Роман ЗЦВ. Розділи 109-110
Розділ 109. Луна. Частина 2 | Розділ 110. Битва при місті Сюнїн. Частина 1
Розділ 109. Луна. Частина 2
Проте у поєдинку клан Аоша зазнав поразки від клану Залізного Батога, який скористався підступними методами. Мало того, голову клану убили, а сам клан заслали на Нескінченний мис. Будучи донькою голови клану Джовер Їньюе, також відома як Луна, через свою видатну зовнішність була продана як рабиня вищого класу работорговцю з порту Чиста Вода.
Залізна Сокира був прийнятий кланом Аоша, але через його змішану кров Моджін, він не вважався представником клану, тож і не був засуджений до вигнання. Навпаки, через його видатні бойові навички інші клани прихильно ставилися до нього і хотіли взяти до себе. Залізна Сокира був вдячний попередньому голові клану за багаторічну турботу і був твердо налаштований врятувати Луну, тому без вагань відмовив іншим кланам. Після низки важких подорожей він нарешті прибув до порту Чиста Вода, але Залізна Сокира не знав, що в цей же час Луну продали до столиці Ґрейкаслу.
Пізніше Луну врятували відьми і вона доєдналася до Союзу Співпраці, а Залізна Сокира у відчаї попрямував на захід Ґрейкаслу. І сьогодні вони несподівано знову зустрілися у Прикордонному Місті.
– Тоді, що ти збираєшся робити, – Роланд задумався на мить, – повернешся разом з Луною на крайній південь, щоб відновити клан Аоша?
– Ні, Ваша Високосте! – Залізна Сокира опустився на одне коліно і додав: – Я поклявся трьом богам, що служитиму вам до кінця свого життя. Я просто… я був дуже схвильований, коли побачив леді Їньюе і не зміг контролювати свої емоції. Будь ласка, призначте покарання!
– А як щодо тебе? – принц поглянув на Луну. – Ти хочеш помститися за свій клан?
Луна теж стала на коліно і сказала:
– Колись після пробудження відьмою я думала про помсту, але зараз у мене такої думки немає. – Вона прикусила губу. – Будь ласка, дозвольте мені залишитися тут… Мені більше нікуди йти.
– Зрозумів, підніміться, – спокійно сказав Роланд. – Вам не потрібно так чинити, я ще нічого не сказав. – Він зробив коротку паузу, а потім додав: – Насправді я допоможу вам помститися, це не неможливо.
– Що? – Залізна Сокира широко розплющив очі, наче не вірив власним вухам. Луна ж не проявила сильних емоцій, було помітно, що вона не мала надії на повернення до міста Залізного Піску.
– Звичайно, не зараз, – махнув рукою Роланд. Він діяв не через примху. З опису півдня Залізною Сокирою він почув кілька цікавих речей – земля розпечена і суха, а навколишнє середовище було дивним і різноманітним. Зокрема, помаранчевий вогонь, який виривався з-під землі та може горіти десятиліттями, не згасаючи. Помаранчевий вогонь зазвичай палав у розломах, крізь які можна побачити потік чорної ріки Стікс.
Чи це помаранчевий вогонь чи річка Стікс, Роланд не міг не запитувати себе: чи це нафта? І нафта тече просто неба! Можна навіть не запитувати наскільки важливою є ця чорна рідина для промисловості. Половина сучасних війн розпочиналася через неї. Зростання і падіння цін на нафту може вплинути на зростання та падіння групи країн і навіть змінити структуру світу. Якщо він зможе зайти на південь через справи клану Аоша, то, можливо, зможе отримати стабільне джерело нафти.
Однак зараз у Роланда немає часу займатися суперечками у віддалених місцях, тож для початку він заклав одну цеглинку, а вже пізніше можна перейти до постановки драми «з давніх часів».
– Коли я зійду на трон, то спробую досягнути справедливості для вас. – Роланд зупинив Залізну Сокиру, який знову хотів опуститися на коліна. – Однак сьогодні своєю поведінкою ти порушив дисципліну першої армії, тебе ув’язнять на два дні. Подумай, що ти зробив не так.
– Так, Ваша Високосте, – схвильовано сказав Залізна Сокира.
– Тоді продовжимо навчання. – Ролан поглянув на головного лицаря: – ти відповідатимеш за подальші тренування.
Картер кивнув.
*******************
Браян думав, що на сьогодні тренування закінчилося, але всі сиділи на тренувальному майданчику і жодна людина його не покинула.
Все тому що перед тим, як Картер пішов із принцом, було наказано відпочивати на місці, а не розходитися.
Якби це була патрульна група, в якій він колись був, то такої сцени ніколи не сталося б.
– Сер лицар, як думаєте, чи повернеться капітан Залізна Сокира? – Дінцзи з тої ж групи, що і він, підійшов і запитав. – Щойно його поведінка ошелешила мене.
– Скільки разів сказано: не називай мене сером лицарем, – виправив Браян. – У першій армії ти повинен називати мене лідером загону. Його Високість сказав, що ми повинні відповідати на своє військове звання. – Після того, як його посвятив у лицарі четвертий принц, статус Браяна в загоні різко підвищився, тому інші люди побоювалися говорити з ним, тільки Дінцзи – простий чоловік, який перейшов із шахти до армії, підходив до нього побалакати. За словами Дінцзи, що йому лицарі, він навіть розмовляв із самим принцом Роландом.
– Така ситуація… Його Високість не буде звинувачувати його надто сильно, еге ж? – хоча він так сказав, але Браян не знав, що робити. Він бачив жахливу сцену, коли простолюдин випадково підійшов надто близько до карети попереднього лорда і його на місці вбила охорона. Залізна Сокира – чужинець, і він вклонився жінці перед принцом та назвав її «головою клану». Це ганебно.
– Я теж так думаю, – Дінцзи закивав. – Я колись особисто розмовляв з Його Королівською Високістю, він і вельможі, гм… – Дінцзи почухав голову, ніби розмірковуючи, як висловитися, – вони виглядають схоже, але відчуваються зовсім різними.
Браян не хотів, щоб із Залізною Сокирою щось сталося. Після більше ніж місяця тренувань він почав захоплюватися цим чужинцем. Особливо, коли під час польових тренувань Залізна Сокира навчив усіх встановлювати намети. Його чудові навички та терпляче навчання принесло користь усім. В очах лицаря Залізна Сокира підходив на місце командира першої армії навіть більше, ніж Картер Ланніс.
– Вони повернулись! – Дінцзи штовхнув Браяна в руку. – Хей, я не бачу містера Залізну Сокиру.
Перш ніж він задумався над цим, Картер наказав усім сформувати загони та стати в порядок відповідно до попередньо розділення. Після чого Його Високість Роланд виступив уперед і сказав:
– Жінка поряд зі мною – відьма, її звуть Луна, також вона давня знайома Залізної Сокири, вони не бачили одне одного багато років. Залізна Сокира порушив військову дисципліну, порушивши стрій, і я покарав його відповідно зі статутом. Покараний дводенним арештом. Повторю ще раз: ви регулярна армія, для солдата головне виконувати наказ і дотримуватися дисципліни! Зрозуміло?
– Так! Ваша Високосте! – закричав Браян разом з іншими. Він відчув полегшення, коли почув про покарання Залізної Сокири. Дінцзи поряд з ним потайки глянув на нього.
– У подальшому тренування проходитиме з підтримкою Луни. Її здібність полягає в наслідування різноманітних звуків, включаючи музичні інструменти, струнні та барабани. Стройова пісня, яку вона виконуватиме, буде керувати вашими діями! Всі крокуватимуть в такт бою барабанів, тримаючись в одній лінії. – Сказавши це, Його Високість зробив паузу. – На полі бою Луна стоятиме за вами. Вона – символ першої армії та душа стрілецького загону! Ви повинні будете зробити все можливе, щоб захистити її! Тож… спочатку ви повинні познайомитися з мелодією.
Що таке стройова пісня? Обличчя Браяна було збентеженим. Це щось на зразок тих пісень, які грають і співають у таверні? Чи підходить така мелодія для командування рухами армії?
Однак, коли Луна почала наслідувати мелодію, яку він раніше ніколи не чув, то Браян майже миттєво осягнув, про що говорив Його Високість, – ритм барабанів викликав у нього бажання крокувати, а легка мелодія розпалювала охоту до бою.
…Так звана стройова пісня надихає людей на полі бою та підштовхує всіх йти вперед.
Розділ 110. Битва при місті Сюнїн. Частина
1
Крізь ранковий туман Тіфейке Вімблдон невиразно бачив прапори, що майоріли над містом.
Він підняв далекогляд, намагаючись розгледіти родинні герби на прапорах. Вітрильник і корона на зеленому тлі, безсумнівно, належали його сестрі Ґарсії Вімблдон. Це був найбільший прапор міста.
