Роман ЗЦВ. Розділи 810-811
Розділ 810. Дилема | Розділ 811. Битва у тумані
Розділ 810. Дилема
– Укх… це відчуття абсолютно… огидне.
Виповзши з черева хробака-пожирача через вузький стравохід, Агата прикрила рот рукою і кілька разів здригнулася в бажанні блювати.
– Мене ніби запхали до мішка, повного слизу, а потім десятки разів кидали об стіну.
– Який точний опис, – зауважила Соловейко і, виринувши з туману, знизала плечима, оглядаючи мокру від слизу групу. – Якби Фран не зруйнувала вхід, ми зараз би були у скрутнішому становищі. – Завдяки вільному пересуванню у туманному світі, їй не довелося ховатися у череві хробака-пожирача, як іншим, тож вона уникла ударів, смороду і гнилого слизу.
– Вибачте… я перестаралася? – обережно запитала Фран – і сильний запах примусив Агату ще раз здригнутися в бажанні блювати.
– Не думаю… що це так погано, – Блискавка стерла слиз з волосся і понюхала його. – Бути проковтнутим гігантським хробаком, а потім виповзти неушкодженим – це безпрецедентний досвід. Навряд чи якийсь дослідних переживав щось подібне.
– Не будьте такими невдячними, – Єлена закотила очі. – Порівняно з майже повною відсутністю відчуттів, відчувати сморід і липкість – це щастя, якому можна позаздрити.
Всі відьми божої кари одностайно погодилися з цими словами.
– Гаразд… більше не будемо про це, – перебила Агата і кілька разів кашлянула, її голос був хриплим. – Наступне питання: що нам робити?
Згадуючи події, які відбулися кілька хвилин тому, відьми все ще відчували тривогу. Хоча Фран одразу ж попередила їх, але контролювати погляд було складно – тіла зреагували швидше, ніж розум. Особливо у випадку, коли лунало те дивне дзижчання, майже всі мимоволі подивилися вгору.
Ніхто не бачив справжньої форми монстра. Все, що їм відкрилося, це тисячі червоних очей.
Якщо пригадати чорну кам’яну вежу, повністю поглинуту хробаком-пожирачем, то ці щільно розташовані очі мали належати багатоокому демону, який сидів на вершині. Але на відміну від того демона, площа, яку вони займали, була набагато ширшою, ніби тіло, вкрите моторошними очима, сплющили і розтягнули.
Після того, як дзижчання вщухло, з глибин руїн вийшли численні гібридні демонічні звірі, які кинулися на них. За словами Соловейка, у печері раптом спалахнули незліченні магічні вогники, які, здавалося, з’явилися з повітря – вони були на скелястих стінах, у потоці води, у темних заглибинах стелі, у самому тілі почвари… майже усюди. Точки магічного світла сходилися в широкі потоки, а пронизливе виття і рев – заглушили гуркіт води. Здавалося, вся Снігова Гора прокинулася від сну і кинулася в атаку на непроханих гостей.
У цей критичний момент Фран прийняла вирішальне рішення.
Вона проковтнула всіх, крім Соловейка, потім розвернулася і зарилася у стіну печери. Коли майже все тіло хробака-пожирача зникло у скелі, з’явилися демонічні звірі, які почали шалено рвати хвіст Фран. Хоча Соловейко прикривала, вона не змогла розібратися з такою кількістю ворогів.
Витримуючи пекельний біль, Фран продовжувала закопуватися ще кілька десятків метрів, перш ніж з силою перекотити масивне тіло, щоб розчавити демонічних звірів, які переслідували їх. Потім вона змахнула хвостом і люто вдарила ним об скелю печери, в результаті стався обвал, який запечатав вхід, і так вони змогли втекти від ворогів.
Що ж до відьом, схованих у животі хробака-пожирача, то за ці кілька хвилин вони пережили незабутній досвід. Вже лише поштовхів від перекочування й ударів по кам’яній стіні було достатньо, щоб їх нудило до нестями. Не кажучи про те, що порожнина для зберігання у тілі черв’яка-пожирача знаходилася досить близько до травного відділу, сморід від їжі там був майже задушливим.
На щастя, вони всі принаймні були цілими й неушкодженими.
– Спочатку нам потрібно з’ясувати, що сталося. – Єлена поглянула на Фран: – Як ти опинилася у цій пастці?
