Роман ЗЦВ. Розділи 93-94
Розділ 93. Структура армії | Розділ 94. Примусове знесення не потребує причини
Розділ 93. Структура армії
Через кілька днів після святкування перемоги Роланд знову взявся за план розвитку.
Поки він сидів у кабінеті, за вікном чулося крапання, ніби йшов дощ. Це був звук танення снігу. Коли він бував у селі на Новий рік, то любив лежати біля вікна і дивитися, як довгі крижані призми під дахом перетворюються на прозорі крапельки води, маленькими краплями злітаючи вниз. Хоча зараз немає можливості проводити так час, але при написанні плану непогану послухати голос відновлення землі.
Згідно з досвідом минулих років, знадобиться близько тижня на те, щоб розтанув сніг, а для того, щоб знову користуватися дорогою між містечком і фортецею Лонгсонг, потрібно не менше місяця. Роланд міг уявити, що відбувається з ґрунтовою дорогою без твердого узбіччя і дренажних систем після танення снігу та льоду. Якщо йому вдасться здобути фортецю Лонгсонг, перше, що потрібно зробити, це побудувати хорошу дорогу між двома містами, щоб проїхати каретою навіть під час сильних дощів.
Однак першочерговим наразі залишається питання розвитку армії. Без надійної і сильної армії неможливо перемогти захисників фортеці, у яких перевага в кількості. Перетворення ополчення у регулярну армію – це тільки перший крок. Головним болем виявилася специфікація структури, правила та дисципліна, нагороди і покарання.
Хоча в дитинстві він грав у військові шахи, але до цього часу майже все забув. Роланд, трохи подумавши, вирішив вигадати структуру сам. У всякому разі, він творець нової армії, тож ніхто не дізнається, що щось зроблено не так, як треба.
Тому незабаром була створена перша армії у Прикордонному Місті: армія, дивізія, батальйон, команда та загін – загальна структура, якщо брати загін з п’яти людей (оскільки для одної гармати потрібно щонайменше п’ять осіб), десять загонів – одна команда, десять команд – батальйон. Щодо кількості дивізій і армій, то він вирішив розглянути їхню кількість пізніше. З огляду на загальний рівень бойових дій у цей час, двох-трьох батальйонів має вистачити для того, щоб перемогти більшість супротивників на полі бою.
Після створення основної структури армії, Роланд зітхнув.
Подальші правила та розпорядження набагато простіші, якщо не брати до уваги старих правил, такі як підкорятися військовим наказам, завжди підкорюватися командиру, не тікати, не зраджувати тощо. Першим розпорядженням була заборона грабувати та переслідувати людей.
Мародерство має багато негативних наслідків, а погане враження серед місцевого населення навіть роки можуть не згладити. Тому він наполягав на тому, щоб до складу армії набрали цивільних осіб.
Коли вельможі відгукуються на заклик лорда, то основною метою є не стільки перемога над ворогом чи слідування волі лорда, як подальший грабіж, загарбання багатств, територій – і також захоплення мирних жителів.
Щодо найманців, не кажучи вже про бандитів, хоча вони були міцними і лютими, але насправді вони як прапор, куди вітер, туди і вони, до того ж, грабунок це основне джерело їхнього доходу – для цих людей військова дисципліна безглузда.
Лише армія, створена з цивільних, не дивитиметься на інших мирних людей як на ягнят, яких можна пустити під ніж. Звісно, покладатися тільки на дисципліну та суворе покарання недостатньо. З часом жадібність буде зростати разом зі здобутими одна за одною перемогами. Тому нагорода має бути привабливішою, ніж мародерство та інші дисциплінарні порушення.
Щоб зробити винагороду привабливою, Роланд вирішив скористатися найбільшою зброєю: отримання землі за військові заслуги. Ті, хто здійснив великі вчинки в бою, можуть отримати власну територію. Роланд уже знайшов землі для цього – це територія між Прикордонним Містом і фортецею.
У час, коли 90% землі належить аристократам, така нагорода є, безумовно, величезною. Отримавши територію у свою власність, люди будуть прив’язані до неї, а тому кожен, хто на них нападе, зустрінеться із найзапеклішим опором, опором власників.
