Роман ЗЦВ. Розділи 195-196
Розділ 195. Відповідь | Розділ 196. Лихо в церкві
Розділ 195. Відповідь
Роланд на мить подумав, що йому почулося:
– Що?
Сувій прикусила губу і повторила ще раз.
Цього разу він запевнився, що не має жодних проблем зі слухом. Чому відьми так сильно переживають через його шлюб і майбутню сім’ю?
– Ти впевнена, що відьми безплідні? Чи може… сталося якесь непорозуміння, що привело до цього? Як у випадку зі Святою Горою.
– Я б хотіла, щоб це було так, – зітхнула Сувій. – На жаль, є багато прикладів, що підтверджують це. Незалежно від того, чи були стосунки добровільними, чи причиною було насильство – немає випадків, щоб відьми народжували. Союз Співпраці ніколи не чув про це.
«Репродуктивна ізоляція…» – саме ці слова спали на думку Роланду. Можливо, відьми повністю перевершили звичайних людей і стали новим видом людства, тому і не можуть зачати потомства від старого виду? Або це явище спричинене накопиченням магічної сили в організмі?
«Але зараз не час розбиратися в суті проблеми, – подумав він, – справа у впливі. Чи завадить це моєму бажанню одружитися з відьмою?»
Роланд одразу ж подував про Анну.
Хоча це прикро, що він не матиме спільних нащадків з нею, але передумова його любові до дітей полягає в його любові до Анни, тож відсутність дітей не зменшить любові Роланда до неї. Для душі з сучасними цінностями кровний зв’язок з нащадками, який був дуже важливим для пращурів, має менше значення. Він розглядає дитину не як своє продовження, що може успадкувати його думки та спогади, а як окрему живу особистість.
Тож з емоційної точки зору він може повністю прийняти, що відьми безплідні.
Тому єдина реальна перешкода – проблема спадкоємства. Однак для Роланда, який має непоганий набір знань, це не таке вже і складне завдання, просто потрібно побудувати імперію, що не потребуватиме спадкоємця, варіантів багато, він може обдумати це пізніше.
Загалом Роланд із подивом виявив, що це справді чудова новина.
Він думав над тим, як побудувати соціальну структуру, в якій нове людство – відьми – та звичайні люди можуть жити в мирі та разом розвиватися, з їхньої з Соловейком розмови. Роланд виявив, що навіть з божим каменем відплати, якщо буде достатньо часу, то відьми з їхніми нащадками завжди складатимуть сильнішу групу. Навіть якщо технології розвинуться до того, що звичайні люди зможуть використовувати магію, однак це не зможе компенсувати інтелект відьом, перевагу в запам’ятовувані та швидкості мислення.
А зараз йому сказали, що відьми безплідні. Це у значній частині дозволяло уникнути формування могутніх родів, звужувало прірву між відьмами і звичайними людьми, а також давало йому надію на спільну роботу цих двох груп.
Можливо, через те, що він задумався на довгий час, Соловейко не стрималася і стиснула його плече.
Роланд оговтався і заспокійливо поплескав її по тильній стороні долоні, прочистив горло і сказав:
– Моя думка не змінилася.
– … – Сувій була приголомшена. – Що?
Рука на плечі на мить стиснулася.
Роланд не стримався від сміху. Раніше йому здалося, що він почув неправильно. Тепер настала черга Сувою? Він двічі кашлянув і знову сказав:
– Я досі думаю так само… я готовий одружитися з відьмою.
……
Вираз Сувій, коли вона пішла, був дуже дивним, вона ніби була задоволеною, але разом з тим трохи сумною, що збентежило Роланда.
Йому не залишалося нічого іншого, як звернутися до Соловейка, що стояла поруч:
– З нею все гаразд?
Вона не відповіла, з усмішкою дивлячись на Роланда. Сонячне світло лилося з вікна, падаючи на її світле обличчя та м’яке волосся, вони ніби випромінювали сяйво, від чого серце забилося швидше.
– Гаразд, – Роланд відвів погляд, – повірю, що у вас усіх гарний настрій.
В цю мить у двері кабінету постукали:
– Ваша Високосте, прибув лицар із фортеці Довга Пісня, він сказав, що має для вас інформацію.
– Відведіть його до приймальні, я підійду туди.