– Гадаю, через те, що вода роками підмивала гірські породи, щойно я зробила прохід, скеля піді мною раптово обвалилася. Я не встигла зреагувати, як уже падала, потім об щось ударилася й одразу втратила свідомість, – слабко відповіла Фран. – Коли я прокинулася, мене несли десятки невидимих комах, а потім кинули сюди.
– Он воно що… вони сприйняли тебе за порожню оболонку, – Єлена підняла брови. – Тобі пощастило.
– Справжня удача, що не з’їли на місці, – пробурмотіла Фран. – На жаль, коли я збиралася вислизнути, то випадково глянула на стелю печери.
– Це справді багатоокий демон? – низьким голосом запитала Агата.
– Не знаю. Хоча воно помітило мене, щойно я його побачила, цей монстр набагато більший за багатоокого демона. – Хробак-пожирач зітхнув, і всіх огорнув гидкий сморід. – Ой, вибачте… Єлена й інші не відчувають запаху, тому я раніше не звертала на це уваги…
– Кха-кха, все гаразд, – Крижана Відьма на мить затамувала подих. – Ти бачила його повну форму?
– Після того, як мене зв’язали, воно на деякий час опустилося і занурилося в озеро у тій печері… – Фран зробила паузу, ніби обмірковуючи слова. – Я не знаю, як описати його зовнішній вигляд. Істота нагадує розчавлену масу нутрощів, вкриту тілом багатоокого демона. Ці дві частини не злиті воєдино, а виглядають так, ніби їх силоміць з’єднали. Я також бачила численні мацаки, які звивалися між ними, але не можу сказати: окремі це живі створіння чи частини тіла самого монстра. Однак нутрощі знизу були набагато більшими за багатоокого демона – навіть пекельні звірі не можуть з цим зрівнятися.
– Невже воно поглинає демонів? – Соловейко насупилася: – Це ж уже не можна вважати простим гібридним демонічним звіром, чи не так?
– Поки що ми можемо відкласти думки про те, що воно таке. Нам потрібно придумати, як звідси втекти. – Єлена поплескала Фран по величезному роті: – Наступного разу, коли зіткнешся з чимось подібним, не забудь спочатку попередити, а потім говорити подробиці. Зрозуміла?
– Угу… – пригнічено відповіла Фран.
– Ти ще можеш рухатися?
– У мене закінчилися сили… – Фран похитала головою. – Потрібна їжа, щоб ця оболонка продовжувала рухатися. Застрягши тут, я витратила всю їжу у шлунку, яку мала.
– А якщо ми віддамо наші пайки? – спитала Блискавка.
– Цього не вистачить навіть на те, щоб просунутися на сто кроків. – Єлена глибоко вдихнула: – Тепер нам залишається лише чекати на підкріплення або ризикувати і прориватися.
– Чекати тут також небезпечно, – спокійно заговорила Агата. – Це місце надто тісне – ми задихнемося у печері менше ніж за добу. Навіть якщо Сільві вдасться точно визначити, де ми знаходимося, армії доведеться перемогти демонічних звірів там, перш ніж вони зможуть нас врятувати, – вона зробила паузу. – І не забувайте, ворог також має хробаків-пожирачів.
– Але якщо ми зараз спробуємо прорватися, то нас, швидше за все, поглине орда звірів. – Відьма божої кари завагалася: – І… як щодо Фран? Вона не зможе втекти з нами. Якщо вона залишиться тут і її виявить ворог, у неї не буде шансів дати відсіч.
– У будь-якому разі… я спочатку вийду і розвідаю ситуацію, – Соловейко відвернулася, здавалося б, не бажаючи вплутуватися у цю дилему.
– Якщо ви зможете втекти, не хвилюйтеся за мене, – раптом заговорила Фран. – Відьми Такіли не бояться приносити жертв. Навіть у такому стані я – частина Такіли. До речі, у мене всередині є дещо, що може вам допомогти.
З цими словами вона почала звиватися і повільно виплюнула кілька липких металевих коробок.
– Це…
– Припаси, які перша армія попросила мене перевезти, – задихаючись, сказала Фран. – Вони сказали, що ці речі надто важкі і громіздкі для транспортування, тому я проковтнула їх усі.
