Роман ЗЦВ. Розділи 137-138
Розділ 137. Таємна розмова | Розділ 138. Заснування міністерства сільського господарства
Розділ 137. Таємна розмова
Коли
він відчинив важкі дерев’яні двері кімнати, до нього долинула суміш ароматів.
Архієпископу Мейеню подобався запах трав змішаний із запахом свічок і спецій,
що панував у закритому приміщенні без вікон. Він відчував спокій щоразу, коли цей
запах огортав його.
Таємна кімната невелика, у ній розмістився лише круглий стіл і чотири стільці. Два інші архієпископи уже зайняли свої місця, а стільці, що стоять перед дерев’яними дверима, досі ще ніким не зайняті. Фізичний стан Папи стає дедалі гіршим, він майже півроку не показувався нікому на очі. Лише у випадках, коли вони стикаються з проблемою, яку складно вирішити самотужки, він попрямує до таємної зони підземелля Гермеса і шукатиме відповіді особисто у Папи.
– Раз усі тут, розпочнемо. – Мейень замкнув двері та сів між двома іншими. – Архієпископе Тайфулунь, як підтримується порядок у королівстві Юндун?
– За винятком столичних дворян, там дуже мало інших бунтівників, що виступають проти нашого правління. Простий люд навіть радісно вітає нас з тим, що ми взяли королівство під свій контроль. – Сказав Тайфулунь, погладивши бороду. – Звичайно, ті дворяни, що тримаються за свою колишню славу та одержимі бажанням спротиву, будуть знищені одне за одним.
– Звучить добре, – Сісе облизнула губи. – Якби ти передав мені можливість провести суд, люди б набагато швидше зрозуміли, якими потворними і брудними були ті дворяни. Але, на жаль, у мене ще багато роботи тут, тому я не можу поїхати до столиці королівства Юндун.
Мейень проігнорував її слова та звернувся до Тайфулуня:
– Наші люди повинні посісти вільні місця якнайшвидше. Церква виховала для цього велику кількість талантів, і зараз настав час використати їх. Королівство Юндун від самого початку мало сильний вплив церкви. Що швидше ми позбудемося від найменших хвиль спротиву, то швидше розв’яжемо собі руки, щоб взятися за королівства Лансінь і Ченьсі.
– Це зрозуміло.
– Що нам робити з тими дворянами, що завжди покладаються на церкву, і з тими, що слідують за потоком? – запитала Сісе. – Причина, чому церква здатна залучити так багато видатних вірян, полягає в тому, що ми не питаємо про предків, лише про здібності. Проте ті дурні можуть вплинути на основу всієї церви… Тож у мене така пропозиція… – сказала вона, провівши ребром долоні по шиї.
– Поки що відкладемо це питання, розглянемо його потім, коли ситуація в королівстві стане спокійною, це зменшить опір змінам. – Про це Мейень прямо запитав Папу. – Церква може надати їм повноваження рівнозначні їхнім колишнім титулам, але ці позиції не зможуть успадкувати майбутні покоління. Зрештою, ми хочемо знищити суть королівського правління, тож не поспішай, леді Сісе.
Сісе жила у бідності, була бездомною і страждала від голоду, поки церква не прийняла її. Завдяки своєму гострому розуму та надзвичайній кмітливості вона крок за кроком дісталася до позиції, де вона зараз. Мейень міг зрозуміти її неприязнь до дворян, але зараз потрібно брати до уваги ширшу картину.
– Яка ситуація у Ґрейкаслі? – запитав він.
– Згідно з інформацією наших шпигунів, новий король Тіфейке не повернувся до столиці після своєї поразки, а відправився прямо у східний регіон. – Відповів Тайфулунь.
– Розумний вибір, – клацнула пальцями Сісе. – Він взяв із собою герцога Франа, щоб кинути виклик королеві Чистої Води. Одразу ж після загибелі герцога, він негайно вирушає у східний регіон, щоб взяти під контроль територію герцога і підняти мораль своєї армії, а також здобути перемоги над іншими дворянами, тц-тц… не всі у королівській сім’ї дурні.
