Роман ЗЦВ. Розділи 191-192
Розділ 191. Вишкір нового короля | Розділ 192. Під покровом ночі
Розділ 191. Вишкір нового короля
Педро зробив ковток чорного чаю, обперся спиною на м’яке крісло володаря фортеці та глибоко вдихнув.
Минуло понад два місяці, відколи він взяв на себе управління фортецею Довга Пісня, за цей час Педро зрозумів, що ця зала подобається йому дедалі більше. Східчаста конструкція дозволяє йому не бачити чиновників і обслуговуючого персоналу, що стоять нижче від головного місця, тож він повністю насолоджувався відчуттям влади.
У перший місяць деякі дрібні вельможі відкрито ставили йому запитання або таємно планували заворушення – звичайно, цих порушників спокою з-за куліс підтримували члени родин Мілу та Прудкого Вовка. Педро дослухався до поради батька і відправив усіх порушників і щурів із підпілля, які не мали титулів, на шибеницю, дворян же спочатку ув’язнили, а після виплати викупу – вислали з західного регіону.
Після застосування цього комплексу жорстких засобів ситуація швидко заспокоїлася. Зрештою, крім родини Жимолості, лицарів усіх інших сімей взяли в полон і відправили до Прикордонного Міста, тому зараз не було можливості протистояти політиці Педро. Пізніше він виділив частину доходів фортеці, щоб компенсувати втрати великих родин за ситуацію з полоном, тому на деякий час вельможі об’єдналися навколо спільних інтересів.
Тепер, крім 30%, які йдуть Прикордонному Місту, 70% доходів фортеці розділені на три частини. 30% використовується для підтримки функціонування міста, 20% для заспокоєння вельмож, а решта 20% отримує територія Гелмонда.
Портрет герцога Раяна, що висів за кріслом володаря фортеці, замінили на портрет четвертого принца Роланда Вімблдона. Він з нетерпінням чекав на день, коли зможе повісити там власний портрет – портрет Педро Гелмонда.
Якщо він повністю володітиме фортецею Довга Пісня, то графство його родини можна об’єднати з фортецею – і тоді це стане герцогством. І коли більше не доведеться виплачувати 30% Прикордонному Місту та 20% на заспокоєння дворян, заощаджені 50% доходів можна вкласти в торгівлю та отримати більший дохід.
Звичайно, передумовою є те, що Роланд успішно зійде на трон і стане королем усього Сірого Замку.
– Пане, – до зали увійшов охоронець і передав листа, – це новини з Прикордонного Міста.
Почувши слова «Прикордонне Місто», Педро негайно сів прямо.
Він узяв конверт і витягнув тоненький шматок паперу, з поганої якості паперу стало очевидно, що це лист від його людини серед рабів.
Результат битви, що відбулася понад два місяці тому, був неймовірним. Хоча Педро не був присутнім особисто, але він чув дивовижну розповідь від батька. Щоб з’ясувати причини невдачі герцога, він послав до Прикордонного Міста довірених людей, вони прикинулися ремісниками, скотарями або кріпаками і мали присилати до фортеці інформацію про все, що бачать.
Педро вірив, що інші родини зробили те саме.
Але поки що, крім двох людей, які прикидаються рабами і щомісяця присилають інформацію, від ремісників і скотарів не було жодної звістки, ніби вони зникли.
Вони зрадили йому, чи після виявлення принц знищив їх усіх?
Він похитав головою і зосередився на таємному листі.
Текст, написаний вугіллям, досить кривий, а місцями виднілися сліди потрапляння води, схоже, його потайки писали під час роботи.
У першому абзаці говорилося про те, що на березі річки Червона Вода побудували металеву вежу невідомого призначення. На вершині вежі встановлений величезний залізний резервуар, наразі таких веж три, кожна з них має приблизно ж таку висоту як стіни фортеці. Металевий резервуар, схоже, ковалі виготовили в місті, коли його перевозили до річки, він був цілим. Потім солдати першої армії ставали навколо компонентів вежі, а наступного дня вона вже магічним чином була повністю готова.
«Будівництво… знову це слово», – подумав Педро. Воно було і в попередньому таємному листі. Якщо судити тільки з цієї інформації, то, здається, принц невпинно розбудовує містечко. Минуло разу це були дороги і мости, а цього разу – зведення металевих веж. Невже Його Високість хоче витратити всі отримані з фортеці золоті дракони за один раз? До того ж призначення цих металевих веж досі незрозуміле… Суть в тому, що шпигуни, сховані серед рабів, це не справжні раби, а добре обізнані люди. Якби це була сторожова вежа або стрілкова, вони могли б зрозуміти це з першого погляду.
Ймовірно, через те, що металеві вежі ще не завершенні, важко судити про їхнє призначення. Педро похитав головою, можливо, наступного місяця він отримає більше інформації.
Його погляд опустився на наступний абзац.
Там говорилося, що велика торговельна флотилія невідомого власника пробула у містечку протягом тижня і вирушила на схід. За час перебування із суден вивантажили велику купу металевих злитків і селітри.
Купівлю селітри легко зрозуміти. З другого місяця літо стає дуже жарким. Велика кількість селітри використовується для охолодження замку. Також її можна використовувати для охолодження вина та соку. Як представник аристократії принц точно не хоче потіти цілий день, подібно до жалюгідного фермера на полі.
Але покупка металевих злитків здивувала Педро. Прикордонне Місто – місце, де видобувають металеві руди. Він пригадує, як приїхав перед Місяцями Демонів, а принц Роланд перебільшуючи, сказав, що міг би подвоїти кількість руди на продаж. Але в результаті замість продажу руди їм доводиться купувати металеві злитки?
Згадавши про металеві вежі, які за висотою близькі до стін фортеці, він зрозумів, що дедалі більше плутається щодо того, що Його Високість хоче зробити.
Але коли він прочитав останній абзац таємного листа, Педро був приголомшений.
За останні два тижні на головній площі Прикордонного Міста проведено кілька театральних вистав просто неба?
Квитків не продавали, назви вистав раніше ніде не чули, а рабів заохочували приходити дивитися. Найбільше його здивувало те, що серед артистів була нещодавно зникла Зірка Заходу пані Мей!
Що відбувається?
Зникнення Мей стало великою новиною фортеці останнім часом. У кількох драмах, де вона мала грати головні ролі, її замінили інші актриси, дворяни розійшлися на половині вистави, висловлюючи свій протест. Власник театру заявив, що Мей пішла нікому нічого не сказавши, і де вона зараз – невідомо. Щойно ця новина розійшлася, дворяни західного регіону, що люблять театральні вистави, збурилися.
То вона поїхала у Прикордонне Місто? Там же нема театру! Виступати перед простолюдинами та рабами… Педро важко навіть уявити таку картину. Та і пані Мей, на його думку, не була акторкою, що не мала амбіцій.
Після довгих роздумів він вирішив написати листа принцу Роланду, щоб офіційно запитати про це. Як любитель театру, Педро давно не бачив чудових вистав Зірки Заходу, та й можливостей запросити Ширлі стало менше. Оскільки виставала проходила прямо на головній площі, не дивно, що її міг побачити якийсь купець. І цей купець був із фортеці Довга Пісня, тож ця новина дійшла до його вух. Так він не відкриє присутність своїх шпигунів у Прикордонному Місті.
Тільки Педро збирався попросити когось із підлеглих написати листа, до кабінету зайшов лицар і стурбовано сказав:
– Пане, охорона на сторожовій вежі біля східних воріт побачила, що до фортеці наближається загін лицарів!
– Лицарі? Можеш сказати, хто їх прислав? – Педро різко підвівся.
– Вони тримають стяги з вежами і двома списами, – відповів лицар, – якщо вони не прикидаються, то це мають бути війська нового короля.
Розділ 192. Під покровом ночі
Прибуло близько 50 людей, всі вбрані в обладунки, що сяяли на сонці. З чотирьох стягів, що майоріли над вісьмома шеренгами, три мали на собі високі вежі з двома списами, що символізували королівську родину Сірого Замку, а останній – вершина пагорба з головою коня. Трохи покопавшись у пам’яті, він згадав, що цей герб належить родині Гейвс із північного регіону.
Один із лицарів виїхав уперед і крикнув:
– Я – Рейман Гейвс, посланець короля Тіфіко, привіз указ зі столиці. Будь ласка, опустіть піднімний міст.
– Де ваше посвідчення? – Педро висунув голову та голосно запитав.
Вершник зняв лук, витягнув стрілу і, прив’язавши до неї згорток паперу, вистрілив на вершину міської стіни.
Один з охоронців негайно підібрав стрілу. Педро розгорнув згорток і побачив, що під текстом на документі спліталися мало помітні золоті нитки, а в нижньому правому кутку вибита печатка королівської родини. Цей лицар справді посланець нового короля.
– Опустити міст, відкрити ворота, – Педро глибоко вдихнув. Він уже здогадувався про зміст так званого указу короля – швидше за все, воно стосувалося Роланда Вімблдона.
Оскільки лицарі не були шахраями, у Педро немає причин не пускати нового посланця короля, бо інакше це рівнозначне тому, що він стане ворогом нового правителя Сірого Замку. І щойно це стане відомим, інші дворяни негайно націляться на землі Жимолості, а придушені заворушення почнуться знову.
Однак Тіфіко послав лише 50 людей для того, щоб дізнатися про ситуацію, що підтверджую слова четвертого принца – новий король зараз немає можливості захопити західний регіон.
Оскільки Його Королівська Високість зміг дати відсіч коаліції герцога, чисельністю понад тисячу осіб, цим 50 людям, ймовірно, доведеться повернутися без жодних досягнень.
Ясна річ, що принца Роланда негайно потрібно повідомити про це.
Подумавши про це, Педро підкликав до себе лицаря:
– Вестеросе, візьми трьох прудких коней, будеш міняти їх дорогою, повідом володарю Прикордонного Міста цю інформацію якнайшвидше. Скажи, що сюди прибули люди Тіфіко.
– Слухаюсь, – кивнув Вестерос.
Простеживши за лицарем, який розвернувся і пішов, Педро зітхнув:
– Ходімо зустрінемо посланця нового короля.
……
Коли він з’явився біля міських воріт, то помітив, що за винятком десяти чи близько того людей, що їхали попереду та аж сяяли від енергії, яка їх переповнювала, інші лицарі виглядали трохи млявими. Вони згорбившись сиділи на конях і, здавалося, от-от упадуть.
– Вітаю, сер Рейман, – кивнув Педро, – я управитель фортеці – Педро Гелмонд із родини Жимолость.
Від слів «управитель фортеці» йому стало трохи бентежно. Якби він був справжнім володарем західного регіону та герцогом фортеці, Педро не потрібно було б вітати посланця, ба більше, йому б навіть не довелося зустрічати його біля воріт. Він міг би залишитися в замку володаря та чекати, коли гонець попросить про зустріч.
– Я чув ваше ім’я у Хребті Холодного Вітру, «тимчасовий герцогу», – Рейман спустився з коня, підійшов до нього та посміхнувся. – Західний регіон дивовижне місце. Військо герцога Раяна зазнало невдачі у захоплені маленького містечка, а сам герцог загинув, таке рідко трапляється у Сірому Замку. Звичайно, для родини Жимолость це, мабуть, хороша новина.
Педро проігнорував сарказм в його словах:
– Як ваші люди? Вони виглядають трохи… нездоровими.
– Не турбуйтеся про них, – Рейман озирнувся, – це, мабуть, через довгу дорогу і тому, що вони ще не пристосувалися. Їм стане краще після невеликого відпочинку. Щиро кажучи, тут надто жарко.
– Це просто на півночі надто холодно. – Оскільки посланцю на це було байдуже, Педро вирішив не приділяти цьому уваги. – Мені цікаво, чому посланець короля прибув із Хребта Холодного Вітру, а не зі столиці?
– Бо Його Величність Тіфіко зараз перебуває у північному регіоні, – прямо сказав посланець, – герцог думав скористатися ослабленням варти на кордонні та влаштувати заворушення на півночі. Його запідозрили у повстанні, тому королю особисто довелося цим зайнятися.
Повстання? Педро нахмурився. В цьому немає сенсу. Хоча на північному кордонні знаходилися лицарі та найманці з усього Сірого Замку, але більшість із них були підлеглими самого герцога. То як він міг влаштувати повстання, коли його воїни зазнали великих втрат? Подумавши про лист герцога Раяна, що хотів анексувати північний регіон, скориставшись ослабленим станом, у Педро виникло погане передчуття… Невже Тіфіко Вімблдон мав ту саму ідею?
– То який указ короля?
– Указ про відкликання, – сказав Рейман. – Його Величність послав мене сюди, бо не хоче, що у західному регіоні розгорілася війна. Якщо я правильно пригадую, король ще на початку Місяців Демонів послав указ про відкликання Роланду Вімблдону, але той досі не повернувся до столиці.
– Указ надіслали до фортеці п’ять місяців тому, але Його Високість Роланд не приїздив до фортеці, щоб знайти притулок перед початком Місяців Демонів, як попередні володарі містечка. – Педро зробив паузу. – У той час він очолив Прикордонне Місто, а його люди вистояли перед навалою демонічних звірів, тому принц не міг негайно вирушити в дорогу, щоб повернутися до столиці.
– Минуло майже три місяці після закінчення Місяців Демонів, - непохитно сказав Рейман, – король послав мене супроводити його назад до столиці.
– Коли ви плануєте відправитися у Прикордонне Місто?
– Вирушаємо завтра рано-вранці.
Якщо їхати у звичайному темпі, на дорогу до містечка знадобиться три дні. Лицар, якого він послав, мчатиме день і ніч, тому зможе доставити звістку за одну добу. Таким чином принц Роланд матиме достатньо часу, щоб зустрітися з ними. Педро подумав, що це все, що він може зробити.
Коли вони під’їхали до місця біля замку фортеці, де можна поставити табір, Педро зупинився і сказав:
– Раніше тут проживали лицарі герцога. Тут ви зможете відпочити, пізніше вам подадуть вечерю. Щодо вас, пане посланцю, – він поглянув на Реймана Гейвса, – для вас у замку підготують розкішну вечерю. Будь ласка, обов’язково прийдіть.
– Дякую за вашу щедрість, пане Педро, – засміявся посланець.
*******************
Після вечері Рейман повернувся до табору, зайшов до центрального намету, і до нього негайно підійшло кілька підлеглих.
– Як ситуація? – запитав він.
– Люди з усіх боків спостерігають за нами, біля входу розташований загін з майже 100 осіб, але більшість з них не має повного спорядження. Це, мабуть, міський патруль, – повідомив один з підлеглих Реймана. – Здається, управитель фортеці нам не довіряє.
– Принаймні зібрана інформація правильна, я також підтвердив дещо на вечері, поставивши кілька запинань. – Тихим голосом сказав Рейман. – Після поразки герцога більшість лицарів були схоплені та відправлені до Прикордонного Міста. У фортеці залишилося не так багато лицарів, що можуть битися.
Перед прибуттям сюди, він максимально розвідав про ситуацію у фортеці Довга Пісня. Його Величність Тіфіко дав йому просте завдання: з’ясувати причини невдачі герцога, а потім вжити відповідних заходів, щоб якого швидше захопити контроль над західним регіоном.
– Ті, хто прийняв пігулки… як вони?
– Майже на межі, – сказав інший підлеглий. – Зараз вони готові зробити все, якщо ви дасте їм пігулки.
Група посланців – це лише прикриття, у загоні з 50 людей, лише 13 справжні лицарі, решта – найманці, що прикидаються лицарями. Під впливом церковних пігулок, вони тепер слухняніші за вірних собак і лютіші за демонічних звірів. Вони – ключ до захоплення Рейманом міських воріт. За планом до фортеці повільно наближається ще один загін, загін ополчення чисельністю 1,5 тисячі осіб. Щойно міські ворота будуть відчинені, місто потрапить до їхніх рук.
– Роздайте пігулки, десять чоловік нехай залишаться, щоб розібратися з патрульними, всі інші йдуть до східних воріт. – Наказав Рейман.
Коментарі
Дописати коментар