Роман ЗЦВ. Розділи 101-102
Розділ 101. Стародавня книга та реліквія. Частина 2 | Розділ 102. Жимолость і Елк. Частина 1
Розділ 101. Стародавня книга та реліквія.
Частина 2
«Що це означає?» – Роланд торкнувся рядка. Невже володар стародавньої книги колись боровся з тими чудовиськами на диких землях? Він перевів погляд нижче…
«Демонів стає все більше, а нас – все менше».
«Божі камені відплати також безсилі зупинити їхній наступ. Навіть якщо вони не користуються магічною силою, лише завдяки своїй неперевершеній силі, вони люті та жахливі вороги».
«Святе місто Такіла пало, а ми розбіглися хто-куди».
«Перетинали гори, перетинали річки та тікали якнайдалі від Брами Пекла».
«Але куди нам тікати наступного разу?»
«Однак мені більше не потрібно думати про це, я вмираю, Натає».
«Сила демонів знищує мене і жодні ліки не допоможуть».
«Я пишу лише тому, що хочу попросити тебе про дещо».
«Експеримент Акаліс щодо армії божої кари добігає кінця, і він доволі успішний. Коли надзвичайні воїни стикаються з демонами, вони не програють. Але вона забула, що навіть якщо армія божої кари зрештою переможе, ця перемога не належатиме нам».
«Саме так, армія божої кари принесе нам лише руйнування».
«Їди і зупини її. Лише ти можеш це зробити».
Текст був недовгим. Після того, як Роланд прочитав його від початку і до кінця, він заплющив очі й замислився, намагаючись поглянути на це з точки зору Хакали.
Якщо припустити, що Хакала не знала про існування демонів і заміняла слово «демони» на «відьми», то цей текст вона могла сприйняти так, що війська церкви відступають під натиском відьом. Поєднавши це з широко розповсюдженими чутками про те, що відьми є прислужницями Диявола, а магічна сила походить від Брами Пекла, Хакала швидше за все подумала, що церква намагається приховати правду: так звана Брама Пекла це вхід до Святої Гори. Протягом сотень років відьми йшли до Святої Гори, де вони набували безсмертя. Тому відьом ставало дедалі більше, а солдат церкви все менше і менше.
Звісно, у цьому припущені також є багато упущень, наприклад, у тексті згадується, що демони володіли неперевершеною фізичною силою, що, очевидно, не є особливою рисою притаманною відьмам. Інший приклад: відьми все одно змогли перемогти військо церкви під впливом божого каменю відплати, що здається дуже дивним. Тож він досі не знає, що примусило Хакалу вирішити йти до диких земель. Чи вплинула на її судження нагальність, чи можливо Шуцзюань, потайки зазираючи в книгу, пропустила справжню причину?
Роланд схилявся до останнього.
Принаймні тепер він знає, що демони, описані на останній сторінці, це не відьми, а справді інша раса.
Але це не відповіло на всі його питання, а натомість створило нові.
Коли саме церква боролася з демонами?
Роланд нишпорив у спогадах четвертого принца, але нічого не знайшов. Після війни вір церква заснувала на півночі базу для протистояння демонічним звірам, що проривалися крізь прогалину в горах. Пізніше вони побудували на плато Гермес величне місто-фортецю і назвали його Новим Святим Містом. Два поєднаних міста, одне на висоті, а інше в низині, призначені для боротьби з демонічними звірами, а не демонами. Крім того, назва «Такіла» раніше ніде не з’являлося.
Якщо ця розповідь правда, то церква немає жодних підстав, щоб приховувати її. У книгах, де розповідається про історію церкви, детально описані перемоги над демонічними звірами і відьмами, немов би вони боялися, що світ не знатиме про їхні досягнення. Але перемога над демонами варта опису в книзі набагато більше, ніж розповіді про демонічних звірів і відьом.
Останнє питання стосувалося армії божої кари.
Очевидно, цей член церкви не хотів, щоб з’явилася армія божої кари і доручив іншим зупинити відповідального за експеримент. Здається, вони досягнули успіху? Роланд знав лише, що в церкві є армія суду, але ніколи не чув про армію божої кари – звісно, не можна відкидати того, що четвертий принц малоосвічений.
Однак, якщо вони справді могли тренувати могутніх воїнів, що здатні протистояти демонам, це тільки б збільшило міць церкви. Чому ж власник книги думав, що армія божої кари приведе до руйнування?
Мабуть, саме це Шуцзюань вважала неймовірним.
– Ти знаєш, де Хакала дістала цю стародавню книгу, яка зманила її з правильної дороги? – Роланд підняв голову й подивився на Соловейка.
– Коли я доєдналася до Союзу Співпраці, сестри уже були на шляху до гір. – Соловейко жувала сушену рибу і говорила похмурим голосом. – Але Венді одного разу сказала, що спочатку вони не називалися Союзом Співпраці. На початках було лише кілька відьом, що зібралися в регіоні Хайфен, зокрема Хакала, Венді та Шуцзюань. Пізніше вони відшукали у Східному лісі неподалік від регіону Хайфен місце для таємних зустрічей, яке потім виявилося входом до підземних руїн. – Вона проковтнула рибу й облизала губи. – Проте ніхто, крім Хакали, не спускався для досліджень.
– Цю стародавню книгу знайшли в руїнах?
– Так стверджувала Хакала, – скривила губи Соловейко. – Згодом до них доєднувалися нові відьми, можливо, хтось випадково розкрив місце їхніх зустрічей. Церква надіслала великий загін воїнів суду, щоб оточити ліс. Більше двадцяти відьом втекло, але це менше половини. Саме тоді Хакала вирішила піти в Непрохідні гори, щоб відшукати Святу Гору. Відтоді вони назвали себе Союзом Співпраці та зробили пошук Святої Гори найвищою метою серед сестер.
Роланд задумався після того, що він почув. Усе, що пов’язано з історією та легендами, нагадувало чистий папір у його голові. У стародавній книзі не було зазначено конкретний період, і він не знав чи мали інші історичні книги записи про цю війну. «Оскільки учасники тих подій померли, було б чудово самому дійти до руїн і дослідити їх», – подумав він.
Але Роланд знав, що це неможливо. Східний ліс був надто далеко від нього, і замість подорожі через весь Ґрейкасл, нині його головний пріоритет це розвиток територій.
Підійшовши до великого вікна, Роланд поглянув на сад. Відьми тренували свої здібності відповідно до отриманих інструкцій. Тепер, коли під його керівництвом опинилося дванадцять відьом, настав час створити організацію.
У його баченні організація не потребувала жодних програм чи настанов. Вона буде створена для полегшення управління та раціонального використання здібностей відьом, організація буде подібною до об’єднань наступних поколінь.
Правила організації також будуть максимально простими, їх всього два: не використовувати свої здібності, щоб порушувати закони певної території; не використовувати свої сили, щоб втекти від закону.
Спочатку Роланд хотів наслідувати три закони роботехніки, щоб обмежити використання відьмами здібностей, не нападати на звичайних людей і тому подібне. Пізніше він вирішив, що це зайве. Здібності для них це як пістолет в руках звичайних людей. При зіткненні з небезпекою немає великої різниці чим будуть себе захищати: зброєю чи здібностями. А навмисне підкреслення різниці між відьмами та звичайними людьми тільки збільшить розрив між цими двома групами.
Тож це не є незаконним, і це найлаконічніші правила, які міг придумати інженер.
Щодо назви організації, то Роланд давно про це думав.
Це об’єднання називатиметься «Союз Відьом».
Розділ 102. Жимолость і Елк. Частина 1
Після того, як опустилася ніч, дім графа Елка був яскраво освітлений. Пейла, який тримав лист-запрошення, слуга привів до зали, де почалося святкування дня народження третьої леді сім’ї Елк, Аврелії.
