Роман РБ. Том 10. Розділ 2-2
Розділ 2. Що потрібно підготувати перед шлюбом. Частина 1-2
Розділ 2. Що потрібно підготувати перед шлюбом. Частина 1-2
Якщо розділити різницю, то це означало, що будинок мав ідеальний розмір.
– Завдяки особливим обставинам, ціна за нього не надто висока. Ходімо всередину.
– Якщо ви, майстре, говорите, що все гаразд, то я не маю заперечень, – відреагував Заноба, сміливо крокуючи попереду.
У руках він тримав палицю. Це зброя, яку підготував я. На мою думку, було б погано заходити сюди без зброї, але через його надлюдську силу Заноба ламав будь-яку зброю, що потрапляла до рук. Тому я використав магію і створив для нього палицю. Навіть якщо він зламає цю зброю, вона принаймні була безплатною.
Кліф ішов посередині. Він стискав дорогий на вигляд посох, водячи головою туди сюди. Мабуть, йому здавалося, що це прояв обережності, але для мене це більше виглядало як переляк.
Я ішов останнім, готовий атакувати з тилу. У цій групі найважливішим було захистити Кліфа, який був цілителем і також міг забезпечити певну вогневу міць. Я серед них найдосвідченішим, тому буде безпечніше, якщо завдання стежити за нашими спинами ляже на мене.
Ми пройшли стежкою з розбитої бруківки і наблизилися до входу. Дерев’яні двері були тріснуті, одна з петель зламана. Її треба буде полагодити.
– Не думаю, що нам загрожують якісь пастки, але все одно будьте обережні, – попередив я їх, активуючи Око Передбачення.
– Так, майстре.
Заноба поклав долоню на ручку – і зірвав двері з рами. Без вагань.
– Агов, не ламай речі просто так, – дорікнув я.
– Прошу вибачення. Двері деформувалися і не відчинялися. Їх би все одно довелося ремонтувати.
Хоча, на перший погляд, з дверима все було в порядку, виявилося, що це не так.
– Гаразд, але наступного разу попередь мене, добре?
– Так, майстре, – відповів Заноба. Принаймні він мав гарні манери.
У будь-якому разі, ми нарешті увійшли до будинку. Першою кімнатою був передпокій. Прямо перед нами опинилися сходи, що вели на другий поверх, зліва і справа розташувалися двері. Поруч зі сходами був коридор, який вів далі углиб будинку.
Пилу майже не було, можливо, агентство нерухомості посилало когось регулярно прибирати тут. Ззовні цей будинок виглядав як особняк з привидами, але всередині було чудове природне освітлення. Це гарна нерухомість.
– Майстре, що нам робити?
– Спочатку почнемо з правої сторони першого поверху. Перевіримо всі кімнати. Не думаю, що там є якісь пастки, але стелі і підлоги могли прогнити, тому бережіть голови і ноги.
– Зрозуміло, – Заноба кивнув.
Кліф озирнувся на мене через плече:
– Т-ти справді серйозно до цього ставишся.
– Ну, я шукач пригод рангу A.
– Т-так, це правда, – Кліф, здавалося, чомусь нервував.
Якщо подумати, то в нього днями була захоплива пригода з Еліналіз, чи не так? Але я нічого про це не чув. Цікаво, як все пройшло?
– До речі, як пройшла ваша недавня пригода?
– …Мене просто вщент розкритикували.
– Ну, зрештою вони ранг S…
Крокові Лідери, ймовірно, не говорили йому чогось різкого. Зрештою вони знали, що мали справу з новачком, тому навряд чи хотіли нашкодити і просто намагалися навчити. Але як до цього поставиться людина, яка отримала критику, це вже інша справа. Кліф називав себе генієм. Ймовірно, йому ніколи раніше не вказували на слабкі сторони.
– Що мені робити?
– Якщо ми зіткнемося з ворогом, атакуйте його магією Божественного удару базового рівня.
– Зро-зрозумів… А що, якщо це не дух?
– У такому разі вам краще триматися осторонь, ми з Занобою розберемося з ним. – Кліф виглядав дещо роздратованим через мої слова. Тому я вирішив трохи підбадьорити його: – Ваша магія настільки потужна, що може нашкодити будинку.
Здавалося, це пояснення задовольнило Кліфа. Найкраще, щоб такий новачок, як він, зосереджувався на чомусь одному. В його випадку: використання магії Божественного удару. Це все, що від нього вимагалося, в іншому випадку помилок не уникнути.
