Роман ЗЦВ. Розділи 185-186
Розділ 185. Зірка театру. Частина 1 | Розділ 186. Зірка театру. Частина 2
Розділ 185. Зірка театру. Частина 1
«Лебідь» плив на захід по річці Червона Вода, Мей стояла на носі, дивлячись прямо перед собою. Вона не хотіла насолоджуватися краєвидами, а прагнула раніше побачити пристань Прикордонного Міста.
– Через скільки часу ми прибудемо туди? – нетерпляче запитала вона.
– Вже майже на місці, пані Мей. Тут світить сонце, вам ліпше повернутися в каюту і відпочити. – Ззаду сказав Гайт. Їй навіть не потрібно дивитися, щоб знати, зараз на його обличчі розтягнулася улеслива посмішка.
Озирнувшись назад, Мей запевнилася, що так воно і є:
– Ти вже говорив мені раніше, що ми вже майже на місці, і знову говориш те саме? Ти коли-небудь був у Прикордонному Місті?
– Е-е… – він довгий час не міг підібрати слова і, нарешті почухавши потилицю, сказав: – Востаннє я був там десять років тому.
– За один рік змінився власник фортеці Довга Пісня, що вже тоді говорити за десять років? Але бувають винятки. Не думаю, що ти сильно змінився. Вже десять років минуло, а ти жодного разу не був на сцені.
Побачивши, що він відступив із застиглою посмішкою, вона нарешті відчула себе трохи краще. Якби не новини від Ірен, то Мей ніколи б не попрямувала до Прикордонного Міста на одному кораблі з цими різноробами.
Як зірка театру фортеці вона відома на всьому західному регіоні, її навіть запросили до театру столиці Сірого Замку «Висока Вежа», щоб доєднатися до спектаклю «Принц у пошуках кохання». Вистава мала великий успіх і навіть пан Каджін Фіс похвалив її за виконання ролі закоханої принцеси, що померла. Хоча вона виконувала не головну роль, але враження справила не менше.
Але коли вона схвильовано повернулася до фортеці Довга Пісня, то виявила, що сталися карколомні зміни. Герцог Раян зазнав поразки та загинув, а фортеця потрапила до рук четвертого принца, Роланда Вімблдона. На разі від його імені нею керує Педро Гелмонд з Родини Жимолості… Менше ніж за рік після її від’їзду західний регіон змінився.
На щастя, політичні суперечки у вищих ешелонах мало вплинули на театр. Але якби було лише це, то Мей із сестрами мали б тільки кілька нових тем для розмов після вечері. Однак від новини, що перший лицар західного регіону, Вранішнє Світло, також був схоплений, її серце стиснулося.
Мей негайно кинулася до театру, щоб розпитати Ірен про ситуацію, але виявила, що вона також поїхала до Прикордонного Міста півмісяця тому, схоже, щоб возз’єднатися зі своїм чоловіком. Ця новина змусила Мей відчути розчарування і краплю заздрості.
Вони працювали в одному театрі, але Мей головна зірка, а Ірен – новачок, який ще не дебютував. Титул «Квітка завтрашнього дня» з’явилося у неї від тої купки акторів-новачків, що улещували одне одного. З точки зору зовнішності, Мей точно впевнена, що ніколи не програє Ірен. Щодо сімейного походження, хоча вона з простолюдинів, але Ірен – сирота, яку взяв до себе театр, тож і тут вона в кращій позиції, ніж суперниця.
Проте від цього Мей не стало легше, бо Вранішнє Світло Фейрін Сіерте закохався в Ірен з її невинним личком, а пізніше одружився з нею і навіть відмовився від прав на родинний спадок.
– Дивіться, поля, – крикнув хтось, – ми недалеко від Прикордонного Міста.
Мей поглянула ліворуч і побачила ряди пшеничних колосків висотою до коліна, що погойдувалися на вітрі, а фермери в солом’яних капелюхах працювали на полях, ніби перебували посеред зеленого моря. Пшеничні поля тягнулися на захід разом із блискучою річкою, і їм, здавалося, не було кінця-краю.
– Цей краєвид справді прекрасний, пані Мей, – підійшла Роксія і кивнула їй. – Ніколи не думала, що у цьому глухому місці я побачу такі величезні фермерські поля, не менші, ніж у фортеці Довга Пісня.
– Це ніщо в порівняні зі столицею, – несхвально сказала Мей, – там пшеничні поля навіть поєднували два міста. Це обридливо не бачити нічого по дорозі, крім пшеничних полів.
– Он як, – Роксія ніяково всміхнулася, – я ще ніколи не була так далеко.
«Так, ось реакція звичайних людей», – подумала Мей. Якби вона сказала подібне Ірен, то та, мабуть, виразила б заздрість і попросила б розповісти більше.
– Не хвилюйся, у тебе ще буде можливість потрапити туди.
– Сподіваюся, що так, – розправила плечі Роксія, – дякую за підбадьорення.
«Я мала на увазі, що ти можеш витрати кілька срібних вовків і поїхати з караваном до столиці, а не те, що ти зможеш там виступити», – Мей подумки закотила очі. Але це все-таки подруга Ірен, тому вона не завдала собі клопоту озвучити ці слова.
Роксія прийшла до театру раніше за неї, вони приблизно одного віку, але через посередню зовнішність і погану пам’ять їй так і не вдалося виступити на сцені. Крім Ірен, з нею мало хто спілкувався в театрі.
– Ірен знає, що ми припливемо сьогодні? – запитала Мей.
– У своєму листі я написала про дату, тож вона має чекати нас на пристані.
– Тоді добре, – кивнула вона, – я не хочу сама шукати таверну в чужому місті.
– Чи можу я дещо запитати? Пані Мей, – Роксія вагалася, – чому ви поїхали з нами сюди і зробили це таємно, без відома театру? У листі Ірен говорилося, що тут для нас буде можливість виступити, але у вас і без цього багато можливостей.
– Якби я сказала правду, як ти думаєш, чи дозволив би театр відправитися мені в таке глухе місце? – Мей скривила губи. – А щодо того, чому я сюди відправилася… просто хочу побачити, що мої товариші з театру добре влаштувалися.
Вона не знала, чому прийняла це імпульсивне рішення. У театрі фортеці Довга Пісня у наступні два дні буде велика вистава. Якщо вона зараз піде, у власника театру болітиме голова. Хоча є кілька дублерів, вельможі можуть не погодитися на таку заміну і навіть висловити протест театру.
Щиро кажучи, це не було мудрим рішенням. Мей знає це у глибині душі. Хай там наскільки вона відома, їй все одно доводиться покладатися на театри заради існування. Вона нічого не зможе зробити, якщо розлютить власника театру, він влаштує їй холодну зустріч і вибере іншу актрису для просування. Якщо вона не піде на компроміси та не визнає своєї помилки, то залишить цей театр і буде боротися за місце з зірками інших театрів.
«Або… Побачивши Фейріна я можу негайно сісти на човен до фортеці, так?» – подумала Мей.
– Зрозуміла, – кивнула Роксія, – Ірен буде дуже здивована, коли побачить вас.
Краєвид вздовж берега поступово змінювався, по наближенню до підніжжя Непрохідного гірського хребта почала з’являтися велика кількість наметів і дерев’яних будиночків. Уже майже полудень, жінки готували кашу і суп, від житлового кварталу здіймався дим, відчувався запах пшениці. Діти зібралися біля річки погратися. Ті, хто вміли плавати, роздягалися та занурювалися у воду під радісні вигуки товаришів, а потім переможно вилазили на берег.
Мей нарешті побачила довгождану пристань.
Після того, як «Лебідь» причалив, Гайт і Сем зголосилися подбати про жіночий багаж. Щойно група спустилася з трапу Роксія схвильовано вигукнула:
– Ірен!
Мей поглянула в той бік, куди вона кричала, і побачила жінку, що стояла на пристані в білій сукні та енергійно махала їм. Біля неї був високий чоловік. Навіть на такій великій відстані його висока і міцна постань говорила, що він особливий.
Вранішнє Світло, Фейрін Сіерте.
Ця постать знову стала чіткою в пам’яті Мей.
Розділ 186. Зірка театру. Частина 2
Щойно вона його побачила, Мей негайно відкинула свій план про швидше повернення до фортеці.
– Боже мій, М-Мей! – недовірливо вигукнула Ірен, коли вони наблизилися. Після цього вона схопила Мей за руку і потягнула її до лицаря. – Любий, ти знаєш, хто вона? Це найвідоміша актриса театру фортеці, пані Мей! Люди, що хочуть подивитися на її вистави, стають у чергу від дверей до зали театру й аж до вулиці!
Хоча від слова «любий» серце Мей защеміло, але вкорінена роками звичка грати змусила її підійняти кутика рота і легко кивнути:
– Привіт.
– О, звичайно, я знаю її. Ти ж сама сказала, що вона найвідоміша актриса. Серед вельмож західного регіону немає нікого, хто б не знав імені зірки театру. – Він зітхнув і вибачився перед Мей: – Моя дружина повелася нечемно. Я – Фейрін, радий знайомству.
Він не згадав ні про своє прізвисько, на про статус, навіть прізвища не назвав. Смуток омив серце Мей, але вона досі тримала маску елегантності:
– Я знаю вас. Лицар номер один західного регіону, Вранішнє Світло – Фейрін Сіерте. Мені шкода, через напружені репетиції я не змогла відвідати ваше з Ірен весілля.
– Це все в минулому, – усміхнувся і похитав головою лицар, – тепер я вчитель і більше не належу до родини Сіерте, тому не потрібно поводитися так ввічливо. – Сказавши це, він махнув рукою іншим: – Ходімо, пізніше поговоримо, зараз вам потрібно подати заявку на тимчасове проживання.
Вчитель? Мей була здивована. Він говорить про придворного наставника? Володар цього містечка – принц, але навіть найнікчемніший принц не обере для цієї ролі лицаря. І що означає «подати заявку на тимчасове проживання»? Чи не слід Ірен відвести групу до безпечної та надійної місцевої таверни?
Не встигла Мей обдумати ці питання, як до неї заговорила Ірен:
– О небо, я справді не очікувала, що ви приїдете. Якщо ви зіграєте у «Попелюшці», то це точно стане сенсацією!
– Справді? – Мей сумнівалася щодо цього. Вона не чула цієї назви, очевидно, її написав новий драматург. І вона приїхала сюди не для того, щоб виступати… а просто подивитися, як справи у Вранішнього Світла, можливо, вона зможе йому чимось допомогти.
Увійшовши до міста, Мей помітила, що щось з ним не так. Очевидно, що це богом забуте містечко стоїть на кордоні та використовується, як форпост фортеці. Але чому воно виглядає, як нове місто? Дороги усюди вкриті сіро-чорним гравієм, бруду не видно, а вулиці настільки широкі, що по ним можуть їхати дві карети.
– Що це за дорога така? – з сумнівом запитав Сем. – Вона така рівна.
– Хе-хе, – самовдоволено посміхнулася Ірен, – коли я вперше приїхала сюди, тут було повно бруду, а потім стало таким. І це ще не дорога. За словами каменярів це лише основа дороги.
– Вони тебе обманули, – відповіла Роксія, – основа потрібна тільки для будинків. Те, що лежить на землі, не руйнується, то навіщо основа?
– Це так, але вони використовують сірий порошок, змішують його з камінням, щоб вимостити дороги. Після цього окроплюють водою та катають по них дерев’яні катки, поки поверхня не стане рівною. Я на початку думала, що це новий спосіб будівництва доріг, але каменярі сказали, що це розробка Його Королівської Високості, здається, це називається… якимось там водяним шаром, тому це тільки основа! – Ірен вела їх за собою, заклавши руки за спину, її довга коса погойдувалася туди-сюди. – У майбутньому, коли стане більше людей і карет, основу вкриють бруківкою, тоді вона стане справжньою дорогою.
Бруківка? Мей подумки глузливо посміхнулася. Крім центральної частини столиці, яке ще місто може дозволити собі вимостити дороги бруківкою? Уже достатньо мати таку широку та рівну дорогу. У фортеці Довга Пісня досі багато ґрунтових доріг.
Коли вони заглибилися у місто, Мей побачила, що багато глиняних і дерев’яних будинків обабіч шляху руйнують. Хоча це не нові будинки, але вони не виглядали не придатними для життя.
– Володар міста вигнав їх, бо вони блокували дорогу?
– Ні, вони переїхали до громади.
– Громада? – запитала Мей. – Що це?
– Це новий житловий район, він складається з однакових цегляних будинків, – пояснила Ірен. – Всі місцеві мешканці можуть отримати будинок, так у місті не залишиться напіврозвалених халуп.
Мешканці можуть отримати цегляний будинок? Мей власним вухам не повірила. Це ще більша нісенітниця за дорогу з бруківки. Ірен хоч уявляє скільки коштує будівництво подібного дому? Але поряд був Фейрін, тож вона не могла сказати щось подібне і проковтнула слова.
На вулиці було багато пішоходів, вони час від часу зупинялися, щоб привітатися з Ірен і Фейріном. Так Мей виявила, що Ірен теж так звана вчителька.
– Хіба ти не гратимеш у виставі? – запитала вона. – Чому жителі називають тебе вчителькою, Ірен?
– Бо це моя робота. Грати у п’єсі – це підробіток. У містечку нема театру, – Ірен розповіла про зустріч з принцом. – Хоча вистави будуть просто неба і глядачами будуть простолюдини, але платитимуть нам, як у театрі фортеці. Я думаю, що це хороша можливість. Принаймні так я зможу практикуватися.
– О так, так, я вже радий тому, що зможу вийти на сцену. – Гайт і Сем кілька разів кивнули.
Вистава просто неба для простолюдинів! Мей мало не втратила дар мови. На відміну від Ірен, її бентежили дії принца, який це і придумав. Чи можуть люди, які живуть заради їжі, зрозуміти всю глибину та сюжетні повороти драми?
Ось так вони підійшли до двоповерхового будинку.
– Це будинок вчителів, однак у Прикордонному Місті лише дев’ять вчителів, тому є багато вільних кімнат. Фейрін уже подав заявку, що ви тимчасово займете дві кімнати. Поки триватимуть вистави житимете тут. – Ірен протягнула два ключі: – Гайт і Сем житимуть в одній кімнаті, Роксія і Тіна – в іншій, а пані Мей…
– Я житиму з тобою, – сказала Мей.
– Але…
– Я приїхала сюди, щоб подивитися, як живеться моїм товаришам з театру, – сказала Мей з усмішкою. – Зрештою ми стільки часу провели у театрі, крім того, ти, мабуть, ніколи не повернешся до фортеці, я хочу поговорити з тобою довше. Ти ж не проти, чи не так?
– Звичайно, ні! – Ірен радісно схопила її руку. – Я просто хвилююся, що кімната маленька і вам буде незручно. У мене теж є багато запитань, я хочу розпитати вас про акторську гру! – Випаливши ці слова, вона повернула голову та сказала чотирьом іншим: – Спочатку покладемо ваш багаж, а потім підемо до мене додому, сядемо і разом почитаємо сценарій.
Мей піднялася на другий поверх та зайшла за Ірен і Фейріном до їхнього нового дому.
Її остання надія розвіялася.
Хоча вона не хотіла цього визнавати, але ця маленька кімната виглядала комфортною і чистою. Скатертини і штори, очевидно, нещодавно придбані, зроблені з червоної та білої тонкої бавовняної тканини. Підлога чисто заметена, на ній лежав лляний килим. На низькому столику у вітальні стояло кілька дивних чашок, які відразу привернули увагу Мей. Вона підійшла і взяла одну до рук та уважно роздивилися, але все одно не могла сказати, з якого матеріалу зробили чашку. Матеріал був легким, трохи схожим на дерево, але поверхня гладка, а колір насичений і яскравий; зовсім не схоже на дешеві товари, що можуть дозволити собі простолюдини. Також на чашці був малюнок, що нагадував двох людей, які обнімаються.
– Красива чашка, правда? – наблизившись сказала Ірен. – Але вона така дорога. На великому ринку за одну таку просять п’ять срібних вовків, а чотири такі чашки вважаються комплектом. Є різні варіанти малюнку. Фейрін сказав, що хоче купити її для мене, аби відсвяткувати першу зарплату, але зрештою ми витратили всі наші гроші за один раз. От дурник.
– Великий ринок? – Мей свідомо проігнорувала все інше.
– Так! – Ірен кивнула і додала: – Володар відрив ринок на міській площі, там продають вишуканні товари, якими користуються щодня, але ціни немаленькі. Я можу відвести вас туди завтра.
Почуття у серці Мей змішалися. Все було зовсім не так, як вона очікувала. Мей думала, що життя лицаря, який програв у бою і якого не викупили з полону, навіть якщо його відпустив принц, буде складним. А Ірен, яка не мала заощаджень, нічим не могла йому допомогти, крім як супроводжувати чоловіка у стражданнях.
І в таку скрутну мить вона могла б протягнути руку допомоги Фейріну Сіерте. Або навіть піти далі та вплинути на місцевого володаря, щоб отримати право на викуп першого лицаря і тоді б це зворушило серце Вранішнього Світла.
Але… всі її плани зазнали краху, він абсолютно не потребує її допомоги, і досить непогано живе у Прикордонному Місті.
Тоді їй слід повернутися? Забути про Фейріна, а заразом і про Прикордонне Місто назавжди.
Мей розгубилася.
Коментарі
Дописати коментар