Роман ЗЦВ. Розділи 103-104
Розділ 103. Жимолость і Елк. Частина 2 | Розділ 104. Плани та розваги
Розділ 103. Жимолость і Елк. Частина 2
Пейло пройшов крізь натовп і запитав:
– Що сталося?
– Лорде Гелмонд, – хтось побачив на його грудях родинний герб жимолості, – ми говоримо про володаря Прикордонного Міста. Він конфіскував майно дворян фортеці у містечку.
– Просто називайте мене Пейло. Розкажіть, що за ситуація?
– Дозвольте мені пояснити, містере Пейло, – Саймон протиснувся вперед із догідливою посмішкою. – Суть у тому, що за наказом герцога ми зазвичай живемо у Прикордонному Місті, щоб керувати шахтою Північного Схилу. Взимку, ми всі разом з жителями містечка повертаємося до фортеці Лонгсонг, щоб захистити їх від демонічних звірів. По закінченню Місяців Демонів, один із моїх колег, Корріс з родини Флетчер, звернувся до лорда Прикордонного Міста через свій будинок. Його дім знесли міщани і він не отримав жодної компенсації!
– Або ви визнаєте, що будинок вам не належав, або ви відправитеся у в’язницю і будете повішені за зраду. – Саймон відтворив слова четвертого принца Роланда. – Містере, послухайте, яка зрада може бути в тому, що робив кожен відповідальний за шахту протягом сотень років, за те, що робить будь-хто.
Пейло не міг не пригадати зовнішність сивоволосого молодого чоловіка. Хоча для зовнішнього світу принц був вкрай нестерпним, але після двох особистих зустрічей, Роланд Вімблдон аж ніяк не був звичайною людиною. І звинувачення у зраді в цій ситуації – це причина, яка знайшлася випадково, – принц і не думав переконувати цю групу людей в чомусь.
«Він повністю розірвав стосунки з фортецею Лонгсонг, – подумав Пейло, – якщо обдумати ретельніше: хіба принц не знав, що містяни і дворяни щороку прямують до фортеці у пошуках притулку? Очевидно, ні. Він чітко про це знав, але йому потрібно було звинувачення в злочині, щоб змусити іншу сторону зробити вибір, і та повернулася до фортеці Лонгсонг з такими результатом. Чого ж хоче принц?»
– Але він – лорд Прикордонного Міста, – сказав той, хто раніше насміхався з Саймона. – Лорд має право керувати законами на власній території.
– Прикордонне Місто також знаходиться під юрисдикцією західного регіону! – сказав холодно і невдоволено Саймон. – Ви сумніваєтеся в авторитеті лорда Раяна? Лорд має право розміщувати людей в місті для нагляду за роботою шахти. Тепер Роланд забрав будинки вельмож, як свої власні, – це відкрите протистояння із шістьма родинами, лорд Раян ніколи не сидітиме склавши руки.
– Ви говорите про того негідника, що навіть не надіслав листа після того, як повісив Гілла Медера? – Пейло не знав, коли підійшов Рейн. – Мій батько був дуже розлюченим через це.
– Лорде Медер, – відсалютував Саймон, – саме про нього і говоримо. Тепер він поводиться ще божевільніше. Боюся, тільки герцог може його зупинити. Сподіваюся, ви зможете донести це від нашого імені.
– Не турбуйтеся, з цією справою чи без неї, лорд Раян уже готовий діяти проти нього. – Безтурботно сказав Рейн. – Я повернувся через це, мій старший брат укладає договір у Королівському місті, тільки я зараз можу вести сім’ю Елк.
– Справді? Це чудово, – радісно сказав Саймон.
Пейло нахмурився, хоч з того моменту, як узимку був доставлений лист, а Його Королівська Високість вирішив залишитися у Прикордонному Місті, він знав, що такий день рано чи пізно настане, однак він не очікував, що його друг теж одягне обладунки. Не звертаючи уваги на дивні погляди інших, він відвів Рейна в бік і спробував переконати:
– Не йди, це – принц.
