Роман РБ. Том 10. Розділ 6-2
Розділ 6. Весільний прийом. Частина 2
Розділ 6. Весільний прийом. Частина 2
– Звісно, ні. Хоча Кішіріка справді вигадала це з примхи, тож я згоден, що це абсурдно!
І все ж він це зробив? Який ірраціональний. Ось чому вас так часто знищували люди.
– Я навіть подбав про те, щоб зайти через задні двері. Будь вдячним! Бва-ха-ха!
Навіть подбав про те, щоб зайти через задні двері? Ах ти ж… покидьок… Ні, заспокойся. Бадігаді саме такий. Я ж це вже знав, чи не так?
– Ха-ха-ха, тоді добре. Дякую.
– Не треба дякувати. Ну ж бо, тепер одружуйтеся переді мною. Мало хто одружується у присутності Короля Демонів. Я все ж не надаю таких послуг! – сказав Бадігаді і важко сів на землю.
Тут є стільці… Та все ж демони часто сидять на підлозі, тому з цим не мало виникнути проблем.
– Що ж, повернемося до того, з чого почали…
Я прочистив горло.
– Дякую, що знайшли час у своєму щільному графіку і зібралися сьогодні тут. Дозвольте мені ще раз зробити цю заяву. Ми з Сільфі одружуємося. Ми ще молоді і маємо багато недоліків, але сподіваємося, що матимемо плідне спільне життя. Е, всі дванадцятеро присутніх – це люди, з якими ми зблизилися за останні кілька років. Хоча з деякими ми познайомилися недавно, але вже вважаємо вас друзями. Якщо колись у вас виникнуть проблеми, ми допоможемо вам як друзі. Якщо ж між вами колись виникнуть розбіжності, я сподіваюся, що ви пам’ятатимете про нас і відпустите всі суперечності. Е…
О, чорт, можливо, ця промова була надто офіційною. Всі виглядали дещо збентеженими.
Раптом Бадігаді поплескав мене по плечу.
– Нема потреби в такій офіційності. Ви кохаєте одне одного і хочете, щоб всі тут це визнали, так?
О! Так, правильно. Це воно. Гаразд!
– Ну, хай там як. Ми з Сільфі будемо і далі працювати над нашими стосунками. Сподіваюся, ви допоможете нам, якщо це знадобиться. Дякую всім.
– Добре, а тепер піднімемо келихи за майбутнє молодої пари!
– Ура!
В якийсь момент Бадігаді підняв келих з алкоголем, який він непомітно взяв. Всі інші приєдналися, піднявши свої. Трохи випивки розлилося, і вечірка почалася.
***
Пурсена першим ділом потягнулася до м’яса дикого кабана, яке ще кілька хвилин тому парувало. Чи був це звичай звірлюдів: у першу чергу їсти здобич, яку вони принесли? Здавалося, ні. Бо Лінія стояла біля каміна і жувала нанахошіякі, імітацію карааґе – смаженої у фритюрі курки.
Нанахоші взяла тарілку з картопляними чипсами, відійшла у куток кімнати і почала хрумтіти. Джулі раптово сіла поруч з нею. Нанахоші виглядала здивованою, але маленька дворфка проігнорувала її і почала їсти чипси. Днями ми попросили Джулі спробувати їх. Мабуть, з того часу вона уподобала чипси.
Нанахоші і Джулі. Вони цікаво виглядали разом. Можливо, подумавши так само, Бадігаді підійшов до них. Нанахоші поспішно дістала з кишені перстень. Ця дурепа. Вона ж говорила, що не хоче неприємностей, але охороняє свою їжу як левиця.
Я помітив, що Заноба постійно поглядав у мій бік. Я не був упевнений, чого він хотів, але, здавалося, третій принц королівства Шірон очікував, поки Аріель зробить свій крок. Невдовзі вона разом зі свитою підійшла до нас з Сільфі.
– Вітаю, Сільфі.
– Принцесо Аріель, дякую. – Сільфі вклонилася їй і подарувала свою звичну усмішку.
– Отже, чи відповідають Рудеус і цей будинок твоїм очікуванням?
– Вони навіть кращі, ніж я сподівалася. У цьому будинку є навіть ванна!
– О? Навіть у королівстві Асура лише жменька людей може дозволити собі ванну у будинку. Я заздрю. Сільфі, ти ж знаєш, що можеш взяти річну перерву в роботі охоронця, якщо хочеш.
– Я, н-ну, збережу це на той час, коли у нас будуть діти.
Аріель захихотіла. Після цього Сільфі говорила з Люком і двома помічницями, імена яких я дізнався лише сьогодні. Очевидно, що між ними був міцний зв’язок. Вони здавалися близькими і в дівчини-синьої вовчиці на очах були сльози. Це чимось нагадувало прощальну вечірку у клубі легкої атлетики старшої школи.
Потім Люк підійшов до мене.
