СвТ. Том 5. Розділ 5-5
Розділ 5. Терористи атакували академію… знову!! Частина 5
Розділ 5. Терористи
атакували академію… знову!! Частина 5
Єдиний спосіб урятувати їх – погодитися на угоду.
– Гаразд. Тоді я…
Алексія вже збиралася погодитися, коли…
– Здається, ви справді не розумієте, у якій ситуації опинилися, га?
Сузукі перебив принцесу.
Він стояв позаду Елізи.
– Що…? Коли ти встиг?!
– Не рухайтеся.
Еліза та її охоронець спробували швидко обернутися, але Сузукі зупинив їх низьким голосом. Його рука була на шиї віцепрезидентки. Точніше… на її нашийнику.
– Ви знаєте, що станеться, якщо я зірву його? Гадаю, вам відома правда, пані Елізо.
– Що ти задумав? – Еліза виглядала надзвичайно розлюченою. – Ти точно знаєш, що з тобою станеться, якщо ти хоч пальцем мене торкнешся!
– Зупинись, Сузукі, – втрутилася Крістіна. – Родина Хоуп не хоче робити з неї ворога.
Сузукі зітхнув достатньо голосно, щоб усі почули:
– О Боже. Гадаю, ніхто тут не розуміє, в якій ситуації ми опинилися.
– Що ти маєш на увазі…?
– Пані Елізо, тут нема нічого з того, що захищало вас досі. Вплив могутньо аристократки, влада фракції чи багатство, яке ви накопичили. Ніщо з цього не доступно тут, у білому тумані.
– Я – Еліза. Я представляю одну з найвидатніших родин аристократів королівства Мідґар…
– Ну і що? Чи захистить це вас тут і зараз? Якщо я уб’ю вас тут, у білому тумані, які свідчення дадуть присутні? Невже ви справді думаєте, що люди, в яких ти вкрала магію, виступатимуть за вас?
Еліза похмуро глянула на студентів. Жоден з них не наважився зустрітися з нею поглядом.
– Тепер зрозуміли? – Сузукі нахилився і зашепотів їй на вухо. – В якому становищі ви зараз перебуваєте…
І потім він міцніше стиснув нашийник.
– …С-слухай, мені шкода, – пискнула Еліза.
– Мене не цікавлять ваші вибачення. Я хочу, щоб ви розділили цю магію серед інших студентів.
– …Звісно, звісно.
Очі Елізи затягнуло ненавистю, настільки сильною, що вона, здавалося, могла б убити лише одним поглядом.
– Це надзвичайна ситуація, ви ж розумієте, принцесо Алексіє? – сказав Сузукі. – Ви зможете розібратися з Елізою в суді, коли все закінчиться. І, звісно, зі мною, якщо виникне потреба.
– Упевнений? – зреагувала Алексія. – Як тільки з’ясується, що ти погрожував могутній аристократці, наслідки для тебе можуть бути жахливими.
– Я готовий до цього.
– Он як… – Алексія запитала Крістіну: – А що скаже родина Хоуп?
– Ми будемо вдячні, якщо ви погодитеся свідчити з нашого боку, принцесо Алексіє. У нас тут моральна перевага, тож, думаю, результат буде досить непоганим, – спокійно відповіла Крістіна.
Сузукі злегка вклонився їй:
– Я вдячний за це.
– Нічого особливого… Я ж не з каменю зроблена, – Крістіна відвела погляд.
Після цього розпочався процес передачі магії. В Елізи залишилося близько 400, тоді як 1500 були розділені між студентами з меншими запасами.
– Сподіваюся, що ти і так розумієш, але тобі заборонено красти магію інших, – сказала Алексія Елізі.
– Ходімо швидше до аудиторії, – відповіла та. – Не хотілося б, щоб на нас знову напали привиди, чи не так?
Після передачі магії група розділилася на дві частини. Еліза і студенти рушили до аудиторії, тоді як Алексія з іншими повернутися до відстеження потоку магії.
Проходячи повз нього, Еліза кинула пильний погляд на Сузукі:
– Ти ще поплатишся за це.
Однак, минаючи її, він приділив Елізі стільки ж уваги, скільки каменю на узбіччі.
