6.5 Лише ти у всьому світі
6.5 Лише ти у всьому світі
– Дякую. Цього достатньо, – я перебив Юме.
Мені було досить соромно за те, наскільки я не звертав на це уваги. Однак вважати, що цього достатньо для того, щоб пояснити все, – я не настільки недооцінював Хіґашіру Ісану. Вона просто погоджувалася відповідати моїм уявленням про неї? Хіґашіра приховала біль розбитого серця, щоб знову стати друзями? Справді? Я так не думав.
– Дякую, що висловила свої думки. Вони справді були корисними, але… я не думаю, що ти мала в чомусь рацію.
– …Чому?
– Ну… Скажімо так, я просто надокучливий отаку Хіґаішари. – Почувши мої слова, Юме виглядала збентеженою. Я продовжив: – Оригінал завжди найкращий.
– Алло, – сказав я після того, як дзвінок прийняли.
– …Мізуто-куне?
– Ти нарешті відповіла.
– Вибач. Я грала у гру…
– Чотири години?
– З іграми так завжди, – відповіла Хіґашіра.
– Ну, можливо, це я дивний, що телефонував тобі протягом чотирьох годин поспіль.
– Так… повністю згодна.
– Вже пізно, тож я перейду одразу до справи.
– Я не проти спочатку просто побалакати.
– Ні, сьогодні я буду відвертим і лаконічним. Хіґашіро, я не правильно зрозумів, хто ти.
– …Я не впевнена, що розумію.
– Я думав, що ти сильна. Що навіть коли тобі боляче, у тебе сильне серце, тож ти зможеш швидко подолати це.
– О, ні, нема нікого такого слабкого, як я.
– Юме сказала, що ти звичайна дівчина і поводишся дивно лише тому, що хочеш відповідати моїм уявленням про тебе.
– Хмм… Можливо, частково це правда, але я не впевнена.
– Щось тут не складається.
– Що ти маєш на увазі?
– Пригадуєш, що ти казала раніше? Гадаю… це було тоді, коли я звернувся до тебе за порадою, бо Юме поводилася дивно.
– А, так. Це було ще до того, як я офіційно познайомилася з Юме-сан та іншими.
– Точно. Саме тоді ти сказала: «Коли я виявляю, що моїм правилам загрожують, то починаю активно захищатися, нічим не відрізняючись від дикої тварини, на чию територію вторгнулися. І коли таке відбувається, мені говорять, що я не можу читати атмосферу».
– …Я не дуже пам’ятаю, але, можливо, це справді мої слова. Я здивована, що ти так чітко їх пам’ятаєш.
– Почувши це, я подумав, що ти сильна. У тебе сильне ядро, на яке не впливає думка оточуючих. Так ось питання: чому хтось такий намагається відповідати моїм уявленням?
– Сумніваюся, що я ретельно думала над своїми словами. Можливо, я просто повторила те, що прочитала у легкому романі.
– Так, можливо. Але ти пам’ятаєш мою відповідь? Читати атмосферу – важливо. Але не у моєму випадку.
– … – Хіґашіра не відповіла.
– Пам’ятаєш?
– Пам’ятаю.
– Ти забула про це? Чи навмисно ігнорувала мої слова?
– Я не впевнена. Зараз я пам’ятаю це, але іноді деякі речі випадають з моєї пам’яті.
– Як коли ти освідчилася мені?
– Га?
– Пам’ятаєш, що я сказав, коли після зізнання і моєї відмови ти, ніби нічого не сталося, запропонувала піти додому разом?
– … – Знову тиша.
– Пам’ятаєш?
– Я пригадала.
Цього разу мовчав я.
– Якби я їх не пам’ятала, я б ніколи не змогла сказати те, що сказала.
– Чесно кажучи, я не пригадую, що сказав.
– Тоді ти справді така людина, якою я тебе вважаю. Ти прочитав атмосферу замість мене і ставився до мене обережно.
– Так.
– Тоді я почувалася так, ніби знайшла порятунок, але водночас я почувалася нещасною.
– Чому…?
– Хе-хе. Я була здивована, що запропонувала це. О, яка ж я тоді була нещасна…
– Чому? Тоді ти була такою чудовою. Я… ніколи нікого не поважав більше, ніж тебе в той момент.
– Ти мене переоцінюєш. Якщо вже на те пішло, то це ти був неймовірним. Ти чудова людина, не тільки сильний і гідний, але і наполегливий. Я хотіла би бути схожою на тебе.
– …
– Я хотіла бути кимось сильним, хто міг би стояти на ногах, не використовуючи друзів як опору, наприклад, як Хікіґая Хачіман, Аянокозі Кійотака або Шіба Тацуя. Це ж набагато крутіше, еге? Я хотіла бути людиною з такою ж неймовірною стійкістю, як ці головні герої. Якщо можливо досягнути такої особистості, як у них, я хотіла б прожити своє життя, прагнути стати схожою на них.
– …
– Але я не можу цього зробити. Не можу. Я не дивна і не звичайна. Я просто людина, яка не звертає уваги на соціальні сигнали і почуття інших. В мені нема абсолютно нічого особливого, жодних прихованих талантів, я просто невдаха.