– У такому разі ми можемо позбутися купи клопотів і дозволити ієрарху столичної церкви Ґрейкасла зв’язатися з ним. Либонь, у такій скрутній ситуації він не відмовиться від наживки, яку ми закинемо. Знизимо поставку пігулок до Порту Чиста Вода на 30 відсотків, щоб установити баланс між їхніми силами. Ця справа на тобі, лорде Тайфулунь. – Вирішив Мейень. – Через два роки у королівстві не залишиться сил, щоб зупинити нас.
– Я подбаю про це, – кивнув Тайфулунь. – Але… щось не так із фортецею Лонгсонг у західному регіоні королівства.
– У чому проблема?
– Четвертий принц Роланд після перемоги над герцогом Раяном, негайно повернувся до Прикордонного Міста. Він ніяк не відреагував на особисту пропозицію ієрарха Тіро. Невже він справді не має наміру боротися за трон?
– Ну… що думаєш ти? – Мейень поглянув на Сісе.
Та знизала плечима, почавши:
– Що тут можна сказати… Які там про нього чутки ходили? Невіглас, має поганий характер, неосвічений і жадібний. Гадаю, у такої людини жодних шансів захопити фортецю Лонгсонг. Тож відповідь доволі проста, він обдурив усіх, і дворян, і нас.
– Ти хочеш сказати… – нахмурився Мейень.
– Ми вибрали неправильну людину, лорде Мейень, – глумливо сказала вона. – Це він має бути на сцені, а не третя принцеса Ґарсія.
– Від таланту людини не має жодної користі, якщо у неї недостатньо ресурсів для їхнього розвитку. – Тайфулунь похитав головою. – Оскільки він вирішив повернутися у ті мало розвинуті землі, це означає, що він відмовляється від боротьби за трон, а тому не несе жодних загроз нашому плану.
– Теоретично, це так. Але гадаю вам слід поглянути на цю інформацію. – Сісе кинула на стіл невелику запису. – Її дістали мої особисті шпигуни.
Мейень розгорнув записку і швидко переглянув її:
– Відьми?
– Саме так, одна з відьомських організацій, вони називають себе Союзом Співпраці та стверджують, що міцно закріпилися у Прикордонному Місті, а також запрошують інших сестер іти до них. Це більше схоже на якісь плітки, що не варті обговорення тут, але нам відомо, що назва «Союз Співпраці» – не вигадка. Армія суду полювала на них у Східному лісі, вони втекли на захід, де їхній слід загубився поблизу фортеці Лонгсонг. Прикордонне Місто розташоване далі на захід, на кордоні королівства Ґрейкасл і поблизу підніжжя Непрохідного гірського хребта. Дві сили зійшлися в одному місці – чи це не занадто для випадкового збігу?
– Хочеш сказати, що цей принц спутався з відьомською організацією? – обличчя Тайфулуня спохмурніло, коли він прочитав записку.
– Можливо, а можливо ні. – Сісе посміхнулася. – Я всього лише висловлюю припущення. Чого найбільше бояться відьми? «Викрити себе». Очевидно, що назва «Союз Співпраці» швидко приверне увагу церкви, але в підпіллі досі використовують цю назву. Чому?
– Тому що ця назва знайома нам, – стримано сказав Мейень, – так само, як й іншим відьмам.
– В яблучко! – Сісе двічі плеснула в долоні. – Це може зменшити нашорошеність відьом, можливо, декого справді зацікавили ці чутки і вони вирушили до Прикордонного Міста, щоб дізнатися правду. Важко уявити, щоби без підтримки лорда міста, вони б наважилися на таку річ. Ми часто говоримо, що з двох зол потрібно обирати менше. Очевидно, вони вважають, що відмова від пошуків відьом є серйознішими, ніж наслідки викриття… – її голос зробився похмурішим: – Мені не подобається відчувати, що нас недооцінюють.
– Не проблема те, що нас недооцінюють, – розлючено почав Тайфулунь. – Коли у відьми є місце, де вона може осісти і використовувати свої здібності без жодних пересторог, є велика ймовірність того, що так званого демонічного поглинання, вдасться уникнути. Це також причина, чому ми полюємо та придушуємо відьом, лише змушуючи їх ховатися, тікати або йти у вигнання – можна зберегти цю таємницю.
Мейень знав, що Тайфулунь говорить правду, відьма сама по собі не становила загрози для церкви, але як група, що позбудеться клейма «посланців Диявола», вони матимуть великий вплив на пропаганду церкви. Це навіть може похитнути основи церкви.
Він опинився перед дилемою: зіткнувшись з такою ситуацією, потрібно негайно надіслати велику армію суду, щоб оточити і придушити відьомську базу, однак Прикордонне Місто дуже далеко від Гермеса. Крім того, армія суду скоро розпочне атаку на королівство Лансінь. Тож це доволі складно, відправити необхідні людські ресурси на винищення маленького містечка на далекому кордоні. До того ж, відправка великої кількості військ до Ґрейкаслу неминуче приверне увагу знаті не тільки королівства Ґрейкасл, але і двох інших, що може негативно вплинути на план анексії.
Ретельно обдумавши ситуацію, він прийняв рішення.
– Я пошлю групу посланців, що складатиметься з десяти суддів і священника, до Прикордонного Міста, щоб з їхньою допомогою і підтримкою ієрарха Тіро розслідувати цю справу. Якщо дії Союзу Співпраці не мають нічого спільного з лордом, ця група посланців може сама знищити відьом.
– А якщо вони пов’язанні? – запитала Сісе.
Армію божої кари не може вести ніхто, крім самого Мейеня та кількох наближених, таке правило встановив сам Папа. Подумавши про це, Мейень сказав:
– Вони надішлють звістку до Святого Міста і я особисто відведу туди армію божої кари.
Розділ 138. Заснування міністерства
сільського господарства
Оскільки південний берег річки Чішуй поступово розчищався від лісу, то наближався день обробки землі.
Щоб полегшити людям подорож між двома берегами річки Чішуй, Роланд наказав зробити на річці майже сто метровий понтонний міст. Понтонний міст складався з десятків плотів, зв’язаних між собою товстими конопляними мотузками. Він також спеціально велів теслям, щоб обидва кінці плота мали бути гострими, щоб зменшити опір води. Кінці товстих конопляних мотузок обв’язали навколо чотирьох стовпів, забитих на обох берегах річки, щоб положення плотів було максимально стійким. На плоти поклали по чотири довгі дерев’яні дошки, їх поклали близько одна до одної, аби вони служили мостовим настилом, кожна дошка приблизно два метри у довжину, а ширина понтонного моста така, що дозволяє чотирьом людям пройти пліч-о-пліч.
Понтонний міст з плотів дуже простий в установці, а термін його служби невеликий. Поки рівень води в річці не піднімається, а сама річка не виходить з берегів, що призводить до зриву конопляного канату, міст може прослужити протягом двох-трьох років. Стовпи та мостовий настил зроблений з чудового матеріалу, з гігантських лісових дерев, які прожили майже стільки, скільки існує Прикордонне Місто. Незважаючи на поскрипування при прогулянці по ньому, не було жодних ознак, що він розвалиться.
Перша ділянка на захід від понтонного мосту – це дослідне поле Листочка. Зараз воно відгороджене дерев’яними дошками, а вхід охороняють солдати першої армії. Крім прийому їжі, відвідування занять і сну, решту свого часу Листочок проводить на дослідницькому полі. З вікна кабінету на третьому поверсі Роланд міг злегка розгледіти видовище за дерев’яною огорожею – там бурхливо росла пшениця. Вранці це ще були молоді зелені колоски, але вдень вони змінювалися на золотий океан.
Золота номер один, яка росте за допомогою магії, за один день дає урожай. Якби хтось сторонній це побачив, він, либонь, упав би на коліна і закричав, що це диво.
Побачивши, що земля, населення і насіння готові, Роланд вирішив створити останню ланку – тих, хто цим опікуватиметься.
Для цього він вирішив залучити Барова, помічника міністра, який останнім часом був дуже зайнятий.
– Твої учні вже можуть впоратися самі, так? – запитав Роланд. – Мені потрібно створити два нових відділи у ратуші.
– Ваша Високосте, для цього… недостатньо людей, – чітко сказав Баров.
Раніше він зажди спочатку погоджувався, а потім вони повільно обговорювали деталі, але тепер він навчився говорити скаргу від самого початку. Роланд подумки бурмотів, але на обличчі нічого не показав:
– Як їх може бути недостатньо? Хіба я не виділив тобі групу лицарів?
Під час першого раунду перевірки Роланд відібрав більше п’ятдесяти лицарів, які відповідали вимогам і вміли читати та писати. Вчителів потрібно не так вже й багато, тому відбирали кращих з кращих, зрештою, дев’ятьох лицарів призначили як вчителів молодшої школи, а решту приписали до ратуші, щоб вони почали свій шлях як учні.
– Ваша Королівська Високосте, ці люди одночасно і зволікають, і лінуються, до того ж повільно реагують. Вони здатні зробити купу помилок під час копіювання документів. Вони взагалі некваліфіковані як учні.
– Як ти їх дисциплінуватимеш – твоя справа, – Роланд постукав по столу. – Якщо вони не дотримуються домовленості, негайно відправ їх на шахту Північного Схилу. Але мені потрібні ці два відділи.
– Гаразд, Ваша Високосте, за вами останнє слово, – безпорадно сказав Баров.
Роланд сказав:
– Перший відділ – міністерство сільського господарства, яке відповідатиме за нагляд за посадкою та виробництвом сільськогосподарських культур на цій території.
Баров був приголомшений, мабуть, він уперше почув, що ратуша має керувати навіть сільським господарством:
– Ваша Високосте, хіба це не справа рабів, які займаються фермерством? З нами ніяк не пов’язано, як вони садять і збирають урожай, нам просто потрібно отримати повну суму податку.
– І це причина, чому ви… ні, я маю на увазі, чому в минулому врожаї були такими низькими. – Роланд швидко взяв чашку і випив трохи води, намагаючись приховати свою обмовку. – Відповідальна ратуша має піклуватися про те, що у людей було достатньо їжі, води та відхоже місце.
– Щоб у людей було достатньо їжі, води та відхоже місце… ви ж не жартуєте?
– Звичайно, ні, я не буду говорити про важливість того, щоб була їжа і вода. Якщо люди голодні, це не виконання ратушею своїх обов’язків, і так само це нехтування мною ж моїх обов’язків. Щодо останнього, чи не для цього створений проєкт громадських туалетів? – він більше не говорив розслабленим тоном, Роланд серйозно сказав Барову: – Я не знаю, як працює мерія столиці, можливо життя простолюдинів там взагалі не має значення, але в Прикордонному Місті я хочу вибудувати потужну політичну установу, що добре знатиме все про свою територію та людей, і завдяки цьому отримуватиме щиру підтримку населення, а укази, які вона видаватиме, будуть ефективно виконуватися. А зараз поговорімо про склад цього відділу та завдання, які він повинен виконувати, я доручаю тобі подбати про це.
– Так, Ваша Високосте. – Баров витер піт з чола.
– Іди до архіву, знайди трьох-чотирьох людей, які займалися сільським господарством, і хай вони працюють у міністерстві сільського господарства. Пристав до них двох учнів, щоб вони вели записи і статистику, шістьох людей має вистачити.
