ЗСМК. Том 5. 3-6
3.6 Хіґашіра Ісана не вагається | «...Е, ходімо до моєї кімнати?»
3.6 Хіґашіра Ісана не вагається | «...Е, ходімо до моєї кімнати?»
– Так… типу того.
– Якщо коротко, то все ти ще думаєш про свою колишню?
– Укх.
– То ти все ще маєш до неї почуття, чи не так?
– Н-ні…
– Упевнений?
Всього на мить, але в очах Хіґашіри відобразився смуток.
– То… ти кохав її, так? – На її обличчі яскраво відобразилися ревнощі. Хіґашіра заздрила людині, яку вона не знала – принаймні вона думала, що не знала. – Знаючи тебе, упевнена, що та дівчина була доброю, уважною, тактовною і проникливою… як героїня шьоджьо-манґи.
Рука Хіґашіри знову припинила рухатися. Вона підняла очі до стелі. Ніби уявляючи це.
– А-а… – видихнула Хіґашіра. – Це якось… гидко…
– Агов.
Хіба це не той момент, де ти маєш
розмірковувати про власне розбите серце?
– Ні, послухай, що я маю на увазі. Це огидно, бо уявляю тебе як гарненько хлопця, що лагідно ставиться до дівчат, – це повна зміна характеру. Це не те, ким ти є.
– Ну так, це не те, ким я є зараз.
– Тоді чому б тобі не повторити цю роль? – захихотіла вона.
– Мені не подобається твій тон!
Будь обережна зі своїми бажаннями! Не моя
вина, якщо ти знову закохаєшся в мене!
Можливо, зараз я у середині процесу, де грав роль її моделі, але я не збирався мовчки сидіти і терпіти образи. Тому я піднявся, став коліном на край ліжка, де сиділа Хіґашіра, простягнув руку і легенько відкинув чубчик з її обличчя.
– Покажи мені більше, – згадавши минуле, я постарався використати той самий ніжний голос і нахилився трохи ближче до неї. – Ти така мила… не приховуй свого обличчя за волоссям.
Ми дивилися одне одному в очі. Хіґашіра злегка затремтіла, а потім…
– Пфф! – Вона спробувала прикрити рот рукою, але не змогла стримати сміху: – Ахаха! Ахахахахаха! Ахахахахахаха!!
– Припини так сильно сміятися!
Я ляснув Хіґашіру, яка, тримаючись за живіт, каталася по ліжку. Тепер, коли я дивлюся на ситуацію спокійно, це здається жартом, але тоді я робив це серйозно! А, мені хочеться померти!
– Хі-хі… Хі-хі… Хух, це кумедно. Хочеш спробувати ще раз? – з новою хвилею хихотіння запитала Хіґашіра.
– Чорта з два!
– Я вважаю, що тобі найбільше пасує бути звичайним буркотливим хлопцем, яким ти і є. Але маю сказати, що у тебе є потенціал для створення АСМР-контенту. Якщо ти плануєш записати якісь непристойні кліпи, будь ласка, роби їх ось так.
– Чорта з два!
Хіґашіра з півусмішкою наблизилися до мене, поклала руку на плече і прошепотіла на вухо:
– Зараз ти набагато крутіший, Мізуто-куне.
– Хах…?!
– О, то я вгадала? Зрозуміла, то ось як поводилася твоя колишня. Ви справді мали такі дурні розмови?
– Замовкни! Усі пари дурні!
– Хе-хе. Гаразд, тоді наступного разу я…
– Ніякого наступного разу. Годі!
– Кья! – Скрикнула вона, коли я прибрав її руку з плеча і штовхнув Хіґашіру на ліжко. Коли я опинився зверху, вона драматично розширила очі: – А! Раз у тебе була дівчина, то… ти досвідчений?!
– …Ні. Ми не зайшли так далеко.
– О, зрозуміло. Не дивно, що в тебе досі є невирішені почуття.
– Ні, це не так! Слухай, є купа інших обставин і купа інших причин, через які я відмовив тобі. У мене нема жодних невирішених почуттів до тієї дівчини…
– А… – Хіґашіра, ніби її щось потягнуло, раптом подивилася у бік, і це примусило мене також глянути туди.
– …
Двері були трохи прочинені. Крізь щілину на нас з Хіґашірою дивилася пара очей. Це була Натора-сан.
– Молодець, Ісано, але навіть молодим слід дбати про безпеку. – І з цими словами вона кинула в кімнату маленьку коробочку. Це, без жодного сумніву, була частина належного етикету нічних зустрічей. – Тобі ще рано мати дитину. Ну, зроби все можливе.
З цими словами Натора-сан зачинила двері, не даючи мені часу щось сказати.
– Хм…? – Хіґашіра з цікавістю подивилася на коробочку, яку кинули до кімнати. – Га? Невже це справді…?! – Вислизнувши з-під мене, Хіґашіра рачки спустилася на підлогу і поповзла до коробочки. – О! Це…! Це вони! – Хіґашіра нахилила голову, з захватом вивчаючи коробочку, а потім показала її мені. – Дивися, Мізуто-куне! Це вони! Те, що потрібно одягати! Я вперше їх бачу! Ого, то ось як вони виглядають. Неймовірно…
– …Ага.
Хіґашіра відкрила коробку і, перш ніж я встиг її зупинити, витягнула стрічку квадратиків з загорнутими речами. Взявши один, вона піднесла його до рота:
– Дивися, Мізуто-куне! Зовсім як в доджінші!
– Припини!
– Ой! – Хіґашіра виплюнула квадратик після того, як я швидко вдарив її по голові.
Скільки разів за сьогодні ти маєш перетнути
межу, перш ніж будеш задоволена?!
– Дякую за запрошення.
– Ти міг би залишитися на ніч. У тебе є дозвіл моєї мами.
– Я не достатньо сміливий, щоб ночувати в домі, де я раніше ніколи не був.
Хіґашіра провела мене до входу багатоповерхівки.
Зрештою
Натора-сан у певному сенсі силою примусила мене повечеряти. Вона мало не
заштовхала мене до ванної, і я, подумавши, що такими темпами не зможу
повернутися додому, втік.
– Сподіваюся, ти ще прийдеш. – Хіґашіра поверх піжами одягнула лише кардиган, тому потирала руки, щоб зігрітися.
– Так. Сподіваюся, що наступного разу поряд нікого не буде.
– Ой-йой. Ти такий розпусний. – Хіґашіра натягнула рукава кардигана на руки і, прикривши обличчя, захихотіла.
– Над номером «мені ніяково» тобі ще потрібно попрацювати.
– Наступного разу пограємо в ігри. У мами є кілька ігор жахів. Я хочу побачити тебе наляканим, Мізуто-куне.
– Я не відчуваю особливого страху, коли граю в такі ігри.
– О, справді? Чи скажеш ти те саме, якщо будеш грати у VR?
– У віртуальній реальності, га? Чесно кажучи, це звучить трохи цікаво.
– Це нереально круто, коли твої батьки – ґеймери. Тобі не потрібно витрачати кишенькові гроші на ігри.
Хіґашіра злегка погойдувалася вперед-назад, висловлюючи свою радість.
Я підняв кутики губ. Я це я, а Хіґашіра це Хіґашіра. Поки ніхто з нас не зміниться, наші стосунки залишаться незмінними. Навіть якщо хтось з нас зізнається, отримає відмову, закохається або щось інше… Наші стосунки ніколи не будуть тимчасовою помилкою.
–
Гаразд, я надішлю тобі повідомлення в Line, коли ти повернешся додому.
– Добре. Я відповім, якщо захочу.
– Ой, не говори так. Ти завжди відповідаєш на мої повідомлення…
– Бо якщо я проігнорую твоє повідомлення, ти постійно присилатимеш наліпки, що плачуть.
Хіґашіра засміялася. Я був цілком задоволений нашими стосунками.
◆ Ірідо Юме ◆
Було близько восьмої вечора, коли я почула, як відчинилися вхідні двері. Після вечері я метушилася по вітальні і, почувши звук, поквапилася вийти в коридор.
Мізуто біля вхідних дверей знімав взуття.
– Ти! – прошипіла я.
– Га? А, я вдома.
– З поверненням. Ні! Ти...!
– Я що?
– Де ти був о такій порі? Ти навіть сказав, щоб вечерятимеш не вдома. А мама лише усміхалася і ні слова мені не сказала!
Це був перший раз, коли він повернувся так пізно. Спочатку я думала, що він зависав з Каванамі-куном і планував повечеряти з ним, але не могла позбутися від поганого передчуття. Це могло бути щось інше. Щось набагато гірше. І те, як мама усміхалася, не допомагало. Її усмішка була такою багатозначною.
– Я був у Хіґашіри, – просто сказав Мізуто і, повністю ігноруючи моє роздратування, пішов коридором.
…Що?
– Оскільки вона часто буває в нашому будинку, її мама, очевидно, захотіла привітатися. Я не очікував, що вона пригостить мене вечерею. О, точно.
Поки я заціпеніло стояла на місці, Мізуто пройшов повз мене і відчинив двері вітальні.
– Юні-сан. Або тато – не важливо.
– О, Мізуто-куне, з поверненням. Як справи? – спитала мама.
– Батьки Хіґашіри хочуть прийти привітатися. Дайте мені знати, коли у вас вільний день і я передам їм.
– О! Справді? Зачекай хвилинку. Я перевірю, – сказала мама, переглядаючи календар на смартфоні.
Мене раптом охопила паніка.
– Ч-ч-ч-чекай…!
– Гм? – Коли я схопила його за руку і смикнула у свій бік, Мізуто здивовано подивився на мене.
– П-про що ти думаєш?! Хіба ти забув, що наші батьки думають, ніби ви з Хіґашірою-сан зустрічаєтеся?!
Вони досі вважали, що вона його дівчина. Якщо це непорозуміння пошириться і на її родину…
– А… – Мізуто відвів погляд, ніби намагаючись щось приховати. – Щодо цього…
– Га? Що? Що?! Скажи мені!
– Гадаю, вже надто пізно, – зітхнувши, покірним тоном сказав Мізуто.
Мені не потрібно було питати, про кого він говорив. Очевидно, що родина Хіґашіри-сан також вважала, що вони зустрічаються…! Що в біса відбувається?! Чому справи у Хіґашіри-сан ідуть так гладко, ніж у мене, тої, хто живе з ним під одним дахом?!
Коментарі
Дописати коментар