Роман ЗЦВ. Розділи 824-825
Розділ 824. Символ падіння | Розділ 825. Сутінковий дзвін
Розділ 824. Символ падіння
Коли він підійшов ближче до передової позиції, йому вже не потрібна була підзорна труба, щоб чітко бачити групу біженців.
Там були чоловіки і жінки, старі і діти, всі вони носили лахміття, рухалися повільно і здавалися слабкими. Ця група виглядала навіть гірше за пересічних членів ополчення, тож і мови про армію суду бути не могло.
Цвях ще більше утвердився у своєму висновку.
Однак він також знав, що церква володіла таємним препаратом, який міг в одну мить підвищити силу. Зважаючи на можливість використання пігулок берсерка, він наказав товаришам поставити зброю у межах зони вогневого придушення важкого кулемета, а сам вийшов уперед і крикнув:
– Це лінія оборони кордону королівства Сірий Замок! Заборонено перетинати межу без дозволу! Негайно зупиніться і залишайтеся на місці, інакше ми відкриємо вогонь!
Група людей також чітко побачила його, на їхніх обличчях з’явилася схвильованість. Замість того щоб зупинитися, вони пришвидшилися.
Цвях зробив два постріли в повітря і повторив попередження, але безрезультатно.
– Лідере Цвях, повертайтеся! – крикнув старий солдат ззаду. – Вони навіть не знають, що таке гвинтівка! Можете кричати до хрипоти, вони не зупиняться!
Цвяха раптом осяяло, і він негайно змінив «відкриємо вогонь» на «пускатимемо стріли»! Цього разу група людей, що наближалася, зреагувала – і після короткого вагання знову продовжила рух до позиції. Цього разу вони махали до першої армії і щось кричали під час бігу.
Їхні викрики була настільки
хаотичними, що він зміг лише нечітко розрізнити благання про допомогу.
– Ні, стійте! – Цвях зробив останню спробу зупинити їх, перш ніж товариші по загону відтягнули б його назад до оборонної лінії.
Коли група пройшла крізь перший ряд дерев’яних кілків з двох оборонних позицій одночасно почали вести вогонь. Кулі свистіли над головою Цвяха, вони врізалися у дерево і землю, здійнявши хмару снігу, та заглушили крики людей.
Кривавий туман з’явився у передній частині групи.
Цього разу вони нарешті зупинилися.
Цвях побачив, що, крім біженців, які упали від куль, решта групи одне за одним опускалася на коліна, а потім лягала на сніг. Попри страх, вони не втекли, ніби позаду на них чекало щось страшніше.
– Стоп! Стоп! Не стріляйте! – Цвях зняв куртку і, ризикуючи зловити випадкову кулю, встав, щоб замахати нею в бік сторожових пунктів. З великими зусиллями йому вдалося змусити кулеметників припинити затискати спускові гачки. Мабуть, помітивши ці незвичайні дії, ще два загони залишили сторожові пости і попрямували до передової лінії.
Через все ще задимлене їдким запахом пороху просувалася команда з п’яти осіб і, тримаючи зброю напоготові, слідувала за Цвяхом до групи незнайомців. Попри те, що тіла чужинців тремтіли, вони ігнорували холод і не наважувалися поворухнутися.
– Звідки ви?
Ніхто не відповів.
– Ви не чули запитання лідера загону? – гримнув старий солдат. – Якщо ви не відповісте, ми вважатимемо вас шпигунами і повісимо!
– П-п-п-пане, – нарешті заговорив хтось, – ми… ми всі з Гермеса.
– Отже, ви віряни церкви? – насупився Цвях.
– Та… ні, ні, ми не віряни, – чоловік не раз і не два кланявся аж до землі. – Раніше церква обдурила нас, але тепер ми побачили свою помилку! Бог зовсім не захищає церкву! Ми помилилися! Будь ласка, дайте нам трохи їжі!
Після цих слів у натовпі одразу піднявся гул.
– Пане, благаю вас, хоча б трохи каші! Моя дитина ледве жива!
– За нами гналася армія церкви. Ми були змушені кинути свої речі.
