Роман РБ. Том 10. Розділ 3-2
Розділ 3. Що потрібно підготувати перед шлюбом. Частина 2-2
Розділ 3. Що потрібно підготувати перед шлюбом. Частина 2-2
***
Ми шукали місце, де могла б сховатися лялька розміром з людину. Але двічі оглянувши особняк, наша група нічого не знайшла. Я подумав, що, можливо, воно у саду, але це припущення не підтвердилося. Хоча сліди ляльки були чітко видно на снігу, але вони нікуди не вели.
Тому мені спало на думку, що десь могла бути прихована кімната. Будинок явно був спроєктований симетрично. Тому, можливо, нам потрібно було шукати щось несиметричне. З такою думкою, я обшукав перший і другий поверхи будинку, але так і не знайшов якихось підозрілих місць. Насправді через темноту було важко щось побачити. Навіть якщо існувала якась аномалія, ми могли її не помітити.
– Гадаю, нам краще перевірити все завтра вдень, – запропонував Кліф.
Ми згодилися з цим і вирішили ще раз пошукати наступного дня. Але перш ніж зайнятися цим, віднесли ляльку до університету магії. Ми міцно зв’язали їй руки і ноги, щоб вона не мала можливості рухатися, та віднесли до кімнати Заноби.
При кращому освітлені ми побачили, що лялька була досить стара. Раніше вона виглядала блідо-білою, але тепер стало зрозуміло, що оригінальна біла фарба відшаровувалася і поверхня була вкрита пліснявою.
– Майстре… це нова лялька? – спитала Джулі. Я думав, що вона злякається, але замість цього дівчинка з цікавістю роздивлялася ляльку. – Чи треба мені почистити її?
Коли Заноба приносив додому випадкові ляльки з ринку, вона відповідала за їхнє очищення. Він вважав, що найкращий спосіб поглибити захоплення ляльками – це любовно протирати і полірувати їх, поки вони не стануть чистими. Дуже ґрунтовно, і здається це спрацювало.
– Як нам змусити її знову рухатися? – задумався Заноба.
– Дізнаємося, коли вирішимо питання з особняком.
Здавалося, він вмирав від бажання якнайшвидше дослідити цю ляльку. Я розумів його почуття, але потрібно було, щоб Заноба заспокоївся. Наразі я запечатав ляльку в коробці, зробленій за допомогою магії землі. Я не хотів, щоб вона напала на Джулі, поки нас не буде.
Ми повернулися до особняка, дорогою зробивши зупинку і накупивши багато ламп, щоб освітити весь особняк. Усе для того, щоб виключити будь-які можливості пропустити якусь важливу деталь, яку наша група могла не помітити при попередніх дослідженнях через брак освітлення.
Я вирішив ще раз обшукати камін, заліз у нього і ретельно оглянув.
– Хм, не тут, еге?
Змахуючи сажу і павутину, я закінчив оглядати камін. І саме в цей момент я зрозумів справжню природу того дивного відчуття, що виникло вчора. Підлога не була забруднена сажею. Здавалося, ніби її зовсім недавно почистили і витерли. Якщо подумати, то тканина, обмотана навколо ніг ляльки, була чорною. Можливо, таким чином вона щоночі прибирала особняк? Але навіть так, тканина мала забруднитися. А вона була чорною, як смола… О, можливо, тканина була зачарованою? Поки що слід залишити це осторонь.
Отже, другий поверх, перший поверх і підвал. …Останній все ж здавався підозрілим. Ми занесли до підвалу лампи. Щоб не випалити весь кисень, я залишив двері відчиненими. Я також розглядав можливість що на середині сходів щось може бути, тому ретельно перевірив цю зону. Ми розставили лампи в порожньому просторі підвалу. Якби на моєму місці був автор дитячої казки, він би сказав: «Погляньте, як чудово – світло, як удень».
Потрібне знаходилося в кутку підвалу на дерев’яній стіні – у темряві було важко щось побачити з однією чи двома лампами, але тепер все стало очевидним. В одному кутку стіни розташувався почорнілий квадрат. Це були приховані двері.
Коли їх зробили вперше, вони, мабуть, зливалися зі стінкою, але з часом – через багаторазове відчинення і зачинення – ділянка навколо петель потемніла. Також на землі були помітними сліди руху дверей.