– Це всього лише марення… Ілюзія, викликана білим туманом… – Коли ж він опинився до неї спиною, то прошепотів цю багатозначну фразу.
***
Група Алексії вийшла з академії, слідуючи за магією, що витікала з нашийників. Напади привидів стихли і відбувалися лише короткі битви.
– Хто він взагалі? – тихо запитала Алексія, наблизившись до Крістіни.
– Він з далекої гілки родини Хоуп. Здавалося, у нього не було якихось видатних талантів, але… – Погляд Крістіни змістився на Сузукі, який ішов у хвості групи.
– Ну, він не звичайна людина. Сміливість, щоб зіткнутися лоб у лоб з могутньою аристократкою, – це не те, що легко набути.
– Я ніколи раніше не бачила бойове мистецтво, яке він використовував. Мабуть, він приховував свої справжні здібності.
– Але навіщо?
– Не знаю. Але після цього я заберу його до головної родини.
– Це, мабуть, гарна ідея…
Залишити його, як є, стало б марнуванням таланту. Ба більше, це було б небезпечно.
– Я б на вашому місці був би обережним з ним. Він забагато знає. Ніби зовсім інша людина.
Це були слова Ісаака, який раптом наблизився до них.
– Що ти маєш на увазі? – спитала Алексія.
– Це стосується нашийників. Він сказав, що дослідив їх, але я сумніваюся, що у нього був би шанс це зробити за той короткий час, що ми провели у класі. Він також помітив, що магія витікає з них. Можливо, він знав про це з самого початку. Якщо подивитися з цього боку, то все складається, – Ісаак примружив очі. – Причина, чому він такий спокійний весь це час, і причина, чому він поводиться як зовсім інша людина, коли з’явився білий туман… полягає в тому, що він кріт.
– …У тебе є докази?
– Поки що нема чогось переконливого. Але дайте трохи часу, і я їх отримаю. Будьте пильною, принцесо Алексіє.
Сказавши це, він швидко відійшов.
У словах Ісаака була логіка. Раптова зміна Сузукі після появи білого туману мала сенс, якщо він був на боці Культу.
У такому випадку, їхні дії грали йому на руку.
– …Який поверхневий чоловік, – прошепотіла Крістіна, спостерігаючи, як Ісаак іде попереду них.
– Поверхневий? – повторила Алексія.
– О, не звертайте уваги, – Крістіна похитала головою.
– …Здається, магічна сила тече туди, – сказала Клер, зупинившись перед невеликою старовинною церквою у закутку кампусу.
– Я ніколи не знала, що тут є церква, – зауважила Алексія.
– Її і нема, – зреагувала Ніна.
– Що ти маєш на увазі?
– Саме те, що сказала. Тут нема церкви. Принаймні її не було, поки не з’явився білий туман, – сказала Ніна, відчиняючи двері і прямуючи всередину.
У церкві було тихо, ніби люди давно про неї забули. Стільці були вкриті пилом.
Алексія обережно підійшла ззаду до чогось, що нагадувало постамент.
– Тут, під ним, – сказала Клер.
Вона відчувала слабкий потік повітря з-під постаменту.
– Хнн!
Не вагаючись ні хвилини, Клер копнула постамент, але у відповідь пролунав лише глухий звук.
– О-о-ой! Якого біса?!
– Тут магічний бар’єр. Схоже, це артефакт. – Ніна торкнулася постаменту: – Щоб активувати його, потрібен ключ.
– Ключ? Який ключ? Де він?
– Не знаю. Сподіваюся, він десь поруч…
– Тоді пошукаємо.
Деякий час група обшукувала приміщення, але не знайшла жодних підказок.
– Пусто, – сказала Алексія. – З цього боку нічого нема.
– У мене теж, – з помітним роздратуванням відповів Ісаак. – Ми точно на правильному шляху?
– У нас нема часу. Потрібно поквапитися…
В Алексії залишилося 500 одиниць магічної сили. Навіть враховуючи битви дорогою сюди, вона все одно виснажувалася швидше, ніж очікувала. У студентів в аудиторії, мабуть, залишилося і того менше магії.
– Розшифрувати цей артефакт буде важко, – сказала Ніна. – Я не дуже розбираюся в таких речах.
– Тут теж нічого нема.
