Роман ЗЦВ. Розділи 858-859
Розділ 858. Накладена мембрана | Розділ 859. Наступ з двох сторін
Розділ 858. Накладена мембрана
– Ти Роланд, так? – саме тоді, коли він, глибоко задумавшись, дивився на «ерозію», Туман раптом заговорила.
– А… так, – коли Роланд вирвався з думок, у голові промайнули слова Ґарсії… хвилинку, невже вона планувала розібратися з ним через те, що він не прийшов на зустріч?
– Я чула, як Ґарсія згадувала про тебе кілька разів, – сказала Туман, не дивлячись на нього, тож він не бачив її виразу обличчя. – Вона сказала, що ти один з небагатьох незалежних пробуджених, який не піддається зіпсованим бажанням. Серед звичайних людей це велика рідкість. Вона дуже рада, що ти готовий приєднатися до Асоціації.
– Е… справді? – з неохотою відповів Роланд.
Під «незалежністю» вона швидше за все мала «дикого» майстра бойових мистецтв, однак, якщо його пам’ять не підводить, у ту ніч, коли він погодився приєднатися, Ґарсія з майже безвиразним обличчям примусила його заповнити заявку на вступ. То звідки взялися слова «дуже рада»?
– Хоча я ненавиджу непунктуальних, це поширена проблема більшості людей. Зрештою ви всі не відчуваєте плину часу, не здатні почути його цокання, тож для деяких виняткових особистостей це не є нестерпним недоліком.
З якоїсь незрозумілої причини Роланд відчув, що у словах головної учениці пролунала нотка суму.
– Але є одна річ, яку ти маєш зрозуміти. Хоча виняткових особистостей мало, вони все ж не є незначними на тлі переважної більшості. Якщо людина не цінує свою унікальність і не використовує потенціал на повну, рано чи пізно її неминуче усунуть.
Чи було це попередженням повністю присвятити себе Асоціації і не створювати проблем, як інші дикі пробуджені? Роланд подумки насупився. Йому справді не подобалося це повчальне попередження. Можливо, раніше він би і не заперечував, але його спосіб мислення змінився після становлення королем Сірого Замку.
– Тепер, коли ти закінчив дивитися, можеш іти. – Туман нарешті повернулася, говорячи повільно і виважено: – Слухай уважно, що я скажу далі, це може тобі допомогти. Наступний!
Роланд підтиснув губи, не сприймаючи цю коротку розмову близько до серця.
Його огорнула величезна хмара плутанини.
Роланду було байдуже, зможе Асоціація Єдиноборств перемогти ерозію і врятувати світ чи ні.
Повернувшись на місце, він все ще супився.
Про що взагалі думав «Бог»?
Згідно з даними досліджень підземної цивілізації, Кривавий Місяць – ключ до перетворення магічної сили, а також основа Світу Сну. У певному сенсі це як прихований геній, що ховається за лаштунками. Навіть якщо він планував поглинути Світ Сну, йому не потрібно було б розкривати свою справжню форму, чи не так?
Відьми могли бачити справжню форму Червоного Місяця, бо то був реальний світ, але це місце – вигаданий світ, побудований на їхніх із Зеро спогадах. Хіба це не нагадувало людину, до потилиці якої підключили кабель і вона бачила електричні сигнали, які керували світом за лаштунками?
Або, можливо, всі попередні припущення були помилковими? Чи міг він зрозуміти якусь інформацію не так, що і підштовхнуло його думати в неправильному напрямку?
– Отже, тепер ти мені віриш? – Ґарсія глянула на нього: – Це точно не те, що може існувати в реальності.
– Я ніколи не сумнівався в тобі, – Роланд похитав головою, тимчасово придушуючи внутрішнє сум’яття. – Але твоя наставниця не така жахлива, як ти описувала.
– А що з наставницею? – Ґарсія злегка розгубилася.
– Вона багато говорила про те, що я особлива людина і як високо мене цінує Асоціація, – усміхаючись, злегка дражнив Роланд. – До речі… вона сказала, ти була дуже рада, що я погодився приєднатися до Асоціації. Це правда? Я нічого такого не помітив.
Він подивився на колишню третю принцесу, бажаючи побачити вираз її обличчя: буде вона прямо заперечувати чи поспішною спробує приховати? У будь-якому разі, це було б досить цікаво.
Але, на його превеликий подив, вона подивилася на нього, ніби кажучи: «Ти такий ідіот».
– Про що ти говориш? – Ґарсія закотила очі: – Коли ти стояв на сцені, наставниця не сказала жодного слова… Ти що, думаєш я сліпа?