– Добре, ходімо всередину! – Кліф схвильовано простягнув руку, щоб відчинити двері.
Готуючись до можливої атаки, я активував магічне око і зосередився на дверях, але він раптом зупинився.
– Що трапилося?
– Я не знаю, як їх відчинити.
Коли він це сказав, я подивився і побачив, що на дверях не було ні ручки, ні якихось заглибин, як у розсувних дверей. Здавалося, що їх також не потрібно піднімати.
– Майстре, чи слід мені зламати двері?
Я похитав головою на пропозицію Заноби. Хоча я планував максимально відремонтувати будинок, за можливості мені хотілося уникнути зайвих руйнувань.
– Хм… – я поглянув на землю.
Там були сліди, що свідчили про відчинення і зачинення дверей. Жодних сумнівів, існувала можливість їх розчахнути. І вони відчинялися у наш бік.
– Хм?
Я помітив дещо дивне у слідах. Вони починалися за три дошки ліворуч, що не збігалося зі зношеною частиною. А потім я дещо загадав. У минулому житті, коли я був учнем початкової школи, нас повезли на екскурсію до села нінджя, де були приховані двері. Згадавши це, я спробував натиснути на лівий край. Почувся скрип, але двері не відчинилися повністю. Вони були важкі.
– Занобо, натисни ось тут.
– Хм.
Він виконав моє прохання – і двері зі скрипом відчинилися. Це був той самий звук, який ми чули посеред ночі, еге? На внутрішній стороні прихованих дверей була ручка. Мабуть, зсередини їх легко зачинити?
– Що ж… я не думаю, що тут є якісь пастки, але будьте пильними, – сказав я, коли ми зайшли усередину й освітили кімнату лампами.
Мої побоювання щодо пасток чи нападу виявилися марними. Кімната була маленькою з одним столом і дерев’яним постаментом. На столі лежало кілька книг і стояла пляшечка з чорнилами. Кришка на останній тріснула, а вміст висох.
Що ж до постаменту, то як його описати? Він нагадував труну, дерев’яний блок мав заглибину, яка відповідала розміру і формі ляльки. Придивившись уважніше, я побачив, що там, де мала бути голова, вбудували прозорий камінь. Він був розташований на рівні очей. Швидше за все, саме тут і лежала лялька. Лежала і заряджалася… в магічному сенсі, а не в електричному.
– Кліфе, ви можете щось сказати про цей постамент?
– Ні, – він похитав головою, – я ніколи раніше не бачив чогось подібного.
Я несміливо торкнувся постаменту. Я не думав, що мене може вдарити струмом або щось таке, однак мав переконатися, що воно нерухоме. Коли від постаменту не відбулося жодної реакції, я звернув увагу на одну з книг на столі. Було очевидним, що вона лежала тут досить довго, але, на щастя, не виднілося жодних ознак того, що комахи дісталися до неї. Можливо, лялька їх винищила?
На обкладинці були герб і назва, яку я не міг прочитати. Розгорнувши книгу, я побачив письмо, яке теж не зміг прочитати. Це означало, що автор використав мову Небесного Бога або Морського Бога, або, можливо, якусь іншу, невідому мені, мову. Однак мені здавалося, що я вже десь бачив цей герб і літери. Де ж це було? Можливо, у бібліотеці університету магії?
Я гортав сторінки і знайшов кілька рисунків. Зображення людського тіла і магічні кола. Гортаючи далі, я знайшов рисунок ляльки з чотирма ногами і руками.
– Занобо…
– Так? – Заноба, який чекав біля входу, підійшов до мене.
– Гадаю, тут щось написано про ляльку, яку ми знайшли. Що думаєш?
– Я не можу прочитати текст, але впевнений, що ви маєте рацію, – погодився він.
– Що там? Дайте подивлюся, – знову втрутився Кліф.
Ми утрьох гортали книгу, вивчаючи сторінку за сторінкою. Сам папір був досить міцним, але палітурка була надзвичайно старою і, здавалося, от-от розвалиться. Поруч з рисунками були стрілки, а під ними написані слова – пояснення чи примітки, – однак я не міг розібрати жодного надпису. Ескізи рук ляльки, магічні кола і ще більше стрілок та приміток. Поля були заповнені детальними написами.
