ЗСМК. Том 5. 4-2
4.2 Колишня парочка залишається вдома | «Я теж хлопець, не забувай про це».
4.2 Колишня парочка залишається вдома | «Я теж хлопець, не забувай про це».
– Фух… – я зітхнула, дивлячись на покриту конденсатом стелю ванної кімнати.
Сподіваюся, в Юме-чян все гаразд… Я занурила у воду рот і пустила бульбашки. Я просто мусила дати їй цю пораду… Ірідо-кун мав бути моїм ворогом. Я сумувала за тими днями, коли у квітні пропонувала йому одружитися зі мною.
Моя кров кипіла від думки про те, що зараз робили Юме-чян і Ірідо-кун. Але водночас я сподівалася, що все налагодиться. Суміш почуттів усередині мене не можна було висловити одним словом. Я була емоційно розбита.
Я не те щоб хотіла… зустрічатися з Юме-чян. Звісно, якби вона запропонувала мені піти на побачення, то я б негайно погодилася. Я б з радістю прийняла це, але водночас я боялася, що певне почуття знову підніме свою потворну голову. І це… заздрість.
Не те щоб я заздрила тому, що вона закохувалася в інших, я заздрила її зв’язкам з сім’єю. Якщо подумати, я, мабуть, заздрила іншим сім’ям загалом – тому, що вони мають людей, які будуть з ними у добрі і погані часи. Я хотіла відчути це, тому, мабуть, і думала, що одруження з Ірідо-куном – найкращий варіант.
Коли я запросила його на побачення у квітні, то все ще переживала ту фатальну помилку, яку зробила у середній школі. Я б збрехала, якби сказала, що маленька частинка мене не хотіла виправити все, що тоді було скоєне, але зараз…
– …Агов. Ти закінчила?
– Та вже виходжу! Не галасуй! – відповіла я Ко-куну і встала з ванни.
Міг би дозволити мені ще трохи полежати. Звісно, я знаю, що це твоя хата, але це такий біль набирати повну ванну лише для себе, тому, коли нас залишали самих у квартирі, ми по черзі ходимо один до одного. Так ми допомагали одне одному, тому він міг би дозволити мені поніжитися ще трохи.
Ну, ще місяць тому такої допомоги між нами не було. Можна сказати, що після навчального табору ми почали повертатися до того, що було раніше. Єдине, що не змінилося, – його дивна алергія так і не зникла…
– Хм… – Коли я витиралася рушником, мені раптом дещо спало на думку. – О… цікаво, чи стала краще з його алергією?
◆ Ірідо Юме ◆
Я витерлася великим рушником, а потім огорнула ним тіло і щільно заправила краї.
– …Готово.
Це те, що спало мені на думку після консультації з Акацукі-сан. За майже п’ять місяців спільного життя, коли я найближче була до цього хлопця? Коли ми цілувалися на фестивалі? Ні! Це було одразу після того, як ми почали жити під одним дахом – я хотіла трохи подражнити його, тому вийшла до вітальні в самому рушнику. І тоді майже дещо сталося!
Та сцена була яскравою у спогадах.
– Н-ні… ні… правила… – сказала я.
– Я готовий сьогодні програти, – зреагував він.
– …ух!! – Стоячи перед дзеркалом, я затулила обличчя. Навіть просто згадуючи про це, я думала, що та ситуація перетворилася на справді божевільний спогад.
Якби через кілька секунд наші батьки не повернулися додому, то ми точно б… Серйозно, ось що таке підлітковий вік! Навіть місяця не минуло з нашого розриву, як сексуальне бажання взяло над нами гору!
Але…
цього разу я планувала повністю покластися на цей самий підлітковий вік.
Єдиний спосіб вирішити непорозуміння з Хіґашірою-сан – це примусити Мізуто захотіти це зробити. Я дійшла до висновку, що найкращий спосіб переконати його – це спокусити. Отже, як спокусити цього хлопця?
Звичайно, за допомогою моїх чарів. Це – простий план, і я була повністю готова. Здавалося, ніби вищі сили підтримували мене – мама і дядько Мінеакі сьогодні мали повернутися пізно. Однак я навчилася на своїх помилках, тож підтвердила, що вони не повернуться додому раніше десятої вечора.