– Пане, я нічого не їв три дні.
Тож ці люди воліли бути скошеними кулеметним вогнем, ніж втекти? Дивлячись на їхні змарнілі обличчя і близько десятка закривавлених трупів, Цвях відчув укол жалю. Після втечі зі Святого Міста подорож до Сірого Замку, мабуть, була їхнім єдиним шансом вижити. Він витягнув з поясної сумки сухі пайки, збираючись кинути їх групі, аж раптом старий солдат схопив його за зап’ястя.
– Що ти робиш?
– Даю їм трохи їжі.
– Ти впевнений? Ці люди – віряни церкви. – Старий солдат тихо наголосив: – Вони наші вороги.
– Але вони більше не віряни – хіба ти не чув? Вони визнали, що їх обдурили.
– Тц, обдурили? – Старий солдат глумливо сказав: – Коли вони змушені виживати, то готові навіть демонам поклонятися як богу. У порівняні з невблаганною армією суду, ці люди – перекотиполе, яке котиться туди, куди дує вітер.
– Лідере, дядько Шовковиця правду каже. Можливо, це вони виковували зброю й обладунки, якими користується армія церкви.
– Хто знає, чи не заплямовані їхні руки кров’ю першої армії?
– Вони заслужили на це. Хто сказав їм протистояти королю? Я не хочу давати їм їжу.
Цвях глибоко вдихнув і жестом закликав товаришів по загону до тиші.
– Послухайте. Ви всі знаєте, якою була ситуація у Прикордонному Місті до приїзду Його Величності. Хіба ж тоді ми всі не були більше чи менше обдурені церквою? Але король не відкинув нас і не ставився, як до перекотиполя, що котиться туди, куди дує вітер. Чи можемо ми зараз їх зневажати? Звісно, я не кажу, що це правильно, залишати злочинців безкарними. Спочатку дати їм їжу, а потім відвести на допит – ось це буде правильним.
– Е, ну…
– Крім того, Його Величність Роланд написав у своїй книзі, що королівство Сірий Замок – це єдине ціле. Якщо невинні люди готові присягнути на вірність Сірому Замку, їх слід вважати підданими короля, а не переслідувати і відкидати. – Цвях на одному подиху сказав: – Якщо серед них є невинні люди, а ми будемо стояти осторонь і спостерігати, як вони гинуть, хіба це не суперечитиме волі Його Величності?
Після короткого мовчання старий солдат усміхнувся:
– Лідере Цвяху, тепер я розумію, чому пан Блер обрав вас капітаном загону. Освічені люди зовсім інші. Раніше ви були з тих, хто не міг навіть слова вимовити у напружений момент. Коли Залізна Голова дізнається про це, то пишатиметься вами.
Було зрозуміло, що він не зовсім погоджувався зі словами «всі, хто готові присягнути на вірність Сірому Замку, є підданими», але кожен у першій армії високо цінував короля Роланда Вімблдона, а тому, природно, солдати не бажали виступати проти дій Цвяха.
– Але не можна просто так давати їм їжу – може виникнути тиснява. Слід вибрати тих, хто ледве тримається на ногах, вишикувати їх, щоб вони отримали пайки.
……
Коли все більше і більше солдатів збиралося біля них, на передову лінію оборони прибув Орлине Обличчя, заступник командира батальйону, відповідального за гарнізон північного регіону. Цей високий чоловік з круглими очима і загостреними рисами обличчя дуже нагадував сірих орлів західного регіону, він, як і Залізна Сокира, був одним із перших мисливців, які приєдналися до ополчення.
– Хтось може пояснити, що тут взагалі відбувається?
Цвях вийшов уперед, віддав честь і коротко розповів про ситуацію.
– Втекли зі Святого Міста? – Орлине Обличчя вислухав це з задумливим виразом. Потім він наказав привести до нього біженця. – Що сталося у Гермесі? Якщо розкажеш мені подробиці, я дам вашій групі їжу.
– П-пане… – біженець важко ковтнув, – Собор Нового Святого Міста… обвалився…
– Що? – Цвях був приголомшений.
Навіть він чув про це. Собор Гермеса був символом безсмертя церкви. До того, як була завершена «чудо-будівля» Його Величності, Небесна вежа була найвищою спорудою, яку коли-небудь зводило людство. На початку оборонної битви під Хребтом Холодного Вітру він також фантазував про те, як буде слідувати за королем на плато Гермес і захопить цю легендарну вежу, яка, здавалося, сягала хмар. Але цієї споруди… більше не існувало?
– Я чув, що під Собором з’явилася величезна яма – і вежа обвалилася в неї… – Біженець нервово сказав: – Армія суду оточила територію, але така масивна будівля зі страшенним гуркотом зникла безслідно, – всі зрозуміли, що сталося. Церкві кінець, пане. Бог більше не прихильний до неї. Мешканці околиць почали таємно тікати. Ми трохи затрималися, і тому зітнулися з армією суду, яку відправили наздогнати втікачів. З сотень людей врятували лише ми…
– Отже, Святе Місто занурилося в хаос?
– Хаос, хаос… – чоловік кілька разів кивнув. – Не тільки західні ворота, але і південні та східні залишилися без охорони, вони розчинені навстіж. Очевидно, всі охоронці також втекли. Я чув, що у Старому Святому Місті ситуація ще гірша, ніж у Новому. Я давно не бачив жодних караванів, що входили до міста.
– Зрозуміло. Можеш іти.
Після того, як підлеглий відвів біженця, Орлине Обличчя засяяв від хвилювання.
– Яка несподівана і хороша новина. Можливо, ми зможемо взяти Гермес раніше запланованого часу, не чекаючи прибуття основних сил.
Цвях, звісно, знав, чому заступник командира батальйону був схвильований. Якщо він стане першим офіцером першої армії, який ступить до Святого Міста, це, безсумнівно, стане для нього великим досягненням. Однак сам Цвях не стільки хвилювався про здобуття вищих військових заслуг, скільки турбувався про біженців, які страждали від голоду і холоду.
Коли він висловив своє занепокоєння, Орлине Обличчя уважно подивився на нього і після миті вагання сказав:
– Табір ніяк не може прийняти цих чужинців. Дайте їм намети і їжу, нехай облаштовуються там, де їх можуть бачити кулеметники.
– Прямо на цьому незахищеному нічим полі? – Серце Цвяха стиснулося: – Якщо погода зміниться і піде сильний сніг або почнеться завірюха, вони навіть не зможуть ночі пережити.
– Я керую гарнізоном північного регіону, безпека першої армії стоїть понад усе, – незворушно сказав Орлине Обличчя. – Я повідомлю герцога Канта, щоб він прийняв їх. Скільки з них виживе до прибуття нашого підкріплення з Глибокої Долини, залежить від їхньої власної удачі.
Розділ 825. Сутінковий дзвін
Такер Торр піднявся на масивну захисну стіну Нового Святого Міста і повільно підійшов до потемнілих від часу зубців.
Це, мабуть, були найспокійніші Місяці Демонів з часів спорудження фортеці.
Раніше, захищаючись від нападів демонічних звірів, незалежно від того, наскільки сильним був снігопад, люди розчищали сніг і позбавлялися від льоду, тому стіни зберігали свій характерний сіро-блакитний колір, який різко виділявся на білому тлі. Але тепер він залишав сліди на незайманому шарі снігу.
На вершині кам’яної стіни не виднілося вибоїн і плям крові, яка заповнила тріщини, – всі сліди битв були поховані під снігом, ніби їх ніколи не відбувалося. Подібне видовище було абсолютно немислимим у минулому.
Але останнім часом відбулося стільки драматичних змін, що воно губилося на тлі інших.
Всі очікували, що Святе Місто Гермес буде зрівняно з землею потоками демонічних звірів. Кожен вірянин був готовий загинути разом з Собором, але, на їхній подив, вороги рідко з’являлися на засніженому плато, а ті, що з’являлися, не виявляли жодного наміру перелазити міські стіни.
Перш ніж хтось устиг відсвяткувати, Бог продемонстрував свою примхливість у найжорстокіший спосіб.