– Судячи лише з рисунків, це схоже на магічне коло, яке використовують для зачарування знарядь, – пробурмотів Кліф.
– Справді?
– Так, мені відомо про це, бо я недавно досліджував їх. Я вже бачив подібне магічне коло раніше. Лялька, мабуть, магічне знаряддя.
– Он воно що.
У мене сформулювалася гіпотеза. Попередній власник – ні, мабуть, перший власник досліджував тут ляльку. Можливо, магічне коло торкалося якогось табу або щось таке. Я припускав, що лялька мала виконувати роль охоронця і захищати особняк. Перший власник будинку не завершив свою роботу. Судячи з того, як виглядала лялька, було ще місце для поліпшення, але вона успішно пересувалася і нападала на непроханих гостей.
А потім перший власник зник. Можливо, він пішов, не виконавши своєї мети, або його виявили й арештували. Однак той факт, що результат досліджень першого власника залишився, вказував на високу ймовірність того, що він загинув через непередбачувані обставини.
Що ж до ляльки, вона, ймовірно, спочатку спала на цьому постаменті. Однак потім щось сталося і це змусило її прокинутися. Вона почала прибирати будинок і патрулювати, вбиваючи будь-яких непроханих гостей. Ймовірно, вона була запрограмована після прибирання повертатися на цей постамент для перезарядки. Люди ж, яких, на жаль, жорстоко убили, були розпізнані лялькою як «зловмисники». Це цілком природне припущення.
Але якби вона патрулювала сад, то хтось би її мав помітити… О, ні, хвилинку, ми зламали вхідні двері, коли вперше прийшли сюди. Можливо, попередній власник замінив їх з міркувань безпеки або щось таке. Форма дверей змінилася, тому лялька більше не змогла виходити. Спочатку її запрограмували на патрулювання саду, але оскільки туди не можна було потрапити, вона цього не робила.
Проте коли ми прийшли, то зламали двері. Отже, згідно з запрограмованою схемою поведінки, лялька вирушила на обхід саду, тому вона випадково пропустила нас і наздогнала вже тоді, коли ми поверталися на другий поверх. Якщо так подумати, то все виглядало логічним.
– У будь-якому разі, схоже, другої ляльки тут нема.
І на цьому справа була закрита.
***
Для впевненості я знову обшукав кожен куточок особняка і стежив за ним ще кілька днів. Вночі більше не лунало жодних звуків. Переконавшись, що все безпечно, я пішов до агентства нерухомості і підписав офіційний договір. Що ж до злого духа, то я вирішив сказати, що то був лютий монстр, який завівся у прихованій кімнаті в підвалі.
Завтра я планував запросити кількох людей, щоб прибрати і відремонтувати будинок. Я вирішив купити лише найнеобхідніші речі. Можливо, це говорила японська сторона мене, але я відчував, що решту нам з Сільфі краще обрати разом. Крім того, було ще кілька деталей, які я хотів змінити, тому, швидше за все, мине близько місяця, перш ніж ми зможемо переїхати.
Я вже міг уявити щасливе обличчя Сільфі.
– Дивися, це наш новий будинок!
– О, Руді, він чудовий!
– Тут багато кімнат, тож, скільки б у нас не було дітей, місця вистачить!
– Неймовірно, ти вже подумав про наше спільне майбутнє! Візьми мене зараз!
– Звичайно, люба. Я вже приготував ліжко.
– Руді, візьми мене!
Так, навряд чи подібне станеться, але ця думка все одно змушувала мене усміхатися.
…Хвилинку. Вона ж не розчарується, правда? І не скаже чогось на кшталт:
«О, фу, Руді, це все, що ти міг собі дозволити?».
Ні, Сільфі не була такою егоїстичною. Принаймні я був упевнений в цьому.
У будь-якому разі, це була плідна справа. Лише за кілька днів я отримав будинок, а з ним і спадщину, яка залишалася всередині. Я був майже впевнений, що лялька – магічне знаряддя. Можливо, для подібних ситуацій існував певний протокол, за яким би я мав передати знахідку до гільдії магів, але я не був офіційним членом. Оскільки вона була у будинку, який я купив, то лялька належала мені.
Після завершення формальностей, ми вирішили перенести дослідницькі матеріали, які були в підвальній кімнаті. Заноба ніс постамент, а я – книги й інші речі. Ми використаємо їх для дослідження рухомої ляльки.
– Майстре?
Дорогою назад до університету магії Заноба заговорив до мене з серйозним виразом обличчя. На його плечі лежав величезний постамент. Він був важким, але Заноба без проблем його підняв. Про всяк випадок ми загорнули нашу здобич у тканину, але для сторонніх спостерігачів це виглядало так, ніби мій учень ніс труну.
– Що таке?
– Чи можете ви повністю довірити мені дослідження рухомої ляльки?
Я зустрівся з ним очима. За його круглими окулярами палала рішучість, якої я ніколи раніше не бачив.
– У мене низький рівень магічно сили і я незграбний з руками. Я навіть тягну вас назад з роботою над фігуркою червоного дракона, якого ми створюємо для Джулі. Я майже не зробив жодного прогресу.
Легко було сказати, що це неправда, але я знав, що це його турбує. Тож тут не можна говорити бездумно.
– Але я відчуваю, що можу провести дослідження. Чесно кажучи, коли ми переглядали книгу, я міг приблизно зрозуміти, що намагався зробити автор.
Хм. Он воно що. Можливо, через те, що вони з автором поділяли пристрасть до ляльок, Заноба на інтуїтивному рівні міг вловити думки творця.
– Звісно, знадобиться деякий час на переклад. Якщо ви візьметеся за це, майстре, то справа просуватиметься швидше, – сказав він.
Я не був упевнений в цьому. Все-таки я не міг витрачати весь свій час на дослідження ляльок. Можливо, буде краще залишити це Занобі. Але…
– Що ти будеш робити, якщо лялька знову збожеволіє?
– Навіть якщо це станеться, я зможу вгамувати її і не постраждати. Ви ж самі це бачили, так?
Його правда. Тож у цьому плані проблем не було. Думка про те, що лялька почала б рухатися вночі, трохи лякала, але вона, ймовірно, залишиться нерухомою, якщо не заряджати її на постаменті. Однак ставити його в кімнаті Заноби – небезпечно, тому нам слід позичити одну з дослідницьких кімнат університету магії. Таку, що має міцні двері.
Ні, хвилинку. Можливо, тут справді буде вступ на поле забороненої магії. Тоді слід проводити дослідження деінде? Хоча Нанахоші також працювала над чимось подібним, досліджуючи магічні кола телепортації. Про всяк випадок потрібно буде попросити її замовити за мене словечко. Вона все-таки членка гільдії магів з рангом A.
– Будь ласка, майстре! Коли ваш план буде повністю реалізовано, я не хочу, щоб єдиним моїм внеском були гроші!
– …
Здавалося, Заноба також багато про що думав. Я трохи хвилювався через його фіксацію на ляльках і фігурках, але… якщо він так почувався, то, можливо, мені слід залишити це йому.
– Будь ласка! Довірте це дослідження мені!
Очевидно, Заноба неправильно зрозумів моє мовчання. Він поставив постамент й опустився на коліна. Витягнувши руки, Заноба вже готувався розпластатися на снігу ниць…
– Добре, я зрозумів. Встань! Я залишу це тобі.
– Справді?! – з цим словом Заноба негайно схопився на ноги.
Його обличчя сяяло від радості. Він так швидко змінювався.
– Однак є ймовірність, що тобі доведеться ступити на поле забороненої магії, – попередив я.
– Забороненої магії?
– Так. Поки що ми позичимо лабораторію для дослідження в університеті магії, тому, будь ласка, займайся цією справою там.
– …Дякую! – Заноба, який підняв постамент, низько вклонився. При цьому русі постамент мало не зачепив кінчик мого носа.
Це було близько! Щоб він робив, якби випадково ударив мене цим по голові?
– Чи не могли б ви двоє припинити привертати до себе увагу на вулиці…? – пробурмотів Кліф.
Отже, ось так Заноба розпочав своє дослідження автоматизованих ляльок, а я отримав будинок. Далі: ремонт!
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар