Роман ЗЦВ. Розділи 145-146
Розділ 145. У пошуках слідів. Частина 1 | Розділ 146. У пошуках слідів. Частина 2
Розділ 145. У пошуках слідів. Частина 1
Таса увійшов до таверни, до його ніздрів долинув задушливий і вогкий дух, змішаний із запахом алкоголю.
У напівтемряві чоловіки, познімавши сорочки і показуючи вкриті потом спини, сиділи за столиком у центрі, вони заливали до рота кухлі дешевого пива, балакали та голосно сміялися. Легко одягнена служниця ходила між столиками і наповнювала кухлі для гостей.
За деякий час роздивляючись це місце, він знайшов свою ціль – маленького чоловіка, який сидів у непримітному місці в кутку, на столі перед ним лежала зів’яла дика троянда.
Таса підійшов до шинквасу і для початку замовив кухоль пива. Повільно смакуючи гіркий напій, він одночасно роззирався навколо: чи нема, бува, когось, хто таємно стежить за цим маленьким чоловічком? Результат його задовольнив. Хоча і бувало, що деякі люди поглядали в куток, але більшість з них робила це ненавмисно. Лише одна людина, яка сиділа за центральним столом, спостерігала за рухами в кутку, прикриваючись тим, що п’є з кухля.
Одна людина для розмови, а інша – спостерігач, звична поведінка вуличних щурів, що узгоджується зі знаннями Таси.
– Ще кухоль, – сказав він шинкарю, – з льодом.
– Сер, холодне пиво подорожчало вдвічі, – нагадав шинкар.
Таса кинув срібного вовка:
– Що холодніше, то краще.
Тримаючи кухоль, з якого випливав білий туман, він підійшов до маленького чоловічка і поставив кухоль так, що пиво вилилося на дику троянду на столі. Крижана рідина текла по зморщених пелюстках, чоловічок, побачивши це, нетерпляче підняв голову:
– Хороше пиво п’ють, а не розливають по столу, що за мара на тебе найшла?
– Пропозиція для Дикої Троянди, – посміхнувся Таса і сів навпроти нього, – я давно вас шукав.
– Це лише свідчить про те, що дивився не там, де треба, – сердито сказав чоловічок. – Раз ти клієнт… кажи, чого тобі від мене треба? Знайти підказку, викрасти речі, викупити втрачені речі чи продати крадене?
– Жодне з цих. Сподіваюся, ви допоможете мені поширити чутки.
– Це не входить у сферу діяльності Дикої Троянди, – похитав головою чоловічок.
– О, ні-ні, вас ця справа зацікавить, платитиму за це золотими драконами, – сказав Таса, помахавши пальцем, – я не профан, друже. Іноді, щоб змусити здобич захопити наживку, потрібно штучно створити якусь приманку, а чутки – найкраща приманка. Немає доказів, немає шансів попастися. Це набагато безпечніше, ніж красти.
– Звучить дуже розумно, – чоловічок випростався з усмішкою на обличчі. – Ти говорив про це з кимось іншим, окрім Дикої Троянди?
– Розмовляв з вашими колегами з крихітного місця. Назва не така елегантна, як у вас, вони мало що можуть зробити.
– Якщо справи ведуться невеликі, то важко знайти потрібну організацію. У місті Їньґуан конкуренція дійсно жорстка. – Він забрав дику троянду, потрусив її, а потім поклав до кишені. – Розкажи мені, які чутки потрібно поширити?
– Новини про відьом, – посміхнувся Таса, – організація Союз Співпраці знайшла в західному регіоні Святу Гору, де відьми змогли уникнути демонічного поглинання і здобули вічний спокій.
– Друже, ця новина дещо… – чоловічок прицмокнув губами, – вона справді старомодна. Хоча я рідко вчу клієнтів брехати, але твоя чутка повинна викликати у людей хоч трохи довіри. Дай вгадаю, якщо ти не хочеш приманити відьом, то намагаєшся зчепитися з церквою. Якщо останнє, то лише потрібно почекати, коли воїни армії суду відправлять тебе на шибеницю, тож гадаю, це перший варіант. – Чоловічок підняв брову. – На жаль, з того, що я знаю, охочі ловити відьом і продавати за гроші, мертві. Хоча всі вони носили божі камені відплати, але ці жінки не дурні.
– Чому ж вона не викликає довіри? – з цікавістю запитав Таса.
– Організація, створена відьмами, схожа на місяць на нічному небі. Якщо це правда, то церква, безсумнівно, прийде по них. Якби я був відьмою, то, очевидно, ніколи не пішов би у таке місце. Якщо це неправда, то немає сенсу йти. А щодо уникнення демонічного поглинання, друзяко, ти серйозно? Відьми – це слуги диявола, гадаю, вони і самі реготатимуть з такої великої брехні.
– Поширюй чутки відповідно до моїх слів, – несхвально сказав Таса.
– Останнє слово за клієнтом, – чоловічок знизав плечима. – У будь-якому разі, я тебе попередив. Вартість – двадцять золотих драконів.
– Вся сума за один раз?
– Саме так, Дика Троянда не бере авансів і не приймає оплату частинами. – Він розвів руками і додав: – Все тримається на щирості.
Таса зітхнув, дістав із кишені шкіряний мішечок, висипав на стіл дев’ятнадцять золотих драконів, затим дістав із кишені жменю срібних вовків, завбільшки з ніготь, відлічив одну сотню і штовхнув чоловічку. Останній перевірив справжність золотих драконів та помістив усі гроші в тканинний мішечок.
Після отримання грошей обличчя маленького чоловічка стало набагато спокійнішим:
– Є досить мало того, що не може зробити Дика Троянда. Я вже казав, що конкуренція в Їньґуані жорстка. Наша репутація постраждає, якщо ми будемо обманювати клієнтів. Якщо ти не поспішаєш назад на захід, щоб почекати на рибку, яка піймається на наживку, то залишайся тут ще на кілька днів, пройде небагато часу, як ця новина буде всюди.
– І до вух відьом дійде?
– Звичайно, інше питання чи захочуть вони прийти. Одним словом, бажаю тобі успіху. Якщо спіймаєш одну та продаси церкві, то зможеш повернути свої гроші. Якщо продаси її дворянам, то отримаєш набагато більше. Звичайно, якщо ти не зможеш знайти потрібну людину, або боятимешся, що тебе виявить церква, можеш прийти до нас у потрібний час, ми візьмемо лише 10% від плати.
Маленький чоловічок клацнув пальцями і пішов, тримаючи мішечок з тканини. Через якийсь час великий чоловік, відповідальний за спостереження, теж встав і пішов. Почекавши чверть години, Таса одним ковтком випив пиво, що залишалося у кухлі, гикнув і теж вийшов із таверни.
«Таким чином завдання, доручене Його Високістю Роландом, буде виконане», – подумав він. Таса відвідав Хребет Упалого Дракона, місто Чішуй та Їньґуан, знайшов місцевих щурів і поширив новини. У кожному місті є подібні організації, вони перебувають у темних закутках, і навіть існують з мовчазної згоди лорда. Підпільні організації у столиці теж не є винятком. Завдяки ним, люди при владі можуть зробити набагато більше, ніж те, що здатні робити відкрито, а те, що підпільні організації можуть зробити, головним чином залежить від кількості золотих драконів у клієнта.
Єдина складність полягала в тому, як знайти спільну мову зі щурами. Потрібно сказати, що йому, як чужинцю, було досить складно завоювати довіру щурів, одна лише фраза-пароль коштувала для нього не менше п’яти золотих драконів. Таса подумки зітхнув, якби він не мав подібного досвіду, коли був у столиці, то, можливо, досі не зміг би покинути Хребет Упалого Дракона.
Повертаючись до гостьового дому, він помітив щось дивне.
За ним стежать.
Хоча вони ретельно приховували себе, але як професійний охоронець, Таса дізнався про їхню присутність. Він вийняв з-за пояса кинджал і звернув у бічний провулок.
Це Дика Троянда? Коли він платив гроші, то навмисне перевернув мішечок з грошима догори дном, у ньому було всього лише дев’ятнадцять золотих драконів, все для того, щоб не пробудити жадібність в інших. А сотні срібних вовків – це взагалі не причина для них грабувати своїх клієнтів.
Він притулився спиною до стіни, рахуючи кроки, що наближалися; коли противник збирався пройти далі, Таса різко кинувся вперед, і кинджал торкнувся шиї супротивника.
– Не ворушись! – низьким голосом сказав Таса.
Несподівано супротивник перетворився на хмару туману і зник.
Це відьма! Саме тоді, коли він це зрозумів і збирався закричати, його сильно вдарили по потилиці. Таса відчув різке запаморочення і безсило впав на землю.
