Роман ЗЦВ. Розділи 117-118
Розділ 117. Переслідування. Частина 1 | Розділ 118. Переслідування. Частина 2
Розділ 117. Переслідування. Частина 1
Такий бій Картер Ланніс побачив уперше.
Величезний загін у понад 300 лицарів був повністю розбитий, навіть не торкнувшись краю оборонної лінії.
До самого кінця вони не змогли досягнути зони у 50 метрів, яка була позначена Його Високістю рубежем для загону з рушницями, тільки коли ворог перетнув рубіж 50 метрів, їм усім би дали команду стріляти.
Чотири гармати жорстко стримали противника десь на відстані 100 метрів. На дистанції між 150 і 100 метрами лежало близько двадцяти трупів, усі ці люди, як і він сам, були досвідченими лицарями, інакше вони б не змогли впоратися з конями і гнати їх уперед, коли ревуть гармати.
Картер радів, що він не лежить разом з ними. Він мав неясне передчуття, що майбутні війни будуть зовсім іншими, і що Роланд Вімблдон, який має таку могутню силу, рано чи пізно зійде на трон.
Побачивши криваве поле бою, кілька людей першої армії відчули запаморочення і бажання блювати. Однак тому, що вони не брали участі у ближньому бою, відчуття шоку, викликане вбивством ворога через використання артилерії, менше, ніж якби вони проткнули ворога ножем. Тож реакції не були такими вже серйозними. Картер вибрав групу з мисливців, які звикли бачити каліцтва і кров, для збирання тіл загиблих і пошуків тих, хто ще живий.
Сонце поступово ховалося за гори, Картер дивився на криваво-червоне небо та воронів, що кричали над лісовими далями, раптом йому стало важко на душі.
Епоха лицарів закінчилася.
… …
Герцог Раян досі не міг отямитися.
Він не розумів, як зазнав поразки. Лінія оборони була такою тонкою, як крило цикади, її можна було пробити одним ударом, але лицарі втекли, ніби побачили Диявола. Він навіть не міг нікого звинуватити, тому що ті, хто кинувся першими, були елітними лицарями під його командуванням.
Його охорона зарубала кілька людей одне за одним, щоб найманці, які тікали, не напирали на позицію герцога, але оце і все, – скільки б він не кричав, він не міг стримати охоплених панікою підлеглих. У відчаї герцог Осмонд Раян був змушений відступити разом із потоком людей, і вони відійшли майже на п’ять* кілометрів.
Коли настала ніч, герцог обрав місце біля берега річки, щоб розбити табір, розсіяні лицарі та найманці потягнулися до розставлених смолоскипів, але більшість із них зникла. Що ще гірше, вільні люди, відступаючи, не вагаючись кинули вози з провізією й іншими речами, тож їм доведеться зарізати кількох коней, щоб мати їжу.
У найбільшому наметі табору п’ять знатних родин зібралися разом і дивилися на герцога Раяна з блідними лицями, останній мав не набагато кращий вираз обличчя.
– Хто може сказати мені, що за нову зброю вони використовували? Б’є вона далі, ніж лук і арбалет, і вона не кидала каміння, як требушет. – Герцог поглянув на Рейна Медера. – Ти був у перших рядах, бачив щось?
– Мій лорде, я… не знаю, що це. – Рейн тримався за голову. – Як тільки чувся гуркіт, лицарі падали купками, особливо останнього разу, здалося, що лицарі різко влетіли в невидиму стіну. Я бачив як вони здригалися, їхні голови і руки розірвало, ніби… – він задумався на мить. – Яйця кинуті з вершини замку.
– Можливо, це відьма? – прошепотів граф Елк.
– Ні, – сказав герцог, нахмурившись. – Мої лицарі носять божий камінь відплати, тому відьми не можуть їм нашкодити. Ніби ти не розважався з відьмами. Перед цим каменем, яка різниця між ними і звичайними жінками?
– До речі, мілорде, – Рейн раптом ніби щось згадав, – перш ніж чувся гучний шум, я бачив ряд схожих на візки предметів, на них були величезні залізні трубки. Вони спалахували червоним світлом, а потім ішов дим.
– Залізна труба? Червоне світло і дим? Щось на зразок церемоніальної діжки? – розгублено запитав граф Елк.
Звичайно, герцог знає, що таке церемоніальна діжка. Раніше її використовували на великих святах вельможі Королівського міста, а тепер лорди різних місць мають одну або дві. У його замку є пара бронзових церемоніальних діжок, які можуть вибухнути, якщо покласти сніговий порошок. Але той звук далекий від сьогоднішнього приголомшливого грому.
– Церемоніальна діжка не розірве лицаря, – сказав граф Жимолость. – Якою б зброєю не скористався принц, ми вже програли. Що нам робити далі?
Герцог Раян невдоволено зиркнув на нього, слово «програли» прозвучало для нього особливо різко.
– Ми ще не зазнали поразки, – підкреслив він. – Невдача в бою не може змінити кінцевий результат. Як тільки я повернуся до фортеці, то можу сформувати інший загін, одночасно з цим припинивши торгівлю на річці Чішуй. Без підвезення харчів Прикордонне Місто не зможе проіснувати й місяця. Як тільки він наважиться вивести жителів із міста, мої лицарі атакують їх збоку і ззаду та переможуть.
«Перемога, зрештою, належатиме мені, – думав він, – але отримані втрати це не те, що може компенсувати маленьке містечко… У такій ситуації майже неможливо завоювати північ. Хай йому грець! Якщо вдасться спіймати Роланда Вімблдона, його треба розідрати на шматки».
– Але, мілорде, кораблі на річці Чішуй ходять не тільки з фортеці Лонгсонг, а із Вербового Міста, з Хребта Упалого Дракона та міста Чішуй. Якщо це все зупинити, вони… – граф Жимолость вагався.
– Я все куплю, вони продаватимуть, поки отримуватимуть гроші, – холодно сказав герцог. – Повертайтеся всі до своїх наметів і лягайте спати, ми вирушимо вранці. Лицарі на конях поїдуть з нами, а ті, хто лишився без коней, залишаться і будуть вести найманців.
Навіть якщо четвертий принц має намір переслідувати їх, вночі неможливо йти. На світанку, першими, з ким вони зіткнуться, будуть найманці. Осмонд Раян подумав, що навіть якщо ця купка сміття розбіжиться від одного дотику, це виграє для нього багато часу.
Наступного дня герцог не отримав звістки про те, що принц переслідує їх. Щоб підтвердити це, він розіслав людей для розвідування ширшої території – і результат не змінився. Від цього йому трохи полегшало. Мабуть, нову зброю так само важко пересувати, як і требушет, тож її можна використовувати тільки в оборонних боях. Покладаючись лише на групу шахтарів із дерев’яними палицями, принц не наважився на необдуманий вчинок.
О третій годині дня герцог наказав лицарям зупинитися і дочекатися тих, хто плентався позаду. З наближенням сутінків найманці та вільні люди поступово наздоганяли кінноту. Знову всі були зайняті, поступово на ділянці землі виростало коло наметів.
За умови, що вони перебудуть тут ніч, герцог завтра зможе досягнути майже десятиметрової міської стіни фортеці Лонгсонг із синюватого каменю; стіна, що ніби глибока ущелина для армії в кілька сотень людей. Навіть якщо ворог матиме із собою нову зброю з великою дальністю стрільби, він може використати требушети для контратаки. Він неодмінно зведе рахунки з принцом.
Проте герцог почувався некомфортно, сьогодні йому здавалося, що за ним пильно стежать.
«Це, мабуть, ілюзія, – подумав він, – сильно перенервував».
Наступного ранку герцога розбудили звуки гармат.
Коли він вилетів з намету, то побачив, що люди біжать, прикриваючи голову, але час від часу повітря сповнювалося брудом і кров’ю. Коли герцог поглянув на захід, то побачив, що там вишикувалося ополчення у однотипній шкіряній броні, вони мовчки стояли за межами табору. Посеред оглушливого гуркоту, в голові герцога була лише одна думка: як вони нас наздогнали?
Чому розвідка не помітила вчора переслідувачів!?
– Герцогу, швидше! – охоронець, який привів коня, голосно крикнув.
Лише тоді Осмонд Раян отямився від заціпеніння, сівши на коня, він несамовито погнав разом з охороною на схід. Однак недовго після того, як вони покинули табір, люди побачили ще одну лінію.
Та сама однотипна шкіряна броня, в руках тримають коротку дивну палицю, стоять акуратною лінією, і навіть вирази обличчя здаються однаковими.
Майже одразу після цього герцог почув дуже ритмічну музику, що лунала з боку противника, і військо Його Королівської Високості чіткими кроками рушило до них.
П’ять кілометрів – у китайському тексті тут
зазначено 10 лі, 1 лі близько 500 метрів.
Розділ 118. Переслідування. Частина 2
Хоча Роланд велів першій армії тренуватися у маршируванні двічі на тиждень, вони ніколи не намагалися марширувати вночі.
Небезпечно відправляти війська вночі. Важко побачити дорогу, легко піддатися нападу звіра й отруйних змій, легко заблукати, запалений факел – це перетворення бійця на мішень. Тому йому довелося чекати світанку наступного дня, щоб дати команду війську слідувати за коаліцією герцога.
Щоб забезпечити безперешкодне проведення цієї операції, принц вирішив слідувати за першою армією. Звісно, він обрав для подорожі Маленьке Місто замість того, щоб їхати верхи по вибоїстій дорозі.
Після півмісяця тренувань Колібрі навчилася контролювати час полегшення дванадцяти футової гармати у фіксованому діапазоні. Враховуючи тривалий процес зачарування, Роланд зробив так, щоб вона вплинула здібністю на артилерію на світанку, тож на першу гармату зачарування діятиме найдовше, тоді як решта буде зачарована відповідно до можливостей відьми.
Завдяки
здібності Колібрі корабель тепер може перевозити чотири гармати та членів
екіпажу одночасно. Величезний цементний корабель був заповнений людьми: крім
артилерійського загону і Роланда, на борту Маленького Міста також знаходилися
Анна, Соловейко, Нана, Листочок, Луна, Колібрі та Тіґу Пайн. Венді відповідала
за рух корабля, а Браян стояв за стерном.
Можна сказати, що за винятком Шуцзюань, Солої, Лілі та Міюе, які погано вміли битися, майже всі відьми у Прикордонному Місті, покинули свої гнізда. Спочатку Анні теж не було потреби йти на поле бою, але її впевнений погляд позбавив Роланда можливості бути безжальним у цьому питанні.
Піхоту і стрільців першої армії, очолювали головний лицар Картер і Залізна Сокира, Блискавка ж узяла на себе завдання позиціонування та стеження за ситуацією. Групи людей йшли за ворогом, вони трималися поза межами розвідки та кінних патрулів. Як тільки Блискавка помічала розвідників, перша армія припиняла рух. По дорозі вони захоплювали багато найманців і вільних людей, але в цей момент вони не могли дати ладу з ворогами, що здалися в полон.
Це перший раз, коли Роланд повів «армію», щоб перемогти ворога. Стоячи на носі Маленького Міста, він відчував ранковий бриз, який овівав його, і почувався трохи самовдоволеним.
– Чого ти смієшся? – запитала Анна, яка раптово з’явилася біля нього.
– Е-е… – Роланд у мить прибрав посмішку. – Нічого такого.
– Справді? – вона подала йому хусточку. – Витри слину.
– … – Роланд раптом відчув бажання стрибнути у воду, – дякую.
Коли Блискавка повідомила, що армія герцога отаборилася, сонце вже сідало. Згідно з безперервною розвідкою на цей момент очевидно, що після великої поразки моральних дух коаліційного війська впав до нуля. Як тільки настали сутінки, лицарі-розвідники жадали повернутися до табору, боячись пропустити порцію конини.
Війська Роланда розташувалися на березі за два кілометри від армії герцога.
Завдяки тому, що їх не виявили по дорозі, план по знищенню ворога можна вважати наполовину успішним.
Далі їм потрібно почекати, коли небо почне світлішати, і завершити облогу до початку руху ворога.
Це також перший раз, коли Роланд проведе ніч у дикій природі, тому він волів спати на кораблі, а не в таборі, повному рептилій. Надбудову, де зберігалася зброя, спорожнили, а члени гарматних команд розрядили дванадцяти фунтові гармати та вирушили до табору. Маленьке Місто стало тимчасовою резиденцією принца. Крім Роланда, на кораблі також залишилися ночувати відьми. Всі застелять підлогу підстилками і ляжуть поряд одне з одним.
Роланд хотів проявити стриманість, але виявилося, що відьми не надавали цьому особливого значення. Крім Анни, вони всі люди, які пережили багато страждань. У дні поневірянь для них було звичкою спати на природі. Через деякий час усі поснули, тільки Роланд і Анна не могли заснути. Роланд звик до м’якого ліжка і доволі важко адаптувався до сну на твердій підлозі, тоді як Анна, не знала, про що він думає, і поглядала на нього. Коли принц дивився на неї, дівчина швидко заплющувала очі, вдаючи, що спить, але при місячному світлі все одно видно, як її вії злегка тремтіли. Якби не страх розбудити інших, Роланд дуже хотів ущипнути кінчик маленького носика Анни і примусити її розплющити очі, перш ніж притягнути дівчину у свої обійми.
Таким чином вони двоє не спали майже всю ніч.
Перед світанком Роланд розпочав втілення плану оточення ворожої армії: 270 піхотинців із рушницями розділені на дві групи, одна з них разом із двома гармати попливла на Маленькому Місті у тил армії герцога десь на кілометр і там закінчить підготовку до зустрічі супротивника. Блискавка відповідає за стеження за пересуваннями герцога. Коли артилерії розгорнеться в тилу ворожої армії, вона дасть сигнал – і в цей момент друга група на чолі з Картером розпочне атаку на табір.
Щоб уникнути відхилення цементного корабля від маршруту, Соловейко увійшла в туман, її чорно-біле бачення схоже на прилад нічого бачення. Вона виконувала роль навігатора, щоб Маленьке Місто мало можливість вночі пливти як при світлі дня.
Ці дії відпрацьовані, тому кожна людина знає, що робити навіть із заплющеними очима. Венді посилила вплив вітру, і Маленьке Місто полетіло по хвилям, везучи людей у тил ворога. Приблизно за годину загін перехоплення на чолі із Залізною Сокирою був на місці, а Блискавка пролетіла над загоном Картера, показуючи помаранчевий прапор.
У цю мить якраз світало.
План оточення та знищення офіційно розпочато.
Оскільки Луна попрямувала з іншим загоном в тил ворога, бійці, відповідальні за фронтову атаку, не мали рухатися, вони повинні сформувати лінію для захисту двох гармат. Дванадцятифунтові гармати швидко висунулися на позиції та відкрили вогонь по ворожому табору – на цей час більша частина армії герцога ще спала.
Ядра з гуркотом полетіли у бік табору. Лицарі та найманці, що попрокидалися від глибокого сну, кинулися з наметів, але побачивши, що армії ворога вже вишикувалася і спокійно чекає на місці. З досвідом позавчорашнього фіаско ніхто не наважувався кинути виклик цій, здавалося б, тонкій смузі оборони, їм залишалося тільки кинутися на схід.
Туди, де їх вже давно чекав Залізна Сокира.
Коли ворог з’явився в полі зору, нарешті настав момент затягнути петлю плану облоги.
У цю мить Луна почала виконувати музику маршу, сто п’ятдесят осіб з першої армії почали рухатися під барабанний бій, вишикувавшись у дві чіткі шеренги, та рушаючи на зустріч ворогу. Щоб натиснути на військо герцога Залізна Сокира, відповідальний за перехоплення, мусив взяти ініціативу на себе. Якби вони залишалися на місці, ворог міг швидко отямитися, зіскочити з коня і втекти до лісу, щоб обійти їх.
Герцог Раян упав у відчай, він не міг зрозуміти, як супротивник обійшов їх.
Визнати поразку і здатися? Він не знав, як Роланд Вімблдон поставиться до герцога, який насмілився спрямувати меча на члена королівської сім’ї. Можливо, його посадять у в’язницю, а може зашлють, але найімовірніше відправлять на гільйотину. Щоб там не було, фортеця Лонгсонг точно не матиме з ним нічого спільного в майбутньому.
Бачачи ворога, який крок за кроком наближався, і страшну зброю, яка періодично спалахувала і гуркотіла позаду супротивника, він розумів, що якщо він не мчатиме щосили в цю мить, то ніколи не зможе вислизнути. Маючи тільки тридцять людей – для нього це останній шанс.
– Вони не можуть нас зупинити, – закричав герцог. – Як тільки ми перетнемо цю лінію, вони не зможуть наздогнати нас на двох ногах. Ми лише за півдня від фортеці Лонгсонг! Лицарі, слідуйте за мною!
Тоді герцог пришпорив коня, але, на жаль, не всі були готові битися на смерть. За ним кинувся десяток людей, в основному особиста охорона, але зараз він не міг турбуватися про кількість.
Музика раптово припинилася.
Супротивники дружно зупинилися, ставши перед вершниками, як стіна.
Потім він побачив, як вони підняли короткі дерев’яні палиці, які тримали в руках.
Коли Герцог Раян був лише за сто кроків од людської стіни, один за одним пролунали звук піф-паф-бах, він відчув поштовхи у груди і живіт, ніби його вдарили кувалдою. Потім прийшло заціпеніння й безсилля, він завалився назад, падаючи з коня.
Герцог відкрив рота, щоб щось сказати, але не зміг видавити жодного звуку. Він закашлявся, після чого відчув сильний солодкий і рибний запах, густа рідина заблокувала йому горло. Незабаром його огорнула темрява.
Коментарі
Дописати коментар