Роман ЗЦВ. Розділи 820-821
Розділ 820. У дорогу | Розділ 821. Зустріч
Розділ 820. У дорогу
Лоргар довго дивилася на намальовані кола на землі.
– Але, щоб вони продовжували циркулювати, потрібно постійно вливати гроші… Тож значна частина багатства не буде знаходитися в руках Великого Вождя.
– У цьому і криється ключ… мені знадобилося багато часу, щоб зрозуміти це, адже саме цим він найбільше відрізняється від інших аристократів. – Андреа намалювала ще одне велике коло, в якому опинилися всі менші: – З самого початку він вважав увесь Сірий Замок своєю територією, тому це багатство, яке циркулює, незалежно від того, між якими містами воно розподіляється, належить йому.
– Але ж він король, тож думати так цілком правильно, еге?
– Коли Божевільне Полум’я було найсильнішим кланом, чи могли ви наказувати іншим племенам, які жили в оазисах Срібного Потоку? – Андреа заперечила: – Навіть Містом Залізного Піску ваш клан не міг керувати сам. Ця ситуація схожа на чотири королівства, де феодальні дворяни, по суті, виступали лідерами кланів. Вони не дозволяли стороннім втручатися у справи своєї території і не ставилися до чужих володінь як до своїх.
– … – Лоргар трохи помовчала, перш ніж сказати: – Це не те питання, яке можна вирішити всього лише за допомогою іншого способу мислення.
– Саме так. Ти набагато розумніша за Попіл. У майбутньому постарайся проводити з нею менше часу, бо вона може вплинути на твоє мислення. – Андреа поплескала її по плечу. – Для підтримки цього потрібна як сила, так і політика. Перше необхідне для стримування феодальної знаті, друге – для концентрації влади в руках короля. Безсумнівно, це новаторське починання, яке стає ще більш неймовірним завдяки тому, що Його Величність Роланд не лише дійшов до таких ідей, а з самого початку робив усе для їхнього втілення. Що довше перебуваєш у Беззимному місті, то більше усвідомлюєш, що таких дрібних деталей – безліч.
– Це справді трохи… складно. – Лоргар почухала голову, таємно здивовано тим, що ця, здавалося б, відчужена блондинка так ґрунтовно відповідала на її запитання. Можливо, вона прагнула поділитися цими відкриттями з іншими, але не могла знайти такої людини?
– Звісно, політика в мільйон разів складніша за битви, – самовдоволено сказала Андреа. – І це лише одна частина. Інша полягає в тому, що він отримає не тільки багатство, яке постійно зростає, але і вас.
– Нас?
– Логіка тут набагато простіша. Люди пісків, які переберуться сюди, отримають їжу і житло завдяки праці, таким чином стаючи частиною циклу. Ви поступово звикнете до цього життя, обмінюючи зарплати на товари для зручності і більше не зможете від них відмовитися. Зрештою ви станете частиною Сірого Замку, не просто номінальними, а його справжніми підданими.
Андреа встромила палицю в землю, змахнула невидний пил з рук і встала.
– Цей процес неминучий. Оазиси постійно зменшуються, і багато племен опиняються на межі зникнення. Тепер, коли є спосіб вижити, не воюючи одне з одним, міграція – це лише питання часу. А у південному регіоні ще багато землі, яку покинули через війну. Замість того щоб залишати її порожньою, краще дозволити людям пісків займатися обробітком – це також приноситиме йому багатство.
Вона на мить замовкла, а потім продовжила:
– Тепер розумієш, чи не так? Якщо використати цей метод, то через двадцять років Його Величність Роланд отримає не лише чорну воду, яку він хоче, і багатство, яке постійно зростає, але і більшість народу Моджін з Крайнього Півдня. Навіть якщо поєднати все це, ти все ще вважаєш, що закупівля у Міста Залізного Піску вигідніша?
