Роман ЗЦВ. Розділи 874-875
Розділ 874. Грішна людина | Розділ 875. Об’єктивна історія
Розділ 874. Грішна людина
Хоча навколо замку були криниці і водозабірні споруди, пожежа вирувала з неймовірною силою, а густий дим заповнив сходові клітки, не даючи рятувальникам навіть шансу наблизилися до зали першого поверху.
Перша армія швидко відступила від замку й оточила територію. Пожежа тривала кілька годин, і до підземелля вдалося потрапити лише наступного дня. На той час там нічого не залишилося.
Після цього розпочалися роботи з очищення території, а також було проведене розслідування. Чиновники, які супроводжували армію, створили тимчасову ратушу і зайнялися адміністративними справами міста Золотого Врожаю.
Причину пожежі у підвалі швидко з’ясували: група щурів, сповнених ненависті до герцога Борґа, який перетворив квітуче місто на злиденну фортецю, проникла до замку через таємний прохід і підпалили купи соломи в темниці.
Це виявилося надзвичайно злісним актом підпалу, який не тільки становив серйозну загрозу порядку східного регіону, але також був прямою провокацією проти першої армії Беззимного міста.
Крім активного розголошення результатів розслідування, перша армія і ратуша також вміло розпочали загальноміську кампанію з викорінення щурів: зізнання винагороджувалися поблажливістю, опір – суворими покараннями, інформатори – винагородами, а за викриття щурів давали щедрі пайки… У поєднанні з випуском на ринок зерна, що зберігалося у різних дворянських резиденціях, і докладанням зусиль з надання допомоги, безжиттєве місто швидко пожвавішало.
У ніч, коли був виданий наказ про знищення щурів, Ведмежа Лапа знову прослизнув до намету Залізної Сокири.
– Босе, є ознаки того, що впливові родини тікають. Сьогодні через західні ворота проїхало близько десятка карет, які вирушили до округу Морський Бриз. Деякі з них залишили особливо глибокі колії, я думаю, що вони завантажені…
– Золотом, сріблом і коштовностями, – Залізна Сокира поклав перо, – я з самого початку казав, що нам потрібна лише провізія, вони можуть брати з собою все, що хочуть.
Командувач не був цим здивований.
Після пожежі у підвалі замку довіра між першою армією і традиційними дворянами повністю зникла. Якими б не були їхні причини, втеча для них – єдиний спосіб вижити. Втрата голів сімей і кількох лицарів не була чимось нестерпним для знатних родин. Титули можна успадкувати, лицарів можна призначити інших, але мужність протистояти ворогу лоб в лоб зникла назавжди.
Замість того щоб залишатися тут і чекати смерті, краще взяти решту родини, слуг, величезні багатства та вирушити в іншу землю, шукати нових можливостей. Феод важливий, але власне життя було ціннішим.
Крім того, готуючись до цієї битви, Вілліан Борґ зосередив усі ресурси в місті Золотого Врожаю. Більшість навколишніх територій сильно занедбані, і на їхнє відновлення знадобиться два-три роки. В іншому випадку дворяни б не прийняли рішення так швидко.
– Босе, ще одне… – Ведмежа Лапа завагався, рідкість для впертого і простодушного лейтенанта.
– Говори, – серйозно сказав Залізна Сокира.
– Пожежа в підземеллі… це ти зробив? – Ведмежа Лапа деякий час вагався, перш ніж тихо запитати.
– Чому ти так вважаєш?
– Якщо не враховувати залізні двері таємного проходу, з якими було б важко розібратися кільком щурам, я не думаю, що охоронці були настільки недбалими, щоб пропустити підпал. Крім того, я перевірив підземелля – полум’я поширилося не з камер, а йшло по обидва боки від проходу. І, судячи з обвуглених залишків, воно, ймовірно, було спричинене нафтою.
Вислухавши, Залізна Сокира кивнув:
– Ти правильно зрозумів, це був мій наказ.
Можливо, не очікуючи такого швидкого зізнання, Ведмежа Лапа на мить замовк, перш ніж сказати:
– …Чому?
– Такі справи краще вирішувати мені. Втручання когось іншого могло ускладнити ситуацію.
– Я не про це питаю, – лейтенант похитав головою. – Я маю на увазі… хіба вони не здалися?
– Он воно що… – Залізна Сокира на мить замислився. – Якщо коротко, у мене нема часу перевіряти, чи справді вони здалися, а Його Величність – судити їх. Ось чому король Роланд довірив мені всі справи східного регіону, перш ніж армія вирушила у похід.
– Але…
– Думаєш, що прийняття такого рішення без суду може призвести до смерті невинних серед них? – Залізна Сокира перебив лейтенанта і недбало простягнув книгу, яку взяв зі столу. – Поглянь на це.
– Це… книга перепису населення?
– Її знайшли в кабінеті замку, – кивнув командувач. – П’ять років тому місто Золотого Врожаю разом з навколишньою місцевістю мало населення близько 220 тисяч осіб, що робило цю територію найбільш процвітаючою у східному регіоні. Але цього року число різко скоротилося до приблизно 60 тисяч. Ми прийняли близько 30-40 тисяч біженців зі сходу. Навіть якщо взяти 40 тисяч, все ще не вистачає майже 120 тисяч – і це за умови, що населення не зростало. Ти маєш здогадатися, чому це сталося.
Ведмежа Лапа задихнувся:
– Ті затоплені поля…
– А також змінене до непізнаваності місто Золотого Врожаю. – Залізна Сокира встав, заклав руки за спину і підійшов до свічника. – Щоб перекрити дороги і потовщити стіни, Вілліан явно залучив людей з навколишніх територій – це те, чого він не міг зробити самотужки і без сприяння інших володарів. Така масова концентрація населення загострила проблеми порушеної торгівлі і зниження врожайності, наслідки цього чітко видні в переписі. Іншими словами, всі ці дворяни є спільниками герцога. Ти все ще думаєш, що Його Величність прийме їхні послуги?
– … – Ведмежа Лапа на мить втратив дар мови.
– Однак їхні самовпевнені заяви про невинність не були брехнею, – вів далі Залізна Сокира, – бо для них це ніщо. Навіть зі зменшенням більш ніж у половину сільськогосподарських угідь, дворянські особняки все ще були переповнені продовольством і… людьми. Зрештою, м’ясо може зберігатися довше за пшеницю, якщо до цього правильно підійти.
Зіниці Ведмежої Лапи різко звузилися.
– Найголовніше, вони серйозно заважають планам Його Величності. Населення – це найцінніший ресурс короля, однак ці дворяни його безрозсудно марнують. Якою була б битва, якби ми не привезли з собою нову зброю? Польова артилерія не змогла б просуватися багнюкою, і нам би довелося або розпочати облогу, або вступити у затяжну війну. Я думаю, що в такому разі дворяни не здалися б, поки не вичерпали населення міста. – Залізна Сокира обернувся. – У тебе ще є якісь питання?
Після довго паузи Ведмежа Лапа підняв голову:
– Ти вчинив правильно. Навіть смерть у вогні – це досить поблажливо до них… Однак цей метод не був ідеєю Його Величності, чи не так? А якщо він дізнається…
– Тобто, якщо? – Залізна Сокира підняв брову. – Думаєш, я триматиму це в таємниці? Ні, Його Величність точно знатиме – я вже записав у звіті все, що сталося у місті Золотого Врожаю. Незалежно від того, погоджується він з цим підходом чи ні, я буду нести повну відповідальність за цю справу.
Розділ 875. Об’єктивна історія
Очікуваний хаос не охопив місто Золотого Врожаю; хід подій повністю перевершив очікування Белла.
Як
писар кількох міських володарів, він, природно, знав, що означає падіння міста
– розграбування, вбивства, безлад, вигнання… Не було суттєвої різниці, хто були
переможці: лицарі, бандити чи пірати. Так відбувалося і коли Його Величність
Тіфіко придушував повстання, і коли влада перейшла до нового герцога.
