Роман ЗЦВ. Розділи 818-819
Розділ 818. Рейтинг сили Беззимного міста | Розділ 819. Витончена людина
Розділ 818. Рейтинг сили Беззимного міста
Як і сказала Попіл, Дроу Срібний Місяць була у захваті від її прибуття. Коли вона тепло обійняла дівчину-вовчицю, Лоргар не знала куди діти підняту руку. Зазвичай обійми – це спосіб вітання одного лідера клану з іншим. Хоча Срібний Місяць була на рік чи два молодша за неї, але через статус саме Лоргар мала вклонитися їй, приклавши руку до грудей.
Поки вони розмовляли, лідерка клану Гордого Піску не поводилася зверхньо. А коли Лоргар сказала про свій намір поїхати з ними до Беззимного Міста, Срібний Місяць почала ставитися до неї як до сестри і навіть попросила називати її Луна, після чого захоплено описувала життя відьом там.
Однак вона не вірила всьому, що розповідала співрозмовниця. Зрештою слова Луни звучали дещо перебільшено. Навіть якби Сірий Замок був неймовірно квітучим і багатим на ресурси, то навряд чи зміг би прогодувати всіх. В іншому випадку, з невичерпною їжею і відьмами, які здатні вилікувати від ран і хвороб, хіба б це не було царством божим?
Хоча Лоргар ніколи раніше не покидала пустелю, вона чула багато історій про північне королівство. Як і в Місті Залізного Піску, лише невелика групка людей на високих постах могли жити розкішне і розпусне життя – Луна, очевидно, була однією з них. Лоргар не вірила, що зможе завоювати прихильність Великого Вождя, як принцеса Гордого Піску, й уникнути позиції богині клану Божевільного Полум’я. Вона не мала такої цінності, як Луна.
Проте Лоргар не хвилювалася через це.
Поки там існували сильніші вороги, які дозволять їй продовжувати боротьбу, цього було достатньо.
Коли мова зайшла про те, що клан Божевільного Полум’я також планує перебратися до Порту Чиста Вода, реакція була не настільки радісною, як Лоргар очікувала. Залізна Сокира, який стояв поруч з принцесою Гордого Піску як вірний пес, навіть злегка нахмурився. Лише Луна щиро усміхнулася:
– Справді? Як чудово! Порт Чиста Вода скоро повернеться до минулої слави, а мета Його Величності буде досягнута швидше!
– Кхем, кхем… пані Луно, – Залізна Сокира виразно глянув на неї, – це лише їхні наміри. Не обов’язково, що так і буде.
– Твоя правда. Я була надто нетерпляча, – Луна трохи збентежено усміхнулася.
Лоргар одразу зрозуміла в чому проблема. Як колишній найсильніший клан, Божевільне Полум’я загалом налічувало понад п’ять тисяч людей, це більше, ніж усі люди пісків, які прибули до Порту Чиста Вода першими. Очевидно, що контролювати менші клани, які конкурували між собою, було набагато легше, ніж могутній і відомий клан. Люди півночі, мабуть, не очікували, що клани, які живуть у Місті Залізного Піску, так швидко приймуть подібне рішення. Цілком логічно, що шість великих кланів, які не хвилювалися через висихання оазису, не залишили б свою територію так легко і ніколи б не присягнули на вірність Великому Вождю.
Але Лоргар не стала більше про це говорити. Хоча прибуття сюди клану Божевільного Полум’я збільшило б вплив людей півночі, водночас це б змінило баланс сил у південному регіоні. Якщо Гордий Пісок, а точніше король Сірого Замку, не зможуть контролювати ситуацію, її батько негайно б узяв ініціативу на себе.
Зрештою вона все ще була третьою принцесою клану Божевільного Полум’я.
……
Протягом наступних кількох днів Лоргар, коли мала вільний час, прогулювалася вздовж затоки Чиста Вода. Тепер, побачивши Попіл, вона не поспішала вирушати до Беззимного міста. Лоргар вирішила скористатися цим часом, щоб ретельно дослідити цю вічнозелену землю, де зрештою осяде Божевільне Полум’я.
