СвТ. Том 5. Розділ 3-2
Розділ 3. Справа розкрита, настав час згадати минуле! Частина 2
Розділ 3. Справа розкрита, настав час згадати минуле! Частина 2
***
– Чорт забирай, ти за це ще поплатишся! – крикнув Хьоро.
– Ц-це неможливо… Т-ти схитрував! Інакше бути не може! – верескливо підтримав Яґа.
– Так, так, як скажете. Вже пізно, тож поводьтеся тихіше.
Я схопив їх обох за шиї і викинув у коридор.
– Чекай! Зіграємо ще раз!
– Ми не можемо так піти! Не після програшу!
– Вибачте, але мені не потрібні хлопці з порожніми кишенями. Удачі вам з платежами.
Я грюкнув дверима і замкнув їх.
З іншого боку долинуло приглушене бурмотіння.
– Чому… Ми стільки часу відточували наші шахрайські навички…
– Не можу повірити. Невже ми щойно все втратили?
– Це взагалі можливо?
– Це здається абсолютно неможливим, але ось ми де…
– Прокляття. Ходімо до Міцуґоші позичимо ще грошей.
Звісно, я зірвав всі їхні шахрайські спроби ще на етапі зародка. І раз вони намагалися мене обдурити, то я мав повне право відплатити їм тим самим.
Я зібрав гроші, що лежали на столі, й усміхнувся.
– Здається, Хьоро і Яґа стали моїми новими скарбничками. Дякую, швидка позико Міцуґоші.
Щойно гроші потечуть з банку Міцуґоші до Хьоро і Яґи, я негайно заберу їх. Таким був закон джунглів.
– Хмм, хмм, хмм.
Мугикаючи, я сховав гроші до скриньки «Фонд Сили в Тіні». Потім повернувся і гукнув у вікно.
– Вибач, що примусив чекати, Дзето. Можеш зайти.
Золотоволоса звіролюдка беззвучно з’явилася у моїй кімнаті.
– З днем народження, володарю.
– Гм? Точно. Мені вже шістнадцять.
Я навіть не помітив, що дата змінилася. Сьогодні був мій день народження.
– Вітаю.
– Дякую.
Чесно кажучи, це не те, що варто святкувати.
У мене в запасі було близько шести сотень років життя, і один із них минув.
Я ще навіть не досягнув вершини «Сили в тіні». Людське життя було таким коротким.
– Володарю, ви не любите дні народження? – запитала Дзета.
– Вони мені не подобаються. Бо це означає, що час, який залишився у моєму житті, постійно скорочується.
– Я розумію, що ви відчуваєте.
Дзета розслаблено усміхнулася мені. Вона рідко так щиро усміхалася.
– Іноді здається, що життя надто коротке, щоб досягнути всіх моїх цілей.
– Мм. Розумію, – вона знову погодилася. Далі Дзета подивилася на мене з серйозним обличчям. – Є дещо важливе, про що я хочу поговорити з вами, володарю.
– Гаразд.
Це стосувалося грошей?
Дзета багато зробила для мене, тому я не проти позичити їй тисячу зені чи біля того.
– Ви б хотіли «вічного життя», правда?
– Звичайно, – негайно відповів я.
Якби я мав вічне життя, то міг би з’явитися через сто років, коли всі про мене забули, і тоді люди б шепотілися «Хвилинку, цей той самий тип з легенди?». Я міг би робити це знову і знову. Поки я живий, я міг би натискати кнопку скидання у своїй грі «Сили в тіні» стільки, скільки б захотів.
Я планував прожити шістсот років завдяки магічній силі, але цього все одно було недостатньо, щоб насолодитися всім, що пропонує життя. Я просто вічно залишатимуся собою. О Боже, будь ласка, створи систему, де я можу відкуповувати роки життя людей, які не хотіли старіти.
– Я розумію, що ви відчуваєте, володарю.
– Угу.
– І тому я працюю над досягненням цієї мети.
– Угу?
– Пам’ятаєте нашу першу зустріч?
– Угу.
Того дня йшов дощ, так?
– Це був холодний, сніжний день.
А, то був сніжний день.
– Коли я стала одержимою демоном, я пізнала потворність людства.
– Угу.
– І я думала. Про людей, які загнали нас у кут. Про те, який дурний світ.
Коли вона це сказала, її погляд зробився холодним.
Скільки я знав Дзету, у неї час від часу з’являвся цей погляд. Це було досить круто, тому я таємно почав наслідувати її.
– Люди повторюють свої помилки знову і знову, ніколи не втомлюючись, – продовжила вона. – А світ так і залишається дурним.
– Угу.
– Я думала, що хочу померти. Моя смерть не змінить світ. Моє життя не змінить світ. Але коли я зустріла вас, то зрозуміла, що маю щось зробити…
І з цими словами Дзета почала розповідати свою історію.
***
Вона народилася в одному з найстатусніших племен звіролюдів: клані Золотих Леопардів. Говорили, що навіть король звіролюдів виявляв до них повагу.
Клан Золотих Леопардів контролював безліч менших кланів, а вона була першою дитиною в родині вождя, який усім цим правив. Їй дали ім’я Лілім.
