Роман ЗЦВ. Розділи 141-142
Розділ 141. Поцілунки | Розділ 142. Шахтна вагонетка
Розділ 141. Поцілунки
Увечері Роланд сидів у кабінеті та задумався про нову зброю.
Таблетки, які з’явилися у Порту Чиста Вода, викликали в нього сильне відчуття кризи. Безвідносно до причини, з якої церква вирішила підтримати одночасно його та Ґарсію у боротьбі за трон, він відчував, як у нього поколює шкіра на голові лише від думки про армію з тисяч людей в руках Ґарсії Вімблдон.
Тільки подумати – тисячі воїнів у залізних обладунках мчать на нього в нестримному пориві, тонкій лінії гармат було би складно їх зупинити. Якби лише один зміг дістатися до гарматної команди, то перша армії зазнала б серйозних втрат.
На щастя, церковна пігулка не захищає від травм, і людина, що прийняла її, все одно має тіло з плоті та крові.
Йому потрібна зброя з більшою скорострільністю і точністю, що зможе вести безперервний вогонь на більшій відстані.
Але без фульминату ртуті, як детонатору, Роланду потрібно знайти інший спосіб, щоб обійти перешкоду і спершу виготовити партію іншої зброї, яка допоможе впоратися з можливою кризою.
І нова здібність Анни додала йому більшої впевненості. Тепер, якщо він зобразить потрібне, Анна точно зможе відтворити це – і ефективність буде неймовірно високою. Якщо порівнювати з деталями, які виготовляють для крем’яних рушниць ковалі, вона тепер може скласти разом кілька плиток і одночасно вирізати потрібну форму.
Загальна освіта та уніфікація мір і ваги є підготовкою до масового індустріального виробництва, але це не означає, що він не може обрати короткий шлях, коли виникає можливість. Нові здібності Анни – це скарбниця з безмежним потенціалом для використання. Тепер Роланд щодня ходить на гору Північний Схил, щоб разом з Анною вивчати, як користуватися чорним вогнем. А у випадках, коли у нього немає часу, він просить її тренувати контроль над здібністю, вирізаючи маленькі предмети, наприклад, фігурки відьом.
Хоча її навички вирізання фігурок ще дуже нерозвинені, Роланд вірить, що одного дня його книжкова шафа буде наповнена різноманітними фігурками відьом… можливо, так і буде?
Він взяв сталеву лінійку, поклав її на папір і встиг провести дві лінії, коли у двері постукали.
Якщо охорона не доповіла про відвідувача, то дев’ять з десяти, що це відьма. У цей час більшість відьом навчається читати і вивчає прості арифметичні дії під наглядом Шуцзюань. Лише одній відьмі нема потреби відвідувати базові уроки, і вона може приходити будь-коли, коли в неї є вільний час.
– Заходь.
Звісно, це Анна штовхнула двері та увійшла до кімнати.
Вона обережно зачинила двері та підійшла до столу Роланда, тримаючи в руках книгу, прикрашену позолотою.
Вона змогла позичити ілюзорну книгу перед уроком Шуцзюань, яка могла матеріалізувати книгу раз на день. Потрібно сказати, що хоча Анна не дуже балакуча, її популярність серед відьом напрочуд висока. Пригадуючи Нану, що вилася за нею, як хвостик, можливо, Анна народилася зі здібністю причаровувати відьом?
– Щось сталося? Ти зіткнулася зі складною проблемою?
– Угу, – кивнула вона і розгорнула книгу перед Роландом, – ось… ти сказав, що все на світі складається з крихітних кульок, але ці маленькі кульки дуже різні, проте пізніше ти згадав, що вони можуть перетворюватися у… хвилі? – Анна запитала: – Що таке хвиля?
– Коли ти кидаєш камінь у воду – це викликає хвилі, – принц двічі кашлянув. – Це така концепція, прийми до уваги і не занурюйся надто глибоко.
– Чому?
«Тому що я сам цього не розумію», – Роланд не знав чи плакати йому чи сміятися. Мікроскопічне квантове поле – це щось таємниче і загадкове, якби він знав, що це таке, то не писав би такий текст. Проте навіть думаючи так, Роланд не міг сказати подібне вголос:
– Тому що крихітні кульки мають характеристики хвиль, а також мають характеристики матерії. Те саме стосується і нас, ми складаємося з крихітних кульок, але наша маса надто велика, тому важко спостерігати коливання. Щодо глибшого розуміння – знадобиться незлічена кількість досліджень багатьох людських поколінь, – він подумав трохи, а потім додав: – через те, що це явище суперечить звичному плину речей, його дуже важко зрозуміти. Це так само, як у тривимірному світі складно уявити чотиривимірний простір. Тобі не потрібно перейматися через це надто сильно.
Анна надула губи, ніби її не задовольнило пояснення Роланда, але вона швидко запитала:
– Що таке чотиривимірний простір?
– …
Коли вона нарешті припинила ставити запитання у нього пересохло горло. Він справді недооцінив жагу знань Анни, якщо так триватиме йому не буде чого її навчати.
Особливо, коли Роланд запитав дівчину про її успіху в математиці, на що вона відповіла з розслабленим обличчям:
– Це доволі просто, тепер я вивчаю рівняння і матриці, вони виглядають досить цікавими.
Доволі просто і досить цікаво… Роланд раптом відчув, що прірва між людьми надто велика. Скільки часу минуло? За тиждень вона вивчила матричні рівняння з елементарними функціями, а далі прийшов час для обчислень. У школі, Анна, без сумніву, була неперевершеною ученицею.
І навіть більше… вона дуже красива фанатка книг.
Роланд дивився на дівчину, яка опустила погляд на книгу, на мить замислившись. Її чуб закривав чоло, а пасма м’яко торкалися щік. Він не втримався, витягнувши вказівний палець, зачепив пасмо волосся і обережно завів за її вухо.
Вона повернула голову і поглянула на Роланда з усмішкою в очах. Сині, як озеро очі, більше не були спокійними, як тиха вода, по ним ніби йшли брижі. Вони дивилися одне на одного якийсь час, поки Анна не розтулила вуста і не заговорила, не видавши жодного звуку, просто ворушачи губами. Навіть так, Роланд зміг зрозуміти, що вона сказала.
«Зараз Соловейка тут нема».
Значення цих слів дуже чітке і Роланд відчув, що буде дуже дурним, якщо вдаватиме, що нічого не розуміє. У кімнаті панувала така тиша, що він майже чув її дихання і серцебиття.
Коли він наблизився, Анна заплющила очі, на її щоках з’явився рум’янець. Роланд відчув ледь відчутний аромат її тіла та легенько торкнувся дівочих губ.
М’якість відчувалася у цьому доторку, час ніби завмер, невідомо скільки минуло часу, перш ніж вони роз’єдналися.
До того, як він устиг щось сказати, Анна стала навшпиньки і знову з’єднала їхні губи.
…
– Хуа-а-а! – Міюе сиділа, схрестивши ноги, на ліжку, заплющивши очі, високо піднявши руки і бурмочучи щось.
– Агов, ти що, з глузду з’їхала? – нахмурившись, запитала Лілі, обмотуючи мокре волосся рушником.
– Я уявляю, що все складається з часточок, – сказала вона, розплющивши очі. – Я – частинка, – і далі вказала на Лілі: – ти теж частинка!
– Та ну? – Лілі закотила очі та вмостилася на м’якому ліжку.
– О, ні, – зітхнула Міюе, – я справді думаю, що все навколо складається з часточок, чому я не можу розвинути нову здібність, як це зробила Анна?
– Бо ти в це взагалі не віриш, – сказала Лілі.
– Я вірю!
– Не віриш, – Лілі похитала головою, – ти можеш обманути інших, але не можеш обманути себе… Хоча це не ідеальне пояснення, але я думаю, щоби принц не сказав – Анна повірить у все, не ставлячи його слова під сумнів. До того ж, вона набагато розумніша за тебе, що є основною причиною, чому вона змогла отримати нову здібність.
– …
– Іншими словами, не думай про це, просто дай собі відпочити і спокійно поспи, – Лілі розвела руками.
– Хіба ти не хочеш розвинуту здібність? – Міюе насупилася. – Крім того, я хочу зробити для принца більше.
– Розвинутися, щоб довше зберігати їжу свіжою? – вона позіхнула. – Не зацікавлена. Крім того, чому ти хочеш зробити для нього ще щось? Чоловіки безжальні та непостійні: Луна прямий приклад, який знаходиться перед нашими очима.
– Навіть якщо ти говориш, що не зацікавлена, але була такою зосередженою на уроці, – тихо буркнула Міюе, а потім додала: – крім Листочка, ти була найсерйознішою там.
Лілі схопила подушку та кинула її в обличчя Міюе:
– Спи вже!
Розділ 142. Шахтна вагонетка
Пройшло більше півмісяця після захоплення фортеці Лонгсонг, тож всі люди і припаси, які мала надіслати фортеця і п’ять родин західного регіону, вже прибули.
Після створення Міністерства сільського господарства нарешті почалася нова весна і прийшов час оранки – це перший крок Роланда у вивченні системи вирощування сільськогосподарських культур. Раби, що вже бачили зорю свого виходу у вільні люди, докладали всіх зусиль. Сцени, коли наглядачі розмахують батогами, примушуючи рабів працювати, не було на південному березі річки Чішуй. Деякі раби виявили, що навіть якщо вони лінуватимуться, ніхто не прийде до них з батогом. За словами чиновників ратуші, які носили дивні інструменти та вимірювали щось на полях, про врожай з одного-двох полів лорд не перейматиметься, раби самі доглядатимуть за своїми ділянками, тож ті, хто виростять більше, і отримують більше.
Справа не в тому, що чиновники Міністерства сільського господарства такі розумні, що повністю зрозуміли принцип розподілу праці, а в тому, що Роланд велів повторювати рабам ці слова. Для посилення виховного ефекту та задоволення власних почуттів принц наказав вивісити на березі річки Чішуй банери і транспаранти з такими написами: «Робота – єдиний шлях до багатства», «Праця це слава», «Праця веде до волі, праця змінює долю» тощо.
Звичайно, ці заходи не пройшли без заперечень, наприклад, Баров першим виступив і запротестував.
– Ваша Високосте, робити це – безглуздо. Більшість рабів неграмотні, тому їм байдуже, що написано на тих банерах. Ці люди неосвічені та грубі, на них іноді навіть батіг не діє, що вже говорити про якісь незрозумілі написи.
І відповідь Роланда була дуже простою:
– Ці банери не для того, щоб вони їх читали.
– Тоді навіщо це робити? – помічник міністра виглядав досить розгубленим.
– Щоб створити живий приклад.
Він ніколи не вважав, що раби – це дурні люди, які не можуть змінитися. Те, що вони неосвічені, не означає, що вони не вміють думати. Хай там які люди неосвічені, ними також можуть керувати бажання та вигоди. Це людська природа. Слова, які повторюватимуть чиновники Міністерства сільського господарства, на перший погляд, мало впливатимуть на рабів, але залишатимуть в їхніх серцях зерно, яке згодом проросте. Коли перша партія рабів стане вільними людьми, коли вони почнуть обмінювати рясні врожаї на гроші, за які будуть купувати якісний одяг, вишукану їжу і навіть добротні та теплі цегляні будинки, гасла, повторювані знову і знову, раптово стануть реальністю, що глибоко закарбується в їхніх серцях.
А щодо банерів на березі, то вони для містян, які здобули загальну освіту.
Покладаючись на власні руки, щоби позбутися злиднів, стати офіційним членом Прикордонного Міста, і, можливо, навіть досягнути більшого, ось сила важкої праці.
Лише порівнюючи, можна відчути різницю, тільки при активному прагненні чогось можна досягнути максимальної ефективності від людини.
… …
Тєтоу стояв біля входу до шахти, очікуючи нової партії руди.
Відтоді, як його обличчя було обпечене гарячою парою під час Місяців Демонів, він більше не наважувався стояти біля цієї чорної машини.
На щастя, у Прикордонному Місті є добра й ангельська міс Нана, Тєтоу торкнувся до своєї неушкодженої щоки, глибоко зворушений. Як шкода, що на початку він все одно підозрював, що міс Нана була прислужницею Диявола, тоді це було справжнім богохульством проти неї. А тому по закінченню зими, Тєтоу спеціально дістав дві солоні рибини та ногу кабана і пішов до сім’ї Пайн, просити вибачення.
Ще більше його здивувало те, що хоча Тіґу Пайн був віконтом, він не поводився, як більшість дворян, що дивилися на інших людей згори вниз, тож він люб’язно прийняв його вибачення. Вперше Тєтоу відчув, що не всі дворяни – безжальні.
– Старий Тє, – із печери вибіг всипаний попелом шахтар, – мотузка прив’язана.
– Добре, – він повернув голову до парового двигуна, – відійдіть усі! Флаку, підніми зелений важіль, а потім натисни на червоний! Якщо ти помилишся, я відірву тобі голову!
– Не хвилюйся, старий Тє, залиш це на мене! – голосно відповів Флак.
Після того, як Дінцзи приєднався до першої армії в містечку, Тєтоу почав відповідати за управління паровою машиною. У перші кілька днів Флак часто помилявся з послідовністю важелів, через що навіть лопнула труба, тож Флак не раз був битий. На щастя, Його Королівська Високість не надто сильно переймався через цю справу, він не тільки послав людину, щоб замінити пошкодженні частини, але і не призначив їм за це штраф.
Коли відкрився клапан, парова машина вивергнула величезну білу хмару пари, а головне колесо почало повільно обертатися, приводячи в рух лебідку та натягуючи конопляний канат.
– Не відволікайтеся! Слідкуйте за конопляною мотузкою, дивіться уважно! – закричав Тєтоу.
Тепер, окрім парової машини, також змінився і спосіб вивезення руди із шахти.
Його Королівська Високість наказав майстрам зробити довгі дерев’яні смуги, та покласти їх у тунелі, затим покласти під ними короткі, тож це виглядало, як довга дерев’яна драбина.
Його Високість назвав це дерев’яною залізничною транспортною системою, дуже заплутана назва, хоча і не виглядає такою вже складною. І хей, є ще спеціальна шахтна вагонетка! Це справді щось. Зазвичай перевезення руди займає три-чотири дні, а коли кілька шахтних вагонеток з’єднані разом – парова машина може витягнути їх за раз одним махом.
Тєтоу уважно спостерігав за цими чотириколісними візками, що їздять по дерев’яних рейках. Вони повністю зроблені з заліза, а це означає, що кожна така вагонетка коштує немало. Основна причина, чому вони можуть рухатися по вузьким дерев’яним рейкам і не падати – це колеса. Кожне колесо мало заглибину всередині, що міцно фіксувало візок на рейках. На колеса встановлювалася квадратна залізна чаша з отворами спереду і ззаду, за які можна зачепити конопляну мотузку.
Він не міг не захоплюватися винахідливістю Його Королівської Високості, така нехитра конструкція зробила транспортування по шахті дуже простим. До цього витягнути руду з шахти було найбільш складним і трудомістким завданням.
Проте ця система недосконала, наприклад, на п’ятий день використання дві секції дерев’яних рейок були розчавлені, а потім одна за одно зламалися інші секції. Після того, як Його Високість велів покрити всі дерев’яні рейки шаром із залізного листа, стало краще.
Крім цього, у шахті стався нещасний випадок, коли обірвався конопляний канат. Тєтоу досі відчуває страх, коли згадує про це. Згідно з правилами, під час витягування руди з шахти за один раз можна витягувати лише чотири шахтні вагонетки. У день нещасного випадку шахтарі проявили жадібність і з’єднали шість візків разом. На половині процесу товстий канат обірвався і вагонетки покотилися назад. Сила, з якою обірвався канат, була такою, що удар, який отримав хлопець поряд з Тєтоу, зламав бідоласі руку і кілька ребер. А візки, покотившись по колії назад, збили кількох людей і зламали ноги нещасним.
На щастя, Тєтоу знав, що робити у такій ситуації, тому негайно організував людей, щоб перенести поранених до резиденції віконта Тіґу Пайна. Поки в поранених тліє життя, міс Нана може вилікувати їх.
– Старий Тє, візки витягнуті! – крикнув чоловік, дивлячись на вхід у печеру.
– Флеку, після десяти подихів вимкни машину, дотримуйся послідовності! – голосно наказав Тєтоу.
– Зрозумів!
Чотири шахтні вагонетки повільно зупинилися в кінці дерев’яної колії, і він підійшов, щоб записати види руди. Перші два візки заповненні червонувато-коричневим камінням, це залізна руда, яку тут добувають найбільше. Третій візок заповнений сіро-жовтим камінням, схоже, це мідна руда. Коли Тєтоу наблизився до четвертого візка, то був приголомшений. Раніше такої руди він не бачив: вона мала темно-коричневий колір, відливаючи тьмяним металевим блиском на сонці.
Невідомий тип мінералу, Тєтоу похитав головою, тунелі у шахті Північного Схилу були розлогими і заплутаними, тут часто можна викопати незрозумілі речі. Він намалював на папері хрест і сказав людям відправити всю руду на склад. А щодо того, чи буде ця купа чорного каміння відправлена в піч, то це не має до нього жодного стосунку.
Коментарі
Дописати коментар