Людьми керують не слова і батоги, а їхні власні інтереси. Іншими словами, поки він буде здатен задовольнити основні інтереси людей, що знаходяться під його правлінням, влада принца буде непохитною.
На відміну від традиційного феодального володіння, Роланд надаватиме їм землю площею від кількох акрів до кількох десятків акрів, цю територію можна буде використати для зведення будинків, туди можна буде купити рабів або найняти фермерів для догляду за полями, але там не можна створювати власну промисловість. У той же час території лицарів будуть близько двох тисяч акрів, це близько до площі маленького села. Дохід від таких же дій зможе забезпечити бойові потреби лицарів і їхнього супроводу, наприклад, купівля зброї, обладунків і коней.
Така невелика площа земельної винагороди не викличе сильного спротиву з боку аристократичних кіл, а також послабить незалежність одержувачів. На думку Роланда, така винагорода рівна пенсії за вислугу літ, яка гарантує, що солдати матимуть певний стабільний дохід після виходу на пенсію.
Водночас, щоб посилити централізацію, та уникнути ситуації «слуга слуги – не мій слуга», особа, яка отримає територію матиме право власності, але не автономії. Тобто земля перебуватиме під законами, постановами та юрисдикцією лорда. У певному сенсі це більше схоже на землевласників наступник поколінь.
Записавши одна за одною задуману систему винагород, Роланд потягнувся. Далі він, нарешті, може присвятити себе справі, на якій добре знається – дослідження і розробка зброї.
Оскільки виробництво рушниць збільшилося, продовжувати мати списників для захисту стрільців – це марна витрата людських сил, тому стрільці повинні самостійно захищати себе у ближньому бою.
Є дуже просте рішення, воно полягає у тому, щоб додати до рушниці багнет. Роланд не думав, що його бійці візьмуть на себе ініціативу та підуть у рукопашну на ворога, але у них має бути можливість захистити себе у випадку, коли артилерія не зможе повністю знищити ворога і супротивник підійшов надто близько.
Зробити багнет не так вже і важко. Якщо брати за основу простоту, то це просто гострий конус. Але основним є з’єднання багнета з рушницею: спочатку багнет був лезом з дерев’яним руків’ям, яке вставляли прямо в дуло. Перевага в тому, що його просто виготовити, і недолік теж доволі очевидний, при використанні в рукопашному бою не можна стріляти, а витягнути багнет після бою дуже важко.
Тому Роланд планує виготовляти вдосконалений багнет другого покоління – корпусний багнет. На кінці руків’я є залізний кожух. Він з’єднується зі стволом. Внутрішній діаметр кожуха трохи більший з ствол, у нього є зигзагоподібний паз. До ствола потрібно приварити невелику залізну смугу, щоб врізати паз для закріплення багнета. Лезо має трикутну форму, з V-подібним поперечним перерізом, усі три краї заточені. Якщо завдати удару, то на тілі з’явиться рана, яку складно вилікувати.
Корпусний багнет після установки буде трохи довшим за ствол, що вплине на перезарядку, але в порівняні з першим багнетом, він досить простий, тому його легше масово виробляти. Як тільки буде готовий зразок, його можна дати ковалю, щоб він виготовив копію самостійно.
Але для того, щоб багнет був корисним у бою, потрібно навчити солдат, як ним користуватися.
Про це Роланд нічого не знав. На щастя, він пам’ятав, як колись головний лицар хвалився, що вміє добре користуватися будь-якою зброєю, тож саме Картер буде навчати стрільців битися багнетами.
Розділ 94. Примусове знесення не потребує
причини
Виробництво гармат також розвивається, друга партія увійшла в стадію свердління, тоді як для третьої накопичувалися матеріали.
Якщо пощастить, через місяць у нього буде набір із чотирьох дванадцяти фунтових гармат. Перевага вогнепальної зброї – беззаперечна, та як перетворити цю перевагу на перемогу – питання, над яким міркує Роланд.