Роланд був приголомшений.
– Ця відстань може бути далекою для звичайної людини, але я майстер бойових мистецтв. Я чітко бачила кожну волосину на твоєму підборідді. Намагаєшся мене обдурити, га? Ти ще надто зелений, – зневажливо сказала вона.
Жодного… слова?
Якраз коли він збирався поставити ще кілька запитань, Туман закрила скляну вітрину і плеснула в долоні, зосереджуючи увагу всіх на сцені – цього разу перешіптувалися у залі набагато менше.
– Наш світ не є пласким, він існує на своєрідній мембрані. Дехто це зрозуміє, дехто – ні, але це не має значення, просто послухайте мене. – Вона повернулася, на екрані позаду неї з’явилася інформація на обговорювану тему. – Ця мембрана має кривизну, простіше кажучи, вона виглядає дугоподібною, але в деяких місцях кривизна проявляється особливо помітно. Якщо крім нашого світу існують інші, то в подібних місцях існує можливість перетину між ними. І саме такий перетин ми називаємо ерозією.
– Звичайно, це лише припущення, – вела далі Туман, – але тільки воно може пояснити аномалії, які ми спостерігали. З моменту відкриття ерозії різні країни безперервно займаються її дослідженням. На жаль, світ по той бій грані функціонує за зовсім іншими правилами, що робить всі методи виявлення марними. І навіть матерія з нашого боку не може залишатися стабільною після перетину грані. Ви бачили все на власні очі: той шматок металевого стрижня є доказом.
– А яке це має відношення до занепалих? – спитав хтось.
– Пряме. Сила, яку вони отримують, походить від іншої мембрани – саме тому занепалі не бояться звичайної зброї. Перекриття мембран тимчасово з’єднує два світи. Я не можу сказати, який вплив це матиме на інший світ, але для нас закони залишаються незмінними: енергія тече від вищих рівнів до нижчих, породжуючи низку неймовірних явищ. – Туман підвищила голос: – Точніше кажучи, це стосується не лише занепалих – кожна пробуджена людина пов’язана з цією енергією.
– Що… ти сказала?
– Моя сила належить лише мені, і вона не має нічого спільного з якоюсь там клятою мембраною!
– Невже Асоціація Єдиноборств вважає, що ми нічим не відрізняємося від занепалих?
У залі здійнявся галас.
Цього разу Туман не стала втручатися. І лише після того, як всі затихли, вона продовжила:
– Звичайно, різниця є. Ми можемо контролювати це, а от занепалі – ні. Проте нам усім слід визнати, що в певному сенсі ми і занепалі в дечому схожі, наприклад, у стійкості до звичайної зброї. Чи задумувалися ви коли-небудь над одним питанням? Оскільки Сила Природи захищає людину від будь-якої шкоди, яку може завдати звичайна зброя, то чому майстри бойових мистецтв не правлять світом?
– Ну… – шепіт прокотився кімнатою.
– Тому що ерозія не триватиме вічно, – прямо заявила Туман. – Зі зміною кривизни мембрани, що перетнулися, поступово розділяться аж до наступного возз’єднання. Цей цикл може бути коротким або довгим, від одного дня до мільярдів років. Ерозія, з якою ми зіткнулися, сталася приблизно дві тисячі років тому, тоді як перекриття тривало менше століття. Тож, хоча деякі пробуджені могли стати неперевершеними повелителями та навіть об’єднали світ, інтервалу у дві тисячі років було достатньо, щоб їхні імперії розвалилися.
– Тисяча років, сто років – навіть звичайна історія не може все чітко пояснити. Звідки вам знати, що сталося в минулому? – Хоча дехто все ще сумнівався, їхнє ставлення значно пом’якшало.
– Я не знаю, – відверто сказала головна учениця. – Це лише гіпотеза. Дві тисячі років тому навіть не існувало наукових методів спостереження і запису. Щоб перевірити це, доведеться зачекати дві тисячі років. Але не забуваймо, що історія сповнена дивовижних збігів. Якщо ми порівняємо біографії й історичні записи різних регіонів, то виявимо, що цей період породив численні героїчні епоси і легенди. А ще раніше була епоха, яка породила міфи, більшість з яких були пов’язані з закінченням світу і спасінням. Чи можна припустити, що все це спричинила ерозія?
На короткий час у залі запала тиша. Через трохи хтось запитав:
– Навіть якщо ті герої епосів були пробудженими, що володіли Силою Природи, яке це має відношення до нас? Хочете сказати, що нам не потрібно нічого робити й ерозія припиниться сама собою? Але як же тоді пропаганда Асоціація про боротьбу з ерозією?