Неймовірні таланти Лілім були очевидними з юного віку, і родина виховувала її з великою турботою, розуміючи, що буде набагато краще залишити дівчину собі, ніж видати заміж. Вождь клану, її батько, ввозив для неї книги, щоб забезпечити найкращу освіту. Навіть для відносно інтелектуальних Золотих Леопардів це було майже нечувано.
Вона неабияк любила книги і з нетерпінням чекала можливості використати свої знання на благо клану.
І так, плекана всім кланом, Лілім росла чесною і щирою.
Коли їй виповнилося двадцять років, почало відбуватися дещо дивне.
На її животі з’явилися чорні синці. Спочатку вони були невеликими, тому вона не звертала на них уваги. Але коли синці почали поступово розростатися, Лілім занепокоїлася і пішла до матері за порадою.
Її мати зблідла.
Потім, не сказавши доньці ні слова, вона покликала батька Лілім. Коли він з’явився, його обличчя також зблідло.
У цей момент Лілім зрозуміла, що щось не так.
Він ще раз оглянув її живіт і напруженим голосом промовив:
– …Це одержимість демоном.
Одержимість демоном. Лілім крутила ці слова у голові.
Вона знала, що це таке з теоретичної точки зору. Прочитавши багато книг, Лілім була впевнена, що знає про це більше, ніж більшість з її клану.
Однак вона ніяк не могла пов’язати ці знання з чорними синцями на животі.
Одержимість демоном.
Вона обмірковувала це знову і знову.
А потім Лілім почала плакати.
Вона була розумною. Усвідомивши ситуацію, Лілім також знала, що з нею станеться.
Одержимі демонами були нечистими. І цю нечистоту потрібно було очистити до того, як вона пошириться. Це правило клану.
Проблема полягала в тому, що в родині вождя клану, особливо в такому шанованому, як клан Золотих Леопардів, народилася нечиста. Це стосувалося не лише Лілім, ця ситуація могла зруйнувати всю її родину.
– Батьку, ти мусиш спалити мене, – сказала Лілім, витираючи сльози.
– Але…
– Синці на животі ще не дуже великі. Це незначна нечистота. Якщо ти спалиш мене зараз, то зможеш захистити родину. Гадаю, це також задовольнить клан.
– Але…!
– Будь ласка, батьку. Заради нашої родини. І заради мого молодшого брата.
Лілім подивилася на дитину, яку колисала її мати. Малюк народився лише пів року тому, але в майбутньому він мав стати вождем клану.
– Будь ласка… будь ласка, будь ласка, – Лілім схилила голову і благала.
– …Ні.
– Батьку!
– Ні! У тій ельфійській книзі було написано, що є спосіб вилікувати одержимість демоном.
– Нема жодних доказів, що це правда!
– Там написано, що існує панацея, яка може вилікувати одержимість демонами.
З цими словами її батько почав ритися у книгах. Зазвичай він здавався Лілім таким великим, але цього разу, його спина виглядала меншою, ніж зазвичай.
– Батьку, що з тобою? Візьми себе в руки. Воно не варто того, щоб сліпо в це вірити. Мамо, будь ласка, скажи йому.
Але її мати опустила голову і нічого не сказала.
– Ось. Це написано прямо тут.
– Батьку, годі вж…!
Лілім не договорила.
Сльози падали на книгу, яку батько дав їй. Лілім вперше бачила, як він плаче.
– Батьку…
– Я обов’язково знайду це. Будь ласка, довірся мені і почекай.
– Батьку…
Лілім відчула, як теплі руки батька обіймають її. Мати приєдналася до них.
– Тату… Мамо…
Сльози, які вона до цього моменту стримувала, покотилися вниз.
Наступного дня батька вирушив у подорож.
Мати перебинтувала живіт Лілім і пояснила:
– Він сказав, що повернеться через місяць. До того часу ти будеш прикута до ліжка через травми. Що б не сталося, не виходь з дому.
– Так, мамо.
– Не хвилюйся, все буде добре. Я подбаю про безпеку нашої родини.
Мати ніжно усміхнулася.
Лілім торкнулася пов’язки, яку зробила матір, і теж усміхнулася. У неї було відчуття, що все владнається.
***
Через місяць Лілім прокинулася посеред ночі.
Надворі було гамірно. Можливо, її батько повернувся. Лілім пішла за матір’ю на двір.
Там був її батько.
Він був зв’язаний мотузкою і стояв на колінах.
– Бать… ку?
Незліченні смолоскипи оточували його. На одязі були плями крові.
– Що ви робите? – сміливо запита її мати.
– Кажуть, що хтось із вас нечистий.
Від групи зі смолоскипами відділився голова однієї з бокових родин клану Золотих Леопардів.
– Нечисту людину треба негайно очистити. Це правило.
– …
Мати Лілім мовчки стала перед нею.
– Хто нечистий? Відповідай мені, – голова бокової гілки спрямував меч на батька Лілім.
– …Я не знаю, – хрипло відповів батько.
– Справді?
Голова бокової родини встромив меч у плече її батька.
Коментарі
Дописати коментар