До свого переміщення – він був інженером-трудягою, і, як і більшість людей, його розуміння війни походить з історії, фільмів та ігор. Якщо це війна холодної зброї, він передасть командування Картеру і Залізній Сокирі. Але тут все інакше, ніхто не може зрозуміти принцип бою з використанням вогнепальної зброї краще за нього самого.
У цьому випадку він може лише об’єднати всі знання, якими володіє, і будувати план на кожен крок, використовуючи знання, що випереджають цю епоху.
Щоб забезпечити перемогу, Роланд попросив Блискавку щодня літати між фортецею і Прикордонним Містом. З одного боку – стежити за станом дороги, а з іншого – точно розрахувати відстань. Роланд уважав, що перемога у війні базується на зборі інформації та розрахунках. Чи то тактичне формулювання, чи висновок щодо бойової ситуації, ці два пункти були нерозривними.
Використовуючи
засоби виміру, які встановили, коли визначали дальність стрільби з гармати, він
виготовив кілька метрових залізних прутів і кілька 100-метрових конопляних
мотузок, після цього на полігоні для артилерійських випробувань на захід од
Прикордонного Міста Роланд використав ці речі, щоб на їхній основі напалювати
лінію близько тисячі метрів. Блискавка практикувала контроль над використанням
мани, багато разів долаючи відстань в один кілометр із фіксованою
швидкістю.
Після того, як вона запам’ятала скільки магії використовує на такому відрізку, Роланд вирішив виміряти відстань від фортеці до містечка. Використовуючи сонячний годинник для визначення часу необхідного для польоту туди і назад, він розрахував, що відстань між двома місцями приблизно 54 кілометри.
Звичайно, це відстань по прямій лінії. По факту, на дорозі є два великі вигини, щоб уникнути проходу підніжжям Непрохідного Гірського хребта. У будь-якому разі, якщо герцог вирішить атакувати по землі, йому знадобиться щонайменше три дня, щоб досягти Прикордонного міста.
Маючи в якості розвідника Блискавку, Роланд може чітко розуміти, де знаходиться ворог і які дії потрібно зробити.
У радіусі двох кілометрів на захід од містечка він встановив багато прапорців, що показували дистанцію, тому якщо ворог зайде в цю зону, артилерійські загони могли швидко відрегулювати відповідний кут без зайвих клопотів.
Тепер Роланд почав трохи нервувати, а що, якщо герцог не прийде?
У цю мить у двері постукали.
Соловейко, що лежала на дивані та жувала смужки висушеної риби, миттєво зникла, Роланд пару раз кашлянув і сказав:
– Заходьте.
Двері штовхнув Баров, помічник міністра:
– Ваша Високосте, прибув вельможа із фортеці Лонгсонг, який хоче вас бачити.
– Хто? – Роланд якусь мить не реагував. – Вони знову прислали посланця?
– Ні, це не посол, – похитав головою Баров. – Це барон Корріс, він поїхав до Місяців Демонів, а тепер повернувся.
Роланд на мить задумався, перш ніж згадав, що у Прикордонному Місті справді жили вельможі з фортеці. Але як вони сміють повертатися? Навіть більше, вони повертаються, коли починається весна. Хіба вони ніколи не стикалися з залізною хваткою королівських законів?
– Чому він хоче мене бачити?
– Його будинок знесли, бо він заважав обороні міської стіни, – сказав помічник міністра, – якщо ви не хочете з ним зустрічатися, я можу відіслати його.
Роланд хотів погодитися, але за секунду передумав:
– Нехай барон почекає мене у вітальні.
«Можливо, скориставшись ним я зможу трохи натиснути на фортецю Лонгсонг», – подумав принц.
Затримавшись
із чверть години, Роланд повільно зайшов до вітальні, збоку довгого стола вже
нетерпляче чекав чоловік з великим черевом. Він ходив взад-вперед, і шкіра на
його обличчі здригалася на кожному кроці. Побачивши появу Його Високості, барон
зупинився, і ледь-ледь нахилився, щоб привітатися.