Наступним ішов білий прапор, висока вежа із гадюкою на білому тлі – це герб родини Баля. «Ха, – подумки засміявся він, – сховався у королеви Чистої Води, але все одно вивісив прапор з родинним гербом, як безсоромно. Коли я спіймаю тебе, зраднику, то примушу жувати і проковтнути власний прапор, графе Баля». Подумав Тіфейке.
Далі – великий лев на червоному тлі, прапор, який належить нахабній родині Сіта. Зовні Тіфейке залишався спокійним, але подумки він уже виніс смертельний вирок Еріну Сіту, так само як і Томману Баля. Звісно, вони всі з’їдять свої прапори.
– Сер Наймен, підняти прапор Королівства Ґрейкасл! – наказав Тіфейке.
– Як накажете, Ваша Величносте. – Сказав лицар Холодного Вітру, після чого під’їхав на коні до армії позаду них: – Король віддав наказав: підняти прапор!
Новий король повернув голову і побачив, як одне за одним піднімалися древка прапорів, сірі полотнища розгорталися на вітрі, чорний візерунок виглядав урочисто, висока вежа і перехрещенні списи – це герб короля Ґрейкасла. Перед цим прапором будь-який зрадник визнає свою провину.
Отримавши звістку, що Ґарсія проголосила незалежність, він негайно вжив контрзаходів – мобілізував війська зі східного регіону та зі столиці, щоб атакувати місто Сюнїн. Хоча всередині він був стривожений, зовні Тіфейке залишався спокійним, що додало міністрам, які його підтримують, великої впевненості.
Знадобився місяць, щоб зібрати васалів і війська, тиждень, щоб поїхати на схід, і ще півмісяця, щоб дістатися сюди. Тіфейке прибув до міста Сюнїн вчора, коли зайшло сонце. На щастя, Королівське місто несильно постраждало від Місяців Демонів. Дорога до південного регіону була б непрохідною через сніг, однак, через низьку температуру, земля промерзла.
Його армія дуже велика, в основному вона складається з особистої гвардії, королівських лицарів та військ Франа Черіта, герцога східного регіону. Три групи із загальною кількістю 6000 осіб, серед який аж 1000 добре вишколених і екіпірованих лицарів. Згідно з достовірною інформацією, війська Ґарсії становили менше 3000 осіб, більшість цих людей була вільними людьми з Порту Чиста Вода. Зазвичай, вони грабували беззбройних фермерів і купців. Вони не могли протистояти лицарям лоб в лоб.
Міністр фінансів, лорд Гуд, висловив заперечення, стверджуючи, що по закінченню Місяців Демонів, фермери мають працювати усюди, де можливо, а також, що збирання великої армії може зашкодити урожаю. Тому Тіфейке казав васалам не посилати рабів воювати, а звернутися до вільних людей на своїх землях, щоб вони зайнялися забезпеченням. Таким чином, навіть якщо вони воюватимуть на півдні, то не сильно вплинуть на весняну оранку та посівну.
Хай там що, Тіфейке Вімблдон ніколи не дозволить Ґарсії залишатися на півдні. Місто Сюнїн не таке вже й потужне, раніше це було місцем торгівлі для навколишніх міст. Пізніше, з подальшим розвитком торгівлі, воно поступово перетворилися на місто, для цього знадобилося менше ста років. Крім того, для просування свого торгового міста, попередні володарі не стали будувати непроникні високі мури. Три тисячі вільних людей і підлеглі двох графів, якщо скласти до купи, то це невелика армія. Чим раніше будуть вжиті контрзаходи, тим вищі шанси на перемогу. Якщо дати Ґарсії можливість вільно дихати та дозволити взяти під контроль весь південний регіон, Тіфейке буде важко її перемогти.
Після нічного відпочинку та сніданку його люди були готові вирушати. Сонце потроху змінило червоно-оранжеву барву на сліпуче золото, туман почав розсіюватися – і земляно-коричнева міська стіна показала свою істинну суть, в очах нового короля це навіть не була міська стіна, у ліпшому випадку це шматок ґрунту. Звичайнісінький пагорб. Від низу і до вершини йде схил, по якому можна підніматися без облогової драбини, просто використовуючи руки і ноги. На вершині пагорбу є огорожа у зріст однієї людини, вона може блокувати біженців і грабіжників, але не завадить солдатам у повному озброєнні.
Люди наверху міської стіни стояли рідко, очевидно, вони не готові захищати місто.
