Роман ЗЦВ. Розділи 806-807
Розділ 806. «Яйце» | Розділ 807. У руїнах
Розділ 806. «Яйце»
– Здається, той хробак-пожирач справді зробив це місце своїм лігвом. – Після того, як кошик опустився, Агата підняла магічний камінь світла й, насупившись, озирнулася навколо: – Знайшли Фран?
– Пані Фран тут нема, – Блискавка вже оглянула місце. – Виглядає так, що чорна кам’яна вежа застрягла посеред печери, з обох боків є прогалини. Чи могла вона впасти на вежу і скотитися збоку?
Кінці ромбоподібної кам’яної вежі були ідеально врізані у кам’яну стіну, немов міст через глибоку яму. Ніхто не знав, як це вдалося зробити. Що ж до демона з мацаками, який ховався у підніжжі вежі, а також багатоокого демона, то їх ніде не було видно.
– Ця річ не впливає на мою здібність, – з туману з’явилася Соловейко.
– Але ти не можеш пройти крізь неї, чи не так? – Агата присіла і викликала крижану брилу, щоб ударити по вежі чорного каменю. Крижаний шип негайно розлетівся, а поверхня залишилася неушкодженою. – Говорили, що вежі роблять з божого каменю відплати. Хоча він більше не впливає на магію у широкій зоні, як призми божого каменю, він все ще може блокувати магічну силу поблизу себе.
– Не роблять, а вирощують, – низьким голосом поправила Єлена. – Демони псування можуть змінити дію жили божого каменю і сприяти його перетворенню на обеліск. Однак лише той, що народився під Кривавим Місяцем, має силу створювати червоний туман. Інші лише здатні запобігати надто швидкому розсіюванню туману. За часів Федерації це була таємниця, але після падіння Такіли пані Елеонора розповіла нам усе це.
– Чому ти не сказала цього раніше? – незадоволено запитала Соловейко.
– Ніхто з вас не сказав мені, що тут буде вежа демонів, – заперечила Єлена. – З такою кількістю речей, які можуть впливати на магію, як я могла здогадатися, що це буде саме ця штука?
– Нам потрібно продовжити спуск, – Блискавка пролетіла між ними, перериваючи протистояння, – до дна ще є певна відстань. Я щойно спробувала трохи пролетіти і почула внизу слабкий звук проточної води – можливо, там, внизу, підземна річка. Якщо пані Фран справді скотилася з якогось боку кам’яної вежі, вона може бути ще жива.
– Справді? – голос Єлени пожвавішав. – Можливо, саме через підземну річку Сільва не знайшла слідів Фран?
– Цілком можливо. – кивнула Агата. – Більша частина поля зорю магічного ока блокується цією кам’яною вежею, тому вона сказала, що не бачить дна. Якщо Фран змило водою, то, природно, Сільва не змогла б побачити світла магії. – Вона повернулася до Блискавки: – Злітай нагору і розкажи Венді про нашу ситуацію. Нехай вона доручить Меггі перемістити сюди кілька відьом божої кари… а також солдатів першої армії. Щоб вони поставили тут сторожовий пункт, а ми поки продовжимо спуск.
– Добре, залиште це мені, – кивнула дівчина.
……
За допомогою магічного ковчега і кошика, який опускався та піднімався, вони швидко зібрали достатню кількість людей.
Блискавка скористалася цим часом, щоб оглянути територію під чорною кам’яною вежею. Як вона і припускала, вертикальні стіни печери поступово стали похилими, а повітря робилося все більш вологим. Спустившись на 30 чи 40 метрів, Блискавка побачила широку підземну річку.
Тала вода, що стікала по стінах печери, збиралася у бурхливий потік, який перетворився на водоспад і лився з входу. Коли вона наблизилася, то відчула прохолоду на обличчі.
Через велику кількість вологи дно ями було вкрите всіляким мохом і грибами. Деякі з них випромінювали холодне блакитне світло, що освітлювало землю навколо. Навіть без магічного каменя світла Блискавка могла побачити слабкі обриси печери – зі світлячками, що літали навколо, це підземне місце виглядало зовсім іншим світом.
Коли відьми і вціліли Такіли спустилися на дно печери за допомогою ковчега, вони були повністю зачаровані видовищем, що відкрилося перед ними.
– Якби ж ці сяючі рослини можна було виростити у Беззимному місті, – зітхнула Соловейко, – тоді всі могли б чітко бачити дорогу вночі.
– Може візьмемо з собою трохи і посадимо? – Блискавка схвильовано потерла руки.
Відкриття і вирощування нових культур було звичним явищем для дослідників. Наприклад, цукрову тростину і кукурудзу зібрали дослідники з інших островів фіордів і поступово виростили до їхнього сучасного вигляду. Їй було цікаво, чи будуть ці величезні гриби і сяючі «ягоди рогозу» такими ж солодкими, як гриби пташиний поцілунок.
– Спочатку займемося справою. – Агата перерахувала людей: – Меггі, залишся тут і допоможи першій армії поставити пост. Ми продовжимо рухатися вздовж підземної річки. Якщо ми не знайдемо Фран через два кілометри, то поставимо тимчасовий табір.
Ніхто не заперечував. Блискавка, Соловейко й Агата – всі вони могли втекти і захистити себе. Десять відьом божої кари на чолі з Єленою були надзвичайно вправними, а їхня бойова сила не поступалася надзвичайним. Хоча їх було мало, але вони вже найпотужніша група об’єднаного фронту.
Коли вони зайшли до печери, де текла підземна річка, звук води став надзвичайно гучним, ніби ревіння лунало прямо біля їхніх вух. Блискавці довелося триматися ближче, щоб чути розмови інших.
– Чи може хробак-пожирач плавати у воді? – запитала Агата.
– Ніхто не бачив, – Єлена похитала головою. – Але хробак-пожирач величезний. Не думаю, що вода змогла б віднести його далеко.
– Чи можете ви сказати, звідки береться ця річка і в якому напрямку вона тече? – запитала інша відьма божої кари. Блискавка пригадала, що її звали Зої.
– Якщо я правильно пам’ятаю, вона тебе в тому напрямку, з якого ми увійшли до Снігової Гори, – відповіла Соловейко. – Це означає, що вона має текти з підземних водних жил західного регіону, які ведуть до гір на півдні.
Блискавка відчувала збентеження. Не було нічого дивного, що територія Його Величності мала багаті підземні водні ресурси, але щоб вони вели на південь? Там не було жодної пристойної річки. Куди дівалася вся ця вода?
Раптом вона побачила, як щось тремтіло на кам’яній стіні неподалік.
– Чекайте, попереду, здається, є якийсь рух!
Почувши її попередження, всі негайно зупинилися і вихопили зброю.
– Жодної магічної реакції, – швидко підтвердила Соловейко, – але там точно щось ховається… – Вона зробила паузу і повільно наблизилася на кілька кроків. – Це схоже на напівкругле… яйце?
– Що? – трохи здивувалася Агата.
– Оскільки воно не володіє магією, то це не становить для нас загрози. – Єлена поманила відьом божої кари поряд з собою: – За мною.
Вони оточили його без жодних ускладнень, але коли Блискавка оглянула тремтячий об’єкт зблизька, вона не могла не насупитися.
Маса сірої шкіри прилипла до стіни печери, тому, на перший погляд, це нічим не відрізнялося від простору навколо. Однак коли вона піднесла магічний камінь світла ближче, то побачила, що ця річ покрита численними порами, які відкривалися і закривалися, ніби дихаючи, а також пульсувало в такт.
– Чорт… що це таке? – Єлена виплюнула: – Яке бридке.
– Якщо це справді яйце, то якої величини має бути мати? – Блискавки пальцями приблизно виміряла площу шкіри. Та була десь три метри завдовжки і завширшки, а опуклість посередні виглядала достатньо великою, щоб там помістилася доросла корова.
– Не може бути, ця форма… – Зої раптом втягнула повітря. Вона дістала довгий меч і встромила його у шкіру, після чого потягнула вгору.
