Роман ЗЦВ. Розділи 85-86
Розділ 85. Терниста дорога | Розділ 86. Вибір відьом
Розділ 85. Терниста дорога
Старому
знадобилося кілька секунд, щоб зреагувати, він повільно зсунув ковдру на край
ліжка і поглянув на архієпископа.
– Якби тебе замкнули у цьому проклятому місті, то ти зміг би їсти? – розкривши рота, сказав він, голос його був глухим, ніби у горлі щось заважало. – Півроку минуло, півроку я тут, у пастці, без жодних новин… Як мої сини, що з моїми дочками?
Мейень помітив, що на стіні були подряпини, які, здавалося, були зроблені нігтями. Невже це був його спосіб підрахунку днів?
Архієпископ пересунув стілець і сів обличчям до короля:
– Чи потрібно питати про речі, які зроблять вас нещасним?
– … – Якийсь час король помовчав. – Від мене більше немає користі, ти тут для того, щоб покінчити зі мною?
– Так.
– Тоді про що ще може хвилюватися майже мрець? Перш ніж помру, я хочу дізнатися про них! – У кінці голос Вімблдона нагадував гарчання.
«Він більше не може терпіти, – подумав Мейень, – хоча має не абияку силу духу та врівноваженість, що дозволили йому стати королем. Після того, як його замінили вірянином, він кілька разів намагався утекти по дорозі до Гермеса. Перебуваючи у в’язниці він не скотився у божевілля, а старався отримати свободу шляхом переговорів. Без словесних образ, без істеричних криків, це рідкість у в’язниці. Якби не те, що план не можна змінити, я би справді не хотів втрачати таку людину через внутрішню змову».
Єпископ подумав, що, можливо, він прийшов сюди особисто, тому що і сам мав думку розповісти про поточну ситуацію, бо все, що йому потрібно зробити, – це віддати наказ і боєць армії правосуддя обірве життя короля.
– Ваш старший син, Ґелун Вімблдон, помер, – повільно розпочав Мейень, – його засудив до обезголовлення ваш другий син, Тіфейке Вімблдон, за зраду та вбивство короля. Ваша третя донька Ґарсія Вімблдон проголосила незалежність на Півдні та проголосила себе королевою Чистої Води, тому війна з Тіфейке неминуча. Стосовно вашого четвертого сина і п’ятої дочки, то ми не маємо багато інформації. Можливо… вони ще живі.
– Що ти говориш? Зрада? Незалежність? Що ви в біса зробили?
– Королівським указом, – слово за словом сказав Мейень, – надали вашим дітям різні місця і оголосили, що наступним королем буде той, хто найкраще керуватиме своїми землями.
Вімблдон заплющив очі від болю і після довгої паузи прошепотів:
– Навіщо? Ви скористалися днем молитви, відвели мене до кімнати, зняли мій одяг… і божий камінь відплати. Далі ви використали здібність відьми, щоб замінити мене кимось іншим. Очевидно, ви можете потроху заволодіти цією країною і дозволити церкві стояти в кожному місті. То навіщо вам видавати королівський указ про боротьбу за трон?! Я, я не міг… кха-кха, – через те, що він сильно хвилювався, Вімблдон згорбився і сильно кашляв.
«Я не міг видати указ, який примусив би моїх дітей вбивати одне одного, так?» – подумки закінчив слова короля Мейень.
– Можливо, ви цього і не зробили б, але ваші діти можуть бути не такими, як ви хочете. Вони виросли, у них є власні думки. Наприклад, ваша третя дочка, Ґарсія, вона взяла під свій контроль Порт Чиста Вода ще п’ять років тому, навіть якби не було королівського указу… скажемо інакше, якби ви померли, невже ви думаєте, що вона дивилася б, як Ґелун сходить на трон, і залишилися байдужою? Проте найголовнішою причиною, що примусила нас діяти, це брак часу, ми не могли чекати, коли смерть забере вас. Ви вже помітили, що здібність відьми не є постійною.