Вона негайно виявила, що жителі Сірого Замку зводили будинку зі швидкістю, яка набагато перевищувала її очікування. Вздовж берега річки вони побудували ряд напівсферичних печей і, використовуючи суміш річкового піску і ґрунту, щоденно випалювали цеглу. Паливом була не місцева деревина, а сірувато-чорне каміння, яке перевозили кораблями з північного заходу. Достатньо було наповнити піч один раз, щоб вони горіли цілий день. Ця річ була навіть ефективнішою за деревне вугілля.
Це була одна з робіт, до якої залучили найбільше людей пісків, переважно жінок і людей похилого віку. Здавалося, вони були поділені на кілька груп. За кожен кошик викопаної землі або за перенесення чорного каменю наглядач ставляв їм позначку на руці. За спостереженнями Лоргар, щоденна норма їжі визначалася кількість цих позначок.
Що ж до будівництва, то людей пісків рідко можна було побачити. Майже всім займалися жителі Сірого Замку. Вони змішували якийсь сірий порошок з водою для утворення пасти, а потім використовували її для складання шарів цегли. Всі будинки мали однаковий розмір і зводилися однаковим чином. Лоргар майже щодня все нові і нові будинки.
Ще одна річ, яка її здивувала, це дуже різне ставлення до неї людей пісків і жителів Сірого Замку.
Відколи Лоргар покинула Місто Залізного Піску, вона ніколи не приховувала пухнастого хвоста і вух. Коли відбувалася зустріч з Моджінами, більшість відводили погляд і намагалися відступити, хоча мали такий самий колір шкіри. Вона була знайомою з цією реакцією і давно підготувалася до цього.
Але жителі Сірого Замку не виявляли ні страху, ні огиди. Деякі сміливці навіть віталися з нею, ніби давно звикли до її напівзвірячої форми.
Здивована, Лоргар запитала про це у Попіл.
– А… ти про говориш це? Для відьом це ж не є чимось незвичним, чи не так? – знизала плечима надзвичайна. – Не кажучи вже про напівзвірів, є ті, хто повністю перетворюються на звірів. Наприклад, відьма на ім’я Мейсі. Коли вона перетворюється, то виглядає набагато страшніше за тебе. Але після того, як вона кілька разів допомагала з порятунком, всі до неї звикли. Навіть якщо ти виглядаєш страшно, вони не будуть відкидати тебе через це.
«Е… невже це так?» – Лоргар смикнула вухами. Тобто її рішучість більше не уникати своїх недоліків і дивитися в очі справжній собі насправді була непотрібною?
– До речі, – раптом їй на думку спало інше питання, – ти найсильніша відьма Беззимного міста?
– Щодо цього… – Вона не була впевнена здалося їй чи ні, але обличчя Попіл ніби стало серйознішим. – Це залежить від двох ситуацій. Перша – ті, хто носить божий камінь відплати, а друга – ті, хто ні.
– Носіння божого каменю відплати означає, що ти не можеш використовувати свої здібності, правильно?
– Саме так. У Союзі Відьом є кілька сестер, яких я не можу перемогти без божого каменю відплати.
– Навіть ти не можеш? – дещо здивувалася Лоргар.
– До розвитку їхніх здібностей у мене ще міг бути шанс, – кивнула Попіл, – але тепер їхні здібності за межами здорового глузду. З ними не можна зрівнятися лише завдяки силі і швидкості. Наприклад, Листочок. Битва на території, яку вона контролює за допомогою Серця Лісу, це майже як зіткнутися з божеством. Навіть з божим каменем відплати важко уникнути її пасток. Коротко, якби справа насправді дійшла до бою, то це та відьма, з якою я хочу зіткнутися найменше.
Дівчина-вовчиця захоплено слухала:
– Хтось ще?
– Анна, можливо, не дуже добре вміє битися, але її здібність бездоганна. Вона з тих, перед ким ти будеш безпорадною, звісно, я говорю про пряме протистояння. Однак Анна одна з найважливіших відьом Беззимного міста й улюблениця Роланда, тому у тебе жодних шансів зіткнутися в бою з нею, – сказала Попіл, загинаючи пальці. – Є ще Соловейко. Якщо ти будеш кидати виклики іншим, то точно привернеш її увагу. Але вона дуже чутлива, а її здібність – дивна, тобі краще не битися з нею.
Лоргар виляла хвостом, запам’ятовуючи одне ім’я за іншим.
– Тоді… як щодо Мейсі, про яку ти згадувала раніше? Її здібність – це також перетворення у великого звіра, правильно?
– Якби ви справді зійшлися в бою, то вона була б достойною суперницею для тебе, але я раджу тобі цього не робити, – сказала Попіл. На її обличчі з’явилася дивна посмішка, ніби вона щось згадала. – Бо кожен, хто з нею бився, зазнавав невдачі. А якщо ти випадково пораниш її, то зіткнешся з гнівом усього Союзу Відьом.
Розділ 819. Витончена людина
Лоргар кивнула, віднісши Мейсі до найвищих чинів Союзу Відьом. Водночас в її голові промайнув образ потворного і лютого, але надзвичайно могутнього гіганта.
– Тоді… як щодо тих, хто носить божий камінь відплати?
Дівчина-вовчиця знала, що коли супротивники носили божий камінь відплати – це сильно обмежувало її здібність й ускладнювало повну трансформацію. Хоча зі звичайними воїнами з людей пісків вона могла впоратися, але перемогти надзвичайну, як Попіл, ставало практично неможливо. Ба більше, оскільки Попіл могла носити божий камінь відплати, то якою б дивовижною не була здібність – вона перетворювалася на ніщо перед нею. Жодних сумнівів, що надзвичайна була на вершині бойової майстерності Беззимного міста.
Однак Попіл не стала відповідати одразу, а зробила паузу, перш ніж сказати:
– Що якби існувала людина, чия сила і швидкість не поступалися надзвичайній відьмі, її тривалість життя була майже вічною, а на здібності не впливали травми? Навіть отримавши смертельне поранення, вона могла б повністю одужати. Як думаєш, наскільки сильною була б така людина?
Лоргар не втрималася і різко втягнула повітря.
Як досвідчений воїн, який брав участь у багатьох битвах, вона, природно, усвідомлювала важливість бойових навичок і знань.
На Священній Дуелі найгрізнішими супротивниками є не підлітки чи воїни двадцяти років, а ті кому ближче до тридцяти. Зазвичай вони виступали наставниками й екзаменаторами у своїх кланах, передаючи накопичені знання і бойові тактики молодому поколінню. За силою ці воїни не поступалися молодому поколінню, і в поєднанні з їхнім досвідом, отриманим у битвах не на життя, а на смерть, кожен з них був силою, з якою доводиться рахуватися. Однак ближче до сорока років їхні тіла починали сповільнюватися через вік, а накопичені травми поступово погіршувалися. Хоча їхні навички ставали все більш удосконаленими, вони більше не могли рухатися в бою з такою легкістю, як раніше.
Уже можливість не відчувати болю і страждань викликала заздрість. Саме тому, що у Беззимному місті є відьма, здатна зцілити будь-яку рану, Лоргар вирішила відправитися туди і ще більше вдосконалити свої навички. Але тепер там ще була відьма, яка живе вічно?
Це не мало нічого спільного з вродженим талантом або силою волі. Якби, як сказала Попіл, кожен міг стати найвидатнішим воїном завдяки тому, що живе достатньо довго, то сама думка про такого супротивника лякала… ні, викликала захват.
– У Беззимному місті є така людина? – нетерпляче запитала Лоргар.
– Відьма на ім’я Філліс, – відповіла Попіл. – Я ніколи не сходилася з нею в бою, але…
– Але що?
– Одного разу, коли я тренувалася з мечем у замковому саду, вона випадково проходила повз і запропонувала кілька порад. Потренувавшись відповідно до них, я виявила, що мої рухи справді стали плавнішими. – Надзвичайна повільно сказала: – На жаль, невдовзі я сіла на корабель і покинула Беззимне місто, тому не мала можливості поговорити з нею ще.
– Вона змогла зробити це просто спостерігаючи збоку? – Лоргар ще швидше замахала хвостом.
Навіть найдосвідченішим наставникам потрібно було битися зі своїми учнями, щоб точно вказувати на недоліки останніх. Ось чому великі клани будували спеціальні тренувальні майданчики. Що менший розрив у навичках, то складніше навчання. Попіл, безсумнівно, могутня воїтелька, але та відьма змогла виявити недоліки всього лише глянувши? Воістину найкращий воїн, що ступив за межі вікових обмежень!
Виходило, що Філліс найсильніша у Беззимному місті. Зрештою, коли справа доходило до поля бою, ніхто не міг покладатися на те, що супротивник не носить божого каменю відплати.