Пролунав вереск – і з розрізаного «яйця» полилася велика кількість в’язкої рідини. Потім з опуклості випала темна постать і безсило впала на землю.
Блискавка зрозуміла, що це був лютий демон.
Розділ 807. У руїнах
Майже одночасно вся «шкіра» зморщилася і скрутилася. З кам’яної стіни вилізла комаха, яка, тягнучи за собою округлість, що сочилася в’язкою рідиною, швидко поповзла по стіні печери вгору.
Але Соловейка виявилася швидшою.
Раптово з’явившись з туману, вона, звисаючи ногами догори зі стелі печери, пішла ніби по рівній землі і заблокувала шлях комасі. Ще до того, як її тіло полетіло вниз, сріблястий кинджал пронизав череп істоти, міцно прибивши до кам’яної стіни.
Після короткої боротьби всі шість тонких ніг безсило опустилися. Істота була мертва.
Лише в цей момент Блискавка зрозуміла, що так зване «яйце» було всього лише тулубом комахи. Її голова і ноги були зариті в камінь, приховані величезним черевом.
Тіло створіння було абсолютно непропорційним. Передня частина нагадувала збільшену мураху і була пів метра завдовжки, але задня частина – у ту «шкіру», що огортала демона, цілком могло б поміститися три великі винні бочки. Хоча більше ніж половина слизу вилилася, а черево здулося, воно все ще було приголомшливо великим.
– Демон народився з живота цієї істоти? – здивовано запитала Блискавка.
– Я ніколи не чула про таке, – Агата присіла, уважно розглядаючи демона при світлі магічного каменю. – Цей демон… зріла особина. Подивіться на його руки. На них не тільки шрами від вставлених магічних каменів, а також одна більша за іншу – це свідчить, що він неодноразово використовував магію, щоб кидати списи.
– Але де магічні камені?
– Не знаю. Ймовірно, їх хтось забрав.
– То магічні камені забрало це створіння? – нетерпляче спитала Єлена. – Воно проковтнуло демона повністю, повісило на стіну, щоб переварити, а потім, на його жаль, зіткнулося з нами. Магічний камінь або загубився під час бою, або був перетравлений. Чи взагалі це має сенс? Забудьте про цю огидну комаху-рептилію, головне – знайти Фран.
– Проковтнув повністю? – Блискавка задумалася.
Паща створіння заледве дозволила б проковтнути дорослу людину, тож про майже триметрового кремезного лютого демона і мови йти не могло.
– Це дивно… – раптом з порожнечі пролунав голос Соловейка. – Він явно мертвий, то чому його магія починає розсіюватися лише зараз?
– Що? – Агата була приголомшена. – Ти говориш про цього демона?
– Так, його магія ледь видима, як туман. Я помітила її лише тоді, коли він викотився з черева комахи. Але в той момент демон точно був мертвим. Судячи зі ступеня розкладання його шкіри, він помер щонайменше день або два тому. – Соловейко з сумнівом запитала: – Магію ж неможливо зберігати у мертвому тілі, так?
– Якщо ти не помилилася, то це справді дуже дивно… – Зої кивнула і з силою встромила довгий меч у кам’яну стіну. – Можливо, нам слід забрати ці два трупи з собою й уважно вивчити їх. Спочатку залишимо мітку, а потім повернемося за ними, коли облаштуємо табір.
Однак група не встигла далеко просунутися, як виявила ще кількох «яєчних комах». Не всі вони ховалися у кам’яних стіна печери, деякі були прямо на березі річки або у грибних заростях.
Отримавши досвід, тепер група поводилася інакше. Кожен удар влучав у життєво важливі місця, відрубуючи голови комах, які були закопані у ґрунт. Коли вони розрізали черева істот, то знаходили не лише лютих демонів, але також демонів страху і людей.
Від цього обличчя відьом зробилися надзвичайно похмурими.
За межами прикордонних територій не було людських поселень. Як цим істотам вдалося захопити людей?
Невже ворог уже непомітно засунув свої мацаки на територію Беззимного міста?
Соловейко раптом попередила:
– Попереду магічна реакція! Чекайте, ні… це… Фран?