– Прокляття, яка користь церкві від того, що вони воюють одне з одним? Церкву теж охопить полум’я війни, віряни загинуть у війні, а королівство зануриться в хаос… – Вімблдон раптом завмер, не в силах повірити. Він підняв голову. – Невже ви хочете… – Сильний кашель перервав слова короля. Коли він нарешті зміг говорити, його голос став тонким, як павутина, немов кашель висмоктав з нього всю силу. – Ви… хочете знищити королівську родину!
– Правильно, але точніше буде сказати, що це королівська влада, – у глибині душі Мейень не міг не похвалити короля за чітке судження. Пробувши в темному підземеллі майже півроку і не з’їхати з глузду – можна чітко говорити, що цей чоловік володіє твердою волею і здатен мислити. Таких людей можна порахувати за допомогою пальців однієї руки. – Королівська влада завжди перешкоджатиме розвитку церкви, якою б слабкою ця влада не була, але вона проростає як трава. Лише знищивши її, церква може «справді» отримати владу.
– … – вираз обличчя Вімблдона раптом постарів, раніше він видавався старим тільки ззовні, але тепер навіть його дух занепав, а світло в очах потьмяніло.
– Ґрейкасл – це королівство з найбільшою територією на материку, воно має найбільшу кількість солдат, тому прямі бойові дії не є вигідними для церкви. Ми вже давно все спланували. Під час громадянської війни ваше королівство точно втратить велику кількість солдат і найманців, почекавши два-три роки наша армія правосуддя легко захопить всю територію Ґрейкасла. Не потрібно сумувати, ваше королівство не єдине, яке ми плануємо підкорити, інші три королівства теж будуть підкорені. У майбутньому материк більше не буде розділений на чотири королівства. Зникнуть Ченьсі, Лансінь, Юндун і Ґрейкасл. На цьому величезному просторі буде лише одна влада – і це буде Церква.
Вімблдон мовчав. Людина, яка силою відвоювала трон у брата у цей момент, здавалося, втратила життєву силу, навіть Мейеню стало трохи тяжко, але у глибині душі він не шкодував. Церква заплатила немалу ціну за цей план – велика кількість видатних вірян охоче ставали пішаками, повністю віддаючись плану.
Людина, яка грала роль Вімблдона III, була набожним вірянином, головним в армії правосуддя. Він мав тверду віру і був абсолютно лояльний до церкви. Він мав би пройти церемонію перетворення армії божої кари. Однак заради досягнення мети його зовнішність змінила відьомська здібність і він, в образі короля, помер без честі у палаці королівського міста Ґрейкасл. Раніше він міг вписати своє ім’я на пам’ятнику в церві Гермеса, та тепер церква мусить назавжди поховати його ім’я.
Думаючи, що Вімблдон більше не буде говорити, Мейен дістав маленьку порцелянову пляшечку і збирався передати її чоловіку, щоб той випив, коли король раптом сказав:
– Проклинаю…
– М?
– Я проклинаю тебе… Я чекатиму на тебе в глибинах пекла, – його голос слабшав з кожним словом, і Мейеню довелося зосередитися, щоб зрозуміти сказане.
– На жаль, у цьому світі немає пекла. Навіть якщо воно є, то не належить нам. Усе, що ми можемо, це продовжувати. Тільки об’єднавши чотири королівства, церква зможе зібрати найбільше сили, щоб перемогти справжнього ворога, інакше… – архієпископ замовк, побачивши, що рука Вімблдона безсило ковзнула вниз, голова схилилася набік, а груди більше не ворушилися.
«Це кінець короля, але новий початок для нас», – подумав він.
Мейень поклав порцелянову пляшечку до рук короля, встав і вийшов. Коли він відчинив дерев’яні двері, коридор був таким тихим, ніби ніяких криків ніколи не було. Він пояснив воїну армії правосуддя, що робити далі, і покинув камеру, не озираючись.
