Роман ЛМС. Том 11. Розділ 8-4
Розділ 8. Проблиск надії. Частина 4
Розділ 8. Проблиск надії. Частина 4
Пейл, Січві і Зефір підійшли, коли закінчили завантажувати продукти у віз.
– Що робиш?
– А, Пейле! Я вивчаю лук, який зробив Від.
– Це… лук?
Очі Пейла були сповнені недовіри!
Спостерігаючи за Мейлон, яка з
труднощами тримала предмет лише на 30 сантиметрів нижчий за її зріст, він не
міг повірити, що це лук.
– Що це взагалі за зброя… Хіба вона не важка?
– Важка. Дуже важка.
Як ремісник, Від мовчки натягував тятиву, виготовляючи лук і ріжучи кістки монстрів для виготовлення дуги. Гори вже готової зброї лежали навколо нього.
Луки, зроблені з дерева, а не кісток монстрів, також були досить великими.
«Коли він тільки…?»
«Він без відпочинку цілими днями робив луки».
Пейл і Мейлон навіть не знали, що сказати. Адже використання цих луків було поза межами їхніх можливостей.
Для цього потрібна була неймовірна сила, а велика вага серйозно обмежувала б їхні рухи.
– Е-е…
Це сталося саме тоді, коли Пейл збирався вказати на недоліки лука.
Здалеку з’явився Ґомчі5 і десять практикуючих.
– Віде, ми прийшли по їжу. А натомість принесли трохи мінералів і шкур, отриманих на полюванні. Наставник сказав віддати їх тобі.
– Так. Я знав, що ви сьогодні прийдете, тому спік хліб. Візьміть.
– Добре.
Від також заздалегідь спік велику порцію хліба. Однак Ґомчі5 замість того, щоб негайно повернутися до полювання, блукав навколо.
Пейл і Зефір перезирнулися та кивнули.
«Як і очікувалося».
«Навіть для вас це занадто».
Від сказав, підняти рівень до 270, їм, мабуть, було важко це зробити. Тож, попри свою велику гордість, Ґомчі5 тинявся навколо замість того, щоб зізнатися, що не може цього зробити.
«Так діло не піде. Я маю допомогти».
Зефір, сподіваючись набрати кілька очок, заговорив до нього.
– Старший Ґомчі5.
– Гм?
– Полювати непросто, еге ж? Підвищувати рівень також нелегко. Мені теж було важко піднімати рівні.
Ґомчі5 позіхнув і відповів.
– Тут багато сильних монстрів. Іноді трапляються такі, з якими я ніколи раніше не стикався. Коли вони з’являються, інші монстри підкорюються їм і виконують накази.
Виходячи з досвіду, Зефір припускав, що Ґомчі полювали в небезпечній зоні, де у великій кількості з’являлися монстри-боси або монстри з іменами.
– Це, мабуть, небезпечно.
– Гм? Ні. Всі схвильовані.
– Га?
– Унікальні монстри дають більше очок досвіду, чи не так? З них випадає багато предметів. Щоразу, коли вони з’являються, ми об’єднуємося у групу і вбиваємо їх, тому поки що мені вдалося знищити лише десятьох таких.
– Ц-це ж було нелегко, правда?
– Всі помирають, якщо встромити меч.
– ……
– Звісно, потрібно ударити не один раз, але це лише більше розпалює. Їхні верески також досить захопливі. Всіх монстрів, що трапляються на шляху, треба просто знищувати.
Коли з’являвся монстр-бос, вони кидалися на нього, як зграя собак, і розривали на шматки. Не було потреби використовувати складні навички. За час, необхідний для використання навички, вони могли ще раз махнути мечем.
– Віде, я забув дещо запитати. Ти сказав підвищити рівні до 270, але дехто має вже трохи вищі. Це нормально.
– Так, старший.
– О, добре.
Далі Ґомчі5 поглянув на лук, який робив Від.
– Віде, що це?
– Це лук. Я збираюся віддати їх усім старшим побратимам.
Ґомчі, які обрали клас майстра бойових мистецтв, могли користуватися зброєю для інших класів без жодних обмежень.
– Справді? Ти даси його мені?
Ґомчі5 легко підняв лук.
Той самий, який Мейлон заледве могла відірвати від землі!
– Та бути не може!
– Який же в тебе показник Сили…
Мейлон була лучницею, тому не дуже піднімала показник Сили для свого рівня. Але навіть так, неймовірна сила Ґомчі5 суперечила здоровому глузду.
– Сила? У мене трохи більше ніж 1000.
Мейлон здивовано запитала:
– Як показник сили може бути 1000?
Навіть враховуючи очки характеристик, отримані у центрі базової підготовки, показник Сили у понад 1000 все одно здавався абсолютно нереальним.
Відповідь Ґомчі5 була простою.
– Щоразу, коли мій рівень зростає, я вкладаю очки у Силу. Адже для чоловіка сила – найголовніше! А ще я трохи підвищую Спритність. Бо якщо її показник низький, то, навіть докладаючи усіх зусиль, не виходитиме завдати монстрам достатньо шкоди. Крім того, ця характеристика підвищує шанси завдати критичний удар.
У Мейлон з’явилася здогадка.
– То до цього часу ти лише підвищував Силу і Спритність?
– Так. Хіба ж є сенс збільшувати інші характеристики?
– ……
Як говорили, незнання породжує сміливість. Ґомчі зосередилися виключно на розвитку Сили. А також вони вкладали трохи очок у Спритність.
Наслідком же стало те, що їм завжди бракувало мани, що ускладнювало використання навичок. А низький рівень захисту робив їх вразливим до атак монстрів!