– Я знаю, що він принц, принц у горах. – Рейн Медер поплескав Пейло по плечу. – Не переймайся, лорд Раян не нашкодить принцу, можливо, принц здасться одразу ж, як ми прибудемо туди. Навіть якщо ми зустрінемо опір, як тільки ми сядемо на коней та помчимо – чи не розбіжаться всі фермери і шахтарі? Четвертий принц не володіє ні мечем, ні списом, він не зможе зачепити і волосини.
«Ні, я хвилююся, що він тобі нашкодить…» Пейло відкрив рота, але не сказав цього. Він знав, що Рейн йому не повірить, бо навіть йому самому важко в це повірити. Принц міг покладатися лише на шахтарів і фермерів, щоб перемогти об’єднану армію герцога. Але чомусь йому було неспокійно.
– Молодий лорде Пейло, ваш батько просить вас повернутися, він хоче про щось поговорити з вами. – Прошепотів біловолосий дворецький, коли швидко наблизився до Пейло.
– Я зрозумів, – кивнув Пейло і, попрощавшись з Рейном, він з економкою сів у карету та повернувся до графа Жимолості.
– Батьку, – він увійшов до кабінету, Шарафі Гелмонд щось писав за столом.
Почувши голос Пейло, граф заговорив, не припиняючи писати:
– Іди збери продукти, кількість і доходи територій та передай це все мені. Так я зможу організувати весняну експедицію. Герцог уже видав наказ про збір, чекаємо, коли розтане сніг. Після цього ми та інші сім’ї забезпечимо лицарів і найманців для походу на Прикордонне Місто.
– Скільки потрібно?
Граф зупинився на мить і підняв голову:
– Що таке? Тебе раніше не турбували такі речі. – Він взяв лист із краю столу і розгорнув. – Принаймні двадцять п’ять лицарів і з відповідним спорядженням та кіньми. Сорок найманців, повністю озброєних, більше сотні вільних або рабів мають бути із простою зброєю.
Пейло підрахував, що п’ять родин зможуть виставити близько тисячі людей, плюс власні війська герцога, це можна вважати непереможною силою на Заході. Навіть якщо фортеця Лонгсон не виступить повною силою, це не те, чому може опиратися Прикордонне Місто, там всього лиш 2000 людей.
– Батьку, ви можете не йти на поле бою? – він вагався та все ж сказав.
– У чому справа, дитино? – здивовано запитав граф.
– Я турбуюся про вашу безпеку.
Шарафі не стримався від сміху:
– Про що ти тільки говориш? Яка небезпека у тому, що слон наступить на мураху? У Його Королівської Високості всього лише кілька охоронців та особиста армія, що налічує менше п’ятдесяти осіб, а наша в десятки разів більша!
Теоретично, це справді так. До зустрічі з Його Високістю Пейло думав би так само, але…
– Батьку, всі говорили, що стіна з бруду впаде, коли піде дощ, але міська стіна зведена під керівництвом Його Королівського Високості не впала. Також говорили, що неможна зупинити демонічних звірів, покладаючись на шахтарів Прикордонного Міста. Його Високість не тільки зробив це, але навіть по закінченню Місяців Демонів ніхто не побіг до фортеці. – Що більше він говорив, то більше нервував. – Тепер усі думають, що перемога герцога над Роландом Вімблдоном це ніщо інше, як слон, що наступає на мураху. Батьку, чи справді це буде так?
– Досить! – Шарафі бахнув по столу. Він підвівся, похитавши головою, і підійшов до стіни, де були вивішені портрети його предків. – Це нормально, що ти віддаєш перевагу торгівлі та веденню переговорів, аніж битися на конях. Але купці не дорівнює боягузи! Ті, хто перетинають океани, стикаються із загрозою смерті кожен день. – Шарафі постукав по стіні та голосно сказав: – Поглянь на них – це твій дід, а це дід твого діда – всі вони користувалися мечем і довгим луком, щоб боронити це місце від звірів, чужинців і бандитів. Це так прикро, що ти настільки боїшся битв. Я розчарований!