Розділ 146. У пошуках слідів. Частина 2
Коли Таса прийшов до тями, то відчув пронизливий біль у потилиці.
Прокляття, ці жінки справді безжальні. Він розплющив очі, спробував поворухнутися і виявив, що його руки міцно зв’язані за спиною, а ноги прив’язані до двох ніжок стільця.
– Він прокинувся, – пролунав біля його вуха жіночий голос.
– Як тебе звати? – до нього підійшла одна людина і підняла підборіддя. – Пропоную тобі не брехати, інакше завтра ти станеш ще одним пливучим трупом у канаві.
Таса кліпнув очима. Жінка перед ним носила вуаль, а її тіло було закрите плащем. Вона явно не хотіла, щоб її побачили.
– Таса, – чесно відповів він, нишком озираючись.
Вони у тісному приміщенні, заповненому статуями, деякі закінченні, а деякі так і залишилися вирізаними на половину. Накопичений пил пофарбував тиньк в темно-коричневий колір, наче це місце давно покинули. У кімнаті немає вікон, тому не видно неба, час вгадати неможливо. Єдине джерело світла – олійна лампа на стіні.
– Од Хребта Упалого Дракона і до міста Їньґуан довгий шлях, – холодно сказала жінка. – Навіщо ти нас шукаєш?
– Це не я вас шукаю, а Союз Співпраці.
– Який ще Союз Співпраці?
– Організація відьом, таких як ти, вони довірили мені поширювати новини.
– Дурниці, – різко сказала жінка, – не знаю, де ти почув цю назву, але Союз Співпраці перебуває в окрузі Хайфен далеко на сході. Гадаєш, ми повіримо тобі, якщо ти бовкнеш яку-небудь назву? – вона витягнула ніж і Таса побачив, що це той ніж, яким він користувався раніше. – Я даю тобі останній шанс, не кидай виклик моєму терпінню.
– Я кажу правду! – сказав він придушеним голосом. Йому хотілося закричати, але Таса не наважувався це зробити. – Спочатку вони планували пройти крізь Непрохідні гори, щоб знайти Святу Гору, однак тепер, не знайшовши за горами Святої Гори, вони оселилися у Прикордонному Місті. Після того, як вони осіли, то виявили, що симптоми демонічного поглинання зникли, тому вирішили врятувати більше відьом. Клянуся, я не брешу!
– Тоді навіщо вони послали тебе?
– Тому, що я їм допоміг. Коли членів Союзу Співпраці переслідувала церковна армія суду, я допоміг їм відвести переслідувачів. Їхню наставницю звуть Хакала, а Венді й Шуцзюань – це ті, хто попросив мене піти в інші міста!
Жінка з прихованим обличчям, послухала, застромила кинджал за свій пояс і пішла за його спину. Невдовзі Таса почув, як позаду перешіптуються двоє людей.
«Пташенята, – подумки прокоментував він, – хоча вони знали деякі трюки, але в допитах повні новачки».
Найбільше табу на допиті – дати лише один вибір. Якщо відповідь не отримана, допитувача легко загнати у глухий кут: вбивати чи не вбивати? Якщо вбити, то це загублена можливість отримати інформацію. Якщо не вбивати, то це рівнозначно невдачі у виконанні сказаної погрози. Це завдає серйозної шкоди гідності допитувача і значно знижує загрозливість подальших погроз.
Якби це він допитував, то неодмінно відрізав палець кожного разу, коли йому говорять неправду. Тож навіть якби у суджені була помилка, то це не стало б великою проблемою. Погроза, що є не тільки словом, а ще і підкріплена дією швидше розв’яже язик ворогу, непідготовленій людині складно витримати такий допит.
Удати, що він наляканий і приголомшений, викликати у противника сумніви і водночас викрити той факт, що вони не мають здатності розрізнити, бреше він чи ні.
Інформація про Хакалу, Святу Гору і Союз Співпраці справжня та надійна, що ще більше переконає допитувача.
Невдовзі замаскована жінка знову ступила перед ним.
– Коли вони прибули у західний регіон?
– За два-три місяці до початку Місяців Демонів, по закінченню зими, вони повернулися до міста і заявили, що знайшли тут Святу Гору.
– Скільки їх…?
– Не знаю, десь біля сорока. Крім Хакали, інші відьми майже не показуються. – Таса вирішив підкинути ще трохи інформації. – Зміїна відьма Хакала, ти чула про її здібність? Вона може викликати магічну змію, яка називається «Ніщо», та здатна створити будь-яку отруту. Я бачив її на власні очі, це приголомшливо.
– Ти не боїшся відьом? – голос жінки був трохи спантеличеним.
– Чого мені боятися? Відьми Союзу Співпраці всі… прекрасні, вони не монстри з іклами та пазурами. Вони ніколи не кривдили звичайних людей. Якби я боявся, то не зайшов би так далеко, щоб допомогти їм поширювати новини.
– Як з ними зв’язатися, якщо хтось захоче піти до Прикордонного Міста?
– Деякі з них відчувають магічну силу, тож вони, природно, знайдуть відьму, коли та прийде.
– Тінь, що думаєш? – замаскована жінка підняла очі та поглянула на когось за його спиною.
– Не знаю, – вагалася відьма на ім’я Тінь. – Чому б нам не прийняти рішення після того, як повернеться старша сестра. Вона знатиме, що робити.
– …тоді добре, – допитувачка кивнула, знайшла відносно чистий стілець і сіла перед Тасою.
– Хто така старша сестра?
– Поводирка, – ставлення замаскованої жінки значно пом’якшилося у порівняні з попереднім. Мабуть, тому, що її дуже зворушили його слова про те, що він не боїться відьом. – Вона забере нас звідси.
– Забере? Куди ви підете?
Вона лише похитала головою і не відповіла.
– Ти ж не з міста Їньґуан? – продовжував запитувати Таса. – Твоя вимова не схожа на вимову Королівського міста. Їньґуан дуже близько до столиці, тож тутешні дуже пишаються тим, що наслідують столичну вимову.
Жінка якусь мить вагалася:
– Я… з південного регіону.
Тут збираються відьми з усього королівства і незабаром їх звідси забере поводирка… Таса подумав, без сумніву, це ще одна відьомська організація, і вони також залучають до себе відьом, так само як це раніше робив Союз Співпраці. Але куди вони планують відправитися?
У цей момент знадвору почулися кроки.
– Старша сестра повернулася, – зраділа Тінь, і, коли дерев’яні двері зі скрипом розчахнулися, Таса затамував подих.
– Це той, хто використовував підпільні канали для поширення новин? – голос новоприбулої був зрілим і твердим. – Що ви від нього дізналися?
– Те, що він сказав, схоже на правду. – Замаскована жінка повторила те, що їй відповіли, та додала власні думки щодо цього: – Якби він не мав глибокого контакту із Союзом Відьом, то не знав би таких деталей.
– Що ж, це справедливо, – сказала новоприбула, проходячи повз Тасу та ставши перед ним. На відміну від замаскованої жінки, вона не приховала свого обличчя, а її довге чорне волосся сягало талії, здається, їй десь за двадцять. Найцікавіше – це очі. Вони мали золотистий колір, і навіть при слабкому освітлені їх можна помітити, як зорі вночі.
Таса думав, що він бачив багато відьом біля Його Високості, але зовнішність цієї жінки все одно входить до числа найвидатніших. Над її лівим оком починався шрам, він розітнув брову і тягнувся вниз по щоці. Цей шрам не тільки не псував її красу, а навіть додавав нотку холоду. З першої миті, як Таса її побачив, він відчув, що ця жінка – справжній воїн.
– Якщо Союз Співпраці справді знайшов Святу Гору, то їм не слід посилати людей і поширювати такі новини. – Вона похитала головою. – Це лише дозволить церкві отримати інформацію, якщо вони не покинуть Прикордонне Місто якнайшвидше, боюся, буде велике лихо.
– Тоді… що робити? – запитала Тінь.
– Корабель прибуде сьогодні опівночі, на борту будуть й інші відьми, тому ви маєте відправитися з ними. – Без вагань сказала вона. – Я проведу вас на корабель. Стосовно Союзу Співпраці… – Брюнетка поглянула на Тасу, що був прив’язаний до стільця. – Будь ласка, передайте від мене привіт Тіллі, скажіть їй, що я прибуду пізніше, і, можливо, зможу привезти з собою ще кількох відьом.
– Ти хочеш піти з ним у Прикордонне Місто? – здивовано сказала Тінь. – Але, якщо це брехня…?
– Тоді він помре, – усміхнулася брюнетка, її слова повнилися впевненості.
Коментарі
Дописати коментар