Лоргар не відповіла. Раптом щось глибоко всередині неї сколихнулося. Більше, ніж сама відповідь на питання, її непокоїло ставлення білявої відьми. Андреа нічого не приховувала, не тому, що довіряла їй, а тому, що знала, – це не мало значення. Прийме вона це чи ні, результат не зміниться. Це ніби водоспад, що падав зі скелі, вони не мали змоги зупинити цю нестримну силу.
Відкрита груба сила, яка з нестримним імпульсом розбивала хитрощі… Той, хто здатен поєднати обставини, настрої людей і силу в єдине ціле, продумавши все так далеко наперед, використовував тактики, від яких неможливо ухилитися. Вже сама людина, здатна розгледіти цей задум, варта поваги, що вже говорити про того, хто це придумав і втілює в життя. Якби Великий Вождь народився у Місті Залізного Піску, він, безсумнівно, став би видатним воїном.
Можливо, саме до цього їй потрібно прагнути.
– Дякую за пояснення. Я відчуваю, що мої бойові навички покращилися! – сказала Лоргар, стиснувши кулаки.
– Якщо ти розумієш – що? Чекай, ти сказала бойові навички?
– Так, я зараз же іду тренуватися. Перепрошую, я піду, – сказала Лоргар і нетерпляче побігла до невеликого пагорба, позаду якого лежала простора кам’яниста місцевість, що ідеально підходила для відточування навичок.
– Зовсім як Попіл… повна ідіотка.
Пробігши сотню кроків, дівчина-вовчиця почула, як Андреа бурмоче собі під ніс, але слово «ідіотка» вже не несло тої холодної байдужості, як спочатку.
Тиждень по тому Лоргар почула від Луни звістку про те, що клан Божевільного Полум’я офіційно вирішив переїхати до південного регіону. Після перемовин її батько погодився на триетапний план переселення, щоб полегшити тягар для Сірого Замку. Їм виділили землю, що з’єднувала затоку Чиста Вода і порт, найродючіша ділянка, яка виходила до моря.
Весь процес переселення триватиме понад рік. Очікувалося, що перша група прибуде приблизно через два тижні. Щоб належним чином влаштувати колишнього лідера наймогутнішого клану, принцеса Гордого Піску, яка найбільше сумувала за Беззимним містом, вирішила на довший час залишитися у Порті Чиста Вода. Великий Вождь схвалив це прохання, але Попіл, Андреа і Колібрі все одно вчасно вирушать на борті «Роланда» до західного регіону.
Щодо того, мала Лоргар вирушати з ними чи залишатися, щоб приєднатися до клану, Луна залишила вибір за нею.
Дівчина-вовчиця недовго вагалася, перш ніж вирішила попливти з Попіл.
Вона вірила, що навіть без неї батько і брат зможуть керувати справами клану. Південний регіон це не те місце, де виживання залежало від сили і поєдинків. Якщо невеликі клани могли прогодувати себе, то Божевільне Полум’я теж зможе. Крім того, вона вже відмовилася бути наступним вождем, тож зустріч у найближчому майбутньому лише б віддалила їх. Оскільки Лоргар збиралася рано чи пізно піти, то краще було зробити це зараз.
Ба більше, інформація, яку вона отримала від Попіл і Андреа щодо Беззимного міста і Союзу Відьом, сповнила її передчуттями щодо західного регіону. Чи були то відомі бойові відьми з рейтингу сили, чи то могутні вороги, що ховалися під покровом червоного туману в Пустці, чи то сам Великий Вождь, який, хоча і не міг нашкодити навіть мусі (за словами Попіл), мав унікальний бойовий дух – усе це змусило Лоргар вирушити в дорогу без жодних вагань.
Наступного дня Луна з усмішкою проводжала їх, коли вони відпливали на сталевому кораблі.
Стоячи на палубі, Лоргар різко усвідомила, що ті, здавалося б, неймовірні кам’яні судна були просто нічим у порівнянні з цим металевим кораблем, який стійко тримався на хвилях річки. Кількість матеріалу, який використали лише для корпусу, ймовірно, перевищував загальну кількість металевої зброї й обладунків, якими користувалися клани народу Моджін. Зі змішаними почуттями вона вчепилася у борт і, опустивши пухнасті вуха, кивнула на прощання Луні.