– Не забувайте, що, крім нас, також є занепалі, – спокійно відповіла Туман. – Про це я говорила на початку: немає ніякої злої сили. Енергія поширюється відповідно до законів, сама по собі вона не має злих намірів, але цього не можна сказати про тих, кого торкається її вплив. Ми перебуваємо на ранньому етапі перекриття мембран, тож діри продовжать зростати і розширюватися, що призведе до різкого збільшення кількості занепалих. Тільки майстри бойових мистецтв, які володіють такою ж силою, можуть завдати їм шкоди. Це – гра на виживання, і залишитися зможе лише одна сторона. Якщо ми не переможемо занепалих, то не тільки звичайні пробуджені будуть повністю знищені, але й увесь людський світ.
Розділ 859. Наступ з двох сторін
……
– Ваша Величносте… Ваша Величносте? – голос Соловейка вивів Роланда з задуми. – Голова ратуші все ще чекає на вашу відповідь.
– А, я про це знаю. – Роланд кліпнув і зібрався з думками, перш ніж повернути звіт Барову: – Зробимо так, як ти сказав.
– Слухаюсь. – Баров, притиснувши руку до грудей, сказав, перш ніж піти: – Ваша Величносте, будь ласка, подбайте про власне здоров’я.
Після того, як голова ратуші вийшов з кабінету, Роланд запитав у Соловейка:
– Що таке? Я так погано виглядаю?
– Ну, виглядаєш ти добре. – Вона навмисно деякий час уважно розглядала його, перш ніж сказати: – Останнім часом ти багато впадаєш у задуму. Це якось пов’язано з ерозією Світу Сну?
Роланд похитав головою:
– Події у Світі Сну ні на що не впливають. Просто деякі речі здаються трохи дивними, коли про них пізніше згадуєш. Нема про що турбуватися.
– Невже… Тоді добре, – сказала Соловейко, надувши губи.
Це був четвертий день відтоді, як він покинув Світ Сну. Хоча Фалті успішно знайшла штаб-квартиру асоціації, Дух не змогла туди проникнути. За її словами, вона ще ніколи не бачила місця подібного до цього. Хоча воно було побудовано під землею, де панувала непроглядна темрява, там не було жодної тіні, щоб сховатися. Над її головою мерехтіли «смуги світла». І скільки б вона не чекала, вони не згасали.
Після цього досить пригнічена Дух попросила покарати її, але Роланд, природно, без вагань відмовився.
Подальші плани пройшли дуже гладко. Роланд привів ще більше нових відьом Такіли у Світ Сну, однак те, що він почув і побачив у штаб-квартирі, постійно обтяжувало його думки.
Вся справа, від початку до кінця, випромінювала незрозумілу дивність.
Першим був висновок про мембранний світ.
Раніше він вважав, що Світ Сну представлений як сучасне суспільство, наповнене Силою Природи, щоб інтегрувати їхні з Зеро спогади і зберегти внутрішню узгодженість. Іншими словами, скільки б неймовірних явищ там не відбувалося, вони відповідали правилам, встановленим заради узгодженості. Законам, які здебільшого походили з його свідомості, те, що він міг зрозуміти і легко прийняти.
Однак слова головної учениці Туман повністю виходили за межі його знань.
Роланд знав лише те, що теорія мембран розвинулася з теорії суперструн, і все. Обидві теорії були надзвичайно складними, і він ніколи не заглиблювався в них, на відміну від квантової механіки, де Роланд переглядав хоча б пару науково-популярних книг. У Світі Сну ці теорії мали бути прихованими, як невидимий вміст, так само як ті книги, що мали лише обкладинку з написом і порожні сторінки.
Однак і пояснення Туман, і висновки та докази, що відображалися на екрані в залі, здавалися правдоподібними – це був перший раз, коли він побачив щось абсолютно незрозуміле у Світі Сну. Це здавалося таким абсурдним і незбагненим, ніби старшокласнику наснилася вершина фізики – велика об’єднана теорія.
Це навіть примусило його відчути, що нинішній Світ Сну повністю відрізняється від того, в який він потрапив спочатку.
Ніби щось шалено зростало там, де Роланд не міг бачити.
Ще однією дивною річчю була сама головна учениця.
Після нагадування Ґарсії Роланд зрозумів, що зір, слух і швидкість реакція майстрів бойових мистецтв були набагато кращими, ніж у звичайних людей. Якби Туман заговорила з ним на сцені, не лише охоронці навколо, а і новачки у перших двох рядах зали мали б щось почути. Але на них навіть погляду ніхто не кинув. Хоча вона не шепотіла йому на вухо, цього ніхто не помітив. У той момент він не особливо замислювався над цим, але пізніше зрозумів: якби головна учениця показала особливе відношення до новачка, то це привернуло б увагу всіх, чи не так?
Ба більше, її слова повністю збентежили його.
«Слухай уважно, що я скажу далі, це може тобі допомогти».
Як йому мали допомогти розповідь про походження ерозії та зв’язок між майстрами бойових мистецтв і занепалими? Навіть якби він усім серцем прагнув приєднатися до Асоціації і стати рятівником світу, були у нього ці знання чи ні – зрештою не мало значення, чи не так?
Ці дивні знаки викликали у Роланда певну неохоту до Світу Сну. Коли всі відьми божої кари відвідають цей світ і хоча б раз насолодяться ним, він планував на деякий час припинити зв’язок з ним.
У цей вирішальний момент, коли наближалася Битва Божої Волі, краще було поводитися обережно.
– Ваша Величносте? – Знову, цього разу з ноткою тепла, пролунав голос Соловейка: – …Здається, ви знову задумалися.
– Кха-кха, зі мною справді все гаразд, – Роланд похитав головою, проганяючи думки, що відволікали. – Просто останнім часом з’явилося все більше справ, які вимагають уваги, і це викликає певну втому.
– Але чому мені здається, що ти не зовсім щирий? – Соловейко сіла на стіл і схрестила ноги. – Невже у Світі Сну ти разом з відьмами…
– Це неможливо! – вигукнув він, почуваючись абсолютно збентеженим. – Я просто взяв їх у подорож, щоб вони насолодилися різними смаками їжі!
– Хм… це правда, – кліпнула очима Соловейко, на її обличчі розпливлася хитра усмішка. – Я трохи хвилююся. Оскільки я не можу потрапити у той світ, то не можу захищати тебе постійно. Це була б халепа, якби вони раптом напали. Зрештою ці відьми прожили століття нічого не відчуваючи. І тепер, коли вони отримали можливість відновити почуття, їм захочеться пережити все пережите в минулому. Їх все-таки більше ніж двадцять. Як би ти впорався з ними всіма одночасно?
– Це звучить дедалі абсурдніше. – Роланд кинув на неї осудливий погляд: – Звідки ти взяла ці ідеї? Хіба ти не могла вкласти цю енергію в навчання?
Соловейко прикрила рот рукою:
– Я просто мимохідь це сказала.
– Якби в мене була твоя здібність, то вона чітко б сказала мені, що ти брешеш, – пирхнув Роланд. – Ти з самого початку планувала про це запитати, чи не так?
– Гаразд, визнаю… але це не лише моя ідея. – Соловейко показала язик і зникла: – Мене попросив запитати про це хтось інший.
Хтось інший попросив запитати про це? Перш ніж Роланд встиг поставити запитання «хто?», у двері кабінету постукали.
Він не мав іншого вибору, крім як проковтнути ці слова.
– Заходьте.
Двері відчинилися – і зайшов високий чоловік. Далі він виструнчився і привітався з Роландом:
– Ваша Величносте, Залізна Сокира прибув для доповіді!
Подорож з порту Чиста Вода до Беззимного міста зайняла десь чотири чи п’ять днів, крім того, пливти на кораблі досить виснажливо. Однак офіцер, який походив з інших країв, не демонстрував жодних ознак втоми – його очі сяяли піднесеним настроєм і сильним бойовим духом.
– Чудово, – задоволено кивнув Роланд. – Ти вже маєш знати план битви Беззимного міста, чи не так?
– Браян коротко пояснив мені все, – відповів Залізна Сокира. – Перша армія розділиться на дві групи, щоб об’єднати Сірий Замок, а потім перетнути кордон сусіднього королівства зі східного і західного напрямків, щоб оточити місто Слави. Однак мені дещо незрозуміло. Ви доручили Браяну захищатися пані Луну і замінити мене у порту Чиста Вода. Хто ж тоді буде командувати східним фронтом?
Виглядало так, що це до отримання завдання, він уже взяв на себе головну наступальну роль. Роланд не міг не усміхнутися.
– Браяну все ще бракує досвіду. З захистом одного міста проблем не виникне, але самому керувати великою армією – це може призвести до непередбачених нещасних випадків. Тому ти будеш командувати східним фронтом.
Після короткої паузи Залізна Сокира здивовано сказав:
– Тоді західним фронтом…
– Я особисто командуватиму ним, – повільно сказав Роланд.
Коментарі
Дописати коментар