Роман ЗЦВ. Розділи 171-172
Розділ 171. Дар помсти. Частина 2 | Розділ 172. Нова вистава
Розділ 171. Дар помсти. Частина 2
– Демон! – Алесія схопилася за дворучний меч і стала перед Мірою.
– …демон? – голос жінки був холодним і майже беземоційним. – Тоді хто ви такі? Ті, що забирають сиріт і покинутих немовлят до монастиря на виховання, а потім вишукують серед них відьом?
– Що за нісенітниці?! – закричала воїтелька. – Церква прийняла їх до себе через божу милість. Якби не проживання в монастирі скільки б з них дожило до повноліття? Проте Диявол завжди спокушає слабкодухих серед них, вводячи в обману невелику кількість людей, і, як тільки виявиться, що хтось із них перетворився на відьму, церква негайно розбирається з цим. Ти міняєш місцями причину і наслідок!
Золоті очі в мить потьмяніли, коли відьма почула слово «розбирається», вона однією рукою підняла великий меч:
– Мені не цікаво переконувати мерця, тож займімося справою.
Ще до того, як вона закінчила говорити, сова розправила крила і злетіла, а відьма кинулася вперед. Алесія чітко запам’ятала, як трагічно обірвалося життя одного з її товаришів – його розітнули мечем навпіл, – тож замість відступу, вона кинулася вперед, вибравши нижню праву зону супротивниці для атаки. Під час тренування наставник з фехтування неодноразово згадував, що для тих, хто добре володіє правою рукою, найскладніше подбати про нижню праву зону. Через обмеження, які накладає тримання меча у правій руці, знадобиться додатковий час, щоб скерувати лезо в іншому напрямку.
Щоб уникнути прямого удару відьми, Алесія кинулася в обраному напрямку, як леопард, проходячи повз суперницю, вона горизонтально змахнула дворучним мечем, намагаючись контратакувати. Але надзвичайна неймовірно швидко зреагувала, вона легко уникнула удару, негайно розвернувшись і знову піднявши гігантський меч.
І це Алесія ще не приземлилася повністю.
Все сталося блискавично – половина її литки разом з кров’ю злетіла в небо. Різкий біль прошив її тіло від ніг до голови, вона ледве не втратила свідомість. Підсвідомо стиснувши зуби, воїтелька змогла стримати крик.
Між ними надто велика різниця.
Тільки зараз вона зрозуміла, наскільки сильним був Абрамс, він зміг обмінятися щонайменше десятком ударів із надзвичайною, даючи їм час на втечу.
Алесія з неймовірним зусиллям повернулася, якраз вчасно, вона побачила, як Міра зняла арбалет зі спини і підняла його, щоб вистрілити в надзвичайну відьму, яка в цю мить дивилася на воїтельку.
Вона зрозуміла – це останній шанс. Можливо, їй вдасться повністю зосередити увагу відьми на собі!
Тільки-но воїтелька збиралася щось сказати, як вихором пронісся гігантський меч, Алесія відчула, як її горло стиснулося, а потім світ перевернувся… Ні, можливо, це вона сама злетіла. Воїтелька побачила, як її тіло бухнулося на коліна і в цю ж мить сова кинулася на Міру. У повітрі сова перетворилася на дівчину і сильно вдарила священницю… Її зір швидко затуманився, вона нарешті упала на землю, провалившись у безмежну темряву.
……
– Цей клятий камінь, куу! – пожалілася Мейсі, торкаючись опухлої шишки на своїй голові. – Ти надто необережна, якби не я, арбалетний болт влучив би в тебе!
– Не хвилюйся, я його помітила, просто хотіла покінчити з цим швидше. – Попіл швидко викопала яму мечем, затягнула обібрані тіла туди та засипала землею, щоб поховати.
Золоті дракони і божі камені відплати уже лежали в її кишені, тепер у неї достатньо коштів, щоб сісти на корабель у Порту Чиста Вода. У жінки, яка була вдягнена в мантію святенниці, вона знайшла лист і швидко прочитала його. Загалом зміст зводився до того, що у випадку, якщо Роланд Вімблдон, володар західного регіону, не вступав у змову з відьмами, церква запропонувала б йому угоду. Вони б купували дівчаток-немовлят і сиріт – так само як раніше купували їх у герцога Раяна. Поки неповнолітні дівчатка були в придатному для купівлі стані, вони платили б за них по «ринковим цінам» або частину ціни покривали пігулками.
Прочитавши листа, Попіл глумливо пирхнула, і сунула папір у вогонь смолоскипа, спалюючи до тла.
– Ходімо, нам ще купу трупів треба закопати.
– Куу, Мейсі перетворилася на сову і полетіла за Попіл до місця, де був табір посланців.
Копати, переносити та ховати людей… Мейсі мало могла допомогти з цими фізичними завданнями, а від запаху крові та вигляду відрізаних кінцівок у неї паморочилася голова, тому вона сіла на гілку й дивилася, як Попіл займається роботою.
– Навіщо ти це робиш? Нічого ж хорошого не буде, коли церква про це дізнається.
– Мине два-три місяці, перш ніж вони з’ясують, що посланці зникли, – сказала Попіл, копаючи землю. – Як правило, коли церква посилає посланців для розслідування інциденту з відьмами, при співпраці володаря території, це займе більше місяця і плюс зворотна дорога. Разом це десь два-три місяці.
– Але Його Королівська Високість з ними б не співпрацював! Куу!
– Ліпше перетворись на людину і говори зі мною. – Зітхнула Попіл. – Якщо впустити посланців до міста, то для викриття Союзу Співпраці не потрібно питати принца, їм достатньо спіймати кількох людей на вулицях. Вони б отримали відповідь після тортур. Тож у Роланда було б два варіанти: зрадити відьом і збрехати, що він не має до цього жодного стосунку, або схопити посланців. Швидше за все вони б підготувалися заздалегідь і хтось би втік та доповів про це в Гермес. Як бачиш, вони мали при собі поштових голубів.
– Голуби вночі не бачать дороги, я спіймала їх усіх. – Мейсі поплескала по своїх випнутих кишенях. – Завтра, засмаживши їх, ми матимемо по одному на кожну.
Попіл потайки похитала головою, вона ніколи раніше не бачила, щоб Мейсі ловила птахів і їла їх. Однак кількох днів у Прикордонному Місті вистачило, щоб вона сильно зацікавилася смаженою птицею.
– Отримавши звіт, церква відправила б війська, у них би був лише місяць. Але тепер, поки удача на його боці, у нього є ще принаймні три місяці… Отже, ось подарунок, про який я йому говорила, і моя помста церкві.
– То ось воно що, як і очікувалося від сестри Попіл, – похвалила Мейсі.
Є ще дещо, про що Попіл не сказала. Зробивши це, вона прийняла рішення за принца. Коли церква дізнається про зникнення групи посланців, вони точно звинуватять у цьому Роланда Вімблдона. Тож навіть якщо він зрадить відьом, дороги назад не буде.
Коли вони закінчили зі справою, небо потроху світліло.
– Що ж, тут ми розійдемося, – сказала Попіл.
– … – Мейсі було приголомшена. – Що?
Попіл торкнулася її голови та присіла:
– Тобі подобається Прикордонне Місто, чи не так? З Блискавкою і Венді ти точно добре проводитимеш тут час.
– Але… – Мейсі опустила голову, на її обличчі виднілося вагання, – мені також подобаєтеся ви з пані Тіллі.
– Я не хочу, щоб ти залишалася тут назавжди, – всміхнулася Попіл, – Роланд Вімблдон відрізняється від Тіллі, адже він звичайний дворянин, важко гарантувати, що він навіки залишиться на боці відьом. Тому я хочу дати тобі завдання – ти раз на місяць прилітатимеш до нас і розповідатимеш, що сталося у Прикордонному Місті, а також розповідатимеш наші новини відьмам Союзу Співпраці. Таким чином у нас буде зв’язок. Якщо місту загрожуватиме небезпека, ти також зможеш допомогти їм втекти із Сірого Замку до фіордів.
– Справді? – Мейслі кліпала очима.
– Так, – кивнула Попіл. – Я вірю, що ти з цим впораєшся.
Простеживши, як Мейсі перетворюється на голуба та поступово зникає в ранковому світлі, вона сіла на коня і попрямувала до Порту Чиста Вода.
Розділ 172. Нова вистава
– На сьогодні все, урок закінчено.
– До побачення, вчителько, – хором сказали дівчатка.
Ірен
закрила підручник і подивилася, як діти виходять із класу. Раніше цей будинок
належав знатній родині, але після Місяців Демонів, володар міста конфіскував
його, і тепер він перетворився на школу. Перегородки між меншими кімнатами
прибрали, утворюючи кілька великих приміщень, в яких одночасно може перебувати
чотири-шість груп учнів. Відповідно до підручника їх називають
«класами». Вдень у класі переважно діти, а ввечері дорослі.
Ірен думала, що знадобиться багато часу, поки її заявку розглянуть у ратуші, вона не очікувала, що після того, як Фейрін повідомить про це в ратушу, вона отримає дозвіл вже на наступний день. Вони сходили до ратуші, зареєстрували її особу, отримали навчальні матеріали та список класів.
В основному Ірен відповідає за навчання дітей містян. Їм довелося докласти чимало зусиль, щоб змусити цих бісенят слухатися. У підручнику є розділ, присвячений тому, як підтримувати дисципліну в класі. Записані там хитрощі розкрили їй очі. Крім звичної словесної критики та тілесних покарань лозиною, є ще визначення кращих, розділення на групи з призначення лідерів і спостерігачів, щоб вони контролювали групу тощо.
Людина, що написала цей підручник має бути мудрим наставником, що багато років навчався і викладав, аби мати змогу так детально все описати, чи не так?
Вийшовши зі школи, Ірен побачила лицаря, Фейріна Сіерте, який чекав її біля входу.
Він більше не носив сяючих обладунків, щита і меча із зображенням лева, але все одно був гарним. Проста шкіряна куртка підкреслювала його високу і пряму постать, разом чіткими рисами обличчя, навіть з порожніми руками, він все ще був Вранішнім Світлом з її спогадів.
Обійнявши його, Ірен помітила, що з виразом обличчя Фейріна щось не так.
– Що сталося? – запитала вона.
– … – якусь мить він вагався, – Його Королівська Високість запросив нас до замку на обід.
Це заскочило Ірен зненацька:
– Нас? – вона одразу здогадалася, що тривожить Фейріна, тож поплескала його по спині, похитала головою і сказала: – Його Королівська Високість ніколи мене не бачив, хіба ж він може бути таким, як герцог… крім того, ти ж будеш зі мною?
– Так, – Фейрін кивнув, – цього разу я тебе захищу.
Для зустрічі Ірен одяглася просто, вибрала пристойну довгу сукню й разом із чоловіком попрямувала до замку володаря.
Охоронці провели їх до вітальні, у дверях якої після недовгого очікування з’явився сивий чоловік. Жодних сумнівів, що це володар західного регіону – Його Високість Роланд Вімблдон. Його супроводжувала жінка років тридцяти, спокійна і статечна. З її чарівних рис обличчя видно, що в молодості вона була видатною красунею. Ірен з Фейріном встали і поклонилися, вітаючись.
– Ласкаво прошу, пане і пані Сіерте, – Роланд сів на головне місце за столом. – Тут виставлені делікатеси замку, не соромтеся, насолоджуйтеся ними.
– Дякую за запрошення, для мене велика честь прийти сюди і трапезувати з вами, – відповів Фейрін відповідно до дворянського етикету.
– Цю пані звуть Сувій, вона відповідає за відділ освіти в ратуші. Гадаю, ти вже з нею бачився.
– Це так, – Фейрін шанобливо кивнув Сувій, – я ще не подякував вам, без вашого дозволу Ірен не змогла б так швидко стати вчителем.
«То це завдяки її допомозі», – подумала Ірен, вдячно усміхаючись.
Трохи поговоривши, Фейрін обережно запитав:
– Чи можу я дізнатися, чому Ваша Високість покликала нас сюди?
– Це пов’язано з освітою, – Роланд на мить замовкнув і поглянув на Ірен, – я чув, що ти колись працювала у театрі фортеці. Ти театральний актор?
– Е… – Ірен не очікувала, що принц поставить їй запитання. – На сцені я виступала лише один раз.
– Непогано. Я планую кожні вихідні ставити виставу на міській площі, – прямо сказав принц. – У нас є сценарій, постановник і музичний супровід, але не вистачає акторів. У тебе небагато уроків і є досвід роботи в театрі, я хочу, щоб ти стала зіркою вистави. Звичайно, за це платитимуть окремо. То як, тебе цікавить така пропозиція?
– … – Ірен недовірливо дивилася на принца, але зрозумівши, що він не жартує, схвильовано кивнула: – так, Ваша Високосте!
Вона завжди хотіла виступати на сцені. Після того, як Ірен покинула театр фортеці Довга Пісня, вона розуміла, що, можливо, більше ніколи не матиме шансу зіграти у драмі. Вона не шкодувала про це, будучи поряд з Фейріном, але бажання завжди жило в її серці. І ось у неї раптом з’явився шанс знову повернутися на сцену.
– Всі вистави будуть для широких верств населення, тому вимоги до акторів невисокі, вже буде достатньо чіткої передачі історії. Чи є у тебе друзі у фортеці Довга Пісня, які мають певне розуміння театральної драми, але не мали шансу вийти на сцену? Якщо є, то можеш написати їм листа, повідомляючи, що у Прикордонному Міста кожні вихідні будуть вистави, а плату вони отримуватимуть таку ж, як у театрі фортеці.
– Вони зможуть виступити? У мене є багато знайомих! – радісно сказала Ірен. – Я напишу їм, як тільки прийду додому. Якщо вони отримають шанс виступити, думаю, вони з радістю приїдуть сюди!
– От і добре, – Роланд протягнув їй три рукописи, – це сценарії, на кожному є номер. Ти будеш грати з першої історії. Їх підготувала Сувій, ці історії наближенні до життя простолюдинів. Можеш взяти їх додому та уважно прочитати, якщо щось не зрозуміло, просто запитай у неї.
– Так, Ваша Високосте! Дякую! – Ірен поклонилася.
…...
– Це справді нормально? – запитала Сувій. – Очевидно, що це ви придумали ці історії.
– Чому ти хвилюєшся? На їхню думку, принц не може написати такі вульгарні речі. – Роланд потягнувся. – А без твоєї допомоги та редагування сценарії не вдалося підготувати за короткий час.
– Я не думаю, що ці історії вульгарні, – вона похитала головою. – Хоча я не знаю, звідки у вас таке чітке розуміння речей, але подібні ситуації трапляються з людьми. Ці історії зворушливі та спонукають до роздумів. Вистави однозначно будуть популярними.
«Звичайно, вони будуть популярними», – подумав Роланд. Перші два сценарії це змінені історії «Попелюшки» та «Півень кричить опівночі», вони подобалися дуже багатьом людям в його попередньому світі. Перша розповідає про зворушливе кохання між простолюдинкою і членом королівської родини, а друга – про боротьбу народу з жорстоким правителем. Звісно, він підігнав історії під реалії цього світу. Наприклад, добра фея у «Попелюшці» перетворилася на відьму, а жорстокий правитель із «Півень кричить опівночі» став дрібним паничем. Роланд планував випустити у світ третю історію – «Щоденник відьми» – після того, як перші дві п’єси матимуть глибокий вплив на широкі верстви населення, що власне і є справжньою метою.
Цей сценарій повністю створений ним, історія розповідатиме про трьох дітей, що стали відьмами, і вони йтимуть абсолютно різними шляхами. Роланд не згадував про церкву прямо, більше зосереджуючись на долях цих трьох: одну покинули батьки, другу використали як річ, а третя мала люблячих батьків, які віддали свої життя, щоб захистити її. Зрештою вони випадково зустрілися, разом перемогли ворогів, які хотіли їх убити, і здобули власне щастя, як звичайні люди.
Роланд планує зробити зі «Щоденника відьми» серію вистав, щоб через спостереження пригод цих трьох змінити погляди інших людей. Через події в драмі вселити думку, що хтось із близьких людей може стати відьмою, і що вони не є втіленням зла.
Коментарі
Дописати коментар