СвТ. Том 5. Розділ 5-4
Розділ 5. Терористи атакували академію… знову!! Частина 4
Розділ 5. Терористи
атакували академію… знову!! Частина 4
***
Еліза ніжно усміхнулася, допомагаючи з лікуванням пораненої дівчини.
– Ось, тепер усе гаразд.
– Д-дякую… пані Елізо…
Голос дівчини тремтів. Це точно було від болю. Поруч з Елізою стояв кремезний охоронець зі схрещеними руками.
– Я і гадки не мала, що залишилося так багато людей, – Алексія оглянула кімнату.
Крім їхніх з Елізою груп, у класі було ще вісім студентів. А також чотири тіла.
– Щойно з’явився той білий туман, як на нас напали ті дивні монстри… Але як віцепрезидентка я знала, що мій обов’язок – зібрати всіх разом і відчайдушно боротися.
Біля виходу з класу була зведена барикада. Її покривала кров, навіть стіни були забризкані червоним.
Алексія крадькома глянула на те, скільки магії залишилися в Елізи. Її нашийник показував 1971.
– У тебе ще багато магії, віцепрезидентко, – сказала вона.
– Мені пощастило мати добрий рід, – з ноткою гордості в
голосі сказала Еліза. – Я пишаюся, що є дочкою своїх батьків.
– Он як… Що ви плануєте робити тепер? Студенти зібралися в аудиторії, думаю, буде безпечніше перебратися туди.
– Ми б із задоволенням, але я хвилююся, як ми зможемо туди потрапити. У всіх тут залишилося мало магічної сили.
Крім Елізи та її охоронця, в усіх інших залишилося менше 300 очок магії.
– Ми б могли провести вас частину шляху, – запропонувала Алексія.
– О, це справді б допомогло.
Дочекавшись завершення приготувань, Алексія разом з іншими вийшла з класу. Дівчина продовжувала тремтіти всю дорогу.
***
Алексія, Клер та Ісаак ішли попереду. Це зробили для того, щоб уникнути виснаження студентів з низьким запасом магії.
Однак у самої Алексії кількість магічної сили була обмежена.
– У мене менше тисячі… – прошепотіла вона.
Зі зменшенням магічної сили, Алексія відчула, як смерть підкрадається все ближче.
– У мене 1100, – сказав Ісаак.
– У мене ще 1300, – зреагувала Клер. – Якщо стане важко, просто залиште це мені.
Ці двоє мали дещо більше часу, ніж Алексія, але навіть так ситуація тиснула на них морально.
Однак у найгіршому становищі була студентка, яку вони раніше врятували.
– А… а-а… ні…
Вона тремтіла, спостерігаючи, як число повільно і невпинно зменшувалося.
Магічної сили в неї залишилося 59 очок. Дівчина мала ще близько 10 хвилин. Однак ніхто не міг з цим нічого вдіяти.
– У-у… у-у-у…
Коли вона зрештою розридалася, ніхто не знайшов слів, щоб втішити її.
Раптом вони відчули навколо себе низку магічних реакцій.
– Будьте обережні.
Вони озирнулися навколо, але там не було нічого, крім білого туману.
Ні, не зовсім так. У тумані збиралася магічна сила і набувала форми привидів. В цей момент туман буквально викликав їх з повітря.
– Отримуй!
Перш ніж вони почали рухатися, Алексія й інші атакували.
Однак привидів з’являлося надто багато.
Крістіна, Ніна та інші студенти позаду першої трійці також приєдналися до битви – тісний коридор академії перетворився на поле битви між людьми і привидами.
– Чорт, вони і позаду теж!
– Бісові виродки!
– Хіік! Тримайтеся подалі!
Однак серед них були ті, хто не бився.
– Ти не збираєшся битися, Елізо? – спитав Сузукі.
Вона, спритно ухиляючись від ударів духів, зневажливо посміхнулася.
– Для тебе пані Еліза. Мій час битися ще не настав. А ти чому нічого не робиш?
– У мене залишилося менше магії, ніж у вас, пані Елізо. Тому я подумав, якщо хтось і має битися, то це ви.
– Стеж за словами, новачку. – М’язистий охоронець Елізи кинув на Сузукі пильний погляд.
Він також використовував магію лише тоді, коли потрібно було захищати віцепрезиденту.
Сузукі тихо засміявся на їхні пильні погляди.
– Як шкода. Ви так старалися, щоб допомогти їй, а тепер вона помре, – сказав він, дивлячись на врятовану студентку, її магічна сила опустилася нижче 10.
Попри поранену руку і мізерний запас магії, вона відчайдушно боролася з привидами.
– Що ж, ми не можемо для неї нічого зробити.
Магічна сила дівчини зменшувалася.
Шість, п’ять, чотири…
– Звісно, можемо. Я трохи подивився і виявив, що нашийники мають цікаву функцію.
Сказавши це, Сузукі у розпалі бою підійшов до студентки. Коли привид замахнувся на дівчину мечем, він відбив зброю наповненою магією долонею.
З гучним звуком клинок розлетівся на шматки.
– Га?
Дівчина здивовано подивилася на Сузукі.
Пролунав ще один гучний звук.
Перш ніж хтось усвідомив, що сталося, щелепа привида також розлетілася на шматки. Сузукі повільно опустив долоню, якою завдав удару.
– Що ти щойно зробив? – вимогливо запитала Еліза.
– Всього лише бойове мистецтво. Нема потреби здіймати галас.
З м’якою усмішкою Сузукі потягнувся до нашийника дівчини.
Число продовжувало зменшуватися. Три, два, один…
Було очевидно, що на дівчину чекала смерть.
– А… а-а… ні, я не хочу помирати… будь ласка… – відчайдушно сказала вона.
– Не хвилюйся, – спокійно сказав Сузукі, вливаючи магічну силу в нашийник.
Наступної миті її запас магії почав зростати. П’ятдесят, сто, сто п’ятдесят…
– Д… дякую…
Число зупинилося на 251.
Дівчина полегшено зітхнула.
– Сузукі… що ти щойно зробив?
Запитала Крістіна, закінчивши битися.
Більшість привидів уже була знищена, і Клер щойно розібралася з останнім.
Переконавшись, що бій остаточно закінчився, Сузукі пояснив:
– У класі я подивився на нашийники мертвих студентів. Коли я спробував влити в один із них магічну силу, то виявив, що він зберігає її. І це змусило мене задуматися.
Всі присутні уважно слухали його.
– Ці нашийники здатні передавати магічну силу. Коли це відбувається, магії накопичується в нашийнику іншої людини, а потім повільно висмоктується. Іншими словами, якщо передати магічну силу студентам з низьким запасом, ми можемо відстрочити вибухи.
– Це досить неймовірне спостереження… – приголомшено сказала Алексія.
– Тобто, можна зменшити кількість жертв, – зазначила Клер.
– І людина з найбільшим запасом магії… це пані Еліза. – Сузукі посміхнувся. – Ви ж, звичайно, будете раді допомогти, правда?
Еліза солодко посміхнулася у відповідь.
– Щойно ми прийдемо до аудиторії, я розгляну це питання.
– Приємно це чути. До речі… коли я оглядав тіла студентів у класі, дещо привернуло мою увагу.
– І що ж це?
– На тілах були сліди того, що їм зв’язували руки і ноги.
– …Упевнений, що тобі не здалося? – На мить око Елізи сіпнулося.
– Є ще одна дивна річ. Всі їхні нашийники вибухнули.
– І що з того? У всіх них закінчилася магія, тож, звісно, їхні нашийники вибухни.
– Це правда, так. Але якщо подумати, то ситуація дивна. Вони були зв’язаними, а потім їхні нашийники вибухнули і вбили власників. Це змушує задуматися над тим, що саме сталося.
– …Якщо ти хочеш щось сказати, то зроби це прямо.
– Можливо, хтось спробував зробити те саме, що і я, але з живими людьми. Вливали магічну силу, змушували інших використовувати її. Досліджували, що слугувало спусковим гачком для нашийника. Можливо, намагалися перевірити чи можна його зняти… Однак вирішальним доказом стала вона.
Сузукі вказав на студентку.
– Коли я передав їй магічну силу, вона подякувала. Але ж це дивно, чи не так? Більшість людей здивувалися б. Адже той факт, що можна передавати магічну силу між нашийниками, став би для них новиною… Але ви всі про це і так уже знали, правда?
Дівчина зблідла і затремтіла.
– Я… я…
– Ти знала.
– …Вибачте. Пані Еліза – могутня дворянка, я не могла їй протистояти… Всіх студентів, що намагалися виступити про неї, вона зв’язувала і намагалася або зняти їхні нашийники, або витягувала магічну силу, поки та не спускалася до нуля… Саме так ми виявили, що магію можна передавати.
– Мені здалося дивним, що в пані Елізи залишилася така аномально велика кількість магії, тоді як всі інші студенти мали не більше 300. Виглядало так, ніби це зробили навмисно.
– …Ми всі мали віддати нашу магію пані Елізі. Але в мене залишилося так мало, що я не могла цього зробити, тому опинилася у коридорі… – дівчина почала схлипувати.
– Якщо це правда, то це серйозна ситуація, – Алексія пильно поглянула на Елізу.
– І? Що ви плануєте з цим робити?
– То ти визнаєш свою провину?
– Провину? Як віцепрезидентка, я намагалася допомогти студентам. Тоді я гадки не мала, що нашийники вибухнуть, якщо хтось спробує їх зняти або якщо закінчиться магія.
– Тобі ж анітрохи не соромно, га? Як ти поясниш крадіжку магічної сили в інших студентів?
– Я не крала, а зберігала її. Звичайно, я мала намір пізніше розподілити магічну силу.
– Ти справді думаєш, що ця відмовка спрацює?
– Для більшості людей, звичайно… хоча перед вами, принцесо Алексіє, я у невигідному становищі. У мене є ідея – укладемо угоду.
– Яку угоду?
– У мене все ще залишилося 1900 магічної сили. Якщо ви закриєте очі на ситуацію, я з радістю передам магію іншим.
Алексія тихо клацнула язиком.
Останній бій значно знизив запаси магічної сили в учнів. Якби Еліза передала їм магію, цього було б достатньо, щоб їх урятувати.
Але прийняття цієї пропозиції означало б, що вони мали забути про її злочини. Навіть Алексія не могла так просто відмовитися від угоди з могутньою дворянкою.
– …І ти справді віддаси її?
– Звичайно. Якщо ви погодитеся на мої умови, я віддам значну кількість магічної сили.
Еліза впевнено усміхнулася. Вона знала, що принцеса не мала можливості відмовитися.
Алексія озирнулася на інших студентів. На їхніх обличчях читалися ознаки втоми і страху. Адже саме їхні життя згасали з кожною секундою.
Коментарі
Дописати коментар