Роман РБ. Том 10. Розділ 8
Розділ 8. Життя в будинку
Розділ 8. Життя в будинку
Минуло два місяці відтоді, як ми з Сільфі одружилися. В університеті магії розпочався новий семестр, і я перейшов на другий курс. Моє повсякденне життя кардинально змінилося.
Перш за все я переїхав з гуртожитку і ходив до університету з дому. Вранці я прокидався у великому ліжку у власному будинку. Якщо Сільфі була поруч зі мною, то ми мали наш поцілунок «доброго ранку». Вона вставала рано, приблизно в той самий час, коли я збирався на тренування.
Далі йшов мій звичний щоденний розпорядок. Я бігав околицями міста, тренувався з кам’яним мечем, який раніше створив для дуелі з Люком. У мене все ще не виходило огорнути тіло бойовою аурою, але це не означало, що тренування були марними.
З якоїсь причини час від часу Бадігаді показувався під час моїх тренувань. Він голосно, як завжди, сміявся, завдаючи незручностей сусідам, але я чемно вітався з ним. Іноді Бадігаді тренувався разом зі мною.
Майстерністю він не міг зрівнятися
ні з Руїджердом, ні з Ґіслейн. Насправді Бадігаді, мабуть, в цьому плані
поступався навіть Полу й Еріс. Хоча ні. Не поступався, він, швидше за все, міг
набагато більше, але не робив цього. Бадігаді ніколи особливо не вкладався у
захист. Можливо, через те, що в нього безсмертне тіло, в цьому не було
необхідності? Однак поради, які він часу від часу давав мені, були напрочуд
корисними, тож, можливо, Бадігаді справді був досить сильним.
Коли ми поверталися з тренувань, Сільфі зустрічала нас сніданком. Бадігаді зникав, щойно з’їдав свою порцію. Він справжня загадка для мене. Цікаво, про що він думав? Інколи здавалося, що він взагалі не думав.
У дні, коли Бадігаді не з’являвся, ми з Сільфі любовно годували одне одного. Після сніданку ми прямували до університету магію. Це займало приблизно 30 хвилин ходьби. Заноба зауважив, що це трохи незручно, але мені здавалося, що це не так вже далеко. Я міг досить швидко подолати цю дистанцію, якби біг.
Ми з Сільфі приходили задовго до початку занять і розділялися перед гуртожитками.
Після цього я трохи вбивав час то тут, то там, перш ніж іти до Кліфа і Заноби.
Кліф щоранку досліджував прокляття. Він зайняв дослідницьку лабораторію, розбирав зачаровані речі і магічні предмети, а також рився у книгах, шукаючи закономірності. Зрештою рано чи пізно, але він мусив почати роботу над власним оригінальним магічним інструментом.
– Хоча ти згадував про передачу прокляття, але я не маю жодного уявлення, як це зробити, – сказав мені Кліф. – Але якщо моя гіпотеза правильна, то я маю змогу створити магічний інструмент, який може зняти прокляття.
Його гіпотеза полягала в тому, що «магічні предмети» і «прокляття» функціонували майже однаково. Прокляття на предметі породжувало магічний предмет, тоді як прокляття на людині – Прокляте Дитя. Іншими словами, якщо він зможе якимось чином контролювати дію «магічного предмета», то зможе щось зробити і з прокляттям.
Оскільки він використовував розпливчасті слова «якимось» і «щось», то це показувало, що його дослідження ще перебувало на початковій стадії.
– Зараз нема нічого, для чого я міг просити тебе про допомогу. Це моє дослідження, тому, будь ласка, дозволь мені ним зайнятися. Звісно, я не маю наміру нехтувати твоєю допомогою, але це питання моєї гордості.
Він говорив тоном дитини, в якої от-от заберуть іграшку. Крім того, я – не Нанахоші, тож не думав, що моя допомога принесе велику користь.
До речі, після обіду була велика ймовірність, що Еліналіз і Кліфі прилипнуть одне до одного, тому я утримувався і не відвідував його в цей період.
Заноба часто проводив цілий день у дослідницькій лабораторії. Зазвичай він намагався розшифрувати записи, знайдені в особняку, або ніжно терся щокою об щоку автоматичної ляльки. Поки що йому не вдалося досягнути якихось результатів, але цього і слід було очікувати. Пристрасть Заноби до ляльок була щирою. Я був упевнений, що колись він розгадає цю таємницю.
– Майстре, будь ласка, подбайте про Джулі. Я цим займуся.
Я довіряв Занобі, тому і залишив йому це завдання, але він, здавалося, боявся, що в мене увірветься терпець і я займуся всім сам. Ніби я зможу розгадати все одним поглядом і дослідження завершиться, навіть не розпочавшись.
Вони справді переоцінювали мої здібності. Я не знав нічого поза межами моєї сфери знань.
Та все ж я почувався трохи самотнім, ніби мене залишали осторонь.
До речі, Заноба поступово продовжував просуватися у створенні фігурки червоного змія під час перерв у дослідженнях. Джулі сиділа поруч і самотужки робила ляльку. Вона отримала власний стіл і старанно практикувалася.
– Великий майстре, і сьогодні дякую за ваші настанови.
Оскільки я тепер не міг більше навчати її ввечері, наші уроки магії землі проходили вранці. Минув майже рік з того часу, як ми знайшли Джулі. Її зростання було неймовірним, але нам ще далеко до втілення плану про масове виробництво в реальність. Поки що все, що ми могли зробити, це зосередити всі її зусилля на практиці, постійно повторюючи одне і теж.
За словами Сільфі, коли хтось з самого малечку використовував одну і ту саму школу магію, то точність покращувалася. Тому я вирішив не навчати Джулі новому і зосередитися на магії землі. Якщо теорія Сільфі правильна, то вона скоро стане експертом у магії землі. Ми можемо перейти до наступного етапу, як тільки Джулі просунеться далі. Не було потреби поспішати.
Обідати я ходив до їдальні. Хоча я розглядав варіант приносити їжу з собою, але з різних міркувань відмовився від цього. Місце в кутку першого поверху було зарезервовано за нами. Під нами я мав на увазі себе, Занобу і Джулі, іноді до нас додавалися Бадігаді, Кліф і Еліналіз, а також Лініа і Пурсена. Тепер майже щодня з’являлися Люк або Сільфі. Вони не їли з нами, але обмінювалися кількома словами перед тим, як піти. За їхніми словами, це робили для того, щоб створити враження, ніби ми з Аріель друзі.
Я не особливо багато спілкувався з Люком, але трохи фліртував зі «старшокурсником Фітцом» – вона почала відрощувати волосся і виглядала більш жіночно. Однак деякі люди все ще вважали її хлопцем і дивно дивилися на нас, коли ми проявляли симпатію одне до одного.
Коли Сільфі була в образі «Фітца», їй не подобалися публічні прояви прихильності. Одного разу я погладив її по сідницях, і вона дуже засмутилася. Не розсердилася і не кинула на мене виразного погляду, а просто обличчя Сільфі зробилося сумним. Вона сказала, що хоче, аби я утримувався від чогось надто збоченого на публіці. Це було слушно. Сільфі не з тих, хто переймався думкою інших, але вона, мабуть, не хотіла, щоб її чоловіка вважали постійно збудженим бабуїном. Як мінімум мені слід добре поводитися заради неї.
Після обіду я йшов на заняття. Як завжди, я відвідував лекції з магії зцілення просунутого рівня і магії детоксикація середнього рівня. Я сидів поруч з Пурсеною. Ми повністю зосереджувалися на запам’ятовуванні інформації, накладання заклинань зцілення одне на одного і їли м’ясо.
У дні, коли занять немає, я навчав Лінію магії атаки.
– Босе, ти останнім часом нас не торкаєшся, няв.
– Від тебе так тхне збудженням, але ти ще не зробив жодного кроку. Це справді дивно.
Ці двоє не могли приховати свого здивування моєю гарною поведінкою. Але я поклявся бути вірним Сільфі, тому не збирався торкатися інших дівчат. Іноді Пурсена з грайливим хихотінням дражнила мене, але я не звертав на неї уваги. Лінія час від часу показувала мені свою спідню білизну, але я намагався не дивитися. На жаль, глибоко вкорінені інстинкти були нездоланими, тому я знав, що сьогодні вона була у блакитних.
Коли день хилився ближче до вечора, я заходив до Нанахоші. Вона була такою ж колючою, як і завжди. Тепер, коли моє лібідо повернулося, я міг оцінити її мініатюрну статуру японського типу і риси обличчя, які нечасто зустрінеш у людей цього світу. Можливо, мої смаки і вподобання змінилися відколи я переродився, але похмура аура Нанахоші не здавалася мені такою вже привабливою. Проте вона сповнювала мене почуттям ностальгії.