– Занобо, є ймовірність – хоча і незначна – що тут ховається монстр, який може використовувати магію. Будь пильним.
– Залиште це мені.
Заноба, на мій подив, зовсім не виглядав наляканим. У нього був воїнський дух, що справді заспокоювало.
Зайшовши крізь двері праворуч, ми опинилися у просторій кімнаті. Вона мала площу понад 20 татамі. Була добре освітлена, а вглибині розташувався великий камін. Це могла бути як їдальня, так і вітальня. Камін одразу привернув мою увагу.
– Кліфе, цей камін – магічне знаряддя?
– …Н-не впевнений. Я перевірю. – Кліф спробував зазирнути в камін.
– Зачекайте. Там щось може бути, – я зупинив його і вирішив сам оглянути камін. Щось було не так, але я не міг зрозуміти, що саме. – Хм.
Взимку тут холодно, тому опалення важливе. Якщо цей камін був магічним, то він здатен обігрівати весь будинок. А якщо ні, мені слід подбати про його удосконалення. Хоча мені було важко відмовитися від ідеї, що ми з Сільфі обійматимемо голі тіла одне одного, щоб зігрітися…
– Я пропущу через нього трохи повітря. Будьте напоготові, якщо всередині монстр, він може вискочити.
Закликавши їх до пильності, я використав магію на димарі каміна, щоб прочистити його сильним поривом вітру.
Нічого не сталося. Я прислухався, але не почув жодного руху. Випало тільки трохи сажі, і все. Я міг би також спрямувати вогонь в димар, але якщо той пошкоджений, то існував ризик пожежі. Я засунув голову всередину і подивився вгору. Над димарем я бачив небо. Я розпалив вогонь, щоб освітити те, що всередині. Нічого не було видно, тож все мало бути добре.
– Тоді залишу це на вас, Кліфе.
– Зрозумів.
Він трохи понишпорив у каміні і невдовзі знайшов магічне коло. Чого і слід очікувати від людини, яка останнім часом багато досліджувала магічні знаряддя та прокляття.
– Його можна використовувати? – спитав я.
– Не можу сказати напевно, поки не запалю вогонь, але з магічним колом все гаразд, – відповів Кліф.
– Зрозумів. Дякую.
Добре. Я кивнув, і ми пішли до наступної кімнати. Вона була найдальшою у правій стороні будинку. Кімната мала кам’яну підлогу, всередині стояло щось схоже на піч. Найімовірніше це була кухня. На підлозі поруч з піччю лежав шматок тканини. Коли я підняв його, то виявив, що це був пошарпаний фартух.
Можливо, Сільфі готуватиме для мене тут, одягнена лише у фартух. Уже думка про це збуджувала мене.
О, ні, забудь про це. Сказав я собі. Сьогодні ми прийшли сюди для того, щоб вигнати злого духа. Або те, що було загрозою в цьому місці. Зараз не час піднімати намет у штанях.
Я обшукав піч і будь-які інші місця, де могли ховатися живі істоти.
– Добре, тут наче все гаразд. Ходімо далі.
Ми продовжували обшукувати кімнату за кімнатою. Двері до підвалу знайшлися за сходами, але наша група вирішила залишити його на потім.
Ми рухалися проти годинникової стрілки, проходячи всі кімнати на першому поверсі, але не знайшли нічого незвичайного. Місцями знаходився пил, але загалом будинок був у хорошому стані, тож важко повірити, що його збудували понад століття тому. Можливо, попередній власник зробив якийсь ремонт чи щось таке.
– Це остання?
Ми закінчили з обстеженням всього першого поверху. З плану будівлі я знав, що особняк мав симетричну структуру. Однак на кухні з лівого боку не було печі. Мабуть, її використовували для чогось іншого, замість приготування їжі. Можливо, як пральню… Але поки що ми називали її кухнею.
Дві кухні, дві великі кімнати, чотири маленькі кімнати, два туалети. Здавалося, ніби два будинки з’єднали в один. Єдині сходи були прямо перед входом.
– Як думаєте, де найімовірніше живуть злі духи? Підвал чи другий поверх?
– Гадаю, підвал, – сказав Заноба.
– Я б поставив на підвал, – погодився Кліф.
Ми одноголосно вирішили спочатку піти до підвалу. Двері за сходами на другий поверх, вели до невеликої кімнати, де був короткий спуск униз. Я запалив лампи, які ми принесли з собою і передав їх Занобі та Кліфу.