Спроба завоювати Сірий Замок настільки ослабила церкву, що їхнім першочерговим завданням з настанням зими стало обрання трьох архієпископів і відповідних вищих священнослужителів. Для підтримання порядку у Святому Місті і відновлення віри людей у Бога, численні молоді віряни отримали підвищення. А сам Такер завдяки тому, що раніше був головою армії суду, став виконувати обов’язки єпископа.
Та щойно ситуація почала покращуватися, як безвітряної ночі Собор раптом обвалився, забравши багатьох вищих священнослужителів до глибокої ями – в одну мить зруйнувавши їхнє почуття полегшення. Сам же Такер дивом уникнув біди, бо саме оглядав табір.
Ніхто не знав, як це сталося. Хоча вони чули про пожежу і вторгнення монстрів у підземну частину собору, але не могли потрапити до таємної зони без дозволу Папи, навіть попри те, що виконавець обов’язків Папи, пан Теврон, кудись зник.
Можна сказати, що падіння Собору Гермеса мало набагато сильніший вплив на церкву, ніж поразка у війні. Програш армії можна було пояснити помилками командування або хитрістю ворога, але Небесна вежа, яка уособлювала незламну волю, була символом духу церкви – її падіння було рівносильним тому, що Бог покинув церкву.
Моральний дух був низьким, а ситуація – нестабільною, тож ця раптова подія стала останньою краплею. Попри зусилля заблокувати місце подій, все виявилося марним. Жителі Святого Міста почали тікати з Гермеса. Першими виїхали менш побожні ремісники і торговці з околиць, за ними – мешканці зовнішнього і внутрішнього районів міста… Страх поширювався, немов демонічна чума, і жодні божественні ліки не могли цього зупинити.
Він зібрав армію суду і священників для здійснення палкої молитви на міських стінах, сподіваючись, що Бог знову зверне на них погляд, щоб запобігти поглинанню незліченної кількості життів злими силами пекла. Однак вони не отримали жодної відповіді.
Такер Торр досі пам’ятав вчення папи Мейна: єдиний спосіб боротьби зі злом – це перевага у чистій силі. Але, крім молитви до Бога, він не міг придумати жодного іншого способу зупинити руйнування віри.
– Пане… то ви тут, – раптом позаду пролунав жіночий голос. – Сили, що переслідували втікачів, повернулися, але…
– Їхня кількість зменшилася, чи не так? – він обернувся з тихими словами.
Доповідала не хто інша, як Фаріна, командувачка армії суду, вона вціліла і взяла на себе його обов’язки. Такер побачив у ній тінь іншої людини. Подумавши трохи, він згадав воїтельку з передового загону, Алесію, яка пожертвувала собою заради церкви. Вони були одними з небагатьох жінок в армії суду, а тому мали однаково рішучий характер. Одна наполегливо боролася проти демонічних звірів, які наближалися до стін Собору, навіть тоді, коли половина її товаришів загинула або була поранена, інша, коли церква опинилася на межі краху, взяла на себе важливу роль командувача армії суду і робила все можливе, щоб тримати під контролем ситуацію, що розсипалася.
– Так, – Фаріна роздратовано тупнула ногою, – ці поспішно набрані новобранці ні на що не здатні. Пішло більше ніж двадцять, але повернулося один чи двоє. Навіть з огляду на відсутність підготовки, їх не могли вбити втікачі. Якщо я їх знайду, то провчу цих зрадників!
– Це неминуче, – зіткнув Такер. – Скільки людей залишилося в армії суду?
– П’ятсот шістдесят чотири. Зараз вони охоронять стіни внутрішнього району Святого Міста. У них має бути змога зупинити втікачів з цієї частини.
Якщо додати до цього приблизно сотню воїнів армії божої кари, які не були поховані під руїнами Собору, то це останні елітні сили, що залишилися у церкви… Він добре усвідомлював, що з такою мізерною кількістю людей вони ніяк не можуть зупинити наступ демонів. Загибель людства була неминучою.
Такер дізнався про цього надзвичайно могутнього ворога від Його Святості Мейна. Всі зусилля церкви були спрямовані на збереження людства перед лицем останньої битви, а також на забезпечення того, щоб полум’я життя не згасло. Ось чому була створена армія божої кари. Однак цього було недостатньо. Церква мала об’єднати чотири королівства, зливаючи силу всього людства в єдине ціле заради шансу на перемогу.
Тепер, коли ця надія зникла, який сенс їм усім триматися за цю високогірну фортецю?
Він мало що міг зробити, але для цих п’ятисот з гаком людей це могло стати справжнім порятунком.
– Ідіть на схід, – сказав Такер. – До Вічної Зими чи до Вовчого Серця, виберіть місце якнайближче до узбережжя. Ми зможемо побудувати там нове Святе Місто.
Таким чином, навіть якби демони вторглися в чотири королівства, вони могли втекти з порту кораблем на далекі острови. Якщо удача проявить до них прихильність, їм вдасться прожити безпечне життя до того, як людство загине.
– Покинути Гермес? – Фаріна була приголомшена. – Але, пане… якщо ми підемо, хто захищатиме інших від демонічних звірів?
– Якщо демонічні звірі проникнуть углиб чотирьох королівств через плато, це буде злочин, який скоїв Сірий Замок. Пріоритет церкви – це збереження сили. Собор можна відбувати, але віряни не можуть дозволити собі подальших втрат. Лише коли демонічні звірі почнуть сіяти хаос у чотирьох королівствах, люди знову згадають про нашу силу.
«Демонічні звірі абсолютно не мають значення. Вони не є справжнім ворогом. Смертельна загроза походить з глибин Пекла, і ви безсилі проти неї. Останнє, що я можу зробити, це тримати вас якомога далі від поля бою – ви вже зробили достатньо для захисту людства».
Фаріна звела до купи тонкі, вишукані брови:
– Ті, хто вирішив залишитися тут, це побожні віряни, готові розділити долю Святого Міста. Вони навряд чи погодяться покинути Гермес.
– Те місце, де ви знаходитеся, і є Святим Місто, дитя. Вони погодяться, якщо ти переконаєш їх. – Такер на мить замовк. – Це також наказ виконавця обов’язків Папи: зберегти себе, щоб продовжити існування церкви. Розумієш?
Що більше людей зможе піти, то краще. Біженці незабаром рознесуть цю
новину настільки далеко, наскільки можливо. До того часу король Сірого Замку,
ймовірно, знову почне діяти.
– Зрозуміла, пане… Ні, Ваша Святосте Папо. – Фаріна закусила губу, стисла кулак, притисла до грудей і вклонилася.
Саме в цей момент у сірому небі з’явився проблиск тьмяно-жовтого. Він обернувся – і побачив, як у прогалинах між хмарами повільно проявився помаранчево-червоний захід сонця, що кидав промені на біле снігове поле.
– Отже… Місяці Демонів закінчилися? – обличчя Фаріни осяяло радістю.
– Так. Сніг швидко розтане. Іди швиденько і розкажи всім. Якщо почати готуватися зараз, то можна вирушити в дорогу за два-три тижні.
– Так, я негайно піду! – вона кивнула і побігла до центру міста.
У цей момент зі Святого Міста долинув сутінковий дзвін. Дев’ять ударів, які сповіщали про час і той момент, коли віряни мали заплющити очі і помолитися Богу.
Однак Такер Торр не молився.
Адже Бог більше не міг їх почути.
Він зняв корону і поклав її на зубець стіни. Потім піднявся на парапет і поглянув на далекий захід сонця.
Йому залишалося зробити ще одне, щоб повністю переконати людей покинути Гермес.
Однак Такер не мав нічого проти цього, адже таким чином він міг бути з товаришами, з якими колись бився пліч-о-пліч.
Ці сутінки ознаменували не лише крах церкви, але і занепад всього людства.
Він заплющив очі і нахилився.
……
Фаріна почула позаду себе глухий стукіт, ніби щось упало на плато.
Вона обернулася і побачила, що на
стіні більше нікого не було.
Коментарі
Дописати коментар