– Попереджаю, торкнешся мене – і я піду кликати Орстеда.
– Будь ласка, не роби цього.
– Хмф.
Вона говорила такі речі, коли я занадто пильно дивився. Їй відомо, що я сильно боюся Орстеда. Звісно, я не мав наміру її торкатися. Тож цей обмін репліками фактично був підтвердженням того, що ми тримаємо дистанцію.
Нанахоші випромінювала ауру роздратування і нетерпіння. Однак за останні шість місяців ми вичерпали її запас неперевірених магічних кіл. Мабуть, їй настав час переходити до наступного етапу.
Закінчивши допомагати Нанахоші, я йшов зустрічати Сільфі. Вона, як і раніше, продовжувала виконувати свої обов’язки охоронця. Можливо, принцеса Аріель взяла до уваги те, що ми недавно одружилися, і тому, як тільки закінчувалися заняття і певний набір обов’язків, Сільфі відпускали додому. Однак у неї залишалися ще нічні чергування, тому після вечері, невеликого прибирання у будинку і прийняття ванни, вона поверталася до університету. Це здавалося марнуванням часу. Я змушував її пройти через багато труднощів.
Одна сама Сільфі, здавалося, так не думала.
– Мені подобається мати будинок, в який можна повернутися, – так сказала вона.
Нічні чергування… Я вирішив називати це нічною зміною. Сільфі мала подібну зміну два дні з трьох. Іншими словами, відпочивати вона могла раз на три дні. Враховуючи, що до цього дня в неї не було вихідних, це досить багато.
Це сталося завдяки Еліналіз. Вона зголосилася бути охоронцем принцеси. Я ніколи не бачив, щоб Еліналіз і Аріель розмовляли, але, здавалося, вони досить добре ладнали. Ці двоє були схожими на олію і воду, враховуючи розпусту Еліналіз і скромність Аріель. За словами Сільфі, принцеса не була вже такою скромною. Вона просто вдавала.
У дні, коли не було нічних змін, ми з Сільфі по дорозі додому заходили на ринок, щоб купити продуктів на три дні. Здебільшого це було те, що можна зберігати довго: квасоля, картопля і сушене м’ясо. Мені дуже хотілося рису. Якщо розширити маршрути розподілу, які розробила Нанахоші, можливо, ми могли б завозити рис з півдня. Ну, це питання можна було залишити на потім.
Коли ми поверталися додому, наставав час вечері. Попри свій хлопчачий вигляд, Сільфі добре готувала. Вона знала не так вже багато рецептів, але приготовані страви навіювали ностальгічні смаки дитинства. Їжа, яку вона готувала, нагадувала ту, яку я їв малим у селі Буена. Хоча в цьому не було нічого дивного, адже Лілія навчала її.
Сільфі у фартуху жваво рухалася кухнею і виглядала до того чарівною, що так і хотілося обійняти її ззаду. Якось я запропонував їй допомогти з приготуванням їжі, але вона м’яко відмовилася. Мабуть, у кулінарії було щось таке, чим вона не хотіла ділитися ні з ким, навіть попри те, що Сільфі не була шеф-кухарем.
Я мав на думці запропонувати їй бути лише у фартуху, але чомусь не міг позбутися від відчуття, що вона відмовить.
Часом на вечерю до нас навідувалися гості. І під «гостями» я мав на увазі тих тринадцятьох, яких ми раніше запрошували до будинку. Кліф і Еліналіз приходили відносно часто. Заноба, можливо, проявляючись стриманість, з’являвся рідко.
Нанахоші приходила купатися приблизно раз на місяць. Вона, мабуть, приходила б частіше, але утримувалася від цього. Просто для розуміння, я не підглядав за нею, поки вона купалася. Нанахоші ж, здавалося, серйозно ставилася до такої можливості, тому приходила лише тоді, коли вдома була Сільфі.
Після того, як вечеря завершувалася, а гості ішли, настав нас солодкий час наодинці. Сільфі в образі «старшокурсника Фітца» вдень поводилася гідно й очікувала від мене такої ж стриманості та пристойності, хоча від одного погляду здалеку на неї мені хотілося підбігти і завиляти хвостом, як схвильованому цуценяті. Сільфі ж вночі любляча і покірна. Вона робила все, що я просив. Навіть коли я випадково висловлював свої збочені бажання, Сільфі погоджувалася на них.
