Замку.
Вони покладалися на свою вишукану зброю, виготовлену з лискучого сірого металу.
Якийсь час крики болю лунали вздовж берега.
На щастя, клан Гордого Піску не мав наміру вбивати порушників. Їхні побиті, порвані і закривавлені спини продемонстрували іншим, після чого наносили шар лікарських трав і туго перев’язували. Холодні Місяці Демонів не були піком спалаху чуми. Якщо тіла порушників були достатньо сильними, то вони мали вижити.
Карон і більшість членів клану виглядали похмурими, лише на обличчі Мулі відображалося полегшення.
Зі страхом люди пісків спостерігали за покаранням, а потім під звучання свистків вишикувалися у дві колони і рушили вглиб піщаної місцевості.
Протягом усього часу Тюрам не промовив жодного слова, але всі інстинктивно дотримувалися порядку під час ходьби.
Коли вони дійшли до залізної вежі, Синдбад побачив оазис, що висихав, а точніше – ставок, який раніше, ймовірно, був водопоєм. Швидше за все, саме про нього говорив Тюрам, коли згадував передову групу. Навколо ставка більше не було дерев, залишилися лише кілька зів’ялих чагарників. Він був дуже мілким, заледве сягав людського зросту. Можливо, десятиліття тому це буй пишний оазис, але коли притока Срібного Потоку висохла, йому залишалося лише перетворитися на чергову жменю жовтого піску.
Цього ставка було далеко недостатньо, щоб підтримати маленьке плем’я, що вже говорити про те, щоб забезпечити сотні людей, які тут працюватимуть. Ставок, який вони зараз бачили, підтримувався лише за допомогою тоненько підземного струмочка. Влітку ця кількість води не витримає спеки сонця… Навіть якщо її ніхто не чіпатиме, вона швидко випарується, залишивши після себе потріскане, висохле дно.
Синдбад бачив багато таких оазисів, що вмирали.
Іншими словами, якщо жителі Сірого Замку не зможуть знайти нове джерело води протягом наступних двох-трьох місяців, їм доведеться покинути це місце, тож про будівництво нового міста і мова йти не могла.
Тюрам не намагався приховувати цей факт. Ідучи поряд з групою, він крикнув:
– Бачите цей ставок? Протягом наступних кількох днів вся наша питна вода надходитиме звідси. Хто захоче посцяти, хай обирає інше місце! Зрозуміли?
– А як… щодо їжі? – спитав хтось.
– Хтось доставить її. Якщо бракуватиме, можете піти на риболовлю, – відповів Тюрам.
Коли питання їжі і води більше не було таким гострим, різні клани трохи заспокоїлися і, розділившись на двійки-трійки, вони розійшлися, щоб поставити табір, дотримуючись вказівок наглядача Гордого Піску.
Швидке встановлення і складання наметів – навичка виживання кожної людини піску. Невеликий намет з овчини, здатний витримувати вітер і холод, вміщав від трьох до шести осіб, а необхідні для нього речі зазвичай могла нести одна людина. Лише чотири жінки з клану Риб’ячої Кістки подали заявку на роботу тут, тому вони встановили найпростішу конструкцію: три намети, розташовані у формі трикутника, були скріплені між собою конопляною мотузкою. Входи були розташовані назовні, щоб вони прикривали одне одного і слугували для взаємного спостереження.
По обіді знову пролунав свисток – і Тюрам зібрав усіх разом, що повести їх до місця поблизу узбережжя.
Синдбад був здивований, виявивши, що жителі півночі ретельно дослідили цю місцевість.
По рівному піску були розставлені короткі дерев’яні жердини, кожну з яких перев’язали білою мотузкою, позначаючи великі квадрати. Кожен з них мав щонайменше сто кроків у ширину і довжину.
Найдивовижнішим було те, що ці квадрати здавалися мали майже однаковий розмір, а їхні краї були ідеально вирівняні. Ніхто уявлення не мав, як їм вдалося цього досягнути на такій відстані.
Синдбад нарахував приблизно 50 чи 60 квадратів, позначених білими мотузками. Люди Сірого Замку, орудуючи дивними інструментами і жестикулюючи туди-сюди, продовжували встановлювати нові жердини, ніби плануючи розтягнути їх аж до краю поля зору.