Продовольство і багатство в місті – найкращі нагороди для загарбника. Привласнювати їх собі було цілком природно, так само як дворяни від самого народження стояли вище за простих людей.
Історичні записи неодноразово доводили це.
Однак цього разу ситуація була зовсім іншою – армія Роланда не напала на містян, а почала допомагати їм і заспокоювати. Велику кількість зерна, накопиченого у замку герцога, зварили як кашу і роздали голодним людям. На центральній площі розмісити велику кількість повідомлень про набір робітників, де обіцяли їжу і зарплату тим, хто братиме участь! Невже солдати Роланда не переймалися цим: те, що по праву належить їм, передається купі абсолютно незнайомих людей? Хіба ж міг четвертий принц подолати весь цей шлях заради захоплення міста Золотого Врожаю тільки для того, щоб розтратити власну скарбницю?
Читаючи різноманітні книги, Белл ніколи не бачив такого абсурдного прецеденту в історії.
Проте все це його лише здивувало, тоді як щось інше сповнила писаря глибоким страхом.
Мова йшла про пожежу, яка сталася у замку кілька днів тому.
Хоча говорили, що підпал зробили щури, але в цих словах було мало правди. Белл поспіль служив трьом герцогам і прожив у замку понад 20 років, але так і не виявив ні входу, ні виходу до жодного таємного ходу.
Цей шлях втечі на випадок смертельної ситуації мав бути дуже таємним і безпечним. Його сліди було важко знайти навіть з середини, що вже говорити про проникнення ззовні. Якби ці хлопці мали такі здібності, то вони б точно не належали до щурів підпілля.
Пожежу влаштували люди Роланда.
Усвідомивши це, Белл відчув, якщо раптово стиснулося серце.
Вперше дворяни не були вищими за простолюдинів. Їхнє життя нічим не відрізнялося від життів тих, кого кинули за міські стіни, без жодних гарантій безпеки.
Можливо, їм загрожувала навіть більша небезпека.
Впливові родини, які ще не були затримані Роландом, очевидно, також це зрозуміли – їхня реакція була швидкою: вони покинули місто Золотого Врожаю… можливо, навіть вирушили за межі Сірого Замку.
То що далі?
Чи станеться з ним щось подібне?
Останніми днями волосся писаря випадало пучками, а лисина на маківці ставала все більшою.
Цей страх не був безпідставним. Протягом десяти останніх років він був відомий як дворянин без титулу або простолюдином, найближчим до знаті. Белл служив багатьом володарям, був добре проінформованим і прочитав більше книжок, ніж переважна більшість нащадків знатних родин. Завдяки цьому він неушкодженим пережив як пограбування Ґарсії, так і зміну влади у східному регіоні. Навіть коли мешканців міста знову і знову скошували, як солому, Белл все одно мав сили спостерігати за цими сценами та записувати побачене.
Однак зараз він навіть не міг зімкнути очей.
Хоча ця грізна армія поки не завдала шкоди жодному з не дворян – навіть не зачепили простолюдинів, які служили великим родинам, – він справді не був упевнений, що вони не зроблять цього в майбутньому.
Белл не міг благати знать взяти його з собою, бо все-таки походив з простого народу. Однак він також відмовлявся сидіти і чекати смерті, постійно думаючи про те, що мусить щось зробити.
У мерехтливому світлі свічок погляд писаря впав на ще недописану хроніку міста Золотого Врожаю.
Думаючи про те, що він написав, Белл не міг не відчути холодок у серці.
Так, я майже забув про це…
Він швидко прогортав до останніх сторінок, вирвав їх і, порвавши на клаптики, підпалив, поки вони не перетворилися на попіл.
Ні, можливо, цього недостатньо.
Белл на мить замислився. Потім дістав перо, вмочив у чорнило і підніс до паперу.
«Яким би не був результат, ти повинен правдиво зафіксувати його, зрозумів?» Слова герцога Вілліана луною озвалися у вухах.
Звісно, він зараз все правдиво запише.
Це був обов’язок писаря.