– Де? – Єлена не стала кидатися вперед одразу, натомість вона разом з іншими відьмами божої кари розділилися, оголили мечі і насторожено озиралися навколо.
Блискавка знала, що у туманному світі існували загалом лише чорний і білий кольори. Більшість об’єктів складалися з видимих, спотворених ліній. І лише магія мала яскраві кольори, тому темрява під землею не мала ніякого впливу на Соловейка.
– Двісті метрів ліворуч… приблизно за чотириста кроків, здається, вона у чомусь заплуталася, – її голос віддалявся і звучав приглушено через шум води. – Я нічого не бачу навколо… Піду першою… чекайте…
Невдовзі пролунали два постріли: бах, бах!
Постріли револьвера звучали особливо гучно у печері. Відьми божої кари обмінялися поглядами і, зберігаючи формацію, просувалися вперед. Блискавка виявилася на крок швидшою, вона злетіла над їхніми головами і кинулася прямо до джерела звуку, стискаючи револьвер.
На щастя, її страхи не виправдалися. Соловейко швидко підняла магічний камінь світла, щоб показати їм шлях.
Під її ногами лежали два монстри, чиї передні лапи виглядали схожими на коси. В головах істоти були дірки, на землі зібралася калюжа блакитної крові.
– Це ті демонічні звірі, про яких ти говорила, що вони невидимі? – спитала Блискавка, зависнувши у повітрі.
– Так. Хмф, але якими б вправними вони не були – їм не сховатися від моїх очей, – самовдоволено сказала Соловейко, засовуючи пістолет за пояс. Вона поплескала міцно зв’язану Фран, яка була поруч: – Правду кажу?
Та кілька разів сіпнулася і видала низку приглушених звуків, ніби її рот був чимось закритий.
Лише тепер Блискавка помітила, що хробак-пожирач був обплутаний з обох боків білою тягучою речовиною, яка міцно тримала його на місці. Навіть величезний рот був запечатаний. Крім того, потужне тіло Фран було вкрите ранами, що чітко свідчило про те, що вона сильно постраждала, коли впала в яму.
На її подив, в цьому місці була не один хробак-пожирач. Неподалік нерухомо, ніби спали, лежало ще двоє.
– Невже це… – раптом у голові Блискавки промайнула думка. Вона приземлилася, змахнула мох – і перед нею з’явилася строката кам’яна плита.
– О? – присвиснула Соловейко. – Непогано, здається, ми їх знайшли…
– Легендарні руїни Снігової Гори! – схвильовано вигукнула дівчина.
– Що сталося? – Лише тепер до них повільно наблизилися інші. Щоб не розтягуватися надто сильно, відьми божої кари підтримували стабільний темп. Єлена ж ішла попереду, що трохи змінило думку Блискавки про неї.
– Ми знайшли Фран і двох монстрів, які, здається, прагнули поласувати нею, – коротко пояснила Соловейко. – З нею все гаразд, вона просто зв’язана і не може рухатися. Це місце – частина підземних руїн, вороги, ймовірно, поруч. Нам потрібно швидко звільнити Фран і хутко піти. Для початку треба викликати першу армію, щоб встановити сторожовий пост.
Єлена кивнула, витягла з-за спини великий меч і швидко розсікла дуже еластичну, желеподібну речовину. Коли паща Фран була звільнена, всі почули її тихе гарчання.
– Не дивіться вгору!
Однак, почувши це, Блискавка інстинктивно підняла голову.
Над нею була смолисто-чорна темрява. На перший погляд, там нічого не було. В цій зоні печера розширювалася вгору, утворюючи величезний простір, що нагадував грандіозний купол палацу. Магічні камені світла освітлювали лише невелику ділянку навколо, не маючи сили показати те, що вгорі. Але наступної миті вона відчула, як кожна волосинка на її тілі стала дибки.
З темряви виринуло червоне око, потім друге, третє…
Вона не могла порахувати, скільки очей одночасно дивилися на неї. Мільйони очей, ніби мільйони зірок, злилися у величезний червоний диск… схожий на «Червоний Місяць».
Коментарі
Дописати коментар