Потрапити на цей бенкет могли тільки вельможні, які мають довгу родинну історію та славу у фортеці Лонгсонг. Сам лорд Елк надає великого значення цьому банкету на день народження. Це видно з вовняних килимів у залі та слуг, вбраних в однотипну чорну форму з золотистими смугами. Зрештою Аврелії щойно виповнилося шістнадцять років і це той вік, коли починають говорити про шлюб.
Лунала струнна музика, слуги йшли крізь натовп із келихами вина, кілька круглих столів у залі були заповненою приготованою на пару їжею, а головна героїня Аврелія, одягнена як канарка, стояла в кутку і була оточеною групою дівчат, вони, здавалося, радісно розмовляли.
Це найпопулярніший спосіб проводити бенкет у столиці. «Західні бенкети раніше не були такими, – подумав Пейло, – всі зазвичай сиділи за довгим дерев’яним столом, чекаючи, поки кухар подасть страви. Подавалися великі тарілки зі свининою та цілою куркою, хліб з маслом, яйця, підсмажені з обох боків, і великі горщики з листям салату».
Але для Пейло, який провів кілька років у королівському місті, цей банкет на день народження був лише наслідуванням.
Наприклад, келихи в руках слуг були різнокольоровими, а не прозорими. Після розливу м’який колір вина зовсім непомітний. Круглі столи потрібно було накрити білими скатертинами, заміть того, щоб оголювати жирні стільниці. Що стосується приготованої їжі, то вона все одно в стилі західного регіону – велика і жирна. Пейло похитав головою, принаймні веліли б кухарю порізати страви на дрібніші шматочки перед подачею.
Як і завжди до приходу на банкет, Пейло уже наповнив шлунок вдома, а ці великі шматки приготованого м’яса він не планував різати. Всі запрошені на бенкет є представниками своїх сімей, а їжа тут повна жиру, жир навколо роту справді шкодить іміджу. Пейло не хотів, щоб у нього були жирні вуса, а жінки ставилися до нього як до чогось смішного.
– Давно не бачилися, друже, – хтось обхопив його за шию ззаду. – Чув, лорд знову призначив тебе посланцем? Як пройшов збір врожаю руди? Ти з цього непогано маєш, еге?
Цей знайомий голос, як тільки він його почув, то одразу зрозумів, що це Рейн Медер, другий син родини Елк, який хоче стати відомим лицарем і навіть не піклується про землі. Звісно це його друг.
– Непогано, – Пейло не хотів розповідати про свій досвід у Прикордонному Місті. – Чи корисною була твоя подорож на хребет Ханьфен, поки ти був у Гермесі, то весь час тремтів у таверні?
– Чорт, – Рейн штовхнув Пейло, – я ніколи не чув з твоїх вуст добрих слів. Цього разу я навіть не доїхав до Нового Святого Міста. За день до відправлення вартових, я випадкового застудився, цілий тиждень пролежав у ліжку.
– Непогано, це краще ніж минуло разу, принаймні ти позбавив вартових купи проблем.
– Цього разу ти помиляєшся, – раптом загадково посміхнувся Рейн. – Якби я тиждень не пролежав на хребті Ханьфен, то, мабуть, назавжди залишився б лежати на крижаній стіні Святого Міста.
– Що ти маєш на увазі? – Пейло підняв брови.
– Я чув, про що говорили інші. – Другий син родини Елк нахилився до його вуха та прошепотів: – Нове Святе Місто мало не програло, демонічні звірі майже прорвалися до внутрішнього міста. Якби церква не відправила своїх найсильніших воїнів, боюся, що навіть Собор Святого Міста не вдалося би вберегти. Однак армії чотирьох королівств зазнали великих втрат, а до хребта Ханьфен мало хто повернувся. Всього за місяць все місто сповнилося вдовами, які не мали заощаджень… – він кліпнув і показав два пальці. – Двох срібних вовків було достатньо. Хей, не дивись на мене так, я нічого не робив.
– Ти впевнений, що ця новина – правда? Що з вартовими, які мають охороняти межу?
– Звісно, я бачив на власні очі, як лорду стало погано в той день, коли він отримав цю звістку. – Рейн знизав плечима. – Щодо вартових… Що ще можна зробити, крім набору нових людей? На півночі бракує досвідчених людей, якби мене не покликала сім’я, я б уже командував кавалерійським загоном.
«Справа зовсім не в цьому, – подумав собі Пейло, – головним об’єктом оборони вартових межі на хребті Ханьфен була церковна армія суду, а тепер у Гермесі поховані генерали і солдати чотирьох королівств, хай як на це дивитися, це більше схоже на змову. Якщо у них є план, то тепер північні території Ґрейкасла нагадують оголену жінку».
– Що з армією суду, які їхні втрати?
– У них ситуація не краща, ніж у армій чотирьох королів. Лишень подумай, вони ж як фанатики на полі бою. До того ж, якщо армія суду не діятиме, армії чотирьох королівств навіть не поворухнуться. – Зневажливо сказав Рейн. – Ті лицарі такі, вони патякають про честь, а коли приходить час боротися з демонічними звірами, вони люблять залишатися позаду.
– Наприклад, як той, що переді мною, – усміхнувся Пейло, можливо, він забагато думає. Але навіть якщо церква хотіла напасти на північ, це не мало нічого спільного з фортецею Лонгсонг. Нехай цим займається новий король.
– Шкода, що досі ніхто не прийняв мою вірність, чи іншими словами, я не знайшов нікого, хто мав би потрібний рівень, – Рейн зробив паузу та поглянув на двері. – Прибули люди з роду Бенлан, я піду привітаюся і повернуся до тебе пізніше.
– Іди, але не повертайся.
– Точно, – він озирнувся, коли зробив два кроки, – ти помітив хусточку в запрошенні?
– Ти поклав її?
– Хе, якби це був я, ти отримав би шкарпетки, які носили протягом двох днів. – Він помахав пальцем. – Моя сестра зробила її власним руками. Хоча між вами велика різниця у віці, але якщо ти маєш такий намір, то я підтримаю вас обох. Досить зволікати, друже, тобі вже двадцять два.
Пейло закотив на це очі, а Рейн свиснув і з усмішкою пішов геть.
Взявши келих вина з таці слуги, Пейло відійшов до кутка, оглядаючи жваву залу. Він помітив, що під час розмови Аврелії з подругами, вона потайки поглядала на нього. У ту мить, коли їхні очі зустрілися, Пейло помітив, як дівчина швидко відвела погляд, а на її щоках з’явився рум’янець.
У відповідь він ввічливо усміхнувся, але на його думку, вона маленька дівчинка.
Раптом з іншого боку зали залунала гучна дискусія, яка привернула увагу всіх.
– Що?! Він справді посмів це сказати?
– Так, той боягуз Корріс навіть слова не наважився вимовити, тому й повернувся таким похмурим. – Сказав чоловік з найгучнішим голосом. – Це сором для всієї фортеці Лонгсонг!
Пейло знав цього чоловіка, здається, його ім’я Саймон Ейрі, він з бокової гілки родини Бенлан, одружений на дуже привабливій жінці. Пейло бачив його дружину, вона справді чарівна.
– Кажеш так, ніби у тебе є рішення. – Насмішкувато сказав хтось.
– Можливо, я не можу зробити цього сам, але коли герцог помітить цю абсурду ситуацію, я не вірю, що Роланд Вімблдон продовжить діяти так легковажно!
Почувши знайоме ім’я, Пейло був заскочений зненацька і одразу ж зацікавився розмовою.
Коментарі
Дописати коментар