Крістіна і Сузукі також нічого не знайшли.
Запала гнітюча тиша. Все, що вони могли робити, це безсило дивитися на постамент. Група опинилася у глухому куті.
Раптом пролунав тихий глухий стук. Коли вони поглянули, то побачили Клер, яка вдарила правим кулаком по постаменту.
– Це марно, Клер, – Алексія спробувала зупинити її.
Однак вона знову ударила. Пролунав ще один звук, але більш глухий, ніж раніше.
– Будь ласка… позич мені силу. Мені потрібно дещо зробити. Я не можу дозволити цьому закінчитися, не тут…
Потім Клер зняла пов’язку з правої руки. Ісаак і Крістіна ахнули, побачивши зловісне магічне коло на її шкірі.
– Що це…?
– Будь ласка, Авроро, позич мені свою силу. Ти весь цей час мовчала, але я знаю, що ти можеш з цим щось зробити, – сказала Клер, дивлячись на праву руку.
– Що вона робить? – запитав Ісаак.
– Здається, з кимось розмовляє? – зреагувала Крістіна.
– Тс, тихіше, – Алексія змусила їх замокнути.
– Будь ласка… Будь ласка, Авроро… Відповідай мені… Відповідай на мій голос!!
Раптом магічне коло Клер почало світитися. У відповідь на червоне світло на постаменті з’явилася незліченна кількість стародавніх надписів.
– Щ-що за?! Що це за сила?! – шоковано кричить Ісаак.
– Відкрийся, відкрийсяаааааааааааааа!
Червона магічна сила поглинула постамент, а потім вибухнула.
Коли вона розсіялася, від нього не залишилося і сліду. Під тим місцем, де стояв постамент, виявилися сходи, що вели під землю.
– Ого… – приголомшено пробурмотіла Крістіна.
Величезна магічна сила, якою щойно володіла Клер, виходила за межі здорового глузду.
– Ти відповіла мені, Авроро… Ух… Рука пульсує… Те це ціна сили… – Важко дихаючи, Клер стиснула праву руку.
Алексія підтримала її.
– Ти в порядку, Клер?
– Так. Ходімо швидше. У нас мало часу. – Клер спробувала перевести подих і надати собі твердого вигляду. – Зробимо це – врятуємо всіх.
На чолі з Клер група почала спускатися.
Це були довгі, довгі сходи.
Через темряву і туман було майже неможливо бачити, що попереду чи позаду. Вони мовчали, тож тишу розривав лише звук їхніх кроків.
На той час, коли група нарешті спустилася, запас магії Алексії знизився з 500 до 450.
– Такі великі двері.
У тьмяно освітленому підземеллі показалися масивні двері. Спільними зусиллями група відчинила їх.
За ними – широкий простір, заповнений камерами по обидва боки. Камери порожні.
– Це… темниця?
Група обережно просувалася вперед. Потім, трохи пройшовши, вони почули звук, ніби позаду них рухалося щось важке.
– Що це… – задумливо прошепотіла Клер.
У темряві вони не бачили, що відбувалося позаду. Алексія, відчуваючи, що забула щось важливе, обернулася.
– Під церквою… Довгі сходи, що ведуть до прихованої кімнати… А потім двері, що зачинилися за спиною…
Вона згадала слова головного бібліотекаря. Це дуже нагадувало ситуацію, в якій вони опинилися.
– А! Всі назад! Це пастка!!
Алексія рвонула назад. Але масивні двері зачинилися з оглушливим гуркотом. Водночас із крихітних отворів на стелі вирвався газ. Повітря наповнив нудотно-солодкий аромат.
– Затримайте подих!
Але було вже надто пізно. Спочатку один зомлів, потім інший і так далі. Зрештою залишилася тільки Алексія.
– Ні, тільки не тут…
Коли свідомість затуманилася, вона побачила хлопця в протигазі.
– Ой-йой, – сказав він. – Ніколи не думав, що ви прокрадетеся так далеко, принцесо Алексіє.
– Неможливо. Це ти…
– Саме так. Я був кротом.
Ісаак у протигазі тихо захихотів. Алексія спробувала дотягнутися до меча, але не встигла і втратила свідомість.
Коментарі
Дописати коментар