– Я ітиму посередині і спостерігатиму за всім магічним оком. Не відпускайте лампи, навіть якщо ви думаєте, що нам загрожує небезпека. Я не можу забезпечити повне прикриття у темряві.
– Ха-ха-ха, я – Благословенне Дитя! Нема чого боятися, – Заноба впевнено підняв прапор смерті і почав спускатися сходами.
Будь обережнішим. Коли відчиняєш двері, ніколи не знаєш полетить стріла чи ні. Подумки дорікнув я. Ну, але ж це Заноба, стріла, мабуть, відлетіла від його тіла з дзвінким звуком.
Поки я думав про це, ми підійшли до дверей підвалу.
– Хм, тут нічого нема.
Там було лише кілька дерев’яних полиць, вишикуваних у ряд, це місце нагадувало порожню комірку. Я трохи освітив темряву навколо, однак не побачив жодних ознак того, щоб хтось ховався. На стіні була якась пляма, але вона не мала людської форми. Краї панелей на стінах трохи згнили. Пізніше я їх заміню…
Жодних монстрів. Це трохи розчаровувало.
– Добре, тоді ходімо на другий поверх.
Ми вийшли з підвалу, повернулися до входу і піднялися сходами. Дерево під ногами навіть не скрипіло. Сходи були добре зроблені.
Піднявшись на другий поверх, ми почали оглядати кімнати. Другий поверх також був симетричним. На краях обох сторін розмістилися дві великі кімнати, які були з’єднані зі спальнями. Крім того, було кілька додаткових спалень, кожна розміром приблизно шість татамі.
Загалом було вісім кімнат. Чотири маленькі кімнати і дві середні кімнати приблизно 12 татамі. Кожна з цих середніх кімнат була з’єднана з внутрішніми спальнями, які також мали розмір приблизно 6 татамі. Також був ще балкон.
– Хм…
Поставимо у цій спальні велике ліжко. Таке, на якому вистачить місця
для трьох людей і навіть ще залишиться. Два зсунутих разом звичайних ліжка –
також хороша ідея. Ні, якби ліжко було маленьке, ми б спали разом, горнучись
одне до одного, що не так вже й погано. Коли б я прокидався, то відчував її
тепло поруч. А сексуальні маленькі груди завжди були б під рукою. Ні, це зовсім
непогано.
У будь-якому разі, ліжко було важливим. Зрештою ми б його використовували щодня. О, і, звичайно, не лише для сексу. Людям також потрібно спати.
– Кліфе.
– Щ-що? Ти щось знайшов?
– Як думаєте, більше ліжко краще підійде для подружжя?
– …Га? – Кліф на кілька секунд замовк, міркуючи про це. Потім видихнув. Довго. – Знаєш, це важливі речі для стосунків. Але це грубо щодо партнерки, якщо ти зосереджуєшся лише на цьому аспекті.
– ...О. Ну, так, ваша правда.
З якоїсь причини його слова були переконливими. Мабуть, він говорив з власного досвіду. Я міг легко уявити, що як тільки вони залишалися у кімнаті одні, Еліналіз накидалася на нього з пожадливими очима.
Тому я вирішив прийняти його слова близько до серця. Гадаю, я візьму більше ліжко.
– Хуу, тут нікого нема, еге? – сказав я, протяжно видихнувши після того, як ми оглянули останню кімнату.
– Отже, як і планувалося, проведемо ніч тут, – сказав Заноба.
– Так. Розраховую на вас.
Я хотів заздалегідь оглянути будинок, але не очікував нічого особливого. Згідно з розповідями, дух з’являвся лише вночі у супроводі скрипучих звуків. Як моторошно. Можливо, тут справді жив якийсь монстр. Хоча я не знав був це привид чи щось інше.
Враховуючи, що особняк стояв посеред міста, навряд чи це був якийсь могутній монстр. З іншого боку, шукачі пригод низького рангу, відправлені для очищення будинку, були жорстоко вбиті. Тому ми не могли дозволити собі втрачати пильність.
Можливо, бандити або хтось подібний зробили це місце своїм сховком. Скрип міг виникати, коли вони відмикали замок у вхідних дверях. Ні, вони були зламані. Тоді у задніх дверях? Однак ніщо не вказувало на те, що тут хтось жив.