«Ні, батьку. – Пейло опустив голову, більше не сперечаючись, але подумки шепочучи. – Ти також знаєш, що це дід, а то дід діда. Поглянь на їхні енергійні обличчя, а потім подивився на свою широку талію та подвійне підборіддя. Батьку, ти впевнений, що зараз можеш мчати на коні з луком?»
Розділ 104. Плани та розваги
Роланд
виконав свою обіцянку сонячного дня.
Він присвоїв Тіґу Пайну титул віконта та виділив йому територію на південь від річки Чішуй, навпроти міста на іншому березі. Наразі ці землі були покриті густим лісом, ці території належать до тих, які в майбутньому будуть забудовані. Щоб примусити новоспеченого віконта відмовитися від автономії отриманих земель, Роланд пообіцяв надати пріоритет у розвитку території Тіґу в майбутньому, а також закріпити певну частку землі за віконтом та його нащадками. Звісно, Роланд використав усю свою красномовність, щоб описати, як все буде добре, і що віконту не потрібно буде керувати якоюсь промисловістю, він зможе отримувати гроші лежачи.
Тіґу охоче погодився – йому зовсім не подобалося займатися чимось таким, на його думку не було нічого цікавішого, ніж битися на коні. Проте тепер, коли у нього є донька, він зосереджує всю свою енергію на полюванні. Крім того, промисловість на початкових територіях Тіґу давно занепала, тож він попросив принца послати когось, щоб допомогти йому з продажем землі на схід од фортеці та допомогти всій його родині переїхати жити у Прикордонне Місто. Роланд, природно, погодився.
А ще був Браян, якого Роланд посвятив у лицарі та запитав, що він обирає: землю чи служити в армії?
Якщо він вибирає землю, то більше не зможе приєднатися до першої армії Прикордонного Міста. Якщо ж приєднується до армії, то повинен просуватися вгору завдяки військовим подвигам і, так само як інші люди, отримає землю у винагороду. Браян без вагань обрав другий варіант.
Таким чином, у Роланда сформувалася загальна мапа плану землекористування.
З річкою Чішуй як межею, землі затиснуті між нею і Непрохідними горами – є районом для проживання, найвужча частина якої становить близько трьох кілометрів, а найширша сім-вісім. У майбутньому, тут можна звести житлові райони або використати території для нагородження офіцерів.
Інший берег річки Чішуй – майбутня промислова та сільськогосподарська зони. Розширити межі можна на південь, але та територія досі під лісом, а далі тягнуться пагорби. Для потрібної кількості населення, Роланду потрібно розпочати освоєння того лісу.
Туманний ліс на захід од Прикордонного Міста також важливий пункт розвитку. Ліс сповнений різноманітних скарбів, таких як дерево, їстівні гриби, дикі тварини, лікарські трави. Деревину, крім використання в будівництві та промисловості, можна також використовувати як паливо. Площа цього лісу приголомшливо велика. Роланд дозволив Блискавці дослідити його. Пролетівши 30 кілометрів вона не побачила кінця. Навіть якщо він використовуватиме ліс як дрова, щоб спалити таку кількість знадобиться багато часу.
І нарешті, є землі між Туманним лісом і Непрохідними горами – заборонені землі, куди не ступала нога людини, пустка. Судячи по межовим лініям між горами та лісом – територія між ними надзвичайно велика, можливо, навіть більша за Королівство Ґрейкасл. Побачивши таку територію без власника у Роланда засвербіло у серці. Але він також знав, що зараз не може подбати про це місце. Наразі Прикордонне Місто найбільше потребує населення.
Повернувшись до кабінету в замку, він покликав художницю Солою.
– Як просувається твоя допомога міській ратуші?
– Я ніколи не писала стільки картин за один день, – сказала вона, дівчина виглядала набагато ліпше, ніж тоді, коли він уперше її зустрів. – На сьогодні я закінчила з малюнками. Але створювати малюнки, бачачи крізь вікно тільки голови, здається трохи дивним.
– Це щоб не злякати містян твоїм магічним пером, – усміхнувся принц, – хоча вони знають, що у містечку є відьми, такий близький контакт може стати причиною нещасних випадків, тому задіяли маскувальні заходи, щоб вони не знали, що ти відьма. У майбутньому все стане краще.