Агата по черзі відкривала металеві коробки. Всередині були лопати, заступи, колючий дріт й інші землерийні інструменти. Однак коли відьма відкрила останню коробку, то завмерла.
Та була невеликою, але напрочуд важкою. Крім того, що коробка була наповнена соломою для амортизації, в ній акуратно лежало понад десяток дерев’яних ящиків з написом «Хімічний завод №2, партія 64, відповідає стандарту».
Якщо Агата правильно пам’ятала, то більшу частину азоту, який утворювався в результаті розкладання, відправляли на цей завод.
Насправді це була коробка з вибухівкою.
Розділ 811. Битва у тумані
– Ти маєш на увазі, що ця річ – один з видів зброї, яка може руйнувати гори і розколювати землю?
Почувши коротке пояснення Крижаної Відьми, очі Єлени розширилися, і вона сердито сказала:
– Хіба вони не подумали, що станеться, якщо ця штука вибухне у шлунку Фран?
Хробак-пожирач поряд з ними мимоволі затремтів.
– Ті, що вибухають від найменшого дотику, – це лабораторні зразки. – Агата порилася у металевій коробці і витягла пакет мідних трубочок, які показала Єлені: – Якщо не вставити їх у вибухові контейнери, вони не реагуватимуть на звичайні удари чи звичайний вогонь.
Інші відьми божої кари негайно зацікавилися. Вони вже чули про артилерійські навчання від Філліс, також відомої як Сімдесят Шість, а після переїзду до західного регіону Сірого Замку вціліли Такіли стали свідками однієї-двох битв, які перша армія вела проти вторгнення демонічних звірів. Вони були знайомі з пороховою зброєю, але це перший раз, коли відьми божої кари опинилися до неї так близько.
– Чи справді безпечно класти цю штуку у вогонь? Коли вона вибухає, лунає такий гучний звук – за звичайних обставин ця річ, мабуть, досить нестабільна.
– Виглядає як цеглина…
– Як цим користуватися? Чи вибухає вона одразу, як тільки вставляють мідну трубочку?
– Хто б тоді наважувався нею користуватися?
Агата також була досить збентежена. Вона знала лише загальні принципи вогнепальної зброї, яку створював Його Величність. Але коли справа доходила до фактичного використання, Крижана Відьма була не набагато кращою за своїх вцілілих товаришок з Такіли.
– Ті, що позначені червоним, – це детонатори, які потрібно підпалити, щоб активувати, – раптом втрутилася Блискавка. Вона розповідала деталі з видом експерта: – Сині – це детонатори, де потрібно потягнути тонкий шнур для того, щоб підірвати вибухівку. Є ще жовті – їх підривають за допомогою електричного струму, але в цьому пакунку їх нема.
Агата здивовано запитала:
– Звідки ти це знаєш?
– Бо я дослідниця! – Блискавка піднесла палець під ніс. – Я майже завжди спостерігаю за тим, як перша армія випробовує нову зброю.
– То чи слід нам закласти її біля входу до печери, щоб пробити собі шлях вибухом, чи кидати по дорозі, несучи Фран? – розмірковувала Єлена. – Якщо ця штука може стримати переслідування ворога, десять відьом божої кари здатні нести хробака-пожирача.
– Просто залиште мене тут, гараз…
– Досить! – перебила Єлена. – Хоча ми не боїмося приносити жертви, але ми так просто не кидаємо своїх товаришок. Не забувай про настанови пані Елеонори.
– Кожна відьма однаково важлива, – одностайно кивнули вцілілі відьми Такіли.
– Але… боюся, жоден з цих варіантів не спрацює, – пробурмотіла Блискавка. – Якщо розмістити її біля входу печери, то у такому обмеженому просторі вистачить одного пакету вибухівки, щоб рознести нас на шматки. Однак у великій печері сила вибуху буде набагато меншою. – Вона поглянула на лопату і заступ на землі: – Це, швидше за все, не справжня зброя, а інструмент, який перша армія використовує для того, щоб пробивати проходи в печері або блокувати шляхи. Якщо покладатися на вогонь і вибухову хвилю, то цей тип вибухівки, ймовірно, вбиватиме лише тих звірів, що знаходяться в межах десяти кроків.