Однак у світі не існувало абсолютної об’єктивності. Тепер він жив у місті, яким правив Роланд, тому не дивно, що мав певну упередженість; чи, швидше, це була частина об’єктивної реальності.
Белл глибоко вдихнув і швидко написав.
«Посланці, надіслані великим королем Роландом Вімблдоном, прибули сьогодні до вірного йому міста Золотого Врожаю…»
*******************
За межами міста Червона Вода, табір першої армії.
– Ваша Величносте, надійшов таємний лист зі східного регіону.
Соловейко вискочила з туману, несучи в руках сірого яструба. Птах підняв кігтисті лапи до Роланда і видав невдоволений звук, ніби скаржачись на вагу листа – до нього прив’язали приблизно шість сувоїв, які майже повністю закривали нижні кінцівки. Лише коли Соловейко запропонувала жменю сушеної риби, крилатий посланець заспокоївся.
Що ж, це вже навряд чи можна було вважати таємним листом.
Роланд по черзі розгорнув шість щільно списаних клаптиків паперу і швидко переглянув їх. Надіслав їх Залізна Сокира, мова загалом ішла про ситуацію після битви і був короткий звіт.
Перша половина була саме такою, як він і передбачав: армія східного фронту легко захопила місто Золотого Врожаю. Міномети довели свою ефективність у битві. Зіткнувшись з вогневою потужністю, яка значно перевищувала ефективність дванадцятифунтових польових гармат, ворог, який опинився в облозі, не зміг чинити опір.
Однак, побачивши другу половину, Роланд видав трохи здивоване «А?».
– Що сталося? Там якісь проблеми? – спитала Соловейко.
– Ну… це не зовсім проблема, просто трохи дивно. – Він простягнув їй п’ятий аркуш: – Поглянь сюди.
– Підпал підземелля, де були ув’язнені дворяни? – глянувши, Соловейко одразу вловила ключовий момент. – Ти не віддавав такого наказу?
Роланд похитав головою:
– Ні, я лише сказав, що він має повну владу у східному фронті.
– То… що дивного? – здивовано запитала вона. – Оскільки він має повну владу, будь-які його дії є нормальним, чи не так? Крім того, ці хлопці ніколи не були хорошими. Вони так довго відмовлялися тобі здаватися. Тепер ти можеш не лише знищити їх усіх, але й використати це, щоб розібратися зі щурами. Це безпрограшна ситуація.
– Правду кажеш… – Роланд погладив підборіддя.
У глибині душі він відчував, що його підхід був надто м’яким. Східний регіон був місцем, де довгий час жив другий принц. Завоювання міст – це всього лише перший крок. Далі вони мали підійти до справжньої мети: відкритої і прихованої боротьби з дворянами, що здалися. Саме тому Роланд відправив більшу частину чиновників-початківців, навчених ратушею, на схід і призначив Залізну Сокиру, людину пісків, командувачем армії східного фронту; все для того, щоб розібратися зі складною мережею дворянських зв’язків.
За його задумом, після захоплення міста Золотого Врожаю Залізна Сокира у повній мірі мав скористатися методами тортур, щоб знищити ворога – навіть ієрархи церкви не змогли витримати катувань цього Моджіна, тож про делікатних дворян можна і не говорити. Шляхом кривавих допитів і страт він поступово знищив би стару владу дворян, тим самим встановивши новий порядок.
А просто підпалити їх здавалося дещо нетиповим для Залізної Сокири.
Роланд трохи подумав про це і вирішив відкласти своє легке здивування на той момент, коли дві армії об’єднаються, щоб уже тоді розпитати про все. Зрештою, як сказала Соловейко, ефект від пожежі був неймовірним: впливові родини були налякані і, більше не дбаючи про власні землі, почали масово тікати за кордон.
З такими темпами округ Морський Бриз й інші території мали опинитися під повним контролем ратуші протягом місяця. Спочатку він думав, що ситуація у східному регіоні розвиватиметься з деякою затримкою, але зараз виявилося, що їхній прогрес просувався набагато швидше, ніж у західного фронту.
Коментарі
Дописати коментар