– …
– Сьогоднішній день чудовий приклад того, що я абсолютно не вмію читати атмосферу. Ти не хочеш на деякий час припиняти наші зустрічі. Хоча ми планували не виходити і не говорити нічого рішучого, але я чітко сказала своїм однокласницям, що ми не зустрічаємося… Я продовжую робити одні і ті самі помилки, так нічого і не навчившись. Попри те, що в голові я все усвідомлюю, однак я завжди обираю неправильне рішення.
– …
– Навіть зараз, у цю мить, чому я завела цей довгий монолог? Я впевнена, що потім пошкодую про це. Я буду корчитися в агонії і бажатиму забути про все. Однак я продовжую це робити. Я не вмію читати атмосферу. Я зосереджена лише на собі і не бачу те, що відбувається навколо мене. Ехехе. Навіть коли інші називають мене дивною… насправді я почуваюся трохи щасливою. Якби я справді була дивною, то не почувалася б так… Це настільки банально, що аж смішно, еге?
– …
– Ось чому я кидаю на пів шляху все, що роблю… Малювання це, написання роману чи стрими – я кидаю все, перш ніж комусь показати. Можливо, це не зовсім моя вина. Зрештою в інтернеті повно людей набагато дивніших за мене. Порівняного з ними, я просто ніщо.
– …
– Але ти, Мізуто-куне… ти справжній дивак. Ось чому я захоплююся тобою. Ось чому я хочу бути з тобою. Ось чому…
– …
– Ось чому…
– Ти закохалася в мене? – сказав я.
– Ні.
– … – Я мовчав.
– Це… ні… Причини були іншими. Клянуся… Швидше за все…
– … – Я знову мовчав.
– … – Мовчала і вона.
– Хіґашіро…
– Так…?
– Не проти, якщо я розкажу трохи про своє минуле?
– Не проти.
– Коли я навчався у середній школі, моєю улюбленою книгою була «Доґра Моґра». Відома як одна з трьох найдивніших книг Японії. Мені подобалося, як круто це звучало, але я заледве розумів, що там відбувалося.
– Йой… – стурбовано видихнула вона.
– Приблизно у той час в мене з’явилася дівчина. Вона любила детективи й, очевидно, була одержима цим жанром, критикуючи майже будь-який твір, який суперечив «Десяти заповідям Нокса».
– Йоооой… – її голос звучав ще стурбованіше.
– Якщо коротко, я намагаюся сказати, що ми були звичайними учнями середньої школи. Звичайнісінькою парою. Настільки, що могли викликати позіхання. Настільки, що навіть не потрапили б в історію.
– … – Вона ніяк не відреагувала.
– Можливо, дивних людей взагалі не існує, Хіґашіро. Усі нормальні.
– …Моя мама стверджувала протилежне.
– Якщо всі дивні, то хіба це не означає, що бути дивним – це нормально?
– Гадаю… це правда.
– Ті, хто називають себе звичайними старшокласниками, насправді найдивніші з усіх.
– Таких головних героїв багато.
– Якщо їх багато, то вони нормальні.
– Отже, кожна людина на цій планеті нормальна?
– Люди не особливі. Кожен з нас просто звичайний головний герой.
– Ти щось цитуєш, так?
– Можливо. Зрештою я такий же, як і всі.
На мить запала тиша, потім Хіґашіра знову заговорила.
– Але навіть так… ти справді дивний, Мізуто-куне.
– Якщо ти так кажеш, то ти теж дивна.
– Я не настільки дивна, як ти…
– Ти мене переоцінюєш.
– Тоді… доведи це.
– …
– Що ти, Мізуто-кун, нормальний… і не сильно відрізняєшся від мене… доведи це.
– …Гаразд.
– Те, що ти можеш так швидко дати ствердну відповідь, не є нормальним.
– Це нормально.
– Як саме?
– Я просто зрозумів атмосферу і вирішив сказати так.
– Хі-хі… – тихо засміялася Хіґашіра.
– Так смішно?
– Ні, просто… Твоя реакція була на тому рівні, на який я також здатна.
◆ Хіґашіра Ісана ◆
Я поклала слухавку і втупилася у стелю кімнати. Чи… можна вважати це сваркою? Я щойно сперечалася з другом? Я відчула ненависть до себе не лише від того, що я була рада через щось таке дрібне, а і від факту того, що я відчувала радість.
Звичайні люди не відчували б цієї емоції в такій ситуації. Я – дивна, бо раділа речам, яким би інші не раділи. Попри це, десь глибоко всередині я воліла залишатися такою. Насправді я була нелогічною і до крайності незграбною.
Не існувало жодного шансу, щоб ми з Мізуто-куном були однаковими. Він – розумний, непіддатливий впливу інших і має сильне почуття власної гідності. Хоча Мізуто-кун сказав, що доведе нашу однаковість, але той факт, як легко йому вдалося сказати подібне, показував, що це точно не так.
Звичайно, такі люди існували. Однак я не входила до цього архетипу. Я загорнулася в літню ковдру і згорнулася клубком. Навіть якби мене перемістили в інший світ, я б не змогла там нічого зробити.
Наступного дня я пообідала сама і пішла додому одразу після закінчення уроків. Я не зустрічалася з Мізуто-куном.
Наступного дня уроків не було, тож я весь час провалялася у ліжку. Я не зустрічалася з Мізуто-куном.
Наступного дня уроків не було, тож я весь час провалялася у ліжку. Я подивилася на малюнок Мізуто-куна, який недавно намалювала. З ним самим я не зустрічалася.
Коментарі
Дописати коментар