– Що ж, гадаю, ти мене все ще недолюблюєш, але спробуємо порозумітися, – сказав він, простягнувши руку.
Попри ці слова, я не відчував до нього жодної ворожості. Ну, якщо він хоче налагодити дружні стосунки, то я готовий допомогти.
– Звучать добре, Л… старшокурснику Люку.
– Бережи Сільфі, – після цієї короткої фрази він відпустив мою руку.
Насправді мені здавалося, що це саме Люк мене недолюблював. Я не знав, чим це продиктовано, але не схоже, що причиною були ревнощі.
Коли Аріель пішла, наблизився Заноба. Можливо, він звернув увагу на соціальну ієрархію або щось таке. Це виглядало логічним, оскільки Заноба був представником королівської родини.
– Ще раз, майстре, вітаю.
– Дякую, Занобо.
Він повернувся до Сільфі і вклонився.
– Шановна пані. Я щиро думав, що ви чоловік. Будь ласка, вибачте мені цю ганебну помилку.
Сільфі поспішно махнула рукою.
– О, ні, будь ласка, підніміть голову. Ви член королівської родини і не можете вклонятися комусь такому, як я.
– Про що ви говорите? Я глибоко шаную свого майстра, а ви його дружина. Ваша святість друга після Бога.
– Але навіть Руді сплутав мене чоловіком, тож усе гаразд, правда?
Вона глянула у мій бік, шукаючи підтримки. Хоча це ніяково, але такою була правда. Я теж помилково прийняв Сільфі за чоловіка. Звісно, як виправдання можна було використати мій тодішній стан, але замість цього я просто кивнув головою на знак згоди.
Щойно Заноба відійшов, підійшли Лініа і Пурсена.
– Чи вважається у людей хорошим тоном вітати одне одного під час їжі, няв?
– Це погані манери.
І це все, що вони сказали. Не було жодної вітальної промови чи чогось такого. Мені слід буде заздалегідь дослідити весільний етикет звіролюдів, коли настане їхня черга одружуватися. Хоча я й гадки не мав, чи вийде у цих двох знайти партнерів.
– Але якщо Фітц і бос одружують, то це має сенс, няв. Добре, коли сильні люди збираються разом, няв.
– Так, це правда. Сильні діти – це безпека племені.
На мою думку, поганий тон – це вести такі відверті розмови під час їжі.
Після двох звіролюдок підійшла Нанахоші, якій вдалося втекти від Бадігаді. Невідомо, що з нею трапилося, але її волоссі було розпатлане. Глянувши в той бік, де вона була раніше, я помітив, що Бадігаді зараз розважався тим, що носив Джулі на плечах.
– …Вітаю.
– Дякуємо.
Вона обмежилася одним словом і вже збиралася піти, як Сільфі зупинила її.
– Е, пані Нанахоші, чи можу я дещо запитати?
– Про що?
– Ви раніше сказали, що ви з Руді з одного місця. Але що це означає? Е, я можу помилятися, але ви… з іншого світу, так? – на останньому реченні голос Сільфі понизився до шепоту.
Нанахоші подивилася на мене, ніби запитуючи, що я хочу зробити. Мені було байдуже як вона відповідь. Я не мав наміру приховувати щось від Сільфі… Але якби вона дізналася, то могла б почати дивно на мене дивитися. Це було б складно пояснити.
– …Я неправильно зрозуміла, бо він говорив тією ж мовою, що і я, – Нанахоші вибрала відповісти так, не кажучи більше нічого.
Що ж, це все вирішувало.
Останніми до нас підійшли Кліф і Еліналіз. Кліф вишикував нас у лінію і, накресливши у повітрі хрестоподібну фігуру, прочитав просту молитву.
– Ви не послідовники Міліса, але це єдине благословення, яке я можу вам запропонувати.
Я принаймні міг прийняти цей жест. Мій бог милосердний, тому я впевнений, що вона не розсердиться. У минулому світі я був японцем. Хоча не всі з нас були християнами, але святкування Різдва в Японії звична справа. Імена Михаїл і Гавриїл були дуже популярними, однак більшість людей ніколи не читали першоджерела. Тож хоча тепер у мене був бог, в якого я вирів, але я не проти отримати благословення іншої релігії.
– Рудеусе, я рада, що ти одужав, – сказала Еліналіз з трохи надутим обличчям. Саме так, до цього моменту я не розказував їй, що моя еректильна дисфункція вилікувана. – Знаєш, ти міг би сказати мені трохи раніше.
– А якби я сказав, ти накинулася б на мене зі словами «дай-но я перевірю чи це правда», еге?
– Та ти що. Я ж казала раніше, так? Я не маю наміру ставати невісткою Пола.
То ось воно як. У такому разі мені, можливо, слід було сказати їй про це раніше. Зрештою, з Еліналіз ми знайомі найдовше. Щоправда, це трохи більше ніж шість місяців.