– Сідайте, – Роланд пішов до головного місця за столом і сів. За звичкою, навіть якщо це не обід він би сказав кухарям подати десерт, але сьогодні навіть не велів їм приготувати чай.
– Ваша Королівська Високосте, – квапливо сказав барон Корріс, перш ніж сів, – як ви могли дозволити цим дурним каменярам знести мій будинок! Це був хороший будинок, його звели з кам’яної цегли. Для даху і парапету використовувалися колоди найкращої якості. Коли його будували я витратив сто… ні, сто п’ятдесят золотих драконів! – він розмахував пальцем, поки говорив.
Сто п’ятдесят монет – Роланд подумки розсміявся. Якби він щойно перемістився до Прикордонного Міста, то навіть міг би повірити на основі спогадів попереднього принца. Але тепер…
– Ви говорите про будинок, який стояв найдалі у західній частині міста?
Корріс закивав:
– Так-так-так, саме той. Це другий за величиною будинок у містечку після резиденції барона Саймона.
– Як прикро, він знаходився занадто близько до міської стіни і заважав руху моїх підлеглих. – Роланд на мить замовк. – Але ратуша вже прийняла рішення щодо компенсації.
– Скі… скільки?
Роланд підняв два пальці:
– Двадцять золотих драконів.
– Це занадто мало! Ваша Високосте… – Корріс розтулив рота, ніби хотів про щось посперечатися, та зрештою стримався. Він дістав хусточку та витер піт з чола. – Гаразд, двадцять то двадцять. Куди мені піти, щоб забрати гроші?
– Отримати? – Роланд прикинувся, що спантеличений. – Гроші виплачені власнику будинку.
– Що? За-зачекайте… я власник будинку!
– Ні, це не ви, а Блер, мій капітан другого загону ополчення.
– Хто це? – вигукнув барон. – Ваша Високосте, ви помиляєтеся! Я власник того будинку!
– Справді? Але я не бачив вас узимку, – нахмурився Роланд. – Як той будинок міг бути вашим?
– Звичайно, я на зиму повертаюся до фортеці Лонгсонг. Тим, хто захочуть залишитися в такому пекельному місці, потрібно бути обережними, щоб не стати кормом для демонічних звірів!
«Дурень», – подумки прокоментував Роланд, досі зберігаючи рівний тон у словах:
– То ви хочете сказати, що покинули свого лорда і втекли через страх перед демонічними звірами, чи не так?
– Е, я… – барон був приголомшеним.
– Охороно, – Роланд плеснув у долоні – і до вітальні зайшли двоє особистих охоронців, які затиснули Корріса між собою.
– Ва-ва-ва-ваша Високосте, що це означає!?
– Все дуже просто. Зараз у вас два варіанти. – Роланд підвівся з місця і зневажливо поглянув на барона. – Перший: ви визнаєте, що помилилися, і цей будинок вам не належав. Тоді я сприйму все це, як непорозуміння, і відпущу вас. Другий – полягає у тому, що ви зрадили свого лорда під час Місяців Демонів і покинули територію без дозволу, ганебно втікши до фортеці Лонгсонг. І тоді я посаджу вас до темниці за зраду, після чого вас повісять. Що обираєте?
Чоло Корріса продовжувало пітніти, він ковтнув, якийсь час вагаючись, перш ніж з тремтінням витиснути:
– Ваша Високосте, я… я припустився помилки, то не мій будинок.
– Отже, це було непорозуміння, – знизав плечима Роланд і сказав охороні: – Відішліть звідси барона.
Коли Корріс підійшов до дверей, принц заговорив до нього:
– До речі, коли ви повернетеся до фортеці кораблем, передайте повідомлення тим вельможам, які… гм, в яких буде таке ж непорозуміння, як і у вас. Якщо вони не планують обирати другий варіант, то не варто витрачати час на поїздку до Прикордонного Міста.
– Як… як забажаєте, Ваша Високосте, – сказав Корріс із вимушеною посмішкою, але коли він відвернувся, Роланд помітив, що барон зчепив зуби.
«Таким чином, у фортеці виникне чималенький переполох, чи не так?» – подумав Роланд.
Коментарі
Дописати коментар