З глибоким, гучним звуком рогу, «Роланд» відплив, повільно везучи на захід принцесу Божевільного Полум’я і відьом.
Розділ 821. Зустріч
– Пане, ваш гість прибув, – сказала служниця, виглядаючи з-за завіси.
– Будь ласка, приведи його. – Простягнувши срібного вовка служниці, яка була поряд з ним і відповідала за те, що підливати випивку і розважати гостя, Отто Лозі сказав: – Можеш поки іти. Я покличу тебе, якщо мені щось знадобиться.
– Так, пане.
– Це те таємне місце, про яке ти говорив? – Чоловік, який увійшов, зняв капюшон, нахмурився й озирнувся: – Якби не охоронці родини Лозі, що стояли зовні, я б подумав, що прийшов не туди.
– Цими днями зустрітися з тобою неабияк складно, тож, звісно, я не міг не підготуватися, – усміхнувся Отто.
Гостем був ніхто інший, як Шер Фокс, «член делегації посла, який зрадив довіру володаря Світанку, вбив лицарів і втік з міста Слави з кількома поплічниками, що пізніше загинули». Дізнавшись, що Йорко зі свитою пішов, не попрощавшись, король Світанку, Ампейн Моа, розлютився. Він назвав це відвертою провокацією і зневагою з боку Сірого Замку. Також заявив, що відьма вбила його батька, тож він категорично не потерпить присутності таких злих істот на своїй території.
Звичайно, Отто знав набагато більше. Наприклад, під час пошуків відьом Ампейн також відправив загін кінних лицарів переслідувати делегацію посла, видавши наказ, що з усіма, крім Йорко, можна розібратися на місці, особливо це стосувалося тих відьом, які наважилися вступити у змову з сусідньою країною – всі до єдиної мали померти. Водночас у столиці почалися чистки. Деніз, торговицю, яка раніше була близька до посла, кілька разів приводили до палацу на допит. Шер та інші, хто зголосився залишитися тут як зв’язкові, ніби розчинилися в повітрі.
Лише через кілька місяців, коли буря вщухла, Отто отримав від них повідомлення.
Це була їхня перша зустріч після розділення.
– Хочеш щось випити? – Отто поплескав по м’якому дивану поруч. – У тебе, мабуть, зазвичай нема можливості цим насолоджуватися, чи не так?
Шер не сів, підійшов до вікна і визирнув.
– Це другий поверх. То де той надійний шлях втечі, про який ти згадував у своєму таємному листі?
Старший син родини Лозі безпорадно зітхнув, встав і підняв дерев’яну дошку під м’яким диваном, відкривши темний прохід.
– Спустившись звідси, ти опинишся на задньому дворі. Там є приховані двері і суха криниця. Можеш іти, куди забажаєш.
– Ніхто більше не знає про цей шлях?
– Ніхто, цією таверною керує родина Лозі. – Отто знизав плечима: – Пан Йорко мав рацію, назвавши тебе лисом. Ти все такий же обережний, як і завжди.
– Якби я не був таким, то, мабуть, уже висів би на шибениці, – сказав Шер, витягнув монетку і кинув її в таємний прохід. Трохи послухавши звук, він зачинив дерев’яну панель. – Відтепер, якщо є якась інформація, якою ти хочеш поділитися зі мною, будь ласка, користуйся таємними листами. Особисті зустрічі небезпечні.
– Але таємні листи також несуть для мене значний ризик. Якщо інформація з палацу просочиться, Його Величність Ампейн негайно запідозрить три великі родини. – Отто зітхнув: – Він більше не той друг, якому я колись міг довіряти.
Шер, не виказуючи емоцій, підняв брову:
– Отже, чи зробив якісь нові кроки володар Світанку?
– Він планує напасти на церкву Гермеса, щоб помститися за батька. – Старший син родини Лозі повільно переповів те, що почув на засідання придворних: – Попри заперечення міністрів, Його Величність налаштований рішуче. Місто Слави вже почало збирати провізію. Щойно Місяці Демонів закінчаться і сніг розтане, негайно почнеться похід. У той час королівські лицарі вирушать разом з герцогом Кабу, який контролює західні рівнини.