Хм, я зайшов у глухий кут. Ми тут були у трьох. Можливо, я мав також взяти з собою Еліналіз та інших. Вона багато бачила за своє довге життя, тому могла поділитися якоюсь мудрістю. Але чесно кажучи, тепер, коли мій приятель знову був у дії, я не впевнений, що не збудився б в її присутності.
Я міг легко собі уявити цю картину. Поки я чергував уночі, до мене підкралася тінь і спокусливо зашепотіла на вухо.
– Але Кліф спить поруч з нами, – сказав я.
І вона відповіла:
– Але так цікавіше, еге?
Я знав, що так цікавіше. Ось чому це було погано.
– Будьте напоготові, – заявив я, коли ми стояли у спальні на другому поверсі. – Дух міг не з’явитися, бо ще день, тому ми залишимося тут на ніч.
– Хм. Я хвилююся за Джулі.
– А я хвилююся за Ліз.
Кожен з них висловив свою стурбованість за жінок, яких вони залишили.
Джулі – розумна дівчинка. Вона усвідомлювала свій статус рабині і не стала б робити нічого такого, щоб порушило порядок у тій частині гуртожитку, де проживали дворяни. Занобі не було про що хвилюватися. Еліналіз же розпусна жінка, яка була дуже популярною. Якщо Кліфа не буде з нею поруч, вона цілком могла скористатися цією можливістю для зради.
Мої думки звернулися до Сільфі. Вона, мабуть, сьогодні знову служила охоронцем принцеси, як завжди. Не було причин для хвилювання. Хвилинку, я говорив їй, що сьогодні кудись піду, але не згадував, що залишуся на ніч. А якщо вона прийде до моєї кімнати, щоб поговорити перед сном, коли мене там не буде? Сільфі б ходила у холодному коридорі, чекаючи і бурмочучи під ніс:
– Руді щось запізнюється…
Я хвилювався.
– Сонце скоро зайде, – сказав Заноба.
Я спостерігав за заходом сонця, що відбивалося у вікні спальні.
Якщо я піду зараз, то повернувся до кампусу вже вночі. Сільфі, мабуть, на той час вже повернеться до жіночого гуртожитку. Ні, навіть якщо я нічого не сказав їй прямо, мені слід було залишити хоча б записку на дверях, що я буду відсутнім всього вночі. Правильно?
Добре, зробимо це. Ходімо прямо зараз.
Ні, хвилинку. Що, як цих двох уб’ються, поки мене не буде? Так не піде. Зрештою я був лідером цією групи.
Просто заспокойся, сказав я собі. Все гаразд. Якщо я пізніше все поясню, Сільфі зрозуміє. Хоча я колись чув, що накопичення «дрібниць» могло призвести до великого розриву. Прокляття, тепер у мене через це виникло погане передчуття.
Рішення було очевидним. Щоб розвіяти погане передчуття, я мав навмисно підняти власний прапор смерті.
– Занобо.
– Гм? Що таке?
– …Я одружуся, як тільки ми завершимо цю місію.
– Звісно. Швидко закінчимо з цим і влаштуємо грандіозне свято тут, в особняку, – сказав Заноба, злегка нахиливши голову і кивнувши.
От біда. Коли я сказав ці слова, то моє неспокійне почуття лише посилилося. Якби я захопився і сказав у відповідь «Святкування, так! Саме це нам і потрібно!», то мав відчуття, що навіть не дожив би до одруження.
Можливо, слід покласти щось тверде у нагрудну кишеню. Однак у мене не було нагрудної кишені. Якби куля Magnum .357 раптом полетіла в мене, я б не зміг її зупинити.
Поки я міркував про це, Кліф втрутився у розмову.
– Обов’язково запроси нас з Ліз.
– Звичайно. Чому б я вас не запрошував?
– Просто переконують. Одне діло, якщо мене не запросять, але буде сумно, якщо Ліз залишиться осторонь…
Кліф справді не вмів читати атмосферу. Мабуть, тому його завжди залишали осторонь таких зустрічей. Бідолаха. Я обов’язково запрошу його. І Еліналіз, звісно.
О, але мені вже набридла ця суто чоловіча компанія. Я хотів швидко закінчити з цим, повернутися у гуртожиток і торкнутися до маленьких грудей Сільфі. Ні, я мав стримуватися. Пізніше я матиму більш ніж достатньо часу, щоб пестити їх.
Поки я думав про це, настала ніч.
Тим часом Сільфі почула про те, що Рудеус планував купити для них будинок, і, повернувшись до жіночого гуртожитку, обіймала подушку в ліжку, мріючи про різні можливості.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар