Роман ЗЦВ. Розділи 155-156
Розділ 155. Новий відвідувач | Розділ 156. Пазл
Розділ 155. Новий відвідувач
Роланд отримав перше замовлення на купівлю парових двигунів з моменту їх виробництва, і це наразі угода з найбільшою сумою.
Ціна тільки за саму парову машину складає 500 золотих драконів. Дві одиниці будуть зроблені в перший місяць, а далі додаватиметься по одній, поки не буде досягнуто десять одиниць. Майбутня технічна підтримка, заміна деталей і вдосконалення парового двигуна потребуватимуть додаткової оплати золотими драконами. Стосовно трьох гарантійних випадків високоякісного обслуговування після продажу, Роланд сказав, що ніколи раніше про це не чув.
Найбільший захват ця угода викликала у Барова, на його думку, все, що може збільшити доходи ратуші, торгівля це чи грабіж, достойне великої похвали. Не обійшлося без супротивників, Картер, Сувій і Соловейко висловили сумнів щодо цієї угоди, вважаючи, що поки надто рано продавати ці потужні машини стороннім людям, їх наразі не вистачало і самому Прикордонному Місту.
Роланд багато не пояснював, бо рішення він ухвалив не з точки зору лорда, а з позиції просування індустріалізації.
Самостійно просувати процес індустріалізації суспільства, навіть маючи знання, що випереджають час, – майже неможливе завдання. Споживчі можливості містечка вкрай обмежені, а вироблена промислова продукція нічим не відрізнятиметься від брухту, якщо її ніхто не купує. До цього процесу має доєднатися більше людей, щоб влити свіжу енергію.
Що він може отримати від продажу парових машин?
Багато грошей, багато робочих місць і групу кваліфікованих працівників, що дуже важливо.
Це також і причина, чому Роланд зменшив виробництво.
Коли здібність Анни розвинулася, ефективність виробництва значно зросла. Поки є достатньо сировини, вона може виготовити кілька парових машин за день.
Однак продаж такого продукту означає продаж тільки машини.
Якщо він хоче розвинути цю галузь, то повинен створити спеціальну команду, що відповідатиме за виробництво, складання та обслуговування. За задумом Роланда йому потрібно відкрити завод, підготувати виробничі знаряддя, такі як розточувальні верстати, рубанки, фрези тощо і повністю передати виробництво парових двигунів робітникам. Можна передбачити, що рання ефективність виробництва заводу буде низькою, а рівень якості продукції – жахливим, але крок за кроком все вийде на правильний шлях. З благословенним результатом старань Анни, як тільки люди ознайомлять з роботою, виробництво неухильно зростатиме.
Наступним кроком є використання прибутку від продажу машин для розширення масштабів виробництва та навчання більшої кількості робітників. Досвідчені старші робітники дадуть місту можливість виробляти товари вищого класу, такі як паровози, пароплави тощо. Жодних сумнівів, що це доброчесний цикл. І ті парові двигуни, які продадуть, також опосередковано принесуть переваги. Їх можна використовувати у шахтах, щоб знизити ціну на руду, використовувати в судноплавстві для розвитку торгівлі, використовувати у текстилі, щоб компенсувати недоліки цієї галузі.
Роланд хотів, щоб парові машини стали популярними по всьому королівстві – за умови, що всі парові машини вироблятимуться у Прикордонному Місті. Коли він об’єднає Сірий Замок, то зможе заощадити багато часу.
Він також розглядав можливість, що покупець скопіює парову машину. Проте нові парові машини використовуватимуть циліндри, просвердлені свердлильною машиною, а також деякі навмисно розроблені складні деталі. Покладаючись на нинішній розвиток технології, буде важко створити якісні парові двигуни за короткий проміжок часу, навіть якщо у них буде відьма зі здібністю схожою на здібність Анни.
Можливість обговорити таке велике замовлення та отримати канал для продажу промислової продукції мала би привести його у захват, але Роланд виявив, що у нього зовсім невеселий настрій.
– Небо вже розпогодилося, чому ти досі похмурий? – Соловейко вмостилася на столі, тримаючи у руці тарілку зі скибками сушеної риби. – Досі переймаєшся через церкву?
Коли Сувій немає поряд, Соловейко поводиться доволі невимушено, вона часто всідалася на край столу або займала крісло біля стіни. Інші лорди, ясна річ, сприйняли б таку поведінку як образу, але Роланд ставився до цього байдуже і Соловейко про це знала.
– Я дивувався, чому церква вирішила одночасно підтримати і мене, і Ґарсію в боротьбі за трон. Тепер, здається, я розумію. Якщо моя здогадка правильна, то Тіфіко також отримав пропозицію від церкви, – сказав він, хмурячись.
Окрім замовлення, Марґорі також принесла йому багато інформації зі столиці, і одна новина приголомшила Роланда. Церква напала і захопила королівство Вічної Зими. І за словами торговиці виходило, що церква також має намір найближчим часом атакувати королівство Вовче Серце. Ця новина була як грім серед ясного неба, вона поєднала всі зловісні ознаки, які ховалися у глибині його розуму.
– Одночасно підтримує вас трьох у боротьбі за трон?
– Не підтримує, а використовує, – похитав головою Роланд. – Церкві байдуже, якщо війна пошириться на всю країну, іншими словами, вони раді бачити, як Сірий Замок потопає у внутрішніх чварах. І їм байдуже на вірян і церкви, які потраплять у полум’я війни. Сірий Замок не такий слабкий, як Вічна Зима. Королівство має величезну територію та велику кількість людей. Якщо напасти прямо, армія суду втратить більшу частину бійців. Лише після того, як ми закінчимо вбивати одне одного, вони зможуть отримати Сірий Замок за найменшу ціну. Тоді буде багато вірян, і можна будувати стільки церков, скільки потрібно. Ті пігулки… вони ніщо інше, як добре підготовлена пастка.
Указ про вибір спадкоємця, виданий Вімблдоном III, еквівалентний наданню церкві можливості маніпулювати ситуацією. Якщо одне за одним королівства Сірий Замок, Вовче Серце і Вічна Зима будуть знищені, останнє королівство, Світанок, не вистоїть самотужки. Справжньою метою церкви, ймовірно, є об’єднання чотирьох королівств. Враховуючи як повільно передаються новини і байдужість людей до політичної ситуації, є велика ймовірність того, що отямляться вони лише тоді, коли церква перекриє всі виходи.
Ось чому Роланд відчував тривогу.
Наразі немає основи для створення єдиного фронту, і також наївно очікувати, що дворяни Сірого Замку кинуться на допомогу іншим. Коли церковна армія вирішить наступати, він зможе покладатися тільки на невелику кількість людей західного регіону.
– Але ти володієш новою зброєю. Бійці армії суду не набагато сильніші за звичайних лицарів. Не думаю, що вони зможуть перемогти тебе.
Роланд пам’ятав, що раніше Соловейко думала про церкву як про щось велике та непорушне, відчуваючи лише страх, але тепер вона мала таку впевненість у собі, що це навіть трохи перевищило очікування Роланда.
Він вимушено посміхнувся, подумки зітхаючи. Анні не важко виготовити револьверну гвинтівку. Пробна револьверна гвинтівка і два револьвери показали себе дуже добре, незалежно від того чи мала зброя курок, чи автоматичне колесо. Але якщо не вирішити проблему з патронами, нова зброя не матиме практичної цінності. Через відсутність фульмінату ртуті йому доведеться використовувати якийсь альтернативний матеріал для капсуль.
«Сподіваюся, посланець, відправлений до міста Червона Вода, принесе хороші новини», – подумав Роланд.
У цю мить до кабінету залетіла Блискавка, до якої повернулася колишня бадьорість і вона проходила щоденні тренування. Дівчина принесла несподівану новину: прапор на схилі в лісі на схід од Прикордонного Міста змінився на синій.
Відповідно до узгодженого методу зв’язку, який Роланд поширює у чутках, синій прапор означає, що прийшла нова відьма.
Розділ 156. Пазл
Таса піднявся на невеликий пагорб, звідси вже нечітко виднілися обриси замку лорда Прикордонного Міста.
«Нарешті повернувся», – подумав він. Минуло майже півтора місяця, коли він вирушив у дорогу, і лише сім днів, щоб повернутися зі Срібного Сяйва до міста Червона Вода. Хоча Попіл, схоже, було байдуже, але Таса обрав дорогу, якою менше користувалися, щоб знизити ймовірність стати мішенню церкви.
Попіл – це відьма, яку називали поводиркою, він не знав справжнє це ім’я чи ні. Під час мандрівки вона завжди носила чорний одяг, а на спині мала великий меч, обмотаний тканиною. Її довге чорне волосся зав’язане у простий хвіст і звисало до талії. Чи їхала вона верхи, чи пливла на кораблі, вона рідко звертала на нього увагу, і прямувала попереду, роздивляючись краєвиди. Мабуть, для неї ця поїздка до Прикордонного Міста була чимось на зразок спокійної і приємної мандрівки.
Іноді Таса сумнівався у своєму припущені. Вона справді боєць? У неї вільний одяг, тож у нього легко заплутатися, а довге волосся може стати основою для кількох вразливих точок. Також Попіл, здавалося, зовсім не боїться атаки ззаду, за ці дні він найчастіше бачив її спину. Він сумнівався, що відьми можуть легко довіряти іншим. Тому припускав, що вона має можливість захистити себе. Та таку, що навіть божий камінь відплати не може становити для неї загрози.
Таса обійшов схил пагорба і незабаром знайшов ціль – флагшток, на якому висіла смуга червоної тканини. Він викопав із землі поряд із держаком згорток, замінив смугу червоної тканини на синю, поплескав руками і сів на землю.
– Це все? – запитала Попіл.
– Вони сказали так, – Таса витер піт з чола, – «ідіть до підніжжя пагорба на північному сході міста, пройдіть кам’яною стежкою, знайдіть на вершині флагшток і замініть прапор на синій, наші люди помітять це і сповістять». Союз приходить уночі, тому ми почекаємо тут.
Попіл кивнула, знайшла досить чисте місце, щоб сісти, і після цього протягнула руку:
– Їсти.
– Е… зачекай, – він розв’язав сумку, дістав шматок в’яленого м’яса, відірвав половину і запхав до рота, решту кинув їй.
Побачивши, що відьма жує в’ялене м’ясо, Таса зітхнув. Окрім великого меча, вона не мала при собі й мідного орла, але навіть так вона вирішила піти з ним до Прикордонного Міста, йому ж довелося платити за проживання і харчування. Якщо кімната – то найкраща одномісна кімната, якщо їжа – то в основному м’ясо, якщо вони мандрують, то він повинен першим з’їсти шматок в’яленого м’яса.
Ймовірно, вона досить обережна в тих сферах, про які у неї нема часу піклуватися. Та все-таки, якщо боїшся отруєння, найрозумніше – готувати їжу самостійно, правильно?
– Місце, куди ми прямуємо, знаходиться за морем. – Раптом сказала Попіл, проковтнувши в’ялене м’ясо. – Не знаю, чи ти чув колись чутки про фіорди, там незліченна кількість островів, і на деяких з них складні умови, на тих землях проживає мало людей. Ми хочемо побудувати там домівку для відьом.
– … – Таса був приголомшений. Скільки він раніше її не питав, Попіл мовчала. Чому вона раптом зараз заговорила про це?
– Тобі здається дивним, чому я раніше не розповідала про це? Якщо ти брехун, то міг повідомити церкві, поки я спала, і тих дівчат, ймовірно, схопили б і жорстоко вбили. Але тепер вони повинні бути на торговому судні, що пливе до фіордів, навіть церква не зможе їх зупинити. Крім того, я прийшла сюди, щоб забрати відьом Союзу Співпраці. Всі б дізналися про це рано чи пізно, тому не має сенсу приховувати це. – Серйозно пояснила Попіл.
– Хоча я привів тебе до Прикордонного Міста – все одно існує можливість, що я брехун.
– Так, це правда. Зрештою, якщо сюди прийдуть не відьми, то ти помреш разом з тими, хто намагався напасти на відьом. – Карбуючи слова, сказала Попіл.
– Гаразд, – Таса перевів подих, – можна ще дещо спитати?
Вона трохи подумала:
– Я не відповідатиму на все.
– Ти з Сірого Замку? Я ніколи не бачив таких очей. – Таса вирішив спочатку запитати про її походження. Така інформація не має бути великою таємницею і зможе угамувати опір у душі відьми.
– Я народилася у королівстві Вічна Зима, але це не має нічого спільного з кольором моїх очей. Відколи я стала відьмою, мої очі зробилися такими.
– Вічна Зима? Це далеко від королівства Сірий Замок, між ними лежать ще два королівства. Як ти потрапила до міста Срібного Сяйва?
– Мене продали церкві, а потім… – вона зробила паузу, – я блукала манівцями від Старого Святого Міста аж до столиці Сірого Замку. Тільки зустрівши її, я закінчила своє мандрівне життя.
– Її? – з цікавістю запитав Таса.
– Тіллі Вімблдон, – в очах Попіл з’явилося тепло, – вона прийняла мене.
Серце охоронця на мить пропустило удар. Коли він почув ім’я, то спочатку подумав, що це просто ім’я, але з прізвищем Вімблдон значення було зовсім іншим. Невже людина, яка повела відьом до фіордів, це молодша сестра Роланда Вімблдона, п’ята принцеса королівства? Його голос дещо тремтів:
– Во-вона ваш лідер?
– Лідер? Можеш так думати про неї, – кивнула Попіл, – але для мене вона найважливіша людина… та, яку ніхто не може замінити.
Коли настала ніч, вони розпалили багаття на схилі пагорбу.
Попіл зняла свій великий меч і потроху вивільнила його з тканини. Лезо цього меча був завширшки з її талію, і було покрите слідами від зіткнень. Сіро-чорне лезо не було заточеним, мабуть, при розмахуванні уже його ваги достатньо, щоб убити когось. Звичайним людям важко підняти такий меч, але вона піднімала його з легкістю, як одноручний клинок.
«Скільки кузень вона пограбувала, щоб зібрати матеріали, необхідні для виковування такого велетенського меча», – подумав Таса. Якщо відьми Його Високості затримаються, він може стати жертвою цього меча.
– Я чув, що лорд Прикордонного Міста теж… Вімблдон, – вирішив він поговори про щось, інакше час очікування буде неймовірно складним.
– Роланд Вімблдон, четвертий принц Ґрейкасла, – спокійно сказала вона. – Я бачила його раніше.
– Що? – Таса широко роззявив рота.
– Після того, як Тіллі прийняла мене, я служила її охоронцем у палаці, тому, природно, мала нагоду зустрітися з іншими дітьми короля. – Здавалося, Попіл дуже добре знала четвертого принца: – Некомпетентний, зарозумілий і невіглас. Важко повірити, що він справді рідний брат Тіллі. І… у дечому він не був боязким.
Її тон поступово ставав холоднішим.
Таса не міг стримати тремтіння. Коли він був у палаці, то чув багато чуток про Його Високість, наприклад, він не думає, що говорить, одразу впадає в око та любить розважатися з чужими служницями. Хоча він не вдавався до насильства і погроз, але складно уникнути уваги людини з такою позицією. Невже…
У цю мить Попіл раптово встала, дивлячись на дорогу:
– Хтось іде, там не одна людина.
Таса простежив за її поглядом, з нічної темряви поступово з’являлася постаті людей, а очолювала групу відьма, що відповідає за особисту охорону принца, Соловейко.
Коментарі
Дописати коментар