Роман ЛМС. Том 12. Розділ 1-1
Розділ 1. День вирішальної битви. Частина 1
Розділ 1. День вирішальної битви. Частина 1
Нарешті настав день завоювання Тодума.
Мапан з нетерпінням чекав, поки мине час.
– Ми маємо виконати це завдання за будь-яку ціну.
Як торговець, він не буде брати участі у битві, але відчував неабиякий вир емоцій.
Його віз був заповнений товарами, купленими на континенті Версаль!
Якщо їм не вдасться завоювати Тодум, вони перетворяться на непотрібний вантаж.
Хоча завдяки полюванню він накопичив чимало здобичі, але це просто блідло у порівнянні з прибутками, які Мапан отримував, продаючи товари на території вампірів.
– Не можу повірити, що є таке чудове місце, де не платять податків.
У кожному місті континенту Версаль потрібно було сплачувати мита і податок з продажу. Окрім податку на прибуток, що сплачувався у Мораті, існували також інші податки.
У великих містах вони були досить суттєвими.
Навіть у поселеннях орків потрібно сплачувати податки, оскільки вони сформували власне суспільство.
Однак вампіри були расою далекою від таких податків.
Серце Мапана тремтіло від хвилювання.
«Незалежно від того, який прибуток я отримую, мені не потрібно платити податок».
Податкове право – це предмет, який цікавив його найбільше під час вивчення економіки.
Припустимо, хтось прийшов на співбесіду, щоб влаштуватися на роботу.
Нині існувало багато спеціальних навичок.
– Я досконало володію англійською.
Рідко можна зустріти людину, яка не розмовляє одною або двома іноземними мовами.
– Я маю чудові навички роботи з комп’ютером.
Це епоха, коли навіть учні середньої школи мають пристойні навички роботи з комп’ютером.
Стажування в компанії, волонтерська діяльність чи нагороди на конкурсах також не ставали вирішальною перевагою.
– Які ваші сильні сторони?
Особлива навичка, яка приголомшить менеджера з персоналу, коли він запитає про це!
– Ухилення від сплати податків! Моя сильна сторона – ухилення від сплати податків!
– Хах?!
– Досі я жодного разу належним чином не сплатив податки.
Хіба ж це не той ідеальний кандидат, якого шукає будь-яка компанія?!
***
Хварьон дістала й одягла червону сукню.
Це розкішне вбрання не тільки спокусливо оголювало її тіло, але й поєднувалося з дорогими коштовностями.
Хварьон поглянула на себе і кивнула.
– Досить непогано.
Слова «непогано» тут було недостатньо. Це була справжня магія, яка спокушала чоловіків!
Вона мала настільки велику силу, що жоден чоловік не міг відвести погляд.
– Ла. Ла-ла-ла.
Хварьон наспівувала і танцювала.
Вона спокусливо кружляла під місячним світлом. Це видовище можна було б описати як таємниче і привабливе. Однак причина, чому вона танцювала, насправді була дуже простою.
«Від теж так розважався перед масштабними битвами. Треба і мені спробувати!»
Взявши за приклад Віда, вона танцювала у місячному світлі.
Звичка захоплюватися атмосферою перед великою битвою!
Інші швидко підхоплювали погані звички.
***
Глибоко вночі, в Тодумі, над яким зійшли три місяці, Від піднявся на невеликий пагорб.
– Нарешті прийшов час вирішальної битви.
На ньому були чорні обладунки Талока, що поглинали світло, чорний шолом благородної гідності, плащ вампіра, а також чорні чоботи.
Темний лицар.
Він повністю одягнутий як темний лицар.
Від, дивлячись з пагорба вниз, поставив ногу на камінь і позував.
Там чітко виднілося королівство вампірів Тодум.
Вид десятків стародавніх замків, з’єднаних разом, справляв величне враження.
Рано вранці три місяці – Палрун, Корун і Сейрун – були близько до горизонту, створюючи особливу атмосферу.
Насправді у Тодумі, де не сходить сонце, не було різниці між днем і ніччю. У певний час високо в небо піднімалися три місяці – і тоді ставало так світло, як у день.
Саме тоді починався ранок.
Зійшов Сейрун і освітив пагорб, на якому стояв Від.
Вууш!
І саме тоді, в ідеальний момент, подув вітер.
Саме цього Від і чекав!
Якраз коли він створював настрій на тлі такого прекрасного краєвиду, почав дути легенький вітерець.
«Я не маю поспішати, особливо в такий момент».
Від надзвичайно стильно й елегантно зняв шолом.
– Ху-хе-хе.
І з ентузіазмом усміхнувся.
Розпущене волосся розвівалося на вітрі. Плащ також тріпотів. Образ воїна, який насолоджувався самотністю перед битвою, де на кону стояло життя!
«Треба насолодитися цим!»
Він деякий час стояв на пагорбі у прийнятій позі. Потім раптом вихопив меч правою рукою.
Меч холодного Лота.
Клинок з криги і снігу, просякнутий енергією холоду.
З огляду на нинішній рівень Віда, сила атаки меча була не надто високою, але він щодня заточував його, тому лезо гостро блищало.
«Це ще не все».
У лівій руці Від тримав стародавній щит.
Щит, який викували з надзвичайною ретельністю найвидатніші ковалі, гноми.
Його створили з мітрилу і кісток невідомої істоти. Колись прекрасний візерунок тепер був настільки забруднений, що його неможливо розпізнати.
Почорнілий щит. Виріб, який неможливо полагодити. Однак це був унікальний предмет.
Хоча для повного розкриття сили щита, потрібні були відповідні навички, Від все одно міг ним користуватися завдяки навичці Ковальство середнього рангу.
Він також носив браслет Бахарана, один зі скарбів імперії Ніфльхейм. Хоча Від беріг його як цінний предмет, але все одно дістав і надів на руку.
Витончений пояс з коштовним камінням додав образу незвичної пишноти.
– Справді найкраще.
Від стояв на пагорбі, обличчям до вітру, тримаючи в одній руці меч, а в іншій – стародавній щит.
Він навмисно не став одягати білі рукавиці, бо колір би не пасував образу. Бажання захистити цю харизму було таким сильним, що йому довелося залишити руки оголеними!
Від відкрив рота.
Я викував обладунок,
Сталевий обладунок, що залишиться незмінним з плином часу.
Коли сонце заходить, коли місяць зникає,
Коли дме вітер і падає дощ,
Я маю створити обладунок, який ніколи не зіпсується.
Бий, бий,
Гуркіт, гуркіт, бам, бам!
Зовні треба вкрити золотом,
Щоб продати дорожче.
За скільки візьмете?
За три золотих?
Ні, ні, так не піде.
Подумайте про собівартість.
Це щонайменше сім золотих.
Я і так працюю собі у збиток, але зроблю вам знижку, бо ви перший клієнт.
***
Не встиг він озирнутися, як три місяці високо піднялися і настав ранок.
Коли Від спускався з пагорба, внизу вже чекала вся група. Їхні очі були червоними від налитої крові, вони виглядали так, ніби не мали ні хвилини відпочинку.
Від збентежено запитав:
– Щось сталося?
– А, ні. Нічого не сталося.
Хварьон похитала головою, але насправді у неї був жахливий світанок.
Пейл, Мейлон та Ірен почувалися напруженими, тому зайшли набагато раніше запланованого часу. З самого ранку їхні голови були забиті різними думками, а дехто навіть позував, щоб згаяти час.
А потім раптом почувся спів Віда!
«Зовсім немає музичного слуху!»
«Що це взагалі за текст?»
Через спів Віда у них заболіли голови, ніби ось-ось мали вибухнути. Саме тому вони взагалі не змогли відпочити.
А пісня складалася аж з чотирьох частин!
Вони смутно пригадували лише перші дві. Далі розум затягнуло туманом, тож ніхто з них нічого не міг пригадати.
Мій плащ майорить на вітрі,
Тріпоче, ніби прапор.
Уночі ним можна накритися і спати в теплі,
Однак ніхто не знає, коли його востаннє прали.
Я ховаю своє тіло під плащем і стежу за ворогом.
Нюх-нюх.
Іде запах.
Плащ має дивний запах.
– Таке відчуття, ніби точно щось сталося.
– ……
Група ніяк не відповіла на слова Віда.
У будь-якому разі, тепер, коли настав час атакувати Тодум, напруга не давала їм можливості чіплятися до дрібниць.
Саме в цей момент у гру почали заходити Ґомчі.
Оскільки вони заходили з доджану, то у призначений час увійшли всі одночасно.
– Ви тут, наставнику, старші.
– Так.
Ґомчі неквапливо відповів на вітання, ніби вийшов на прогулянку.
Пейл і Мапан обмінялися поглядами.
«Навіть якщо пан Ґомчі такий, інші, мабуть, нервують».
«Їхня поведінка трохи відрізняється від звичної».
Ґомчі2, як завжди, зберігав надійний вигляд, як личить старшому з побратимів, але Ґомчі3 і Ґомчі4 були дещо схвильованими.
– Це означає, що ми з’явимося на телебаченні?
– Нам просто слід викластися на повну.
– Ми маємо показати себе такими, якими ми є.
– Сподіваюся, нас знімуть під ідеальним ракурсом.
Почалася трансляція програми «Від»!
Хоча рейтинг спочатку був низьким, але KMC Media вирішила транслювати її на постійній основі, тому вони регулярно з’являтимуться в ефірі, що дарувало надію.
Ґомчі насолоджувалися ситуацією.
Але Зефір озирнувся на Віда, і нахилив голову.
– До речі, Віде, я не бачу Юрін.
Усі, хто мав прийти, були на місці, крім неї. Саме тому Зефір і запитав.
Від з розумінням ледь помітно кивнув головою.
– Юрін не прийде.
– Га?
– Я сказав їй сьогодні спокійно відпочивати вдома.
– ……
Тривога групи різко зросла.
«То ти сховав молодшу сестру!»
«Якщо врахувати характер Віда, то це цілком очікувано».
Це була не якась там помилка, а правда.
Насправді Від передбачав, що ця битва буде надзвичайно важкою.
«Скільки людей, що зібралися тут, виживуть?» – подумав Від.
Коментарі
Дописати коментар