У мене був час, щоб завершити свою місію і відступити в безпечне місце. Я назвала це стратегією «збудити і втекти». …Не те щоб у мене не було сміливості піднятися сходинками дорослого життя. Враховуючи ситуацію, я просто вирішила почекати. Так. От і все.
Поїхали! Я впевнена вийшла з ванної кімнати у самому лише банному рушнику. У вітальні було тихо, але я бачила, як Мізуто читав там раніше. Він навряд чи кудись пішов. Я відчинила двері вітальні – і справді, Мізуто досі сидів на дивані.
– Я закінчила, – заявила я.
– Угу, – коротко відповів Мізуто і кинув на мене погляд.
Ну, що думаєш? Минулого разу, коли цей хлопець побачив мене отак, то виплюнув чай…
– Я піду трохи пізніше, – спокійно сказав Мізуто і знову втупився у книгу.
Е… що? Він не помітив? Можливо, погляд був надто побіжним і цей хлопець не зрозумів, у що я одягнена?
– Фух… як жарко… – з цими словами я опустилася на диван, щоб Мізуто точно зміг мене роздивитися.
Ну як? Тепер ти мене добре бачиш, правда?
Подивися на ці стегна! Подивися, як рухаються мої ноги! Але погляд Мізуто
не відривався від книги. Я-як ти… смієш?!
Тоді гаразд!
Я потягнулася до пляшки чаю на столі, нахиляючись достатньо низько, щоб він міг побачити моє декольте. Це ти точно не зможеш проігнорувати! Він так цікавився моїми грудьми, що одного разу вкрав мій бюстгальтер!
– …
Мізуто справді глянув на мене.
Так, нарешті! Я знала, ти – прихований зб…
– Ось. – Мізуто підштовхнув до мене пляшку чаю, до якої я тягнулася.
Вона торкнулася моїх пальців.
– Д-дякую…
Я не мала іншого варіанту, як налити чаю в чашку. Погляд же Мізуто знову повернувся до книги.
…Що відбувається?! Тоді…! Тоді він так метушився! Увесь час крадькома кидав на мене погляди! А цього разу практично ігнорує! Подивися на мене! Ти хоч знаєш, як це ніяково?!
Я м-мала заспокоїтися… Ковтнувши чаю, я охолодила голову і швидко заспокоїлася. Тоді я буквально була на межі своїх можливостей, але цього разу ситуація буде інакшою. В мене був план. Якщо він збирався мене ігнорувати, то я не здамся, поки не зроблю так, що цей хлопець буде змушений на мене подивитися!
– Агов…
Гукнула я і Мізуто відповів:
– М-м?
– Можеш… допомогти мені висушити волосся?
◆ Мінамі Акацукі ◆
– Серйозно? Ти можеш і сама висушити волосся.
– О, та годі вже. Ти не знаєш, як це – мати довге волосся. Будь ласка? Я ніколи не просила.
Ко-кун увімкнув фен, і гаряче повітря подуло на волосся. Я сиділа на дивані, загорнута лише у рушник. Він пальцями проводив по моєму волосся. Його техніка була такою собі, але я не скаржилася. Це було приємно. Минуло багато часу відтоді, як хтось сушив моє волосся поза салоном краси.
– Знаєш, ти могла б принаймні нормально одягнутися. Все-таки не в себе вдома, – пробурмотів він, сідаючи позаду.
– Ой відчепись, спека просто жахлива. А що? Не може відвести очей від мого тіла?
– Ага. Хвилююся, що рушник звалить з цього гладкого циліндра, який ти називаєш тілом, бо йому нема за що зачеп – ой!
Я стукнула його ліктем. Я витягнула ноги на дивані, а Ко-кун нахилився наді мною і спрямував фен на волосся. Коли ми були молодшими, йому доводилося ставати на коліна, щоб бути вищим, але тепер він так вимахав, що може робити це просто сидячи.
Якби я впала назад, то могла б використати його коліна як подушку. Мені хотілося побачити реакцію Ко-куна, але я вирішила почекати, поки він висушить моє волосся.
Теплий потік повітря дув зверху, і я глянула на стегна, які не були прикриті рушником. Можливо, мої груди не були розвинутими, але я таємно була впевнена у своїх ногах. Навіть мій друг дитинства з дивною хворою трохи збуджувався, коли дивився на них.
Я вже деякий час міркувала над цим. Мені було цікаво, наскільки далеко заходила алергія цього хлопця на романтику, і якими були її межі? Звичайно, випромінювання романтичного інтересу негайно призвело б до загострення, але чи відбувалося б те саме, якби його спокушали «ненавмисно»?
Сексуальне бажання в цього хлопця нікуди не зникло. Інакше б його серце не билося так швидко біля басейну. Думаю, було б нормально, якби він «випадково» побачив трусики. Поки це будуть вчини замасковані під «випадковості без жодного романтичного інтересу», то чи буде алергічна реакція?
Я хотіла перевірити це. Оскільки ми будемо проводити досить багато часу одне з одним, важливо знати, де межа. Це не мало нічого спільного з тим, щоб він дивився на мене, як на дівчину. Навіть близько. Абсолютно.
Все це було для того, щоб я могла дражнити його, граючи на мені того, що могло спровокувати алергію, і роблячи цього хлопця достатньо збудженим, щоб він більше не хотів залишатися сам. Якщо ж він більше не зможе стримуватися і піддасться своїм бажанням, мені залишиться лише погодитися. Після чого цей хлопець самознищиться від алергії. Легко і просто.
– Агов, – я завела руку за спину, повернула і злегка нахилила голову, щоб подивитися на Ко-куна. Ми були дуже близько. Моє тіло було прикрите лише рушником, тож простору для фантазії було небагато. – У школі буде культурний фестиваль майже одразу після початку другого семестру, так? Ти знаєш, що буде робити наш клас?
Я змінила положення ніг, піднявши нижню частину банного рушника так, щоб він ледве прикривав необхідне. До речі, під ним нічого не було.
Якби Ко-кун побачив мене голою в цей момент, то великої шкоди не сталося б. Ну, хоча було б трохи ніяково… У будь-якому разі, я була впевнена, що цей хлопець вважав майже оголеність сексуальнішою, ніж повну оголеність.
Ко-кун подивився мені в очі:
– Не знаю. Але я чув, що у нас є повна свобода щодо цього.
– Їжа і напої дозволені, так? Тоді як щодо кафе покоївок?
– Я бачив подібне лише на шкільних фестивалях у манзі, – він зробив паузу. – Ні, хвилинку, я чув, що минулого року було кафе покоївок…
– Що престижніша школа, то більше свободи на культурному фестивалі.
Я вдавала, що це звичайна розмова, але пильно стежила за очима Ко-куна. Він уже тричі кидав погляд на мої стегна. Цей хлопець намагався не дивитися на них, але, очевидно, не міг стриматися.
Хмм. Схоже, моя здогадка була
правильною. З ним все було гаразд, поки він не помічав жодної романтики за
діями. Крім того… цей хлопець досі міг дивитися на мене так. Хмм. Тоді…
– Цікаво, який одяг найкраще б пасував Юме-чян? Я б не хотіла, щоб вона одягала щось надто відверте.
Продовжуючи розмову, я поправила положення сідниць. Мій куприк ударився об таз Ко-куна.
– Очевидно, що вона одягнула б таке тільки перед Ірідо.
Поки Ко-кун сушив моє волосся, його пальця погладжували шкіру на голові. Мені здавалося, що він був трохи ніжнішим, ніж раніше.
– А, ти не можеш не шиперити людей, га? – я похитала головою. – В будь-якому разі, невідомо, скільки людей з інших шкіл і класів ти зустрінеш, тому будь обережним, щоб до тебе не залицялися.
– Ага. Тобі теж слід бути обережною.
– Га? Що таке? Невже ти хвилюєшся, що до мене залицятимуться?
– Ні, я кажу, що тобі слід бути обережною і переконатися, що ніхто не буде залицятися до Ірідо-сан. До тебе точно ніхто підкочувати не буде.
– Іди до біса! Звичайно, до мене підкочуватимуть! Це іноді буває… з боку якихось стрьомних типів.
– Бо ти виглядаєш такою юною! – сказав він, погладжуючи волосся за моїм лівим вухом.
Так, ось один. Поки він пропускав крізь пальці волосся, великий палець погладжував задню частину мого вуха, ніби масажуючи. Далі цей хлопець почав терти мочку вуха. Про що він думав? Можливо, уявляв, як торкається інших місць? Жартую.
Коментарі
Дописати коментар