Коли принц увійшов до зали, лицар негайно наблизився, став на одне коліно і сказав:
– Пан Педро сказав мені передати вам, що Тіфіко Вімблдон послав групу посланців, вони нещодавно прибули у фортецю Довга Пісня.
– Посланці? – Роланд задумався. – Скільки їх?
– Загалом десь півсотні людей.
Схоже, ця група посланців дипломатичний спосіб сказати йому здатися. Нічого загрозливого.
– Коли вони прибули?
– Учора вранці, – сказав лицар низьким голосом, – пан Педро велів мені поквапитися і передати цю інформацію якнайшвидше.
Минув лише день, схоже лицар провів у дорозі цілу добу.
– Дякую за твою роботу, добре відпочинь перед поверненням. – Роланд поглянув на охоронця. – Дайте йому один золотий і відведіть до таверни.
Коли лицар пішов, Роланд хотів відкласти цю справу. Зрештою, загін з 50 людей не становить загрози місту. Якщо це лише переговори, то до міста увійде тільки головний. Але зважаючи на те, з якою обережністю поставився до цієї справи Педро, ліпше простежити за тим, де зараз перебувають посланці.
Подумавши про це, він покликав Блискавку і Мейсі й попросив їх пролетіти над дорогою до фортеці, щоб перевірити ситуацію.
Через дві години відьми завершили розвідку й повернулися до замку.
– Нікого, – сказала Блискавка, – я не бачила на дорозі 50 вершників, навіть однісінького лицаря не побачила.
– Я теж не бачила, куу! – підтвердила Мейсі.
Здається, після довгої подорожі до великого міста, вони вирішили відпочити і трохи розважитися. Роланд відчув полегшення.
– До прибуття посланців, ви будете перевіряти дорогу раз на день. – Він зробив паузу. – До речі, як там мапа, що ви робили раніше?
– Вже зібрано кілька сотень аркушів, вони повністю заповнили кімнату Солої, – сказала Блискавка. – Зараз вона перенесла ману на задній двір, хочете поглянути?
– Так, – усміхнувся Роланд.
Задній двір замку перетворився на ботанічний сад. Відколи Шон привіз насіння з Порту Чиста Вода, рослини, що тут вирощують, стали ще дивнішими. Щоб мати вільний простір і подбати про клумби, Листочок встановила високий дерев’яний каркас, навколо нього зростали і звивалися, як виноградні лози, багато рослин, деякі з них навіть залізли до половини на стіну замку. Зараз на стіні позаду замку звисав виноград, яблука, пшениця і навіть цукрова тростина. Коли відьми мали вільний час, вони збиралися на задньому дворі замку, та зривали зі стіни фрукти та цукрову тростину, щоб поїсти. На жаль, ці культури можуть рости лише під впливом магії Листочка, тому їх можна розглядати лише як експериментальний продукт, що не є повністю вдалим.
Мапу розмістили в центрі подвір’я, вона займала п’ять-шість квадратних метрів і складалася з величезної кількості аркушів паперу.
– Ми ось тут, – Блискавка обхопила Роланда за талію й плавно піднялася в повітря, повільно пливучи над картою. – Бачите отой сіро-коричневий квадрат завбільшки з долоню? З неба Прикордонне місто виглядає так.
– Блакитні місця на сході та півдні… це море?
– Так, але туди дістатися можна лише через гори.
Серце Роланда затремтіло. На словах здавалося нормальним говорити, що дикі землі в десятки разів більші за королівство Сірий Замок, але він не очікував, що коли реальність відобразиться на карті, західна частина здасться такою вузькою. Попереду – Непрохідні гори, позаду – море, прикордоння, затиснуте між двома природними стінами.
«Ні… не лише захід», – від подумки заповнив не намальовані частини. Якщо Непрохідний гірський хребет, що розділяє континент, розглядати як стіну, то не тільки королівство Сірий Замок, а уся ця материкова частина не що інше, як маленький шматок землі за стіною.
Розділ 196. Лихо в церкві
Рейман і його загін їхали вулицями фортеці Довга Пісня.
Після бою жителі міста поховалися по домівках, позачиняли двері, тому вулиці, де не виднілося і тіні людей, виглядали пустими.
– Сер Реймане, ваша рука в порядку? – запитав Левін, лицар «Міцний Щит».
– Невелика проблема, – знизав плечима Рейман Гейвс, – принаймні я ще можу нею рухати.
Але цей жест примусив його негайно нахмуритися.
Нічний бій за ворота пройшов гладко, східну браму фортеці охороняло лише двадцять охоронців, які не очікували, що ворог атакує зсередини міста.
Попри те, що пролунав ріг, знадобилося щонайменше чверть години, щоб прибуло підкріплення. П’ятнадцять найманців, які прийняли пігулки, кинулися на вершину воріт і вбили всіх охоронців. Рейман повів лицарів, щоб відчини міські ворота. У темряві він не помітив, що в міській стіні були бічні двері, звідки раптом з’явилося двоє охоронців, один із них кинувся на нього з молотом у руках.
Його зброя була на поясі, тому, щоб заблокувати удар молота, в Реймана не залишалося іншого вибору, як використати руку. Водночас з цим, Левін атакував охоронця з іншого боку та проштрикнув його мечем. Завдяки цьому смертельному удару молот втратив більшу частину сили, проте все одно залишив вм’ятину на броні.
Тоді Рейман не відчував особливого болю, однак після того, як вони відчинили міські ворота, йому було важко підняти праву руку, він зняв частину броні та побачив, що передпліччя сильно розпухло.
– Сподіваюся, у церкві є трави для знеболення, – сказав Левін. – Вони завжди роблять якісь дивні речі.
– Наприклад, пігулки, – з усмішкою на губах під’їхав ближче ще один лицар, Долн.
У нічній битві тринадцятеро лицарів утратили двох, а один важко поранений, зараз він лежить у таборі та стогне, ймовірно, він не доживе до ночі. Загалом, Рейман вважає, що такі втрати прийнятні. Тепер, коли у місто увійшло ополчення, фортеця повністю в його руках.
Через якийсь час група наблизилася до церковного входу. Поряд уже чекала група у понад сотню ополченців, що, побачивши Реймана, оживилися.
– Дайте їм пігулки, – сказав Рейман. Він зліз із коня і, побачивши, що всі ополченці отримали пігулки, повів людей сходами до входу.
– Стояти, – вигукнуло двоє вірян, що охороняли вхід, – це священне місце, сюди не можна заходити зі зброєю.
Левін витягнув зброю і подав її двома руками:
– Ми це знаємо, залишити її вам, чи не так?
У ту мить, коли вірянин протягнув руки, щоб взяти довгий меч, Левін різко схопив руків’я меча однією рукою і рвонув зброю вгору. На землю впали відрубані руки.
– А… – ще до того, як жалібний крик вірянина вирвався з горла, лицар уже встромив вістря меча йому в шию.
Хоча прізвисько Левіна – Міцний Щит, він часто зустрічає ворогів гострим мечем.
Іншому вірянину горло перерізав Долн. Рейман ногою відчинив двері та спокійно зайшов до зали.
– Хто ви? – вийшов чоловік середніх літ у білій із синьою каймою рясі священника. Він не виявив жодних ознак страху, побачивши перед собою закривавлене лезо меча. – Як ви смієте вриватися до церкви! Діти, схопіть їх!
Рейман посміхнувся. Зараз більшість містян сидить вдома, а вірян у церкві лише двадцять-тридцять. Вони приречені в зіткненні з досвідченими лицарями.
Ще до того, як він віддав наказ, Долн з чудернацькою посмішкою вихопив меч і вбив одного з вірян, що кинувся до них. Незабаром до бою приєдналися й інші, в церкві запанував хаос. Побачивши, що ситуація розгорається погано для них, священник крикнув:
– Діти, прийміть святі ліки, і нехай Бог дасть вам сили перемогти цих мерзотників!
Припущення Його Величності Тіфіко виявилося правильним, і Рейман був надзвичайно щасливим, що тут справді є пігулки! У вірян раптово почервоніли очі, а на обличчях повиступали вени. Поки пігулки діють звичайна людина може отримати силу та швидкість за межами людських можливостей. Що менше місця, то складніше впоратися з ними. «На ваш превеликий жаль, не тільки ви маєте їх, – подумав Рейман. – Скуштуйте власні ліки».
– Назад, – гукнув, – нехай ополчення розбереться з ними!
Коли ополчення почуло це, вони з нетерпінням проковтнули дві кольорові пігулки та кинулися в бій з вірянами-берсерками. Побачивши це, священник змінився в обличчі:
– Звідки у вас…!
– Святі ліки? – Рейман обійшов людей, що билися, і наблизився до священника, тримаючи меч в одній руці. – Це подарунок від церкви. Якби ви не перешкоджали, Його Величність давно б об’єднав Сірий Замок.
– Його Величність? – священник широко розплющив очі. – Ви люди Тіфіко…
Голос обірвався, меч лицаря пронизав груди священника, проткнувши серце і легені.
Нерівна битва швидко закінчилася, понад 20 вірян були вбиті, а їхні тіла безладно лежали на підлозі. Після того, як дія пігулок припинилася, ополченці почали важко дихати та задоволено посідали між трупами, їх зовсім не бентежили потоки крові навколо.
Рейман відчув, що його рука стає важчою, а нещодавній удар мечем змусив його відчути роздираючий біль. Іноді йому теж хотілося проковтнути чорну пігулку, щоб ігнорувати фізичний біль та втому, але щоразу, коли він бачить бридкий вигляд людей, що приймають ті пігулки, він знову і знову відкидає цю думку.
Рейман уже досить непогано розібрався з двома видами пігулок, що продає церква. Для здорової людини пігулка матиме ефект не більше трьох разів. Перший раз – близько чверті години, а далі тривалість буде зменшуватися, водночас формуватиметься сильна залежність. Якщо людина не прийматиме пігулки протягом тривало часу, її тіло поступово руйнуватиметься, аж поки не помре.
Користуючись цими особливостями, він без пояснень згодував ополченцям пігулку перед від’їздом для того, щоб вони виконували його накази. Під дією пігулки навіть найслабший фермер перетворюється на кровожерливого звіра. Ця сотня людей уже вдруге прийняла пігулку, їм залишився лише один раз.
Однак… навіть якщо люди продовжать приймати пігулки після трьох разів, то це тільки полегшить біль, але не матиме зворотного ефекту. Іншими словами, щойно людина прийняла першу пігулку, вона однією ногою в могилі. Звичайно, він ніколи не говорив про це ополченцям і найманцям.
Жодних сумнівів, що ці кольорові пігулки є частиною змови церкви, Його Величність Тіфіко чудово це усвідомлює, тому забороняє лицарям приймати їх. Однак це також зброя для об’єднання королівства… точніше, необхідна зброя. Без них Його Величність не зможе перемогти Ґарсію Вімблдон, яка також має ці пігулки.
Коли Його Величність сказав про це вперше, Рейман не міг повірити. Він справді не міг зрозуміти, чому церква підтримує змагання двох кандидатів за королівський трон. Однак низка подій, що відбулися, змусили Реймана погодитися з думкою Його Величності. Зараз, побачивши ці пігулки у церкві західного регіону, немає жодних сумнівів – церква не має намір допомагати комусь із дітей короля зійти на трон. Вони хочуть отримати у свої руки весь Сірий Замок.
– Ми знайшли пігулки в підвалі. Чотири великі ящики, там тисячі пігулок. – Після ретельного обшуку церкви, Левін схвильовано повідомив: – Там також багато золотих драконів, коштовностей і шовку, це мають бути пожертви вірян…
– Заберіть все, що можна забрати, а решту спаліть, – наказав Рейман. – Хай там що, це все робить Роланд Вімблдон. Ми лише допомагаємо церкві придушити повстання.
Оскільки пігулки надає церква, то зараз не час бити горщики, а ліпше повісти все на четвертого принца, якого вже можна вважати мертвим. Щоб не викликати підозр у церкви, Його Величність залишився на півночі, вдаючи, що слухає їхніх порад, і відправив Реймана з невеликою кількістю лицарів, щоб ті набрали ополчення та захопили західний регіон.
Зараз усі сили церкви зосереджені у королівстві Вовче Серце, тому поки що вони не мають часу звертати увагу на те, що відбувається тут, тож потрібно якнайшвидше об’єднати Сірий Замок, щоб отримати сили для протистояння церкві. Його Величність Тіфіко вважає, що їхній напад на Сірий Замок це лише питання часу. Рано чи пізно це станеться, тому потрібно підготуватися і зібрати якнайбільше пігулок. Водночас король наказав столичній гільдії алхіміків вивчити інгредієнти таємних ліків та якнайшвидше відтворити їх.
Тепер,
коли вони отримали пігулки, в цій місії залишився лише останній крок – знищити
Роланда Вімблдона.
Коментарі
Дописати коментар