СвТ. Том 5. Розділ 2-6
Розділ 2. Шокуючий ранок: справа про вбивство з проштрикуванням!! Частина 6
Розділ 2. Шокуючий
ранок: справа про вбивство з проштрикуванням!! Частина 6
Голос Алексії звучав здивовано.
Айріс серйозно подивилася на неї.
– Алексіє, послухай. Культу Діаблоса не існує.
– Не існує… Айріс, про що ти говориш? Ти обіцяла, що ми разом розслідуватимемо Культ…
– І завдяки розслідуванню ми виявили, що Культу Діаблоса не існує.
Це сказала не Айріс. Поруч з нею стояв високий чоловік. Він мав зміїні очі і моторошно-білу шкіру.
– І хто ви такий?
– Радий зустрічі, принцесо Алексіє. Я Хаб, віцекомандир Багряного Ордену.
– Він наступник Глена, – додала Айріс. – Надзвичайно здібна і талановита людина.
– …Ви мені лестите, ваша високосте, – Хаб ледь помітно посміхнувся на похвалу старшої принцеси. – Отже, ви хотіли знати про неіснування Культу? Що ж, ми зібрали достатньо доказів.
– Суть у тому, що це вигадка Саду Тіней.
– Ви-вигадка?
– Сад Тіней скоїв багато злочинів, – пояснив Хаб. – Починаючи з вашого викрадення, принцесо Алексія, вони напали на академію, знищили Святилище і влаштували різанину в королівстві Оріана. До нас доходила інформація про інші злочини по всьому світу.
– Але за цим усім стояв Культ Діаблоса…!
– Сад Тіней вигадав Культ, щоб приховати власні злочини. Вони сфабрикували існування злочинної організації, якої насправді не існує.
– Ви серйозно думаєте, що хтось повірить в такий абсурдний аргумент?!
– Ось докази.
– Га?
Хаб вручив Алексії товстий документ. На обкладинці було написано «Як Сад Тіней сфабрикував існування Культу Діаблоса».
– Тридцятичотирирічний чоловік зізнався, що за вказівкою Саду Тіней видавав себе за послідовника Культу Діаблоса. Він не мав іншого вибору, як погодитися, оскільки його родину взяли в заручники. Двадцятивосьмирічну жінку Сад Тіней викрав і змусив створити фальшиві документи Культу Діаблоса. П’ятидесятисемирічний чоловік…
– Та це просто абсурд! – Алексія відкинула документ. – Ці зізнання не варті паперу, на якому вони написані! Якщо щось і підробили, то ось це!!
– Не будьте грубою, принцесо Алексіє. Невже ви звинувачуєте цих людей у тому, що вони дали неправдиві свідчення?
– Я навіть не переконана, що вони існують!
– Звісно, у нас також є речові докази. Це доводить, що Сад Тіней…
– Досить вже!
Алексія відмахнулася від руки Хаба, коли той спробував їй щось передати. Очі віцекомандира звузилися.
– Сестро, отямся, – благально сказала Алексія. – Чому ти слухаєш цього шарлатана? Будь ласка, подивився на мене.
Айріс відвела погляд.
– Це ти маєш отямитися, Алексіє.
– Будь ласка, сестро. Вони намагаються звільнити праву руку Діаблоса!
– Сад Тіней обманув тебе. Кожен, кого ти вважала частиною Культу Діаблоса, насправді належить до Саду Тіней.
– Ні, Айріс, ти помиляєшся!! Будь ласка, послухай мене!!
Алексія простягнула руку до сестри, яка стояла до неї спиною.
Лясь. Айріс відштовхнула її руку.
– Це…
– Мій ворог – Тінь. Я знищу будь-кого, хто стане на моєму шляху. Навіть власну сестру.
З цими словами Айріс пішла геть.
– Багряний Орден має багато справ через Сад Тіней. Боюся, ми маємо йти, – тріумфально сказав Хаб.
Вона приголомшено дивилася, як іде старша сестра.
– Принцесо Алексіє…
Вона почула збоку голос і повернулася, щоб поглянути, – там було знайоме обличчя.
– Марко…
Це один із засновників Багряного Ордену. Хоча він ще молодий, але Глен неабияк йому довіряв, вона припускала, що саме Марко займе місце загиблого.
– Вибачте, принцесо Алексіє.
Марко сказав це і, не дивлячись їй в очі, швидко пішов.
– І ти теж… Марко?
Він не відповів. Лицарі винесли тіло головного бібліотекаря.
Заборонена книга випала з рук Алексії.
***
Золотий хвіст погойдувався у білому тумані.
– Ммр-ммр-ммр, ммр-ммр-ммр.
Можна було почути наспівування.
Легкі, майже танцювальні кроки. Червоні калюжі крові навколо реагували на кожен її рух бризками і гучним хлюпанням.
– Здається, у вас гарний настрій, пані Дзето.
Почувши своє ім’я, вона раптом припинила наспівувати.
– Я якраз підійшла до найкращої частини.
– Вибачте.
– Хм.
Дзета закрутила навколо пальця закривавлений чакрам.
– Якщо ви плануєте кинути його в мене, то, будь ласка, не робіть цього, – з білого туману вийшла невисока дівчина, на її голові був каптур.
– Не планувала. Де Вікторія?
– Працює над планом.
– Мм.
– Пані Вікторія має звіт.
– Ммм.