– Ваша Величносте, кіннота, відповідальна за спостереження за Південними воротами, повідомила, що рухається велика група. – Лицар Холодного Вітру прискакав на коні назад до нового короля і доповів.
Тіфейке передав далекогляд герцогу Франу і спокійно сказав:
– Схоже, вона хоче втекти.
Герцог якийсь час вивчав ситуацію, а потім кивнув:
– Можливість швидко прийняти таке рішення – це рішучий вчинок. Місто Сюнїн непридатне для оборони, якщо вона розмістить в ньому свої війська, ми переловимо їх усіх. – Сказав герцог і засміявся: – Як ви і говорили на вчорашній зустрічі, вона не очікувала, що ми прибудемо так швидко.
– Ми прибули в потрібний час. – Сказав Тіфейке. – Навіть якби вона хотіла втекти, то не могла зробити цього вночі.
– Ваша правда, марширування вночі це табу. Якби вона зробила це, коли з нашого боку не було ніяких дій, армія відмовилася би битися і розпалася б. Крім того, якби військо розпорошилося вночі, зібрати його заново майже неможливо. Тож навіть якби вона втекла назад до Порту Чиста Вода, це тільки б відстрочило неминуче.
– Тому моїй любій сестрі довелося чекати світанку, перш ніж наказати армії відступати. – Тіфейке поглянув на місто Сюнїн, яке ніби лежало на його долоні, думаючи про те, що все зроблене сестрою, не досягнуло її очікувань. Ґарсія надто жадібна до символічного статусу міста Сюнїн, вона розмістила тут війська – справді легше підкорити серця південної знаті, взявши замок попереднього захисника південного регіону, але це супроводжувалося великими ризиками. Тіфейке навмисно послав військо-приманку, щоб воно повільно рухалося по дорозі, кінноту ж, без піхоти, він повів на схід, все забезпечення везли на візках. Прибувши на схід, він додав до свої сил військо герцога, обійшовши місто з іншого боку, вони перекрили дороги, зменшуючи можливість шпигунам передати новини.
Велика армії не може рухатися непомітно. Ґарсія мала отримати інформацію про це два-три дні тому, і сьогодні вранці розпочала відступ, що можна розцінити як поспішний крок. Потрібен день, щоб відступити з міста Сюнїн до міста Цінцюань*. Хай там що, дві ноги не йдуть в ніяке порівняння з чотирма. Як тільки він візьме тисячу лицарів, щоб наздогнати її, коаліція Ґарсії зруйнується сама по собі.
На жаль, Ґарсія все ще могла втекти від його рук. Якби вона покинула 3000 людей та пішла сама, їй би вдалося повернутися живою до Порту Чиста Вода.
«Зрештою, я прийду до її лігва, щоб покласти край цьому фарсу», – подумав він.
– Ваша Величносте, діємо згідно з планом, який ми розробили раніше. – Сказав герцог Фран. – Ви зачекаєте, поки я увійду в місто, а потім проїдете крізь південні ворота, щоб переслідувати їх чи об’їдете? Якщо будете об’їжджати, вам доведеться проїхати далі по дорозі.
– Я ліпше об’їду з південного-заходу, – сказав Тіфейке після коротких роздумів. – Лицарям незручно просуватися вузькими вуличками, а Ґарсія ще може загородити вулиці всяким сміттям, щоб перешкоджати проходу військ. Навіть якщо доведеться об’їжджати вночі, пізня година не завадить подальшому переслідуванню.
– Тоді я вирушаю, Ваша Величносте.
– Будь обережним, – нагадав Тіфейке, – Ґарсія, ймовірно, не залишила у місті військ, але так може бути багато пасток. Також остерігайся вузьких вуличок, де багато будинків, там можуть бути небезпечні для життя засідки.
– Ха-ха-ха, – сердечно засміявся герцог Фран, – будьте певні, Ваша Величносте, коли я йшов на війну з вашим батьком, то особисто відрубав сотні голові та жодного разу не був поранений. – Він махнув рукою бійцю, який був поряд з ним.
– Подати сигнал атаки!
Армія за їхніми спинами заворушилася, кілька людських потоків відділилися від загального строю. Під керівництвом кількох лицарів вони рушили до міста Сюнїн – вільні люди, що були передовим загоном, за ними йшли люди в обладунках. Найманці одна з головних сил в цьому бою. А також всі лицарі, яких привів герцог, були зосередження під його командуванням.
Коли велике військо почало наступ на міську стіну, Тіфейке повів решту лицарів і зброєносців на південний-захід.
Коментарі
Дописати коментар