ЗСМК. Том 5. 3-5
3.5 Хіґашіра Ісана не вагається | «...Е, ходімо до моєї кімнати?»
3.5 Хіґашіра Ісана не
вагається | «...Е, ходімо до моєї кімнати?»
Хіґашіра застогнала і впала на бік.
– Я не можу цього зробити… Якби я була на таке здатна, то мені б не відмовили.
– Не переймайся. Ти вже зайшла далі за більшість людей.
– Точно. Я вже досягнула великої перемоги, привівши тебе до своєї кімнати.
Саме так. Досить важко привести свою другу
половинку до кімнати, коли хворієш.
Після того, як напруга Хіґашіри зникла, моя увага перейшла на стіл. Звісно, це, мабуть, не надто чемно оглядати чужу кімнату без дозволу, але вона постійно робила так з моєю, тож у мене було виправдання.
На столі Хіґашіри лежав планшет, кілька легких романів, запилена гарнітура та інші речі. Я не помітив жодних ознак того, щоб тут хтось вчився. Вона взагалі займалася своїм літнім домашнім завданням?
– …Хм? – я помітив серед цього аркуш паперу.
Він виглядав як сторінка з блокнота, але не схоже, що на ньому було щось написано. Мені стало цікаво, тож я прибрав легкий роман зверху, від чого Хіґашіра вигукнула:
– А! Ч-чекай, Мізуто-куне… Це…
На її превеликий жаль, було пізно. Я вже бачив, що було намальовано на аркуші паперу. Так, це була ілюстрація. Зображення героїні легкого роману, який раніше лежав поверх аркуша.
– Хмм… Зрозуміло.
– Ааа! Ні, не дивись, не дивись!
– Припини панікувати. Я вже підозрював, що ти малюєш або пишеш, або і те, і інше.
– Га? Ти що, зазирав у мій планшет?
– То твій роман на планшеті?
– Ой! Нініні…!! – Хіґашіра втиснула обличчя в подушку і корчилася від болю.
Я скористався нагодою, щоб уважно роздивитися малюнок.
– Ти не обвела його… І навіть подумала про композицію. Вийшло досить добре.
– Зовсім ні… Скільки б разів я не перемальовувала малюнок, її руки, ноги й обличчя виходять дивними…
– Хмм. Як на такого аматора, як я, то все виглядає добре.
Принаймні я думав, що такий рівень малювання точно привернув би увагу на уроці мистецтва.
Хіґашіра перекотилася на ліжку:
– Ти помиляєшся! Я не можу малювати на рівні художніх богів з соцмереж!
– А ти хочеш?
– Звичайно! – вигукнула Хіґашіра і, пильно поглянувши на мене, різко сіла. – Слухай уважно, Мізуто-куне, якщо ти не вмієш малювати, то не можеш створювати еротичні речі!
– Он… як? – невпевнено протягнув я.
– Поганий малюнок не має нічого еротичного! Не можна малювати переплетені в екстазі плотської насолоди тіла без великої художньої майстерності!
Ця неповнолітня дівчина нахабно заявила, що порушує закон і споживає контент для дорослих.
– Навіщо ти взагалі хочеш малювати еротику…?
– Ну, бо я, очевидно, хочу побачити соски свої улюблених героїнь! Фанартів для ранобе небагато, тому я мушу взяти справи у свої руки!
Я ще не зустрічав дівчини, яка б так відверто розповідала про свої підліткові сексуальні бажання.
– Що ж, причини мотивації не можна знецінювати. Я на цьому не знаюся, тому не можу дати жодної поради, але раз ти досягнула таких висот, то викладися на повну.
– Угу. Але для цього потрібно практикуватися. Я б хотіла стати кращою у малюванні, однак без зайвих клопотів.
– Чим би ти не займалася, спочатку потрібно опанувати основи.
– Наприклад, намалювати яблуко? Але мені стає нудно вже просто від погляду на них.
– Нема ж такого правила, що для практики тобі потрібно малювати яблуко, правда? Чому б тобі не спробувати намалювати щось, що справді подобається і не здається нудним?
– Хмм… Тоді це ти, Мізуто-куне.
– Так… Що?
Я спочатку сказав і лише потім зрозумів, що зробив.
На моє збентеження Хіґашіра нахилила голову.
– Потрібне те, що справді подобається, так? У такому разі, я хочу намалювати тебе, Мізуто-куне. Я буду вдячна за співпрацю.
– Е… ну, гаразд…
Вона була справді безтурботною чи, точніше, не відчувала вагань… Але все гаразд. Я не міг дозволити собі турбувати через кожну дивну річ, яку робила Хіґашіра.
Вона зіскочила з ліжка і взяла планшет зі столу. Очевидно, що Хіґашіра більше малювала у цифровому форматі, а не на папері.
– Ось, сідай!
Вона висунула стілець, запропонувала мені, а потім повернулася до ліжка. Коли я сів, Хіґашіра і собі, схрестивши ноги, сіла. Вона поклала планшет на стегно.
– Ти можеш так малювати?
– Звісно. Будь ласка, не рухайся надто сильно.
Вона взяла стилус у руку і, поглядаючи на мене, почала малювати.
– Це перший раз, коли я використовую людину як модель, тому я трохи нервую.
– О, то ти зазвичай малюєш, покладаючись на уяву? Дивовижно.
– Ні, я часто використовую референси. Точно намалювати людське тіло досить складно.
– О, то ти шукаєш зображення в інтернеті і використовуєш їх?
– Навіщо це робити, коли в мене є власне тіло?
– Га?
– Я позую і фотографую себе. Після чого малюю, використовуючи фото як референс. …Хочеш подивитися?
– …Ні.
– Добре. Вони без цензури.
Що ти там хочеш намалювати? І, якщо не
хочеш, щоб я їх бачив, то не потрібно питати!
– Оте дзеркало у повний зріс я раніше використовувала виключно для того, щоб робити селфі з референсами. Але відколи я отримала поради від Мінамі-сан і Юме-сан, я використовую його і за початковим призначенням.
Мій погляд перейшов на дзеркало в повний зріст. Цікаво, які пози вона приймала? Сама у кімнаті… у різноманітному вбранні… приймаючи позу за позою і фотографуючи це на смартфон…
Ні, стоп. Ось тут краще зупинитися. Якщо я так про неї фантазуватиму, то почуватимуся неймовірно винним, ніби відкидаючи власний вибір не зустрічатися з нею.
Якби я зараз відмовився від своєї відповіді на освідчення Хіґашірі, вона б з радістю прийняла це. І навіть якби такий момент настав – це не те, що я мав робити з нечистими намірами.
– Ня-ха-ха… Тіло Мізуто-куна…
…Але у неї якраз таки були нечисті наміри.
– У тебе справді така струнка і красива фігура. Твої тонкі пальці нагадують мені руки дівчат із шьоджьо-манґи.
– У мене просто нема мускулів. Можна сказати, що я майже шкіра і кістки.
– Хмм… Тоді я додам тобі трохи м’яса.
– …Агов. Хвилинку. Я ж на твоєму малюнку одягнутий, так?
– Ну… одяг так складно малювати.
– Хей!
– Гаразд, не хвилюйся! Я не малюватиму нічого, що потребує цензури! Але якби ти мені показав референс, то…
– Ні за що!
– Ух, – Хіґашіра розчаровано надулася. Вона що, серйозно…?
Плавно рухаючи стилусом, Хіґашіра щось тихо говорила. Здавалося, вона чудово проводила час. Це нагадало ту ситуацію з Юме, яка збуджено фотографувала мене. Але серйозно, що такого цікавого було в моїй зовнішності?
– Дівчата такі дивні… – пробурмотів я.
Хіґашіра підняла голову:
– Що такого дивного? Ти ж моє перше кохання.
– Серйозно, не говори про це так спокійно. Це дивно.
– Ти ж розумієш, про що я. Хіба ти ніколи не був закоханий? – Вона запитала тим самим тоном, яким користувалися друзі в розмовах. Її погляд повернувся на екран планшета, а стилус знову зарухався.
Я знав, що Хіґашіра Ісана не була настільки дріб’язковою, щоб хвилюватися через те, що в мене хтось був.
– …Ні. Я ні в кого не закоханий.
– Га? Чому ти брешеш? Я пам’ятаю, що коли освідчилася тобі, то ти сказав, що місце у твоєму серці зайнято. Хоче це формулювання здалося мені дивним, але це ж означає, що тобі хтось подобається, так?
Весь цей час я не питав її, що вона думала про мою відповідь. Можливо, я без надії сподівався, що Хіґашіра не надаватиме уваги дрібницям. Але що ж…
– Ні, це не так, – глузуючи, сказав я. – Мені ніхто не подобається… зараз.
– Зараз?
– …Ти справді хочеш знати?
– Звісно! Я була трохи зацікавлена весь цей час!
– Трохи? Чому ти не спитала раніше?
– У мене не було відповідної можливості! Мені відмовили, пам’ятаєш?
– О, гаразд, вибач за це. Ну, я скажу тобі правду, але… ти ж не будеш сердитися, правда?
– Га? – Хіґашіра нахилила голову. – Ні, не буду.
Я зібрався з силами:
– Ну, в мене була дівчина у середній школі.
До цього моменту я нікому про це не говорив. Вона була першою.
Стилус завмер. Хіґашіра повільно підняла голову.
– …Га? – Здавалося, що сигнал ішов дуже довго. Вона роззявила рота. – Д… дівчина?
– Так.
– Друга половинка?
– Так.
– У тебе?
– Так.
Хіґашіра деякий час закривала і розкривала рот, ніби риба.
– Ц-це брехня!! – Вона відсувалася, аж поки не торкнулася спиною стіни. – Н-неможливо! Д-дівчина у такого отаку, як ти! Ц-це абсолютно неможливо!
– Сказала та, хто освідчилася мені.
– …А, точно.
Хіґашіра в мить заспокоїлася.
Чесно кажучи, я думав, що вона розсердиться. Здавалося, у неї склалося враження, що ми мали схоже життя. Хіґашіра, швидше за все, думала, що я ні з ким не зустрічався у середній школі, так само як вона. Я не був впевнений, як вона зреагує, тому деякі речі не розповідав.
– Розумію… У тебе, Мізуто-куне, була дівчина. Я трохи шокована…
– Я радий, що ти просто «трохи шокована».
– Я думала, що це одна з тих чудернацьких історій, коли дівчина всього лише позичила тобі гумку для стирання, а ти на неї запав і досі не можеш забути…
– Хто б зустрічався з кимось таким?!
Я б точно не хотів, щоб така божевільна людина займала місце в моєму серці.
Хіґашіра повільно водила стилусом.
– Отже, я можу припустити… що ви з нею розійшлися?
– Так. На випускному. Ну, по суті, ми розлучилися за шість місяців до цього.
– Ух… Мені не подобається чути від тебе таку сиру історію…
– Якщо так, то я можу зупинитися.
– Гарна ідея. Будь ласка, зроби це.
Га? Я очікував, що вона скаже протилежне.
– Хмм… Ясно. Отже, ти відмовив мені через свою колишню, так?
Коментарі
Дописати коментар