– Ну, якби не Кліф і Сільфі, я б, можливо, і подумала зробити це з тобою.
– Можливо, я б теж подумав, якби не Сільфі.
– Що ж, це прикро, чи не так? Ну, оскільки все так склалося, будемо вважати, що нам цього не судилося, і залишимося просто друзями.
– Згоден, залишимо все так.
Еліналіз повернулася до Сільфі. Вона дивилася на неї з лагідним виразом обличчя.
– Пані Сільфієтто, вітаю. Бажаю вам щастя від щи… щирого серця… ух… у-у…
Сльози покотилися з очей Еліналіз. Вона продовжувала дивитися на Сільфі, коли з горла вирвався схлип.
Я був приголомшений. Я не мав жодного уявлення, чому вона раптом заплакала.
Еліналіз тремтячою рукою торкнулася щоки Сільфі. Її ноги затремтіли і підкосилися. З розгубленим обличчям Еліналіз продовжувала дивитися на Сільфі.
– Мені так шкода. Не можу повірити, що я це роблю…
Сільфі, мабуть, теж приголомшена. Саме так я подумав, але насправді вона виглядала збентеженою, але не здивованою.
– Даруйте, – сказала Сільфі. – Я вже давно хотіла запитати… Еліналіз, ви моя бабуся?
– …!
Я не єдиний, хто був приголомшений. Кліф також був здивований, і Еліналіз теж.
– Батько сказав мені, що моя бабуся була однією з супутниць батька Рудеуса, – пояснила Сільфі.
Він справді це говорив? Але… я міг зрозуміти, чому між Полом і Лосом виник зв’язок. Батько Сільфі сказав, що вони потоваришували, коли разом охороняли село. Мабуть, під час розмови Пол згадав про Еліналіз. Хоча я сумнівався, що мій старий знав про цей зв’язок…
Світ був тісним. Якщо подумати, то дерев’яний кулон, який зробила для мене Сільфі був таким самим як той, що Еліналіз носила на мечі. Ба більше, у них були схожі риси обличчя.
– Еліналіз, це справді так? – запитав я.
– Ц-це помилка. Ваша бабуся точно не може бути повією, як я…
– Батько сказав мені, що саме бабуся стала причиною, чому його вигнали з Великого лісу, і що інші були проти його одруження з моєю мамою, – сказала Сільфі.
– …кх!
– Він сказав, що ви спустошенні почуттям провини і можете не розкрити того, ким є насправді, навіть якщо ми зустрінемося.
Я навіть подумати не міг, що в Еліналіз і Лоса таке минуле… Проте, ну, я міг зрозуміти, чому інші були проти їхнього з матір’ю Сільфі шлюбу. Я також вагався, коли Кліф попросив мене познайомити його з Еліналіз. Упевнений, що знайдеться багато батьків, які б заперечували, щоб їхня дочка вийшла заміж за сина такої жінки.
– Це… Я… я… – Еліналіз розридалася. Вона намагалася щось сказати, але не могла знайти слів.
Сільфі ж виглядала трохи збентеженою, ніби хвилюючись, чи не сказала вона щось не те.
– Кліфе, – покликав я його.
Він також виглядав досить збентеженим.
– Щ-що?
– Будь ласка, відведіть Еліналіз відпочити у гостьовій спальні на другому поверсі.
– Д-добре. Я, я зрозумів.
– Сільфі, як щодо того, щоб ви продовжили розмову пізніше, коли вона заспокоїться?
– Га-гаразд.
Кліф взяв Еліналіз за руку і повів за собою. Вона переляканими очима подивилися на мене.
– Р-Рудеусе, я, я, може, і така, але Лос, він був цілком нормальним хлопчиком. І, звичайно, його донька, Сільфі, теж. Тож, будь ласка…
Будь ласка, що? Не дивитися на них з упередженням? Вона справді не мала в мене жодної віри. Ну, чесно кажучи, я останнім часом уникав її. Можливо, це призвело до якогось непорозуміння.
Я підніс губи до вуха Еліналіз.
– Не хвилюйся. Я не збираюся розлучатися з Сільфі через вас.
– Але…
– Замість того, щоб хвилюватися про це, хіба тобі не слід переживати через те, що ти стала родичем з Полом, якого так ненавидиш?
– …Хех, Рудеусе. Ти справді іноді кажеш цікаві речі, – Еліналіз слабко усміхнулася.
Я трохи розслабився. Їй, мабуть, всього лише потрібно було трохи заспокоїтися.
– Не кваптеся і просто поговоріть з Сільфі пізніше. Лише удвох.
– Так, дякую за турботу.
Після цього Кліф вивів Еліналіз. Я сподівався, що він займеться цим. Кліфе, втіш її…
Бадігаді так і не підійшов привітати нас. Він зайняв позицію в кутку кімнати і вибухав своїм звичним реготом, підтримуючи галасливий настрій. Я був вдячний за його присутність.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар