СвТ. Том 5. Розділ 4-1
Розділ 4. І сьогодні у світі панує мир! Частина 1
Розділ 4. І сьогодні
у світі панує мир! Частина 1
– Отже, вони дісталися найглибшого рівня, га…? – пробурмотів Фенрір у білому тумані.
Перед неушкодженим обладнанням залишилися калюжа крові і два набори слідів.
– Вони могли б знищити пристрої. Можливо, зрозуміли, що нам бракує магічної сили…? Ні, навіть у такому випаду, все одно було б безпечніше знищити їх.
Криваві сліди вели повз пристрої до дверей позаду.
– Двері не відчиняться, доки печатка не буде знята. Навіщо вони взагалі сюди прийшли?
Фенрір підійшов до дверей, за якими була запечатана права рука Діаблоса. Потім він помітив, що спрацював захисний механізм.
– Лілі їх прогнала?
Це було єдине пояснення, що спало йому на думку.
У будь-якому разі, Сад Тіней з’явиться знову. Час спливав.
– …О, здається, ви у скрутному становищі.
Раптом з білого туману долинув голос.
Фенрір у мить обернувся і змахнув мечем. Сила удару розвіяла туман.
Там стояв священник.
– О, як страшно, – той ледь помітно посміхнувся.
– Петосе… Наступного разу хоча б скажи, що ти тут. Я мало тебе не вбив.
– Минуло багато часу, пане Фенріре, п’ятий з Кола. Ваше володіння мечем вражає, як завжди. Я відчув, як кров холоне у жилах.
– …Хм.
Фенрір замахнувся з наміром вбити. Якби він бив у повну силу, Петос не зміг би заблокувати удар.
Проте на священнику не було жодної подряпини. Як же цей чоловік дратував.
– Якби ми билися серйозно, я не сумніваюся, що не зміг би вас перемогти, – сказав священник.
– Ти коли-небудь бився чесно, Петосе, десятий з Кола? – виплюнув Фенрір. – То що тобі потрібно?
– Здається, у вас проблеми. Тому я подумав, що можу вам допомогти.
– Думаєш, я прийму допомогу від такого демона, як ти? – пирхнув Фенрір.
– О, ви раните мене, називаючи «демоном». Я всього лише покірний слуга Культу, – посмішка Петоса стала глибшою.
– …Я запитаю ще раз. Для чого ти тут, Петосе? Ні ти, ні я не належимо до людей, що заводять пусті балачки.
Вбивчий намір Фенріра зріс до межі – і посмішка зникла з обличчя Петоса.
– Повторювані невдачі фракції Фенріра стали проблемою для Круглого Столу, – священник глянув на циліндричні пристрої. – Дії з печаткою правої руки відстають від графіка.
– Я б сказав, що ми пройшли близько 60% шляху.
– Шістдесят…? Як ви, мабуть, знаєте, знищення Святилища звільнило ліву руку. Ми очікуємо, що цього року кількість Крапель буде меншою.
– Отже, Аврора відкидає нас, га?
– Так, і навіть більше, ніж у попередні роки. Вона відкидає нас на кожному кроці. Можливо, звільнення дозволяє їй відновити почуття самої себе.
– Що ж, це проблема… Отже, скільки буде Крапель?
– Дев’ять… якщо пощастить. Можливо, їх буде вісім. На наше щастя, Сад Тіней потурбувався про те, щоб кількість членів Кола зменшилася… О, але про це, мабуть, недоречно говорити, – Петос хихикнув. Складно було зрозуміти, що його так розважило. – Якщо Крапель буде менше, ніж очікувалося… Або буде призначений новий член Кола, то цього року, пане Фенріре, ви не отримаєте жодної.
– Нахабнієш, Петосе.
Переповнений вбивчого наміру, Фенрір змахнув мечем.
Він порізав одяг Петоса, і по шиї того потекла тонка цівка крові.
– Ой-йой… – сказав священник.
– Ти думаєш, що рівня мені, новачку?
– Це рішення Круглого Столу. Я лише посланець. Сприймайте це як знак того, наскільки серйозно Круглий Стіл ставиться до невдач фракції Фенріра.
Той клацнув язиком, придушуючи вбивчий намір.
– …Це справа рук Локі?
Локі був лідером фракції, що роками ворогує з Фенріром.
– Пан Локі… також був присутнім на зустрічі.
– І ти проголосував разом з ним, чи не так, Петосе? Бо також міг втратити свою частину Крапель.
– О, ну що ви. Я завжди на вашому боці, пане Фенріре.
Він пирхнув на слова Петоса.
– Корінь проблеми лежить у тому, що весь Культ недооцінив Сад Тіней. Перші повідомлення почали з’являтися десь п’ять років тому, так? Група невідомих нападала на карети, що перевозили одержимих демоном. Якби ми знищили їх тоді, то ситуація не стала б настільки поганою, як зараз.
– …Можливо, ви маєте рацію.
– Безсмертя зробило Культ нудним, як вгодована свиня. Дванадцяте місце завжди було порожнім, а тепер ми втратили Нельсона і Мордреда. Серйозно, якісь Кола падає з кожним днем. Ти зміг стати десятим лише тому, що знадобилася заміна того, кого вбив Тінь два роки тому. Не слід було дозволяти комусь такому, як ти, ставати частиною Кола.
– Гадаю, у певному сенсі я став частиною Кола завдяки Саду Тіней. Моя їм безмежна вдячність, – глумливо сказав Петос. – Даруйте, обмовився… У будь-якому разі, Круглий Стіл нарешті почав діяти. Вони налаштовані серйозно.
– А, так, цей план… «Щелепи тіньового мисливця»?
– Як думаєте, спрацює?
– Хоча мені не подобається те, що Локі очолює операцію, але це чудова можливість. Нам потрібно з’ясувати, чи справжня сила Тіні…
– …Підозрюєте, що це не так?
– Я цього не казав. Однак якщо це правда, то це надто неправдоподібно. Можливо, він використовує легендарний артефакт або прийшов з іншого Царства, або, може, у нього є така сама технологія, що і в Культу…
– А що, якби це виявилася звичайна людина?
– Тоді це людина, яка досягнула вершини бойових мистецтв. Якщо це правда, то я хочу побачити все на власні очі. У будь-якому разі, це перший раз за сотні років, коли Круглий Стіл вирішив співпрацювати. Ти зрештою зрозумієш, чому все саме так… – Фенрір безстрашно посміхнувся.
– Он як… Тоді, як новачок, я мовчки підкорюся. Хай якою незначною є моя роль, поки що я беру участь у цьому плані.
– Не зіпсуй все, Петосе.
– Я можу сказати те саме вам, пане Феріре. Якщо вам не вдасться звільнити праву руку, а руїни потраплять до рук Саду Тіней…
Петос замовк і приготувався.
Фенрір почав випромінювати справді зловісну магію.
– Забуваєш, з ким говориш, Петосе. Я – Фенрір. І я вже довгий час обіймаю п’яте місце в Колі. І пишаюся цим. Я обов’язково звільню праву руку Діаблоса.
– …Я не очікував від вас нічого іншого, пане Фенрір.
– Ми оживимо демона Діаблоса і досягнемо справжнього безсмертя. Щоб досягти цього, я не цуратимуся жодних методів для досягнення мети. Навіть якщо це означатиме крах цієї країни.
– …Важливий лише результат. Саме тому я тут, щоб допомогти вам, пане Фенріре.
– Я вже казав. Мені не потрібна допомога такого, як ти.
– Це рішення Круглого Столу. Будь ласка, скористайтеся цими артефактами.
Говорив він про яскравий набір нашийник з чимось, що нагадувало стрілки годинників.
– …Що це?
– Найновіші артефакти, розроблені у лабораторії Культу. Здається у вас, пане Фенріре, виникли проблеми зі збиранням магії, тож вони будуть корисними.
– …Я скористаюся цим, якщо в мене виникне таке бажання. Проте я здивований, що ти прийшов аж сюди, виконуючи таке просте доручення. У чому справа?
– Просто виконую наказ. Я вірний Культу. До речі… Чи бачили ви коли-небудь золотоволосу звіролюдку в цих руїнах?
Недбало запитав Петос, ніби це щось незначне. Але Фенрір відчув дещо у його голосі і зрозумів, що це була головна причина.
– Золотоволосу звіролюдку? Не впевнений…
Звісно, Фенрір не забув золоту Сьому Тінь. Проте не мав наміру ділитися цією інформацією просто так.
Погляд Фенріра зустрівся з поглядом Петоса.
– Якщо помітите її, дайте мені знати, – священник першим відвів погляд.
– У ній є щось особливе?
– О, нічого вартого уваги. Побачимося пізніше.
З цими словами Петос швидко зник у тумані.
– Золотоволоса звіролюдка…. Він отримав зразок і знищив увесь клан Золотих Леопардів. Саме це дозволило йому отримати підвищення до Кола. Невже… хтось із клану вижив?
Фенрір поглянув на циліндричний пристрій, наповнений магічною силою приблизно на 60%. Петос щойно підтвердив, що можна використовувати будь-які методи.
– Це стає цікавим.
Фенрір вишкірив зуби у посмішці.
***
Королівство Оріана, яке майже знищили чорні звірі, швидко відновлювалося за допомогою Саду Тіней.
Альфа примружила очі, дивлячись з королівського палацу на краєвид, омитий променями сонця, що сідало.
– Отже, ти готова? – запитала вона людину позаду себе.
Там стояла прекрасна дівчина з волоссям медового кольору. Роза Оріана.
– Чи пробачать мені? – сказала вона, її очі тремтіли.
– Не думаю. Багато людей досі ображені на тебе.
– Гадаю… я не можу бути королевою. Це принесе ще більше хаосу в Оріану.
– Це могло би бути правильним вибором у мирний час, але не зараз. Ти знаєш, що станеться з цією країною і розумієш, що іншого вибору нема. – Альфа обернулася і суворо подивилася на Розу. – Ти вже маєш знати, що союз між королівством Мідґар і королівством Оріана розірвано. Святе Вчення офіційно визнало Оріану єретичною державою. Торгівля з твоїм королівством серйозно обмежена і незабаром повністю припиниться. Скоро буде відданий наказ і сусідні країни займуться придушенням Оріани. Я не знаю, скільки їх буде, але без належної армії, ти нічого не можеш зробити. Це королівство буде знищене.
– Єретична держава… Як до цього дійшло? – Роза стиснула кулаки й опустила голову.
– Культ боїться тебе. Оріани…
– Але чого їм боятися такої маленької країни?
– Вони перелякані ягнята. Ось чому вони бояться сонячного світла.
– Що ви маєте на увазі?
– Вічне життя – це те, до чого людство прагне найбільше. Ті ж, хто його має, найбільше бояться, що в них це вкрадуть. Якби вони правили світом, вийшовши на світло, хтось неминуче спробував би забрати вічне життя. Ось чому вони ховаються. Ось чому вирішили тримати своє безсмертя в таємниці і використовували Святе Вчення, щоб керувати світом з-за лаштунків. Весь цей час вони тікали від сонячного світла.
– То ось чому вони перелякані ягнята…
– Але тепер, коли королівство Оріана протистоїть Культу Діаблоса, світла сторона світу з’єднується з темною. Якщо вони залишать королівство без контролю, то зрештою їх би витягли на центр сцени. Ось чого вони бояться.
– …Сад Тіней хоче скористатися цим, – Роза уважно поглянула на Альфу.
– Саме так. Ми хочемо скористатися королівством Оріана. Ось чому ми допомогли тобі.
– З такою силою, як у Саду Тіней, ви здатні перемогти Культ. То навіщо вам Оріана?
– Перемоги недостатньо, щоб знищити Культ Діаблоса.
Коментарі
Дописати коментар