Фотографічні здібності Солої вивели програму Роланда по реєстрації містян на новий рівень. Ратуша звільнила для цього приміщення, яке потім буде використовуватися як архів для зберігання інформації про жителів. Як і в реєстраційні книзі домогосподарств, на кожному аркуші написано ім’я, вік, місце проживання, кровне споріднення та інші відомості. Цю інформацію Баров коротко зібрав узимку, а цього разу записи розширилися. Найбільша зміна полягала в тому, що «кольорові фотографії» додавалися до записів кожної людини.
На прохання Роланда, ратуша облаштувала у приміщенні невелику кімнатку, куди могла зайти і вийти одна людина. Кімнатку зовні огорнули полотном, залишивши тільки квадратне вікно, крізь яке Солоя могла бачити зовнішність людей. Таким чином, коли відьма створювала портрети в кімнатці, містяни не могли бачити чарівного пера.
А щодо того, як змусити жителів активно приходити і надавати інформацію, Роланд запропонував дуже просту методику: всі, хто прийде, отримають десять мідних орлів – ці гроші виділить ратуша.
– Сьогодні я покликав тебе сюди, бо хотів, щоб ти намалювала дещо інше. – Роланд розклав розрізаний папір перед Солоєю.
Вона помітила, що порізаний папір був абсолютно однакового розміру, лише в половину долоні та прямокутної форми.
– Що ви хочете, щоб я намалювала?
– Дещо для розваги, – сказав Роланд.
Ця ідея давно засіла в його голові. Відьмам, окрім щоденних тренувань, в основному не було що робити – таке життя видається трохи нудним. Те саме стосується і принца, до моменту, поки розтане сніг, вся його діяльність зосереджувалася в основному лише в замку. Тому потрібно придумати щось для розваги і знайти кількох відьом, які допомагатимуть розслабитися.
Найпростіший варіант – це карти. Однак звичайний м’який папір не підходить, щоб тримати його у руці, як карту, та і тасування буде ще тим клопотом. Тепер, маючи Солою, він може подумати про створення більш просунутих речей.
– Для розваги? – вона нахилила голову і подумала трохи, не розуміючи, який малюнок для розваги можна зробити на прямокутному шматку паперу. – Добре, останнє слово за вами.
– Спочатку на цьому шматку паперу намалюй солдата з важким арбалетом.
– Уявити?
– Так, його броню, статуру, вік, місце, в якому він знаходиться – все це на відкуп твоєї уяви. Головне, щоб у нього був важкий арбалет.
– Ем… я спробую, – Солоя заплющила очі, та задумалася на якийсь час, в її ручі з’явилося різнобарвне магічне перо.
Незабаром на папір стрибнув арбалетник, виглядаючи як чоловік середніх літ.
– Дуже добре, – похвалив Роланд, – дай-но подумати, що намалювати далі, гм… намалюй маленьке коло у верхньому лівому кутку та нижче, ближче до середини. – Він згадував, як виглядають ці картки. – Перше коло має золотий край і білі середину, а друге коло має золотистий край та помаранчеву середину.
Після того, як малюнки були завершенні, Роланд попросив її додати цифри до першого кола, а до другого – маленькі зображення лука та стріл.
Магічність здібності Солої полягає в тому, що вона може малювати незалежно від матеріалу, тому для неї немає різниці між чистим папером і папером з малюнком, тож зображення, нанесене пізніше, може ідеально лягти на перше, як верхній шар.
Так перед Роландом з’явилася вишукана картка «арбалетника».
– Усе правильно? – запитала Солоя.
– Це картка лише одного підрозділу. Є багато подібних карт, які потрібно намалювати. Зрештою, буде зроблена колода карт. І я навчу вас всіх, як ними грати.
Дивлячись, як Солоя заплющує очі та малює, Роланд передчував, що, можливо, його замок скоро наповниться такими розмовами:
«Чим плануєш зайнятися? Давай зіграємо у Гвинт!»
Коментарі
Дописати коментар