Вони надавали пріоритет Силі, ставлячи на кін як свій рівень, так і володіння різними навичками.
– Ґомчі2 має на два очки більше Сили, ніж я!
Змагання, яке невідомо коли почалося!
Оскільки вони змагалися, щоб побачити, хто має найбільшу Силу, то зрештою почали вкладати очки лише в цю характеристику.
Підвищення Спритності покращувало точність атак і збільшувало шанс ухилитися від удару. Це була ключова характеристика, що забезпечувала певний ступінь координації між нападом і захистом.
Вони компенсували низький показник Спритності швидкими і точними рухами, нарощуючи Силу і зосереджуючись виключно на розвитку атаки.
Майстри бойових мистецтв!
Це був метод, який могли знати і застосовувати лише вони.
«Монстри!»
«Монстри-трудівники і монстри-бійці».
Бачачи наполегливість Віда, вони заздрили йому, але не наважувалися наслідувати.
Ґомчі для них були такими ж самими. Їхнє бажання стати сильнішими і їхній бойовий дух заворожували.
Погляди Мейлон і Пейла зустрілися.
– Можливо…
– Невже у нас справді є шанс виконати цей квест?
Хоча Від сказав, що їм слід спробувати, але вони поставилися до цього скептично. Всі погодилися взяти участь, бо були його товаришами, але вважали, що шанси на успіх невеликі.
Проте вони без нарікань ішли за ним, адже це стало б великим розчарування – дійти до Тодума і без нічого повернутися назад.
Але тепер з’явився проблиск надії.
***
Зефір не міг стримати цікавості. Як їм вдалося так швидко підвищити свої рівні за допомогою полювання?
Зефір надіслав Ірен шепіт.
/– Ірен, у мене запитання. Де саме полюють Ґомчі?/
Ірен відповіла через трохи.
/– Тепер ми полюємо на рівнинах./
/– Там багато монстрів?/
/– Монстрів? Коли вперше прибули, це був рай для монстрів. Там стояло багато будівель, а навколо бродила сила-силенна монстрів./
Ірен завжди була тихою людиною. Але тепер, здавалося, в ній щось накопичилося, бо вона стала дуже балакучою.
/– Коли ми тільки прибули, на рівнинах блукали тисячі монстрів! Я вже збиралася запропонувати відмовитися від цього і піти полювати на крокодилів, але потім Ґомчі3 сказав, що безглуздо прямо атакувати монстрів, які зібралися на рівнинах. /
/– Але ж ти раніше казала, що ви досі на рівнинах, так?/
/– Так. Замість того, щоб відступити, Ґомчі3 запропонував план./
/– Який план?/
/– Заманювати монстрів і вбивати. Він пішов туди, де зібралися монстри, завдав кількох ударів, і став повертатися назад. А потім…/
/– Ковть! І що сталося потім?/
Навіть не бачачи того, що сталося, Зефір міг уявити розвиток ситуації.
Монстри ніколи б не проігнорували такої відвертої провокації.
/– Сотні монстрів кинулися за ним!/
/– Ох! Так багато?/
/– Все ж Ґомчі справді дивовижні. Нам заледве, але вдалося перемогти. І відтоді вони б’ються так по всій рівнині. Це місце просто кишить монстрами! Вчора ми навіть виявили й очистили лігво під назвою Дкам…/
Скарги Ірен лилися нескінченним потоком.
***
– Хаах!
– Вони мої.
– Вперед! Вперед! Знищте їх усіх!
Над полем бою лунали крики.
Перед Ірен вишикувалися поранені Ґомчі. Їх було вже тридцять п’ять.
– Сило Святого Духа, врятуй тих, хто страждає – Цілющий Дотик! Ґомчі395, будь обережним.
– Ага! Дякую.
– Наступний.
– Я Ґомчі44.
– Кяа! – мимоволі закричала Ірен.
Майже кожна частина тіла Ґомчі44 стікала кров’ю.
Він був на порозі смерті!
Його ситуація була настільки критичною, що вона б не здивувалася, якби Ґомчі44 помер тут і зараз.
Він збентежено усміхнувся.
– Це трохи ніяково. Я думав, що завдам тобі клопотів, тож намагався не звертатися за допомогою… Ну, оскільки ти зайнята, то, може, мені прийти пізніше?
– Зараз не час говорити таке! Ти маєш негайно отримати лікування.
– Чому ти так хвилюєшся? У мене залишилося ще 200 очок здоров’я. Я впораюся.
Він був втіленням сильного чоловіка, який ніколи і ніде не показував слабкості!
Ґомчі44 залишався таким навіть на межі смерті.
– Нехай стомлене тіло наповниться силою – Відновлення! Сило Святого Духа, врятуй тих, хто страждає, – Цілющий Дотик!
Ірен негайно почала діяти.
Спочатку вона відновила витривалість і здоров’я. Це був спосіб максимізувати ефект її божественної магії.
Але запас мани вичерпався, перш ніж Ірен встигла повністю зцілити його.
– Будь ласка, зачекайте трохи. Я відновлю ману і продовжу лікування.
– Ні. Здається, найсерйозніша проблема вирішена, тож я повернуся до бою.
– Що?
– Цього достатньо, просто обмотай мене бинтами, і все буде добре.
– ……
Все ще стікаючи кров’ю, Ґомчі44 повернувся на поле бою.
Однак інші поранені все ще чекали в черзі!
Більшість із них були в такому критичному стані, що якби їх залишили без допомоги, вони, ймовірно, померли б на місці.
Коментарі
Дописати коментар