Попіл, на яку також не діяв камінь, посідала друге місце серед найсильніших. Нескінченне життя можна вважати дивом, дарованим Трьома Богами, – і подібного не можна було очікувати від інших. У серці дівчини-вовчиці ця могутня постать, немов неосяжна гора, вже стала метою, до якої варто прагнути.
То як щодо неї самої?
Очікування Лоргар від цієї подорожі на захід стали ще більшими.
Однак Попіл ще не закінчила говорити. Здавалося, вона прочитала думки дівчини-вовчиці, на її обличчі знову з’явилася дивна усмішка. Надзвичайна поплескала Лоргар по плечу і трохи ліниво сказала:
– О, так, я забула сказати тобі, що у Беззимному місті є понад сто таких відьом, як Філліс.
Га? Принцеса клану Божевільного Полум’я завмерла на місці. Понад сто? Коли це дива Трьох Богів стали чимось таким звичайним?
– Тож удачі, – сказала Попіл, піднявши кутики рота. – Попереду довгий шлях, і тобі ніколи не бракуватиме суперників, з якими можна буде перевірити свою силу.
……
Крім надзвичайної відьми, Лоргар час від часу зустрічала ще одну, біляву жінку, яка раніше демонструвала силу свого лука на Палаючому Плато, – Андреа, дворянку, яка була зліплена з того ж самого тіста, що і король Сірого Замку. Хоча їй не доводилося сходитися в бою з нею, але оцінка Попелу містила зерно істини. Дівчина-вовчиця завжди відчувала від Андреа ледь помітну відчуженість, ніби вони жили в різних світах.
Чи говорила білява відьма з іншими, чи просто стояла сама на краю віддаленої бухти, дивлячись на море, кожен її жест був сповнений невимовної елегантності, що вперше примусило Лоргар відчути, наскільки вона відставала в інших аспектах.
Із примхи третя принцеса скористалася можливістю, коли нікого не було поруч, щоб привітатися з нею. Реакція Андреа була досить стриманою, на відміну від теплого вітання Дроу Срібний Місяць.
Однак щойно Лоргар поставила запитання, на яке раніше Попіл не змогла відповісти, обличчя відьми-дворянки одразу ж посвітлішало.
– Це питання… звісно, не було сенсу ставити його Попіл. Вона заледве вміє рахувати до ста, а у голові в неї – суцільні м’язи. Управління територією далеко за межами її розуміння. – Андреа красномовно сказала: – А політика Його Величності Роланда ще складніша. Мені знадобилося чимало часу на роздуми, щоб зрозуміти хоча б частину. – Вона зробила паузу, перш ніж продовжити: – Але ти справді хочеш це почути? Воно набагато складніше, ніж бійки.
– Так, – Лоргар серйозно кивнула. – Батько сказав, що всі речі мають спільний принцип, тож знання інших сфер також допоможе покращити бойові навички.
– Та нічого подібного… – Андреа закотила очі і тихо зітхнула: – Добре, я поясню тобі. Якщо використати золоті дракони для купівлі чорної води, як ти пропонуєш, Беззимне місто витратить частину свого багатства, щоб у кінцевому підсумку отримати бажаний товар, правильно?
– Так працює торгівля у всьому світі, – підтвердила Лоргар.
– Отже, через двадцять років, якщо все йтиме гладко, Його Величність втратить велику суму золота і не побачить якихось змін.
– В… втратить? – Дівчина-вовчиця на мить замовкла, перш ніж продовжити: – Чому ти так кажеш? Хіба нинішній підхід не буде дорожчим?
– Звісно, ні, – сказала Андреа, відкинувши волосся назад. Вона присіла і почала малювати паличкою на землі. – Люди пісків, які перебралися до південного регіону, тепер є частиною Сірого Замку. Відтік багатства перетворюється на внутрішню циркуляцію. Всі необхідні ресурси народу Моджін надходять з Беззимного Міста, а багатство, яке вони виробляють, повертається до Його Величності. З часом гроші, які рухаються в цьому циклі, будуть зростати і досягнуть приголомшливої суми за двадцять років. Витрати? Вони всього лише початкове вкладення – і навіть ця сума не буде вважатися втраченою, оскільки постійно циркулюватиме між містами королівства.
Коментарі
Дописати коментар