Групу огорнула тиша. Якби вони мали справу зі звичайними демонічними звірами, то самої сили вибуху було б достатньо, щоб налякати противника. Але орду демонічних звірів, яких, очевидно, викликав монстр під куполом печери, так просто не відігнати. Без знищення ворога, вони б не мали шансу втекти.
– Можливо, є інший спосіб, – раптом заговорила Соловейко. – Знищити ворожого лідера.
– Ти говориш про… монстра, який висить на стелі печери? – Єлена насупилася: – Ми не можемо літати.
– Навіть якби могли, це надто небезпечно! – Перш ніж Блискавка встигла відповісти, втрутилася Агата. – Це не битва за оборону міських стін, де завжди можна попросити про підтримку. Серед гібридів нерідко зустрічаються літаючі види. Швидкість і висота польоту Блискавки значно знизяться, коли вона нестиме вантаж. Якщо вороги оточать її, у неї навіть не буде шансу наблизитися до того монстра!
– Я не маю наміру посилати Блискавку. – Соловейко сказала, карбуючи кожне слово: – Я особисто доставлю вибухівку до пащі монстра – якщо вона в нього є.
– Ти? – Агата була приголомшена: – Жартуєш чи що… Ти маєш знати, що туман не здатний сховати від багатоокого демона! Якщо ти його бачиш, то і він тебе теж.
– Те, що монстр може мене бачити, не означає, що демонічні звірі також здатні на це. Навіть якщо він пошле їх заблокувати шлях, я впевнена, що зможу пробитися, – Соловейко зробила паузу. – Не забувай, туман – це не просто здібність, яка приховує мою присутність.
– Але…
Перш ніж Агата встигла щось сказати, з товщі скель раптом долинула низка тріскучих звуків, що нагадувало незліченну кількість цикад, які гризли листя, або каміння, що терлося одне об одного.
Вирази обличчя в усіх змінилися. Вони знали цей звук.
– Прокляття, ворог справді використав хробака-пожирача, – похмуро сказала Єлена. – Вони наступають! Приготуватися до битви!
З хробаком-пожирачем було досить легко впоратися, але як тільки їхній сховок знайдуть, незліченна кількість демонічних звірів, ніби приливна хвиля, вирвалася б з черева носія.
– Не хвилюйся, ніхто краще не підходить для цього, ніж я. До того, як я приєдналася до Союзу Співпраці, моє прізвисько знали по всьому центральному регіону королівства, – сказала Соловейко, запакувавши чотири пакети вибухівки до сумки, яку потім міцно прив’язала до спини. – Тоді мене називали «Вбивця з тіні».
– Чекай…
– Не турбуйся, я позбудуся тої бридоти до того, як хробак-пожирач дістанеться сюди.
Перш ніж Агата встигла її зупинити, Соловейко безслідно зникла.
Останнє, що бачила Крижана Відьма, це її піднятий великий палець.
……
У чорно-білому світі не було ні верху, ні низу, ні ліворуч, ні праворуч. Якби Соловейко захотіла, то будь-який напрямок став би рівною поверхнею.
Здавалося, ніби все у світі оберталося навколо неї.
Пройшовши крізь обвалене каміння, вона стрибнула прямо на стіну і побігла до купола печери.
У ту ж мить краєвид перед її очима різко нахилився на 90 градусів. Чудовисько, що висіло над головою, стало ціллю прямо перед нею. Бурхлива підземна річка виглядала як стрічка, врізана у кам’яну стіну, а широке підземне озеро піднялося, ніби величезне вікно.
Вона побачила монстра, точніше, монстр побачив її.
Соловейко не відводила погляду.
Вона дивилася у ці очі, схожі на зірки, тоді як магічний вихор під її ногами закручувався все швидше. Світло, яке воно випромінювало, нагадувало Кривавий Місяць і закривало собою безліч магічних вогників навколо.
«Це точно не гібридний демонічний звір», – подумала вона.
Навіть Анна не мала такої величезної магічної сили.
На мить Соловейко відчула, як її свідомість з’єдналася з розумом істоти.
Це було невимовне відчуття хаосу, яке неможливо описати словами, але одне було незаперечним: і монстр, і вона сама виявляли неприхований намір убити одне одного.
Соловейко посміхнулася.
Монстр же підняв мацаки.
З глибоким, приглушеним ревом демонічні звірі в печері кинулися до неї.
Коментарі
Дописати коментар