– Мені було цікаво, чому ціна на кашу останнім часом зросла на одного мідного орла… На щастя, у Світанку достатньо запасів. Якби це був Сірий Замок, володарі б там точно не стали готуватися до війни під час Місяців Демонів, побоюючись спровокувати бунти. – Шер задумливо сказав: – Чи є проблеми з Гермесом?
Отто розумів підтекст питання. Хоча церква і Сірий Замок зійшлися у великій битві під Хребтом Холодного Вітру, а новина про поразку Святого Міста розійшлася як лісова пожежа, подальші розвідувальні дані вказували на те, що обидві сторони відступили до сердець своїх володінь. Міністри одноголосно згодилися, що хоча церква зазнала великих втрат, вона не була розбита повністю. Інакше король Сірого Замку мав би повести свої війська на розграбування Святого Міста. Оскільки воно було серцем церкви, то в цьому місці, мабуть, були накопичені значні багатства.
Ймовірно, саме воїни божої кари, яких привели з собою безгрішні, справили глибоке враження на Ампейна, змусивши його зосередитися на відправленні шпигунів для збору інформації і не переходити до якихось дій.
Тепер ситуація змінилася; можливо, було виявлено щось нове.
Що ж до того, помста це за батька чи просто використання хаотичної ситуації, це не мало значення.
– Його Величність не розкрив нам конкретних подробиць, але я чув від торговців, які повернулися з заходу, що у Старому Святому Місті з’явилося чимало біженців.
– Біженці, га…? – Шер потер підборіддя і кивнув. – Я передам цю інформацію до Беззимного міста.
– Є ще одне, – Отто завагався, перш ніж продовжити, – під час минулого засідання, що було тиждень тому, міністр закордонних справ згадав Сірий Замок. Він сказав, що Роланда Вімблдона не можна вважати справжнім правителем Сірого Замку, оскільки той не проводив церемонії коронації і не перебрався до палацу у столиці. Ба більше, багато дворян, особливо на сході, протистоять йому. Оскільки він так відверто знехтував союзом між двома королівствами, Світанок має проявити обережність і стримати його, наприклад, підтримуючи дворян, що чинять опір правлінню Вімблдона.
– О? – Обличчя Шера негайно стало серйозним. – Якою була відповідь володаря Світанку?
– Його Величність не відповів одразу, але, судячи з виразу обличчя… він, здається, дуже зацікавлений у цій справі.
Отто не знав, чому він сказав це Шеру… а точніше, Роланду. З огляду на поточну ситуацію, стосунки між Сірим Замком і Світанком погіршувалися, і він би мав стояти на боці Ампейна Моа, так само як родина Лозі служила королівській родині Моа поколіннями.
Але він не міг змусити себе прийняти політику Його Величності. Винищення відьом означало, що й Андреа Квін мала загинути, але вона була далека від тих злих почвар, яких описував Ампейн. Він не раз пояснював Його Величності різницю між безгрішними церкви і відьмами, але всі старання були марними.
Ампейн більше не вважав їх своїми вірними помічниками.
Отто також усвідомив, що хоча він все ще звертався до нього «Ваша Величносте», але більше не відчув тієї поваги, яку виявляв до старого короля.
Після довгих роздумів, йому спало над думку, що, можливо, це через власне безсилля змінити поточний стан у Світанку, тому все, що залишалося, покладати надії на Сірий Замок. У Беззимному місті він бачив, як Андреа живе вільним життям, без якихось обмежень. І для збереження цього Отто хотів, щоб правління Роланда продовжувалося.
– Розумію, – глибоким голосом сказав Шер, – не хвилюйся, цей план не вдасться.
Отто кивнув, повільно видихнув і запитав:
– Тоді… чи можеш ти розповісти мені про те, як справи у пані Квін?
Коментарі
Дописати коментар