– Хвилинку… ви хочете, щоб простолюдини працювали чиновниками в ратуші? – Баров виглядав шокованим.
– Вони не тільки слухняні, але і високо вмотивовані. Чому вони не можуть бути чиновниками? Чиновники не рівнозначно дворяни, а міністерству сільського господарства також потрібні професіонали, щоб направляти майбутні покоління.
– Але більшість з них не вміють ні читати, ні писати…
– Ось чому мені потрібно, щоб ти для початку відправив до них двох учнів, аби вони зайнялися канцелярською роботою, – перебив Роланд. – І ця ситуація не триватиме довго, незабаром я запроваджу план популяризації освіти на моїх землях. Мета полягає в тому, щоб кожен міг читати і писати, і тоді тобі більше не доведеться турбуватися про брак робочої сили.
Очевидно, що ця новина здивувала Барова навіть більше, ніж прийняти простолюдинів на роботу до ратуші. Він злегка відкрив рота, але довго не міг сказати і слова.
Незалежно від того, погоджувалися з ним чи ні, Роланд вів далі:
– Повернемося до питання міністерства сільського господарства, коли раби почнуть обробляти призначену земельну ділянку, вони користуватимуться різними методами. Це чудова нагода для дослідження. Шестеро людей з міністерства сільського господарства займуться нумерацією розділених полів і будуть записувати кожен крок: коли раби сіють, як глибоко орють землю, який проміжок між посіяним. Це мають бути детальні дані. Я дам їм вимірювальні інструменти і навчу ними користуватися.
– Ви маєте на увазі… порівняння? – Баров може бути старомодним у деяких питаннях, але в нього гострий розум.
– Правильно, на перший раз не потрібно перейматися врожаєм. Ми продовжимо імпортувати продукти і… також деяких нових сортів пшениці буде достатньо, щоб ніхто не був голодним. Нам всього лише потрібно знайти найбільш придатний із записаних методів. А далі вирощування пшениці буде здійснюватися відповідно до вибраного методу, а міністерство сільського господарства відповідатиме за просування, керівництво та нагляд.
Роланд мало знав про сільське господарство, але це не завадило йому використати наукове мислення, щоб підібрати оптимальний набір рішень. За допомогою цього плану, чи це буде розширення посівної площі чи додавання нових видів насіння, середня продуктивність землі може підтримуватися на високому рівні.
Баров кивнув, а потім завагався, перш ніж сказати:
– Ваша Високосте, я дечого не розумію. Після того, як раби стануть вільними людьми, чому ви вирішили стягувати лише 20% врожаю як податок на землю? Навіть якби ви сказали віддавати 50%, їм би все одно залишалася половина, що також доводило би вашу доброту.
– Тому що немає сенсу складати монети в підвалі, – заходився пояснювати Роланд. – Після сплати 20% податку я куплю решту зерна за фіксованою ціною – у Прикордонному Місті лише лорд матиме право торгувати зерном. Таким чином замок отримає зерно, а вони – гроші. Маючи певні заощадження вони захочуть щось купити, наприклад, худобу, залізні інструменти для землеробства, яловичину, бавовняний одяг і хороші цегляні будинки – і цим їх можу забезпечити я. Якщо вони хочуть купити зерно, вони можуть купити його лише у замку. Отже, монети все одно повернуться до мене в кінці-кінців. Але цей цикл змусить підвищуватися рівень життя кожного. Розумієш про що я?
Баров хмурився, він довго не відповідав, очевидно, перебуваючи у збентежені.
Роланд усміхнувся і похитав головою:
– Якщо не розумієш, можеш іти та повільно обдувати все, поки виконуєш мої інструкції.
Почувши це, помічник міністра повільно піднявся, але коли він підійшов до дверей, то озирнувся:
– Ваша Високосте, ви щойно сказали, що потрібно створити два відділи, який інший?
– Міністерство освіти, – відповів Роланд, – але ним я займусь сам.
Коментарі
Дописати коментар