Роман ЗЦВ. Розділи 167-168
Розділ 167. Результати бою | Розділ 168. Спогади
Розділ 167. Результати бою
Місце проведення випробування, підніжжя міської стіни на заході міста.
Крім Роланда, глядачами також були Залізна Сокира, Тіґу, Браян і всі сестри Союзу Відьом.
Плюс товстий голуб, що сидів на даху сторожової вежі.
Щоб уникнути випадкової кулі, всі мали стояти на міській стіні та спостерігати. Тож на два бійці – головний лицар Картер Ланніс і надзвичайна відьма Попіл – битимуться сам на сам на невеликій відстані від міської стіни.
Картер більше не був одягнений у звичний лицарський обладунок, його замінила шкіряна куртка, яка щільно прилягала до тіла для зручного пересування. На талії був спеціальний ремінь, зліва і справа прикріплено по кобурі для револьверів. Також ззаду до ременя горизонтально причеплений короткий ніж, який можна використати за потреби. Але Роланд розумів, якщо справа дійде до використання ножа у битві з надзвичайною, то ліпше буде просто визнати поразку.
Вбрання Попіл не змінилося. Чорний вільний одяг, її довге чорне волосся зібрано у хвіст і звисало на спину, здавалося, їй було байдуже, що це може стати слабкими точками. Єдина відмінність полягає в тому, що великий меч більше не був загорнутий у тканину, а темно-коричневе лезо майже не відбивало світла. Як і очікував Роланд, поверхня меча була нерівною, а через відсутність догляду, там, де були тріщини, з’явилися плями іржі.
Двоє противників вийшли на поле, Картер якийсь час підбирав свою позицію, доки не опинився на відстані понад п’ятнадцять метрів від суперниці. На цій відстані він мав можливість у 80% влучити у ціль. Він дістав револьвери і востаннє перевірив кулі та гнізда для патронів.
Роланд попросив Луну скопіювати та посилити його голос:
– Правила випробування дуже прості: не починати до сигналу, не бити в голову, ви у будь-який момент можете визнати поразку! Якщо ви не помрете на місці, здібність Нани – зцілення – поверне вас до початкового стану. Є якісь запитання? – зачекавши трохи і побачивши, що супротивники не налаштовані на розмови. Він продовжив: – Як тільки пролунає дзвін, почнеться випробування!
Попіл мовчки дивилася на суперника. Як надзвичайна, в бою вона здебільшого користувалася інстинктами. Після того, як вона пішла за Тіллі, Попіл навчалася мистецтва бою у майстрів меча при дворі, але вона завжди відчувала, що їхні чудові навички мало їй допомагали. Її супротивник головний лицар принца, проте він не мав при собі звичного щита, меча чи списа і навіть не носив обладунків. Зброя в його руці виглядала дуже дивною, але з форми очевидно, що її не можна розглядати як зброю ближнього бою, як кинджал, наприклад, тому залишався лише один варіант: це щось на зразок ручного арбалета, тобто далекобійна зброя.
Луки та арбалети не становлять загрози для надзвичайних. Це досвід, який Попіл набула з багатьох битв. Якщо це легкий арбалет, вона навіть може зловити летючий болт голими руками. Але, судячи із задоволеного обличчя принца, зброя в руках супротивника це не щось просте, як лук чи арбалет.
Інстинкт підказував їй наблизитися до лицаря якнайшвидше, а не чекати, поки він нападе першим. Тому перед початком випробування Попіл встромила меча перед собою в землю. Це не виглядало загрозливо, але це найефективніший спосіб завадити арбалетнику.
У цю мить з міської стіни пролунав дзвін.
Попіл діяла швидко. Вона схопила руків’я меча обома рухами і різко змахнула ним уперед. Земля, коріння трави і навіть камінці здійнялися в повітря разом із широким лезом меча, та бризнули в напрямку лицаря, утворюючи хмару пилу.
Головний лицар також зреагував дуже швидко. Зброя в його руці спалахнула і видала сильний рев, але Попіл нічого не побачила. Або у супротивника не були вставлені стріли, або стріла була настільки швидкою, що вона не змогла її помітити. Попіл більше схилялася до другого варіанту, ніж до першого, який би означав дурну помилку.
Під прикриттям хмари пилу Попіл кинулася до супротивника, відстань між ними скоротилася вдвічі в одну мить. Більшість людей підсвідомо уникають хмари пилу, бо це може завадити стрільбі, раз супротивник не може стріляти, то перемога майже в її кишені.
Але Картер не зрушив з місця, він повністю проігнорував землю, що летіла в його обличчя, примружив очі та спрямував зброю на надзвичайну, що наближалася, і знову натиснув на курок, викликаючи полум’я і рев. Попіл зробила крок убік, скерована умовним рефлексом, та все ще не бачила ніяких стріл, а лицар не проводив жодних приготувань, не натягував тятиву, не дістав іншу стрілу.
З цього нового виду зброї, ймовірно, можна стріляти безперервно, але якщо два постріли поспіль пішли в молоко, переможець уже визначений!
Подолавши останні десять кроків за мить, вона підняла довгий меч вертикально перед своїм тілом, відштовхнулася ногами від землі, щоб врізатися в лицаря, як бик. Від такого удару супротивник не помре миттєво, але цього буде достатньо, щоб він знепритомнів. Навіть якщо він якимось дивом буде при свідомості, розтрощенні кістки зроблять його абсолютно нездатним до бою. На останньому подиху перед ударом, третій постріл супротивника спалахнув вогнем прямо перед очима Попіл. Вона відчула різкий поштовх од свого меча та чітке дзижчання, а потім з’явилося оніміння у правому боці живота, ніби її щось сильно подряпало.
В одну мить все її тіло врізалося в груди Картера, зносячи його з місця, окресливши дугу в повітрі він покотився по землі.
Тільки після цього вона вирішила перевірити рану на животі. Але як тільки вона поглянула вниз, сильне запаморочення заповнило її голову. Попіл двічі похитнулася, мало не впавши на землю. Сила, подарована надзвичайній магією, здавалося, витікала, як проточна вода, руки і ноги стали надзвичайно важкими.
Попіл спиралася на довгий меч, оніміння рани переросло в пекучий біль, її животу, здавалося, не вистачало частини, вона навіть могла бачити закривавлені внутрішні органи. Зціпивши зуби, вона не давала собі впасти.
……
Для Роланда випробування тривало десь 4-5 секунд. Він бачив як надзвичайна атакувала Картера з іншого боку, перед цим здійнявши хмару пилу, вона один раз змінила напрямок усередині руху, а потім врізалася в лицаря. Роланд не очікував, що Картер зможе випустити три кулі, перш ніж його відкинуло в повітря. Це було більше, ніж очікувалося.
Зіткнувшись з надзвичайно швидкою Попіл, йому було дуже складно навіть відстежити постать супротивника, але він все одно зміг прицілитися та стріляти, що повністю підтверджує: Картер не даремно отримав звання головного лицаря. Промахи під час двох перших пострілів були абсолютно нормальними. Насправді, якби Попіл на такій швидкості ще кілька разів змінила напрямок, Картер не зміг би в неї влучити. Вся суть криється у третьому пострілі. На останніх 5-6 метрах Попіл підняла великий меч, щоб заблокувати постріл у груди.
Навіть якби це був важкий арбалет, то він би не зміг пробити меч і це ніяк би не вплинуло на надзвичайну. Але патрон калібру 12 мм і сталева куля показали вибухову потужність на такій відстані. Коли це сталося, Роланд бачив лише бризки уламків і хмару крові, що огорнула правий бік Попіл. Коли надзвичайна зупинилася, принц побачив, що частина її талії виглядає так, ніби демонічний звір відкусив шматок. Із живота вислизнули кишки. Нижня частина її меча немала шматка, вірогідно, через те, що куля влучила в лезо і пройшла крізь нього, частини леза відламалися і поцілили в бік Попіл, сильно її поранивши.
Попри серйозне поранення, вона не знепритомніла, а продовжувала стояти на полі, покладаючись на силу надзвичайної відьми. Попіл справді здавалася до моторошного могутньою. Якби це були свинцеві кулі або кулі малого калібру, які були раніше, вони б на неї ніяк не вплинули. Мейсі негайно кинулася до Попіл, бажаючи підтримати її, але, на жаль, через низький зріст з тривожним обличчям вона могла тільки обхопити ноги надзвичайної.
Нана вже кинулася лікувати Картера, а Роланд швидко попрямував до Попіл, яка ще трималася.
Здавалося, що саме цього вона і чекала.
– Я виграла… – Закінчивши говорити, Попіл упала прямо на плече Роланда до того, як він встиг відреагувати.
Розділ 168. Спогади
– Геть! Брудна жебрачко!
Хтось штовхнув її, але вона не поворухнулася. Вона спостерігала, як натомість чоловік, хитаючись, відступив.
Пихатий вираз негайно зник з його обличчя, і, люто зиркнувши на неї, він розчаровано пішов геть.
Вона байдуже продовжила рухатися у натовпі. Побачивши жінку в пошарпаному одязі, більшість людей хмурилися й уникали її. Таким чином вона могла повільно просуватися до воріт внутрішнього міста столиці Сірого Замку.
Тут уже зібралося море людей. Хоча внутрішнє місто не відділяли традиційні стіни й ворота, тут була споруджена символічна брама з дерев’яних стовпів і гірлянд. Обабіч воріт стояли ряди воїнів у повних обладунках, вишукана броня сліпуче блищала в сонячних променях. Обладунок чимось нагадував форму орла з розкритими крилами, на грудях воїнів висіли прикраси у вигляді квітки ірису, все це в поєднанні з красивими обличчями викликало захопливі вигуки у групи багатих жінок.
Воїни мали червоні плащі, що тягнули аж до землі. Здалеку вони нагадували червоні стіни. Саме ці могутні та красиві воїни розділили натовп, утворюючи дорогу шириною в кілька кроків, що вела до воріт.
Вздовж дороги майоріло багато довгих золотистих смуг прапорів, що створювало відчуття врочистості та піднесення. На прапорах зображено різні герби, але найпоширеніший це вежа з перехрещеними списами. Вона знала, що цей герб позначає королівську родину Сірого Замку, яка є й організатором сьогоднішнього святкування.
Сьогодні святкують повноліття п’ятої принцеси Тіллі Вімблдон.
Про це оголосили на загал ще тиждень тому, тож про святкування знали всі в місті. Крім місцевих дворян Сірого Замку також прибуло багато посланців з інших королівств. Вони привезли подарунки та шлюбні угоди, сподіваючись завоювати прихильність п’ятої принцеси.
Церква також прислала архієпископа, що проведе для неї церемонію на майданні Світання в центрі міста. У цей час королівська родина роздаватиме кашу з м’ясом і густий суп, тому тут зібралося так багато людей.
Але вона прийшла не по їжу.
Її мета – архієпископ.
Вбивство архієпископа на очах у жителів усієї столиці неодмінно нашкодить честі церкви та знизить її велич. Цей солодкий смак помсти збуджує її. Вона торкнулася грудей, там схований викрадений кинджал. Хоча він поганенький, але його вистачить, щоб убити звичайну людину.
Раптом натовп вибухнув бурхливими криками, що вирвало її з думок. Вона поглянула в бік внутрішнього міста і побачила, що звідти прямують ряди королівських лицарів. Лицарі, що йшли у перших рядах, носили сліпучі обладунки, а їхні плащі були червоними та оздобленні золотом, це нагадувало скупчення мерехтливого полум’я.
За лицарями їхала карета, яку тягнула четвірка коней. На стіні карети був вирізаний герб королівської родини Сірого Замку, а колеса і рама були позолоченими. На даху екіпажу майоріли яскраво-червоні вимпели, а на кожному з чотирьох кутів карети, висів розшитий золотом шовк. На перший погляд, все це здавалося рухомим золотим океаном.
Потік людей слідував за колоною до майдану Світання, і вона змішалася з натовпом. Центр майдану відділила охорона. Тільки дворяни могли спостерігати за церемонією зблизька. Вона підрахувала, що їй знадобиться лише кілька подихів, щоб кинутися вперед, коли архієпископ вийде на майдан. Він не зможе вирватися з її рук.
Принци і принцеси один за одним виходили з карети. Ті, хто повільно піднімалися на сцену, ймовірно, п’ятеро дітей Вімблдона III.
Серед них вона побачила Тіллі Вімблдон, п’яту принцесу.
Безсумнівно, п’ята принцеса – головна героїня сьогоднішнього дня. Її очі, прозорі, як коштовне каміння, сяяли розумом; зачесаний на бік чуб сплітався із сивим довгим волоссям без жодних прикрас; вона виділялася поміж інших, на сукні був простий візерунок, що ідеально відповідав її темпераменту. А найнеймовірнішим було те, що принцеса крізь весь натовп поглянула прямо на неї. Затим злегка кивнула, ніби вітаючись, з усмішкою на кутиках вуст.
Це точно не було видінням. Всередині неї виникло те саме сердечне почуття, яке мають друзі, що знаю одне одного багато років, м’яке і солодке. Воно йшло не від спорідненості крові, особистості чи статусу, а від… реакції магічної сили.
Вона несвідомо припинила стискати руків’я кинджала та тихо спостерігала за дівчиною на сцені.
По закінченню церемонії її відшукали двоє охоронців, що мали відвести її до палацу.
Якби вона була проти, охоронці не могли б їй завадити. Але вона нічого не питала, та пішла за ними до внутрішнього міста і зайшла до прекрасного палацу крізь боковий шлях.
У таємній кімнаті вона стояла перед п’ятою принцесою.
«…зрозуміло».
«Така сумна історія, то ось як ти потрапила до Сірого Замку».
«Не турбуйся, тобі більше не потрібно блукати, залишайся зі мною».
«Я подбаю про твою зовнішність, тебе ніхто не впізнає».
«Я поставила кілька запитань, монастир знищила пожежа, а всі діти зникли безвісти. Від будівлі залишилися лише руїни та попіл».
«У тебе раніше була сім’я?»
«Раз так, я називатиму тебе Попіл».
……
Попіл розплющила очі, й перше, що вона побачила, це обличчя Мейсі.
Та спочатку моргнула, а потім обняла її:
– Ти нарешті прокинулася, куу!
Попіл спробувала поворухнути пальцями, але не відчула очікуваної слабкості чи оніміння, не було і сильного болю в животі.
– Як довго я була без свідомості?
– Половину дня, – відповіла Мейсі. – Нана сказала, що вилікувала тебе і ти можеш прийти до тями будь-якої миті. Але коли прокинешся, почуватимешся втомленою, тому тобі потрібно відпочити, щоб відновити сили після пробудження.
Попіл погладила Мейсі по голові, повільно сіла в ліжку, зазирнула під одяг і побачила, що її живіт неушкоджений. Величезна рана зникла, ніби це кошмар, що непомітно зникає після пробудження.
– Як вона… зцілила мене?
– Гадаю, ти не захочеш цього знати. – Мейсі надула губи, але, побачивши наполегливість в очах Попіл, сказала: – Вони зібрали твої розкидані… е-е, частини і повернули їх на місце, після чого Нана використала магію. Повернула все до попереднього стану, як сказала Блискавка. Що більше зібрано, то швидше вона може вилікувати. Однак якщо кінцівка повністю втрачена, вона не зможе її відростити.
Попіл відчула як по шкірі пішли сироти:
– Земля і трава теж…
– Коли рана загоїлася, бруд і все зайве вийшло назовні. Здається, її здібність може розрізнити, що корисне, а що ні.
Попіл зітхнула з полегшенням і встала з ліжка, намагаючись відчути силу в тілі. В результаті, на відміну від слів Нани, вона не відчула слабкості після пробудження, натомість вона почувалася сильнішою, ніж раніше.
Попіл натягнула чорний плащ, поглянула на небо за вікном і пішла до дверей.
– Куди ти? – запитала Мейсі.
– Зустрітися з Його Королівською Високістю. – Відповіла вона, не повертаючи голови.
Коментарі
Дописати коментар