Розділ 86. Вибір відьом
Листочок не знала, як вона вижили в ці дні. Їй знадобилося майже півмісяця, щоб повернутися з диких земель до табору в Непрохідному Гірському хребті. Щоб уникати демонічних звірів, вона ретельно ховалася у товстому стовбурі дерева, а переконавшись, що демонічних звірів поблизу немає, йшла до наступного місця, де можна сховатися. Попри її нетерплячість, у неї не було іншого вибору: якщо її знайде демонічний гібрид, самотужки вона б з ним не впоралася.
Більше десятка сестер загинули від атаки демона, і більшість з них не вміли битися. Тоді демон із залізною рукавицею стрибнув у натовп і влаштував різанину, тому тільки деякі змогли втекти і повернутися до табору живими. Листочок не знала скільки їх, і навіть не наважувалася думати про це.
Через те, що їй по дорозі доводилося переховуватися, потрібно багато магічної сили, тому в день вона долала тільки трохи більше десяти миль. Також Листочок потребувала магічної сили, щоб пережити ніч. З’ївши сухі запаси харчів, які вона мала при собі, їй довелося шукати дикі фрукти, щоб втамувати голод і спрагу. Значок Союзу Співпраці Відьом більше не давав тепла, тому вона могла тільки щільніше притискатися до кори. Думаючи про Сино, яка загинула там, будучи підлітком, Листочок не могла стримати сльози.
Що ще гірше, на четверту ніч, коли вона сховалася у стовбурі дерева, у неї почалося демонічне поглинання – напружені дні й ночі змусили її забути про це. Груди Листочка ніби роздерло із середини, біль швидко розійшовся по всьому тілу. Вона майже втратила свідомість. Щоб зібратися з силами для боротьби з болем, Листочок прикусила язик до крові. Від невпинних страждань вона кілька разів думала про те, щоб здатися, але подумавши про більше ніж двадцятьох сестер, які могли вижити і чекали на її повернення, можливо, деякі з них поранені і їм потрібна допомога, вона боролося. Стискувала зуби і терпіла.
На щастя, демонічне поглинання тривало недовго: коли вона переборола муки, то побачила, що на її тілі з’явилися ранки, а кров, що витекла, намочила внутрішню частину стовбура. Щоб запах крові не привабив до неї демонічних звірів, їй довелося перетерпіти біль, зняти одяг і піти до іншого великого дерева. Там, на голих гілках, вона відростила зелене листя, з якого потім зробила одяг, щоб захиститися від холоду. Під впливом її магії гілки стали голками, а жили листя – нитками.
На своєму шляху вона не мала змоги ні їсти варену їжу, ні пити теплу воду. Коли Листочок дісталася до Непрохідного Гірського хребта, то додала ще два шари одягу із зеленого листя на свої руки і ноги, але цього все одно було мало, щоб протистояти різкому зниженню температури та глибокому снігу, вона обморозила пальці на ногах. Тож вона зосередилася на тому, щоб дістатися на занімілих ногах до мети, і зрештою повернулася до табору.
У мить, коли вона побачила знайомі постаті сестер, Листочок упала на землю і втратила свідомість.
Вона прокинулася через два дні. Через тривалий вплив низьких температур її ноги серйозно постраждали, навіть лікарські трави не змогли зупинити гангрену. Сестрам довелося піти на крайні міри, вони ампутували обморожені пальці на обох ногах.
Листочок не надто переймалася цим, їй пощастило вижити у порівняні з товаришками, які ніколи не повернуться. Однак бачачи білі стрічки, пов’язані на руках ще живих, не можливо було стримати горе, що рвалося з глибини душі.
На момент пошуків було сорок дві сестри, а тепер залишилося тільки шість.
Після того, як Листочок заспокоїлася, найстарша, Шуцзюань, розповіла про їхній досвід.
Вона знала, що відьми з небойовими здібностями скористалися можливістю і кинулися до табору в Непрохідних горах. У першу ж ніч вони зіткнулися з демонічними звірами – групою кабанів. Вони не могли їм протистояти і були вимушені тікати. Очевидно, їм не пощастило, на них полювали демонічні звірі, але це вже не мало ніякого значення. На ранок на них напав демонічний гібрид у формі вовка, цього разу пощастило втекти лише вісьмом. На щастя, коли вони зайшли до Непрохідного Гірського хребта, демонічний звір не пішов за ними.
Через кілька днів після того, як вони повернулися до табору, дві сестри піддалися демонічному поглинанню. Можливо, через те, що Союз Співпраці Відьом цього разу надто сильно постраждав, а майбутнє було похмурим, жодна з них не пережила демонічного поглинання. Оскільки не повернулася жодна сестра з бойовими здібностями, всі подумали, що вони загинули від рук демонів, тому ніхто не очікував на повернення Листочка.
– А як… інші? Хунцзяо, Чжуйфен і шановна наставниця, що з ними?
Листочок похитала головою:
– Я єдина, хто вижив.
– Он як… – тихо відповіла Шуцзюань, було помітно, що вона очікувало такої відповіді. – Тобі потрібно відпочити. І… – вона завагалась, – Листочку.
– Що?
– Поки ти була без свідомості, ми з сестрами обговорили ситуацію. Якщо Хакала не повернеться, ми зійшлися на думці, що ти маєш зайняти позицію наставниці.
Листочок була приголомшена цими словами, і заплющила очі. Саме так, зазнавши такого трагічного удару, якщо Союз Співпраці Відьом не обере нового лідера, то одразу розвалиться. Але мета Союзу Співпраці полягала в тому, щоб відшукати Святу Гору, здобути свободу і місце для мирного життя. Тепер пошуки Святої Гори не потрібні, ні, навіть сама «Свята Гора» – це обман, її немає ні в Непрохідних горах, ні в диких землях. Тоді чи потрібне взагалі існування Союзу Співпраці Відьом?
Вона була розгублена, але навіть із заплющеними очима відчувала, що сестри дивляться на неї з очікуванням. Їм потрібна людина, яка зможе тримати себе в руках і поведе розгублених людей далі.
– Ми… підемо на пошуки Соловейка, – сказала Листочок після довгого мовчання.
– Що, шукати її?
– Ти хочеш піти до Прикордонного Міста?
– А якщо вона нам збрехала?
– Венді теж там.
– Може, вона вже мертва.
Сестри кричали одна голосніше за іншу. Шуцзюань плеснула в долоні, щоб заспокоїти їх, і запитала у Листочка:
– А якщо те, що розповіла Соловейко, також обман?
– Ви можете почекати у безпечному місці за містом, – вона розплющила очі. – Дозвольте мені спочатку з’ясувати ситуацію. Якщо вона збрехала, я стану наставницею. Якщо… я помру у місті, Шуцзюань, ти станеш головною і поведеш сестер далі.
– Але я…
Листочок змусила себе усміхнутися:
– Я знаю, що твоя здібність не придатна для бою, і не несе користі для щоденної роботи в таборі. Але тепер я розумію, що немає жодного зв’язку між здібністю і вмінням бути наставницею. Наставник повинен бути провідником, а не найсильнішим, як шкода, що це розуміння прийшло так пізно. Якби наставницею Союзу Співпраці була Венді, хіба б не був результат зовсім іншим? Ви з Венді першими приєдналися до Союзу Співпраці, тому ти також старша сестра поміж нас. Ти супроводжувала всіх зі сходу королівства до Непрохідного Гірського хребта. У тебе багато досвіду, і ти обережно дієш. Ти не ставиш себе вище за інших. Ти більше підходиш, щоби бути наставницею для сестер.
Шуцзюань якийсь час мовчала:
– …А якщо те, що розповіла Соловейко, правда?
– Тоді Союзу Співпраці Відьом більше не потрібно буде існувати, – повільно сказала Листочок, – тому що Прикордонне Місто стане нашою «Новою Святою Горою».
Коментарі
Дописати коментар