Дзета, яка крутила чакрамом, раптом підкинула його в повітря.
Ші-і-інк.
Зверху впала відсічена голова. На обличчі залишався шокований вираз навіть тоді, коли вона тріснула і розсипалася.
– Чудово вийшло.
– Мм.
– Пані Вікторія має звіт.
– Ммм.
– Схоже, володар Тінь втрутився через принцесу Алексію і Клер.
– Для тебе вона пані Клер.
Чакрам закружляв, і каптур дівчини затріпотів.
– Прошу вибачення.
– Переконайся, що це не повториться. То що зробив мій господар?
– Розправившись з бібліотекарем, він вивів їх зі Святилища.
– Як і очікувалося. Фенрір тепер загнаний у кут.
– Саме так. У нього невеликий простір для дій. Як просувається ваша справа, пані Дзето?
– Мм?
– Я говорю про аналіз Святилища.
– О, я вже закінчила.
– Уже? Минуло всього лише кілька днів…
– Артефакт Ети чудовий, – з цими словами Дзета дістала дивний пристрій розміром з долоню. Коли вона наповнила його магією, він почав ледь помітно світитися. – Він робить видимими магічні контури. З першого погляду можна сказати, куди вони течуть і що роблять.
Тонкі прожилки світла розлилися навколо. Вони пульсували і тягнулися до низки стовпів червоного світла. Всередині чотирьох з них були студенти академії, з підключеними тонкими трубками.
– Вони намагаються використати магію студентів, щоб зламати печатку, – пояснила Дзета.
– Схоже, їм бракує магічної сили.
– Так. Їм потрібна високоякісна магія від нащадків героїв. Тепер я розумію, як Культ запечатав демона Діаблоса і як вони створили Святилище.
– Тоді ми з цим закінчили?
– Мм.
– Що ви хочете зробити далі? Якщо знищити трубки, печатка залишиться захищеною.
Дзета на мить замислилася над питанням дівчини у каптурі.
Однак не було потреби міркувати про це. Вона вже знала свою відповідь. Дзета просто хотіла підтвердити свою рішучість.
– Ми не будемо їх знищувати.
– Ви впевнені?
– Я вже вирішила.
Після цих слів Дзета пішла крізь туман. Вони минули стовпи червоного світла і наблизилися до величезних дверей, звіролюдка поклала на них руку.
– Права рука демона Діаблоса запечатана за ними.
– Що ви плануєте робити?
– Думаю глянути на згадку.
– Бажаєте залишити автограф?
– Це теж підходить. Дзета тут.
Далі Дзета влила магію у двері.
Вони були покриті безліччю стародавніх символів й обмотані товстими ланцюгами.
– Чи вони відчиняться?
– Не знаю. Але саме вона запечатала тут праву руку демона.
– Вона?
– Упевнена, вона відгукнеться.
Дзета влила ще більше магічної сили.
Далі двері засвітилися червоним, і магічні контури почали заповнювати весь простір. Заскрипіли ланцюги, а двері злегка тремтіли.
Однак вони не відчинилися.
Магічні контури зосередилися перед дверима, і з тонких, схожих на вени променів світла почала формуватися людська постать.
– Відступи.
– Слухаюсь.
На команду Дзети дівчина у каптурі відступила.
Коли тонкі прожилки світла зникли, перед ними стояла жінка. У неї було золоте волосся, золоті котячі вуха, золотий хвіст і виразні котячі очі. Вона разюче нагадувала Дзету.
– Це…? – нервово ковтнула дівчина у каптурі.
– Рада зустрічі, героїне-звіролюдко.
– Пані Дзето, що взагалі відбувається…?
– Не те щоб у цьому було щось нове, – спокійно сказала вона.
Раптом героїня-звіролюдка змахнула кігтями – і голова Дзети відлетіла.
Закрутившись, вона злетіла високо в повітря і, перетворившись на чорний туман, зникла. Водночас з цим зникло й обезголовлене тіло.
Чорний туман змішався з білим, і з нього виринула неушкоджена Дзета. Вона зависла у повітрі, дивлячись на героїню-звіролюдку холодним поглядом.
– Але я хотіла перевірити ще раз, – сказала Дзета.
Героїня-звіролюдка не відповіла. Вона просто дивилася на Дзету беземоційними очима.
Все ще висячи в повітрі, звіролюдка запитала дівчину у капюшоні.
– Ти пам’ятаєш день, коли вперше зустріла нашого господаря?
– Звичайно. Я ніколи цього не забуду, – відповіла та, притиснувши руку до грудей.
– Я теж. Я ніколи не забуду той день.
Дзета пильно дивилася на героїню-звіролюдку, ніби бачила за жіночою фігурою далеке минуле.
– Я була ще малим кошеням, коли господар підібрав мене.
І це підживлювало рішучість Дзети.
– Бувай, героїне. Я обрала інший шлях, ніж ти, – вона повернулася і рушила геть.
Невисока дівчина в капюшоні поквапилася за нею.
– Ви впевнені? Ми не залишимо автограф?
– Мм. Я зроблю це наступного разу. Наразі наша поточна мета досягнута. Тепер ми ховатимемося в тіні, чекаючи слушного часу.
– Так і зробимо.
Обмінявшись фразами, дві дівчини зникли в тумані.
Героїня-звіролюдка безмовно дивилася, як вони йшли.
Коментарі
Дописати коментар