– Порівняно з людьми в королівському палаці Асура, ти абсолютно нормальний, – сказала вона мені.
Сільфі ніколи нічого в мене не просила. Навпаки, вона навіть говорила «Я хочу робити все, що хочеш ти, Руді», намагаючись вразити мене.
Чесно кажучи, було кілька разів, коли я піддавався спокусі і робив усе, що хотів. Але якби я потурав цьому, то ставився б до неї як до об’єкта. Звичайно, я любив секс. Це те, про що я мріяв. Але Сільфі – моя дружина. Вона була людиною з власною особистістю, тож я не міг робити з нею все, що я хотів. Повага. Так, я хотів поважати її.
Принаймні я так думав, але не міг встояти перед спокусою, коли вона дивилася на мене з мерехтливими очима і говорила «Тобі не потрібно стримуватися»; я почувався дурнем, намагаючись стримуватися. Я – слабка людина. Були слова, які я хотів сказати хоча б раз у життя, або щоб їх сказали мені. Були речі, які я хотів зробити раз у життя, або щоб їх зробили зі мною. За останні два місяці я викреслив половину з цього списку… Я не змушував її ні до чого. Ми не робили нічого, чого вона не хотіла.
Але я також хотів зробити щось для Сільфі. Подумавши так, я вирішив запитати:
– Хей, Сільфі, чи є щось, що ти хочеш, щоб я зробив?
– Га? Тоді… пам’ятаєш, що ти обіцяв мені раніше?
Щойно я це почув, як упав ниць зі щирими словами:
– Вибач, я не пам’ятаю.
Схвильована Сільфі поспішно допомогла мені підняти голову і сказала:
– Все гаразд, це було рік тому, тож нічого дивного. Пам’ятаєш, що ти тоді використав, Руді? «Порушення Магії». Я хочу, щоб ти навчив мене цього.
– Це легко. Я навчу тебе кожній дрібниці.
– А я знаю магію зцілення просунутого рівня. Руді, ти ж відвідуєш заняття з цього типу магії, так? Я також можу навчити тебе.
Тож ось так ми вирішили після вечері навчати одне одного магії. Я навчав Сільфі «Порушення Магії», а вона мене безмовної магії зцілення. В останньому не було особливого сенсу, але здавалося вона не була задоволена, що лише я навчатиму її. Мені було цікаво чому. Чи була вона з тих, хто не був задоволений, поки не зробить щось натомість? Чи почувалася некомфортно, отримуючи щось від інших?
Однак безмовна магія зцілення це те, чого я ніколи раніше не міг зробити, тож я з вдячністю погодився на те, щоб вона мене навчала. Тим часом я просто буду стежити за всім, чого хотів би навчитися у неї пізніше.
А поки що я мав зрозуміти теорію і навчитися використовувати магію зцілення, не промовляючи заклинання.
– Хмм, не думаю, що це так сильно відрізняється від інших безмовних заклинань… – в якийсь момент сказала Сільфі.
Колись я теж думав так, однак факт залишався фактом: я не міг використовувати магію зцілення без того, щоб не вимовити заклинання. Навіть вислухавши пояснення Сільфі, як це працює, і застосувавши на практиці, в мене все одно не вийшло.
– Руді, можливо, ти не розумієш, як це – бути тим, на кого діє заклинання?
Тільки зараз, а точніше, після того, як вона вказала мені на це, я усвідомив, що чомусь не відчуваю частину потоку магічної сили в магії зцілення.
Цілюща магія передбачала дотик до тіла іншої людини і спрямування в неї власної магічної сили. Спрямована магія змінювала потік магічної сили і зцілювала рани. Іншими словами, я не мав жодного уявлення про те відчуття, коли чиясь магічна сила змінювала потік моєї. Якщо перефразувати, це як торкнутися долоні лівої руки вказівним пальцем правої і чутливою була лише пучка вказівного пальця.
Магія атаки давалася мені так легко як дихання, але… це було дивно. Можливо, я не міг використовувати безмовно не тільки магію зцілення, але і весь спектр допоміжних заклинань? Можливо, як і бойова аура, це була та унікальна здатність, яку перероджені люди з іншого світу опанувати не могли? Звісно, також міг існувати варіант, що я просто не мав хисту до магії зцілення.
– Я відчуваю невелике полегшення, знаєш? Є деякі речі, які Руді зробити не може, – зі своєю характерною усмішкою сказала Сільфі.
Було трохи прикро, що мене в чомусь перевершили, але Сільфі, мабуть, було неприємно думати, що вона ні в чому не може перемогти. Тож я не дозволяв собі турбуватися через це.
На відміну від моїх марних спроб у магії зцілення, Сільфі досить швидко опанувала «Порушення Магії». Ймовірно, їй знадобиться ще деякий час на відточування, але зрештою вона зможе використовувати цю магію в реальному бою.
Сільфі справді була чудовою ученицею. Я навчав магії багатьох людей, зокрема Еріс, Ґілсейн, Занобу, Джулію і Лінію, але мені здавалося, що Сільфі з поміж них усіх навчалася найшвидше. Її навіть можна було назвати свого роду генієм.
– Але це якось несправедливо, еге? Якщо скористатися цим, то маг нічого не зможе зробити.
– Ну, схожу на цю техніку використовував один із Семи Великих Сил.
– Га? Справді? То ось звідки воно взялося. Ти знайомий з кимось із Семи Великих Сил?
– …Ні, не я. Це знайомий Нанахоші.
Сільфі, мабуть, хвилювалася б, якби я сказав, що цей той тип, який мало не відправив мене на той світ. Ймовірно, безпечніше не згадувати імені Орстеда. Не було жодних гарантій, що він не накинеться на мене за те, що я навчав інших використовувати «Порушення Магії».
– Тобі краще не розповідати про це іншим. І про «Порушення Магії» також. Якщо хтось із Семи Великих Сил нападе на мене, я б нічого не міг зробити.
– Зрозуміла. Буду тримати це в таємниці, – сказала Сільфі, щиро киваючи.
У ті дні, коли в неї були нічні зміни, я присвячував себе прибиранню і пранню. Загалом, прати одяг Сільфі – це мій обов’язок. Ясна річ, включно з трусиками і бюстгальтерами. Звичайно, як її чоловік, я утримувався від будь-яких збочень. Я не ховав їх у кишеню і не брав до кімнати, щоб використати для власного задоволення. Максимум, що я собі дозволяв, це понюхати. Сільфі задовольняла моє молоде, активне лібідо раз на три дні.
Я також прибирав у будинку, але моя дружина говорила, що я робив це «недбало». За час мого буття шукачем пригод, я прибирався щоразу, коли ми зупинялися у новій таверні, але, крім цього, я завжди був неохайним.
Сільфі прибирала у свої вихідні, але особняк був завеликий для нас двох, багато кімнат не використовувалися, тож доводилося докладати багато зусиль, щоб тримати будинок у бездоганній чистоті. Я справді вважав, що прибирати необхідно, але наше житло було просто занадто велике. Можливо, нам слід найняти хоча б одну покоївку?
Думки про покоївку нагадали мені про Лілію. Мені було цікаво, чи Пол з іншими вже возз’єдналися з Зеніт. Минуло три роки відтоді, як Еліналіз і її товариші знайшли місце, де перебуває моя мати. Я підрахував, що Роксі і Талханду знадобився приблизно рік чи два, щоб перетнути Континент Демонів і дістатися до Мілішіона. І далі шлях лежав, якщо мене не зраджувала пам’ять, до міста-лабіринту Рапана на континенті Беґарітт, я сумнівався, що подорож туди займе цілий рік.
Я надіслав першого листа півтора року тому. Якщо він дійшов, то я мав би вже скоро отримати відповідь.
Мені слід бути терплячішим. Еліналіз запевняла, що нема про що хвилюватися, але я все одно трохи тривожився. Попри це, саме Роксі займалася справою, і я їй довіряв. Мені слід зберігати спокій і чекати.
Коли я задумався над цим, то після зникнення села Буена Полу й іншим не було, де жити. Вони могли вирішити оселитися у Мілішіоні, але якби прийняли рішення перебратися сюди, то ми могли жити разом у цьому будинку.
Якщо подумати, то можна сказати, що я одружився і купив житло також і заради своєї родини. Звісно, це прийшло мені в голову вже після як усе сталося, тому це було не більше ніж зручне виправдання…
Але хай там як, подумати лишень, що такий колишній самітник, як я, може доглядати за власними батьками! Це досить зворушливо… Хоча було б важко відмовитися від нашого з Сільфі приватного любовного гніздечка.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар