СвТ. Том 5. Розділ 5-2
Розділ 5. Терористи атакували академію… знову!! Частина 2
Розділ 5. Терористи
атакували академію… знову!! Частина 2
Таймер магічної сили, що залишилася, показував 9999, зависнувши на цьому показнику. Я відчував, як з мене повільно висмоктувало магію, але це була крапля в морі проти тої кількості, яку я природним чином відновлював.
– Хм…
Я був майже впевнений, що міг би позбутися цієї штуки, але, звісно, відкинув цю ідею. Події з нашийниками-бомбами трапляються не щодня, я не міг упустити цю можливість.
Наразі я тимчасово роз’єднав магічні ланцюги у тілі, щоб відрегулювати залишок резерву.
– У Сузукі було мало магії… Гаразд, цього має вистачити.
Я зробив так, щоб таймер показував приблизно 600. Ця штука висмоктувала одну одиницю магії кожні десять секунд. Іншими словами, мені залишалася година і сорок хвилин життя.
Причина, чому я навмисно робив собі резерв магічної сили, як у Сузукі, звичайно ж була в тому…
– …Сила в тіні, замаскована під померлого студента, проводить таємне розслідування. Хе-хе-хе. Це буде так круто.
Майже непомітний студент Сузукі збиватиме всіх з пантелику, кидаючи повні сенсу фрази про ситуацію, в якій ми опинилися. І потім, коли його приховані здібності стануть очевидними, а справжнього винуватця заженуть у кут, він покаже своє істинне обличчя!
Я вже почувався збудженим.
– З технікою макіяжу зі слизу, запозиченої у Ню, і технікою пластичної хірургії за допомогою слизу, запозиченої в Іпсилон… так, це має спрацювати.
Я ще раз поглянув у дзеркало і, безсумнівно, людиною, яка подивилася звідти, був Сузукі. Про всяк випадок, я вкрав його студентський квиток та інші речі, і на цьому мої приготування завершилися.
– Що ж, ходімо!
Я вийшов з кімнати, стрибаючи ще швидше, ніж коли я сюди прийшов.
***
Алексія і Клер зібралися в аудиторії, обговорюючи різні речі.
– Жодних сумнівів, ці нашийники висмоктують нашу магію. А коли таймер досягне нуля… – Погляд Алексії опустився на мертвих студентів, чиї шиї були розірвані.
– Знімати їх також небезпечно, – додала Клер. Вона кілька разів намагалася влити магічну силу в нашийник, щоб перевірити це. Однак щоразу відчувала неприємний опір.
Можливо, вони налаштовані вибухати, реагуючи на певний подразник.
– У будь-якому разі, не витрачайте свою магічну силу, – закликала студентів Алексія. – Особливо обережними мають бути ті, в кого залишилося мало магії.
Студенти, що потрапили в пастку білого туману, зібралися в аудиторії. Багато хто вже встиг піти додому, але все більше і більше людей продовжували заходити до кімнати.
На шиї кожного з них був той самий зловісний нашийник.
Той, що був на шиї Алексії, показував 1303, а той, що на шиї Клер, – 1917.
– Хаа… Я позаглядала, але не знайшла жодного викладача, до якого можна звернутися по допомогу, – сказала мініатюрна дівчина у короткій спідниці. Це була Ніна.
– Що ж, здається, нам доведеться самим щось вигадати, – сказала Алексія.
– Ніно, ти знаєш, де Сід? – запитала Клер.
– Я не бачила братчика. Думаю, він вже повернувся до гуртожитку.
– Дякувати богу… – з полегшенням зітхнула Клер.
– Однак питання в тому, що взагалі відбувається? – заговорила Алексія. – Дивний білий туман, моторошні нашийники, жодної можливості зв’язатися з зовнішнім світом. Я уявлення не маю, що це взагалі таке.
– Сад Тіней… – тихо сказав хлопець з темно-зеленим волоссям. – Ходять чутки, що організація з такою назвою приклала руку до зникнення студентів і загадкової смерті головного бібліотекаря. Мій батько – член ордену лицарів, тому я багато чого чув.
– Ти… Ісаак, так? Я чула, що ти перспективний магічний фехтувальник. Але чи є якісь докази того, що за цим стоять Сад Тіней?
– Докази? Ви ставите дивне запитання, принцесо Алексіє. Це не перший раз, коли вони захоплюють академію.
– …Тоді який їхній мотив?
– Вони жорстока злочинна організація. Їм не потрібен мотив. Вони вбивають людей, ніби це гра, заради задоволення своїх бажань.
Студенти, що слухали, захвилювалися.
– Ц-це знову Сад Тіней…
– Я… я мало не загинув минулого разу… укх…
– Це несправедливо… Чому вони так роблять з нами?!
– Заспокойтеся всі! – крикнула Алексія. – Ісааку, будь ласка, утримайся від подібних коментарів. Люди і так налякані.
– Вибачте, – Ісаак знизав плечима.
Але це ніяк не допомогло вгамувати страхи інших студентів.
– Небезпечно вважати когось винуватцем, коли у нас так мало інформації. Зараз нам потрібно зняти ці нашийники і втекти. Згодні?
– Гадаю, це легше сказати, ніж зробити, – зауважила Ніна. – Я намагалася перевірити, як далекого тягнеться туман, але, схоже, ми не можемо покинути кампус. Там якась невидима стіна.
– Тоді чи є якийсь спосіб зняти ці нашийники?
– Це буде важко. Вони виглядають досить складними артефактами. Хто знає, що станеться, якщо ми доторкнемося до них якось необережно?
– Твоя правда…
Похмура тиша запанувала в аудиторії.
– Ні… я… я ще надто молодий, щоб померти!
Один із хлопців, що тремтіли біля стіни, встав і кинувся до виходу.
– Я теж!! Я не… не можу померти тут!
Кілька інших студентів пішли за ним, прямуючи до виходу з аудиторії.
– Зу-зупиніться! – поспішно крикнула їм у слід Алексія.
Однак щойно вони вийшли з аудиторії, як бризнула кров.
– Щ…?!
Напівпрозорі мечі, які тримали безжиттєві, примарні воїни, пронизали студентів наскрізь.
– Це ж… привиди, – затнувшись, сказала Клер.
– Що ще за привиди?! – крикнула Алексія.
– Я не знаю, але Аврора називала їх саме так!
Клер і Алексія вихопили мечі та кинулися вперед.
Ісаак і Ніна слідували за ними.
– Хаах!
– Отримуй!
Від атаки Алексії і Клер кілька привидів з мерехтінням зникли. Однак за межами аудиторії все ще роїлася ціла орда.
– Їх так багато… Коли вони взагалі сюди потрапили?
– Нас менше. Це буде важка битва.
– Ви двоє, будьте обережні з магічним запасом, що у вас залишився, – попередила їх ззаду Ніна.
Алексія і Клер одночасно задихнулися від усвідомлення, а потім перевірили нашийники одна одної.
– Тягни сюди!
– Треба зачинити двері!
Поки Алексія і Клер відтісняли привидів, Ніна й Ісаак почали зачиняти двері.
– Ви двоє, швидше назад!
Вони прослизнули до зали за мить до того, як двері зачинилися. Переводячи подих, дівчата знову перевірили нашийники одна одної. В Алексії показувало 1238, у Клер – 1825.
– Це погано… – сказала принцеса. – Якщо ми продовжимо в тому ж дусі, наша магія вичерпається швидше, ніж ми думали.
– Згодна, – сказала Клер. – Ніно, скільки залишилося у тебе?
– Га? Це… гарне питання.
З якоїсь причини Ніна приховала свій таймер.
– Так ми нічого не побачимо.
– О, так. Точно.
Ніна повільно показала таймер. Цифри трималися на досить середньому рівні.
– 784? Менше, ніж я думала.
– Я б сказала, що з такими темпами мені залишилося жити близько двох годин. А як щодо тебе, Ісааку? – запитала Ніна.
– У мене 1367.
– Як і очікувалося від відмінника. У тебе купа магії. Ходімо, глянемо, що в інших.
Четвірка обійшла аудиторію, перевіряючи показники інших студентів.
– Найнижче число серед студентів – це 300… – тихо сказала Алексія, коли вони закінчили.
– Схоже, вона витратила магічну силу, коли займалася самонавчанням після занять, – Клер поглянула на дівчину, про яку йшла мова. Та тремтіла з блідим, як полотно, обличчям. – Якщо ми нічого не зробимо протягом годити, її чекає…
– У багатьох студентів майже виснажені магічні резерви. Крім того, нема жодної гарантії, що ми зможемо вічно утримувати це місце.
Привиди стукали у двері аудиторії, а студенти складали стільці і парти, утворюючи барикаду.
– Що нам робити, принцесо Алексіє? – запитав Ісаак.
– Не знаю, я просто не…
Те, що вони потраплять у паску білого туману, неможливо було передбачити, і вона уявлення не мала, як зняти нашийники.
Аж раптом…
– Якщо так триватиме далі, ми просто будемо чекати смерті…
Його голос не був гучним. І все ж дивна впевненість у ньому заповнила всю аудиторію.
– …Але в мене є ідея.
Притулившись до стіни аудиторії, стояв хлопець. Ліниво зачесавши темно-каштанове волосся, він повільно підійшов до принцеси й інших.
– А ти...? – запитала Алексія.
– Сузукі.
Він дивився прямо в очі Алексії. Хоча в його погляді ховалося дещо підозріле, в усьому іншому цей студент був нічим непримітним.
– ...Він з мого класу, – пояснив Ісаак.
– Сузукі, так? Ти казав, що маєш ідею. Не проти нею поділитися?
– Анітрохи... – Сузукі, повільно оглядаючи студентів аудиторії, заговорив: – По-перше, наша бойова сила обмежена. У більшості студентів тут залишилося небагато магії, і вона в мить вичерпається, якщо вони спробують битися. Якби вони взяли участь у бою, то з кожним змахом меча буквально ризикували б власними життями. Крім того, психологічне навантаження теж немаленьке. Не думаю, що вони зможуть битися як слід.
– ...Твоя правда.
Його аналіз був точним. Попри напружену ситуацію, він спокійно дійшов до кількох розумних висновків.
– Лише жменька людей тут можуть дозволити собі витрачати магію. Іншими словами, це єдині, хто насправді може битися. Тому я пропоную розділити присутніх на дві групи.
Він поглянув на студентів, що будували барикаду.
– Перша група – команда захисту. Студенти з низьким запасом магії залишаться в аудиторії і захищатимуться, зберігаючи власні резерви. Тоді як інша група буде...
Сузукі перевів погляд на Алексію та інших.
– ...ударною командою...
– Агов, що ти взагалі робиш? – раптом жіночий голос перебив Сузукі.
Напруга квартету, який слухав його план затамувавши подих, розвіялася.
– Яке право маєш ти, пусте місце з бокової гілки родини, говорити так з принцесою Алексією? Тобі слід тримати язик за зубами і разом з іншими будувати барикаду. Якщо ти зробиш щось, що зашкодить репутації головної родини, запевняю, тобі доведеться заплатити за це.
Позаду нього стояла дівчина зі світло-рудим волоссям.
Алексія поглянула на неї.
– Е-е, а ти...?
– Я Крістіна Хоуп. Далека родичка Сузукі.
– ...Вона теж з мого класу, – додав Ісаак. – Доволі талановита.
– Мені дуже шкода, що Сузукі завдав вам клопотів. Зазвичай він поводиться більш стримано.
Крістіна схопила Сузукі за комір форми і спробувала відтягнути.
Однак Алексія зупинила її.
– Чекай. Він має рацію.
Крістіна неохоче відпустила Сузукі.
– Ой-йой, – сказав він. – Ти така ж, як і завжди, правда, Крістіно?
– Не звертайся до члена головної родини таким тоном.
– У нас тут надзвичайна ситуація. Я можу дозволити собі певну свободу.
– І що саме ти маєш на увазі?
На суворий погляд Крістіни Сузукі тихо зітхнув.
– Повернемося до теми, – сказав він. – Нам потрібно сформувати ударну команду з людей, що мають більший запас магії. Далі їм потрібно прорвати облогу привидів і знищити джерело цього явища. Ось мій план.
– І що за джерело в цього явища?
– Ці нашийники висмоктують нашу магічну силу. Чи задумувалися ви над тим, куди тече ця магія?
– І справді… – Алексія зосередилася, щоб відшукати магічну силу. Через деякий час вона відчула ледь помітний потік, що витікав з нашийника. – Отже, якщо ми підемо за магією… Я вражена, що ти про це подумав.
Коментарі
Дописати коментар