Роман ЗЦВ. Розділи 165-166
Розділ 165. Погоня | Розділ 166. Напередодні вирішальної битви
Розділ 165. Погоня
Блискавка літала горбистою місцевістю на південь від Прикордонного Міста, заповнюючи аркуш за аркушем.
Це нове завдання, яке вона нещодавно отримала. Разом із Солоєю намалювати мапу західного регіону.
Якщо літати разом із Солоєю, то висота сильно знизиться і летіти над лісом буде важко. Тому вона спочатку малювала приблизні контури на окремих аркушах, а потім Солоя складала їх разом, щоб намалювати всю мапу. Під її чарівним пером карта виглядає так, ніби вони дивляться на землю з неба, кожна деталь ніби оживала.
Коли аркуші були заповнені, Блискавка розвернулася і полетіла до Прикордонного Міста. Тепер, після кількох місяців тренувань, її швидкість польоту стала значно швидшою. Коли вона летить на повній швидкості, то за методом розрахунків Його Високості Роланда, її швидкість становить майже 120 кілометрів на годину. Але на такій швидкості сильний вітер мало не засліпив її.
Вона думала, що це межа того, чого вона може досягнути, але позавчора Його Високість подарував їй пов’язку зі шкіри, по центру якої вставлені два мідні кілька з чистим і прозорим склом. Завдяки пов’язці в неї більше не було проблем з вітром.
Його Високість сказав, що ця річ називається «вітрозахисні окуляри», їх зробили під час плавлення кришталевого посуду, а також сказав, що з ними вона буде схожа на маленького Езреаля. Блискавка не знала, хто такий Езреаль, але розуміла, що потрібно багато працювати, щоб поєднати шкіру, мідні кільця та скло. Пов’язка мала два шари шкіри, краї мідних кілець щільно підігнуті, тому не потрібно хвилюватися, що вони подряпають шкіру. Також є пряжка, схожа на ремінь, якою можна підганяти розмір. Цю річ не можливо зробити випадково.
Вона закохалася у подарунок з першого погляду, мала його при собі навіть коли спала. Тепер, коли Блискавка опускає на очі вітрозахисні окуляри, вона може літати так швидко, як забажає, їй більше не потрібно хвилюватися про вітер.
Через якийсь час вона дісталася до містечка і, коли Блискавка збиралася повернути до замку, щоб передати Солої нові частини для мапи, біла постать раптово промайнула на краю поля зору. Поглянувши убік, вона побачила голуба, що, розправивши крила, ковзав у потоках повітря в напрямку фортеці Довга Пісня. Голуби нерідкісні птахи, але цей відрізнявся від інших, дуже товстий голуб, одного його крила вистачить, щоб насититися на цілий день.
Блискавка ковтнула, вона пригадала, що коли була на безлюдному острові, то ловила рибу і птахів, розкладала багаття, смажила їх і їла. Хоча їжа, якою відьом забезпечує Його Королівська Високість, також дуже смачна, але за місяці хліб з маслом і грибний суп уже трохи набридли. Якщо зловити голуба і засмажити його… Вона торкнулася маленької торбинки з сіллю та перцем на поясі та прийняла рішення.
Розвернувшись, Блискавка полетіла прямо на голуба, той швидко помітив її. Птах склав крила і пірнув униз, ніби хотів сховатися в лісі та втекти від грізного переслідувача.
Блискавка на мить була збита з пантелику, вона не очікувала, що цей голуб буде таким розумним. Але вона швидко прийшла до тями і посміхнулася, різко спускаючись і слідуючи за ним. Після того, як під час Місяців Демонів, вона змогла заманити демонічного звіра змішаного виду, дівчина була впевнена, що від неї ніщо не втече.
Якийсь час голуб летів над верхівками дерев, затим знизився і полетів близько до землі. Проте відстань між ними ставала все меншою і меншою. Скільки б він не махав крилами, голуб не міг скинути Блискавку з хвоста.
Ліс швидко рідів, сонце світило крізь гілки, світлі й темні плями з’являлися і зникали, аж поки вони не вилетіли на відкриту місцевість, де було світло і порожньо. Блискавка скористалася нагодою, максимально збільшила швидкість, обхопила голуба і разом з ним упала на землю.
Голуб щосили боровся, але не міг звільнитися з її хватки. Блискавка витягла ніж з-за пояса, і, коли вона збиралася вбити здобич, птах раптом сказав:
– Ні, куу! Рятуйте, куу!
Вона затремтіла і від переляку мало не викинула ніж, але швидко прийшла до тями:
– Ти відьма?
Голуб кілька разів кивнув.
– Я думала, що зможу посмакувати пташкою. – З жалем зітхнула Блискавка, прибираючи ніж. – Мене звати Блискавка, а тебе як?
Голуб згорнувся в кулю, а потім перетворився на людину:
– Мейсі. Ти дійсно хотіла з’їсти пташку! – пожалілася вона.
– Раніше я багато їх їла, – Блискавка знизала плечима і протягнула руку, щоб допомогти їй встати. Раптом з руки Мейсі скотилася намистина, вона раз ударилася об землю, другий, а потім упала в маленьку ямку. Блискавка підняла намистину і, коли хотіла передати її Мейсі, помітила, що на скляній прозоро-червоній намистині вигравірувано рядок дивних рун, які здавалися дуже знайомими.
Вона нахмурилася і, трохи подумавши, зачепила шнурок на шиї та дістала з-за пазухи багряний кулон. Тримаючи їх в руках, Блискавка побачила, що руни на них абсолютно однакові.
– Га? – Мейсі зазирнула збоку. – У тебе теж є печатка стеження?
– Печатка стеження… що це?
– Ти не знаєш? Ця штука може відчувати магічні камені та допомагає знайти власника каменю. – Вона замовкла на мить. – Ні, чому я маю тобі розповідати? Ти ще мить тому хотіла мене з’їсти.
– У тебе є магічний камінь?
– Є… нема, – Мейсі затрясла головою.
– То ти можеш знайти мене? – з цікавістю запитала Блискавка.
– Ні, це мають бути пов’язанні печатка і магічний камінь. – Цього разу вона відповіла досить чітко. – Лише відьми можуть ними користуватися. Якщо ти цього не знаєш, то як отримала печатку?
– Її мені подарував тато, коли я була маленькою, – Блискавка повернула намистину Мейсі, – а твоя звідки?
– Я тобі не скажу. – Мейсі скорчила гримаску, а потім з цікавістю подивилася на Блискавку. – Ти відьма з Союзу Співпраці? Я чула від Попіл, що ви не хочете покидати Прикордонне Місто.
– Ти з її боку? – Блискавка надула губи. – Я думала, що ти нова відьма, яку привабили чутки. Нам тут добре живеться, навіщо кудись іти?
– Через небезпеку, церква у будь-який момент може прислати армію.
– Дослідники не бояться небезпеки, – Блискавка злегка почервоніла сказавши це… ну, подорож до кам’яної вежі не рахується. Наступного разу, коли вона відправиться до руїн, то буде першою, хто ступить у підвал. – А Його Високість Роланд має багато неймовірних винаходів. Якщо ти їх побачиш, то вони неодмінно привернуть твою увагу. Один із них – це зброя, що може стріляти залізними кулями розміром з кулак, і кожного, до кого вони торкають, розриває на шматки.
– Справді? Можеш мені показати? – вигукнула Мейсі.
– Не можу, поки ти не приєднаєшся до Союзу Відьом і не станеш однією з нас.
– Але я мушу повернутися з Попіл… – завагалася Мейсі.
– Тоді ти можеш повернутися сюди після того, як відправиш її. Тут є багато цікавих речей, – переконувала Блискавка, – наприклад, машини, в яких кипить вода і вони можуть самі рухатися, а ще зброя, що може атакувати з відстані в кілометр, е… кілометр, наскільки це далеко? Якщо коротко, це дуже далеко, люди з такої відстані здаються розміром з гілку дерева. – Вона розмахувала руками і ногами. – У Туманному лісі є багато місць для ігор, наприклад, добувати мед і збирати гриби – доволі просто. А полювання на птахів і диких кабанів – цікаво. Очистити і засмажити на багатті, затим посипати сіллю й перцем – м’ясо смакує просто неймовірно.
– Справді? – Мейсі не втрималася і облизнула губи.
– Навіщо мені брехати? – Блискавка обхопила її за плечі. – Можемо прямо зараз вполювати пташку та запекти її!
Розділ 166. Напередодні вирішальної битви
На п’ятий день домовленості Роланд нарешті підготував усю сировину для виготовлення піроксиліну.
Коли він займався електролізом солоної води, то припустився помилки. Роланд використав мідну стружку, що залишилася після того, як Анна вирізала гільзи для куль, як електрод. У результаті електрод розчинився, а резервуар із солоною водою – даремно втрачений. Щоб запобігти розчиненню хлору у воді під час електролізу, електроліт це зазвичай насичена сіллю вода, а сіль у цей час недешевий товар. Тож виливши відпрацьований розчин, в якому змішалися іони міді та осад, Роланд відчув, що даремно викинув кілька золотих драконів. Та зрештою вирішив проблему, замінивши електроди на вугільні стрижні.
Він закип’ятив каустичну соду з водою, щоб видалити жир, і отримав гігроскопічну марлю, залишки каустичної соди віднесли до хімічної лабораторії.
Естерифікація бавовни є найважливішим етапом у виробничому процесі. Однак він не знав точного принципу, йому відомо, що марлю потрібно змочити у змішаному розчині кислоти, і її можна витягнути після завершення нітрифікації. Ні співвідношення, ні час реакції – невідомі. Роланд попросив Каймо розділити учнів на кілька груп, щоб провести тестування, і використовувати пісочний годинник для відстеження часу. Шматочки марлі після замочування неодноразово промивали водою, а потім замочували в розчині гідроксиду натрію, щоб усунути надлишок кислоти. Затим вологі шматочки перевозили до замку, де їх сушила Венді.
Оскільки для естерифікації використовувалася азотна кислота високої концентрації, більшість тестових продуктів можна було швидко запалити, а шматочки, які змочили в азотній кислоті, а потім двічі замочували у сірчаній кислоті, показали найкращий результат. Коли нарешті намалювалася загальна формула, лабораторія зайнялася масовим виробництвом. Замочений і вимитий піроксилін забирали і негайно перевозили солдати першої армії. Навіть головний алхімік не знав, для чого можна використати те, що вони зробили.
Висушену марлю покоївки нарізали квадратами розміром з ніготь та запаковували до коробок, які відправлялися на гору Північний Схил, де їх складали на задньому дворі кімнати випалювання. За відсутності машини, процесом заповнення гільз довелося зайнятися людям. Група особистих охоронців сиділа збоку і дерев’яними паличками обережно засовувала склеєні шматочки марлі на дно патрона, щоб закрити отвір для запалювання, потім за допомогою лійки насипала щільний шар чорного пороху. Обсяг пороху в кожному патроні мав бути максимально однаковим.
Останній крок – затиснути кулю. Кулі, виготовленні Анною, ідеально лягали в гільзу. Вставивши кулю в гільзу руками, потрібно кілька разів легенько постукати по ній молотком.
Ефективність такому методу низька, але вони можуть виготовляти по сотні набоїв на день. Шостого дня Картер уже зміг користуватися новою зброєю на повну. Як головний лицар із чудовими фізичними якостями, його показник влучності значно поліпшився після кількох днів багаторазових тренувань. Порівнянь з тим, що він показав Роланду під час першого випробування, це був зовсім інший результат.
З оновленням набоїв, Картеру більше не потрібно дотримуватися дивної пози зі злегка опущеним стволом револьвера. Поки піроксилін не пошкоджений, гніздо для патрона може залишатися чистим, а чутливість до запалювання не зменшувалася, тож швидкість стрільби теж на рівні.
Користуючись останнім днем перед випробування, Роланд попросив Картера Ланніса потренуватися у швидкій стрільбі з двох пістолетів. Віддача при використанні двох револьверів з патронами у 12 мм така сильна, що важко гарантувати влучність другого пострілу, але в плані Роланда це була контратака після того, як Попіл різко наблизиться.
На випробування Картер піде з двома револьверами. У двобої десяти куль достатньо, щоб визначити переможця. Якщо після початку бою до нього швидко наблизяться, Картер може дістати інший револьвер, щоб дати відсіч. І взявши до уваги, що зброя Попіл може виконувати певні захисні функції, Роланд навмисне обрав сталеві кулі, десять куль, які нелегко деформувати, їхні пробивні можливості вищі, а летальність дещо нижча. До того ж з урахуванням технологічного обмеження виплавки в цій епосі, великий меч Попіл, швидше за все виготовлений з чавуну. Великий розмір не покращує його якісь. Навпаки, таку громіздку залізну зброю неможливо викувати повністю. А це приводило до ще більш нерівномірного розподілу навантаження, тож цей меч складно назвати хорошим щитом. З точки зору Роланда, такий великий меч навіть складно назвати хорошою зброєю. І навіть якщо їм несильно пощастить, ймовірність рикошету дуже мала.
Якщо Попіл хоче перемогти Картера, то їй для початку потрібно наблизитися до лицаря. Це невіддільний недолік холодної зброї у порівнянні з вогнепальною. Якщо її зір не покращений настільки, що вона може бачити балістичні траєкторії та миттєво ухилятися від куль, відстань між ними стане нездоланою перепоною.
*******************
Мейсі повернулася до кімнати Попіл тільки ввечері.
– Чому ти останніми днями повертаєшся пізніше? – запитала Попіл, зачиняючи вікно.
– Блискавка бере мене з собою, щоб ловити птахів. – Мейсі знову стала людиною. Вона дістала з кишені смажену пташину ніжку – і кімната наповнилася смачним ароматом. – Я дещо приберегла для тебе.
– Я вже їла, – Попіл похитала головою. – Блискавка це відьма з Союзу Співпраці?
– Так, – Мейсі енергійно кивнула, – її здібність схожа на мою, вона теж літає, але її здібність набагато зручніша у використанні. – Зробивши коротку паузу, вона запитала: – Сестро Попіл, ти справді хочеш битися? Не думаю… що вони підуть з тобою, їм і тут добре живеться.
Це заскочила Попіл зненацька, тож вона нічого не сказала.
– Бо навіть я хочу залишитися тут. – Мейсі сіла на ліжко й вела далі: – Постіль м’яка, їжа ситна. Я бачила, що під час обіду володар велів спеціально накрити стіл на задньому дворі, щоб пообідати разом з відьмами, коли ті закінчили тренування. Всі розмовляли та сміялися, і він час від часу вставляв кілька слів, що повністю відрізнялося від слів і дій інших вельмож. Після обіду Блискавка взяла мене з собою, щоб пограти в карткову гру Гвинт. Це коли двоє людей витягують по десять карт, щоб змагатися між собою, у підсумку виграє той, в кого найбільше очок. Це дуже цікаво. Вони також дали мені два набори карт. Сестро Попіл, хочеш зіграти? Я тебе навчу.
– Ні… – Попіл похитала головою і глибоко вдихнула. Вона помітила, що Мейсі змінилася за останні дні, але тепер усвідомила, наскільки сильно змінилися її думки.
Більшість відьом живе ховаючись, під постійним тиском тривоги і страху, єдине, чого вони прагнуть – знайти стабільне та комфортне місце проживання. Наприклад, Мейсі, до того як її прийняла Тіллі, ховалася в солом’яній хатині в нетрях столиці. Як справжній птах проводила кожну ніч згорнувшись клубочком між балок на даху будинку. Попри те, що Тіллі вирішила відправитися через море на схід, Мейсі півроку літала туди-сюди, щоб зв’язатися з відьмами, які переховувалися. Це, мабуть, уперше, коли вона відчула таке комфортне і спокійне життя.
Хіба ж з нею не було так само? Лише коли вона зустріла Тіллі, Попіл почала жити тим життям, про яке навіть не наважувалася мріяти раніше. Звикнувши до відносно мирного життя у палаці, вона не звернула уваги на те, що це маленьке містечко стало для відьом із Союзу Співпраці домом, найбільш жаданим місцем на світі. Їхнє бажання залишитися тут і захищати цю територію, ймовірно, таке ж саме, як бажання Попіл захищати Тіллі…
Якщо Роланд Вімблдон справді може протистояти скаженій армії божої кари, як він сказав, це місце, безсумнівно, буде кращим вибором, ніж фіорди. Вирушити в чужий край, щоб заснувати королівство відьом, звучить захопливо, але ніхто не знає скільки страждань насправді доведеться зазнати.
Але якщо він не зможе протистояти, чи підуть відьми?
Настрій Попіл різко погіршився.
Якщо поглянути на ситуацію з іншого боку, якщо Тіллі не вдасться закріпитися на фіордах, то Попіл вирішить бути з нею до кінця, захищаючи до останньої миті. У неї не було причин покидати людину, що дала їй дім.
– Це місце знаходиться під постійною загрозою з боку церкви. Якщо не буде можливості зупинити армію божої кари, Прикордонне Місто рано чи пізно знищать.
Це випробування насправді не потрібне… але вона все ж вирішила взяти в ньому участь, заради того, щоб вони проявили пильність чи заради доказу.
– А якщо вони зможуть їх зупинити? – промимрила Мейсі.
– Я теж на це сподіваюся, тому допоможу їм перевірити, – сказала Попіл глибоким голосом.
Вона заплющила очі, готова піти на все.
Коментарі
Дописати коментар