СвТ. Том 5. Розділ 3-3
Розділ 3. Справа розкрита, настав час згадати минуле! Частина 3
Розділ 3. Справа розкрита, настав час згадати минуле! Частина 3
Бризнула кров, і почувся хруст кісток.
Батько Лілім не кричав. Він тримав голову опущеною і залишався абсолютно нерухомим.
– Як жалюгідно, – і з цими словами чоловік з бокової родини знову встромив меч.
– Припини негайно! – крикнула її мати. – Ти не маєш права замахуватися мечем на нашого вождя…
– О, ще й як маю. Я новий вождь клану Золотих Леопардів. Цей негідних зрадив нас.
– Які докази у тебе є?
– Священник Святого Вчення прийшов до села і розповів мені. Він сказав, що відчуває запах одержимого демоном. Схоже, на сході Святе Вчення збирає одержимих й очищує їх.
З групи вийшов ще один чоловік. Він був одягнений у шати священника і мав на обличчі ледь помітну посмішку.
– Одержимих демоном потрібно очистити негайно. Якщо залишити їх без уваги, їхня нечистота може поширитися і це призведе до руйнування цілих сіл…
– …Брехня.
Слова священника перервав хриплий голос батька Лілім.
– Ти щось сказав, звіролюде?
– Я сказав, що ти брешеш, людино.
Її батько зустрівся з презирливим поглядом священника.
– І про що саме я брешу?
– Про все. Одержимість демоном та інший обман, вигаданий Святим Вченням.
– Які кумедні речі ти говориш, – глумливо сказав голова бокової родини. – Здається, у тебе повністю поїхав дах.
Натовп навколо вибухнув сміхом. Ні Лілім, ні її мати не могли зрозуміти, про що говорив батько.
Однак священник і її батько продовжували дивитися один на одного, жодного разу не кліпнувши.
– У тебе є якісь докази, звіролюде?
– Золоті Леопарди – клан з довгою історією. Від одного вождя до іншого передавалися розповіді про наш рід. Про героя-звіролюда, одного з трьох героїв, які боролися проти демона Діаблоса.
– Якісь легенди?
– Так, легенди. Але вони відрізняються від тих, що відомі решті світу. Троє героїв – це жінки, а не чоловіки, а одержимість демоном вважається благословенням, а не прокляттям.
– Ці слова – богохульство проти Святого Вчення, – погляд священника став гострим.
– Я завжди дивувався, чому історії Золотих Леопардів так відрізнялися від того, що розповідали решті світу.
– Які дурниці. Легенди з часом змінюються.
– Невже? Це героїчна розповідь, яку ретельно з покоління в покоління передавали вожді клану. Вони б не дозволили їй так просто змінитися. Ба більше, ми – Золоті Леопарди – нащадки Лілі Золотого Леопарда, одного з трьох героїв, які перемогли демона Діаблоса. Ось і відповідь.
– …То ти хочеш сказати?
– Історія про героя, яку передавали вожді Золотих Леопардів, це правда. А Святе Вчення спотворило її, – заявив батько Лілім з ясними очима.
На мить навколо запанувала тиша.
Раптом пролунав тихий сміх, що перетворився на громовий регіт, який сколихнув усе село.
– Ку-ха-ха-ха, смій та й годі! Давно я та не сміявся! – голова бокової родини реготав до сліз.
– Це справді смішно, еге? – священник також засміявся. Однак в його очах не проблиснуло й іскри сміху.
– Що ж, розумію. Отже, ти хочеш сказати, що одержимість демоном – це вигадка Святого Вчення, а насправді ці люди є нащадками героїв. Тому нема потреби в очищенні. Я правильно сказав? – зі сміхом запитав голова бокової родини.
– …Так.
– Дурня! – ревнув голова бокової родини. – Ти хочеш наразити весь клан на небезпеку через якусь маячню?!
– Можливо, ти не віриш, але це правда!
– Не верзи дурниць!
Голова бокової родини врізав кулаком по обличчю батька Лілім. Він ударив ще, і ще, і ще.
Лілім не могла поворухнутися. Її коліна тремтіли, поки вона заціпеніло дивилася на це.
– Гаразд, досить розваг. – Голова бокової родини витер червоні плями з кісточок на руках: – Хто нечиста людина?
– … – Кутики губ батька Лілім піднялися.
– Якщо ти не скажеш, я спалю вас усіх.
– Ти зробиш це, що б я не сказав. Ти тут лише для того, щоб мучити мене.
Голова бокової родини мовчав. І це було достатньою відповіддю.
– Тоді хай буде по-твоєму, – з цими словами голова бокової родини вихопив меч.
– Зу… зупинись!
Усі погляди звернулися до Лілім.
– Ц-це… це… це я… – її коліна тремтіли. – Ц-це я… я одержима…
Голос Лілім звучав жалюгідно.
Сльози затуманили зір.
Вона зустрілася очима з батьком. Він дивився прямо на неї.
– Послухай, – його голос звучав ніжніше, ніж зазвичай. – Клан Золотих Леопардів походить від Лілі, героїні, яка колись врятувала світ. Наш рід – це те, чим можна пишатися. Отже, чому Лілі довірила нам свою історію? Чому вожді клану передавали її з покоління в покоління. На те є причина. У нас є обов’язок.
– Батьку…
– Кров героя в тобі густіша, ніж в інших. Ти сильна, розумна і я пишаюся тобою. Лілім, іди на схід. У королівстві Мідґар є хтось, хто лікує одержимість демоном. Там і лежить наш обов’язок.
– Б-батьку, але… я не…
– Упевнений, ти зможеш це зробити Лілім. – Далі її батько поглянув на дружину: – Подбай про них.
Вона злегка кивнула і притягнула Лілім до себе.
– Ти справді думаєш, що ми дозволимо їм втекти?
Звіролюди вже оточили їх.
– Я зроблю так, що вони могли це зробити, – відповів батько Лілім. – Навіть якщо це коштуватиме мені життя…
Раптом пролунав скрип.
Він ішов зсередини тіла її батька. Щось у ньому пульсувало.
За мить з його тіла вирвалася величезна кількість магічної сили – і те, що утримувало батька Лілім, зникло.
– Щ-що це за сила?! – крикнув голова бокової родини.
– У клані Золотих Леопардів сильна кров дикого звіра. Я просто вивільнив свою.
Золоте волосся її батько в одну мить відросло. Це нагадувало гриву, ніби він перетворювався з людини на звіра.
– Неможливо. Ніхто ніколи мені не розповідав про…
– Це заборонена техніка, якій навчають лише вождів клану. Вона забирає життя того, хто її використовує.
Криваві сльози покотилися по обличчю її батька. Його м’язи набухали, вени лопалися, летіли бризки крові.
– Ґраааааааа!!
Він перетворився на лютого звіра, що в одну мить розкидав звіролюдів.
Батько Лілім закрив їх собою.
– Біжіть! – заревів він. – Швидше!!
– Батьку, іти з нами!
– Не можу!
Лілім була шокована, побачивши обличчя батька, коли він обернувся.
– …!
Його обличчя майже перетворилося на звірине.
– Твій батько зрештою перетвориться на звіра. Ми маємо піти, перш ніж він…
– Н… ні! Батьку!
Лілім простягнула руку до його спини. Але так і не дотягнулася.
– Яка цікава сила. Я ніколи не думав, що знайду нащадків аж тут, – втрутився священник, змахнувши червонувато-коричневим ланцюгом.
– Ґрааааааа!!
Її батько відкинув ланцюг правою рукою.
Шипаста гиря на кінці розлетілася.
– Це неймовірно… Я просто прийшов забрати одержиму, але, здається, ця подорож принесла неочікувані плоди.
– Швидше, Лілім! Біжіть!
Її батько накинувся на священника.
І щойно це сталося, мати Лілім схопила її і втекла.
– Батьку... Ні, нііііііііі!
Останнє, що Лілім бачила, коли спина її батька віддалялася, це те, яким неймовірно великим він був.
***
Мати Лілім, все ще несучи її, бігла крізь густий ліс.
Кроки не видавали жодного звуку. Мати Лілім була майстром скрадання.
Однак їхні переслідувачі поступово наближалися все ближче.
Деякі члени клану Золотих Леопардів мали надзвичайно гострий нюх. Ймовірно, кілька таких приєдналися до полювання.
– Нам потрібно розділитися.
Її мати зупинилася перед рікою і поставила Лілім на землю. Вночі в лісі було дуже холодно, і падав сніг.
– Я піду на південний схід вздовж річки. Лілім, перейди річку і прямуй на схід.
З цими словами її мати зняла маленького хлопчика зі спини і спробувала передати Лілім.
– Подбай про свого брата.
– Ні…! Ходімо разом, мамо!
– Не вередуй. Це ненадовго. Ми зустрінемося в королівстві Мідґар, – вона міцно обійняла Лілім.
– Але тоді чому… чому ти довіряєш мені молодшого брата?
– Лілім…
– Я не знаю, як битися. І не вмію бігати так добре, як ти, мамо.
– Лілім, послухай мене.
– Звісно ж, з тобою йому буде безпечніше!
– Лілім, послухай!!
– Ні… – Лілім зарилася обличчям у груди матері і похитала головою.
– Лілім…
– Якби я не стала одержимою демоном, якби ви мене спалили… батько б… Усе через мене…!!
– Лілім, твоє народження змінило його. Раніше він завжди лише те і робив, що розмахував мечем, тому, коли я побачила, що твій батько читає тобі книжку з картинками, моє серце пропустило удар. Кожному, хто був готовий слухати, він розповідав, яка ти геніальна.
– Батько…
– Це було велике щастя – спостерігати за тим, як ти ростеш. Лілім… можливо, ти не вмієш битися, але ти дуже розумна дівчина. У тебе є знання, які допоможуть подолати будь-які труднощі. Тому я знаю, що з тобою все буде добре.
– Мамо…
– Лілім. Будь ласка, подбай про нього.
Мати передала їй молодшого брата. Малюк, який ні про що не здогадувався, дивився на Лілім невинними очима.
Вона залилася сльозами, приймаючи дитину.
– Дякую, Лілім. Ми були такими щасливими відтоді, коли ти вперше з’явилася у нашому житті.
– Мамо… пообіцяй мені, що ми зустрінемося у королівстві Мідґар…
– Лілім, тобі потрібно йти зараз. Перетни річку і приховай свій запах.
Лілім ступила у мілководну річку, роблячи так, як було сказано, потім вона попрямувала глибше у східний ліс, озираючись кожні кілька кроків.
Переконавшись, що діти пішли, мати помчала на південний схід вздовж річки.
Її гучні кроки луною розносилися по нічному лісу.
Коментарі
Дописати коментар