– Нарешті ви прибули, – до Тюрама підійшов високий чоловік. – Мене звати Канкеру, я колишній член столичної гільдії каменярів… А, ви, мабуть, незнайомі з цією назвою, навіть у Сірому Замку мало, хто її пам’ятає. На щастя, Його Величність був настільки добрим, що прийняв нас, інакше ми б не знали, куди б нас привела доля… Е, ні, про це можна поговорити пізніше. – Він двічі кашлянув і поплескав Тюрама по плечу: – У будь-якому разі, я керуватиму будівельним проєктом Нескінченного Мису. Ви, мабуть, керівник, якого призначила пані Луна, правильно?
Луна? Хіба це не прізвисько пані Дроу Срібний Місяць? Синдбад відчував здивування у глибині душі. Цей чоловік з Сірого Замку, який мав ім’я Канкеру, був на рівні з лідером клану?
Усмішка Тюрама була дещо скутою, він, мабуть, був незвичний до бурчання і формальності іншого чоловіка. Зробивши крок назад, він вклонився і сказав:
– Можете називати мене просто Тюрам. Що ж до цих бешкетників, просто скажіть мені, що вони мають робити. Кожен, хто наважиться поводитися недбало, буде суворо покараний.
Очевидно, що він заздалегідь отримав інструкції від лідера Гордого Піску, а тому продемонстрував значну повагу до Канкеру. Однак Синдбад знав, що саме воїни Сірого Замку, які спостерігали за ними, примусили його продемонструвати це.
– Чудово, – сказав Канкеру і широко розвів руки, – хлопці, тут нема ні таверн, ні жінок – кхм, кхм – я маю на увазі тих жінок, тому зосередьте свою енергію на будівництві нового порту! Ваше перше завдання дуже просте: викопати ями! Бачите ці білі квадрати? Просто вичерпайте пісок з них і складіть збоку. Що стосується глибини кожної ями, то вона має бути по коліно!
Ніхто не відповів на його слова – і на мить запанувала тиша.
– Ви що, глухі! – ревнув Тюрам, піднявши брови. – До роботи! – хоча його тон був лютим, але в очах іскрилося самовдоволення.
– Хвилинку… – Канкеру підняв руку, щоб зупинити їх. – Я не пояснив їм, чому ми копаємо ці ями.
– Пане, вам не потрібно їм цього пояснювати…
– О, ні, ні, я повністю згоден з тим, що сказав Його Величність Роланд. Про… проактивність, саме так! – Канкеру дзвінко плеснув у долоні. – Суть в тому, що коли люди знатимуть, чому вони працюють, їхня ефективність значно зросте. Тому слухайте уважно… ці ями мають вирішальне значення для того, щоб ми закріпилися тут! Вони, – він зробив паузу, – є ключем для перетворення морської води на прісну!
Почувши це, натовп одразу заворушився.
– Принцип простий, нічим не відрізняється від кип’ятіння води, але тільки Його Величність Роланд міг придумати таке: набирати морську воду в ями і використовувати сонячне тепло, щоб перетворити її на водяну пару, а потім зібрати й отримати чисту питну воду! – Канкеру збуджено жестикулював. – Не хвилюйтеся, якщо не розумієте. Просто уявіть море, як величезну кількість води, змішану з сіллю, тому вона гірка і терпка. Щойно сіль буде відокремлена, ми зможемо використовувати все море Вир!
Ц-це справді можливо? Приголомшений, Синдбад приріс до місця. Якщо не враховувати, чи була остання частина заяви правдивою, як можна було зібрати щось таке ефірне, як водяна пара?
– Звичайно, виробництво обмежене. Один квадрат може задовольнити потреби лише приблизно десятка людей. Тому нам необхідно побудувати велику кількість переробних майстерень, щоб забезпечити водою сотні робітників, які тут працюватимуть! – Канкеру стиснув кулак: – Можете вважати себе щасливчиками! Його Величність приділяє особливу увагу плану розбудови Нескінченного Мису. Це також друге місто, крім Беззимного, яке він особисто назвав! Щоб відсвяткувати приєднання Крайнього Півдня, король назвав місто «Великий Тріумф». І ви одночасно будівельники порту Великий Тріумф, та його перші мешканці!
Коментарі
Дописати коментар