Роман ЗЦВ. Розділи 878-879
Розділ 878. Розслідування Соловейка | Розділ 879. Причини зради
Розділ 878. Розслідування Соловейка
За словами володаря міста Срібного Сяйва, збідніла родина Ґелан не могла мати надлишкових статків, щоб допомагати бідним, а це означало, що до розширення будинку і до роздачі гарячої каші, швидше за все, доклав руку віконт Сомей.
Незалежно від мотивів, що спонукали його прийняти Гайда до родини, замість того, щоб безкорисливо допомагати збоку, як часто любила говорити знать в оповідках, результат видавався досить непоганим. Ті, хто готові піклуватися про нужденних, не очікуючи нічого натомість, навряд чи будуть справді злими. Ба більше, родина Сомей поширювала свою добру волю через Гайда, що, у певному сенсі, було формою компенсації.
Крім того, навіть якби колишній молодший брат був у скрутному становищі, вона б не стала втручатися.
Соловейко прийшла лише подивитися на дім свого дитинства і… трохи згадати минуле.
Але щойно вона збиралася піти далі, як у неї раптом виникло дивне відчуття.
«Хвилинку, – Соловейко завмерла на місці, – що не так?»
Обшарпані простолюдини, слуги, що підтримували порядок, охоронці, що столи на варті біля особняка, і дворянин, який відповідав за роздачу… Вона, насупившись, знову оглянула подвір’я.
Гайд не носив божого каменю відплати – навіть найдешевшого.
У тумані вона чітко бачила його риси обличчя й одяг, тоді як охоронці біля дверей особняка здебільшого були приховані чорними дірами, виднілися лише піхви мечів і їхні ноги.
Ось воно. Соловейко раптом усвідомила причину свого занепокоєння: чого б це спадкоємець віконта не носив божий камінь відплати?
Навіть охоронці їх мали!
Невже Гайд абсолютно не мав упереджень проти відьом? Цю думку вона одразу ж відкинула. Соловейко яскраво пам’ятала огиду, що була на його обличчі понад десять років тому, коли він говорив: «Я хотів би, щоб у мене ніколи не було такої сестри. Відьми мають котитися в пекло, щоб скласти компанію демонам». Хоча тоді її здібність не могла розрізнити була це брехня чи ні, але одного погляду в його очі було достатньо, щоб зрозуміти: Гайд говорив щиру правду.
Він не міг дозволити собі божий камінь відплати? Для збіднілого дворянина це цілком могло б бути правдою, але не в цій ситуації, коли інша родина взяла його до себе.
Після хвилинного вагання Соловейко повернулася і пішла у двір.
Щойно вона пройшла крізь двері особняка, як почула тиху розмову двох охоронців.
– Дворяни справді жахливі люди. Цей хлопець живе не краще за нас і слухається пана, як собака, але просто змінивши одяг він перетворився на когось зовсім іншого. Чи може це бути та сама «дворянська основа», про яку постійно говорить хазяїн?
– Припини молоти дурниці, – різко сказав інший охоронець. – Віконт зараз тут, у будинку. Якщо хтось почує тебе і скаже йому, то про зарплату цього місяця можеш забути.
– Не хвилюйся, в мене гострий слух. Я почую, якщо хтось наблизиться. – Перший охоронець знизав плечима: – Крім того, слова «як собака» – це не моя вигадка. У хазяїна поганий характер, він так голосно кричить нагорі, що навіть внизу його можна чітко почути.
– Раз знаєш, що у нього поганий характер, то не потрібно створювати проблеми в такий час, – роздратовано сказав інший охоронець. – Щоб там не кричав хазяїн, він – дворянин. А ти хто? Чи має твій рід якесь прізвище, варте згадки? Навіть староста сусіднього села має більше ваги, ніж ти. Якби твій дядько не попросив мене стежити за тобою, я б взагалі не звертав уваги на те, що ти кажеш.
– Так, так, уже замовкаю, гаразд… Га? – перший охоронець раптом замовк.
– Що таке?
– У мене таке відчуття, ніби хтось щойно пройшов мимо… – він озирнувся. – Мабуть, здалося.
……
Не звертаючи уваги на охоронців біля дверей, Соловейко пройшла прямо крізь стіну і швидко знайшла кімнату, де знаходився віконт, зорієнтувавшись на божий камінь відплати – що вищий статус, то кращої якості предмети носили дворяни. Вона часто користувалася цим методом для визначення цілей, коли отримувала завдання на вбивство, і він рідко підводив.
Коли Соловейко почула, що Дорт Сомей тут, у неї виникла смутна підозра, що роздача каші бідним у дворі могла бути не такою простою, як здавалося на перший погляд.
Віконт у кімнаті був не один. Окрім повністю озброєного лицаря, який виконував роль охоронця, перед столом стояв літній чоловік у довгій мантії. Якщо судити з вбрання, то він виглядав як вчений зі старої столиці.
– Пане Дорте, вам не слід було вчора накидатися на шановного Гайда. Хоча він підкорився вам, прояв краплі поблажливості з вашої сторони допоміг би йому належним чином виконувати свої обов’язки.
– Знаю, але я не зміг себе стримати! – Дорт Сомей, сидячи у кріслі з високою спиною, розчаровано вдарив кулаком по столу. – Мені знадобилося більше ніж десять років, щоб дійти до цього моменту, і зараз, коли ці дві ділянки землі на сході були майже в моїх руках, Роланд Вімблдон мимохідь сказав кілька слів – і планує забрати все це! Ти чув, що сказав той старий? Він готовий взяти на себе ініціативу і відмовитися від феодальної влади, а також повністю підтримує нову політику Його Величності! Невже він думає, що раз йому це не потрібно, то всі інші теж так думають? Це мене аж до печінок дістало!
– Усміхайтеся, пане… продовжуйте усміхатися. Ви вже висловили ці скарги минулої ночі. – Вчений погладив бороду. – Якщо так неохоче до цього ставитеся, чому ж одразу не відмовилися?
– Е… – Дорт вдавився повітрям, а потім нещасно сказав: – Навіть королівські лицарі Тіфіко не змогли вистояти проти Роланда. Яке я маю право відмовлятися? Хочеш, щоб я помер на місці?!
– Отже, ці скарги – безглузді, вони тільки погіршать ситуацію. У такому разі, ви все ще хочете продовжувати?
– …Чорт забирай! – після короткого мовчання зрештою сердито вигукнув віконт.
– Його Величність лише скасував феодальні права. Ви можете наслідувати приклад графа Вільяма і ретельно керувати власністю на своїх територіях, тож втрати будуть незначними.
– Але без влади у моїх руках жадібні патрульні рано чи пізно знайдуть дорогу сюди. Які виправдання мені тоді використовувати, щоб зупинити їх? – Дорт кілька разів хитнув головою: – Ти знаєш, що я продаю. Щойно це виявлять, мене негайно відправлять на шибеницю.
– Тоді більше не займайтеся цією справою, – без вагань сказав учений. – Я вже говорив раніше, що це не довгострокове рішення. Тепер ви вже накопичили достатній статок, а церква більше не може вас обмежувати. Тож слід зосередити сили на законних справах – інакше який сенс був проходити через усі труднощі, щоб прибрати землю Ґеланів, як не заради того, щоб зійти з цієї кривої доріжки?
Віконт завагався, явно не в змозі відмовитися від доходів нинішньої справи. Після довгої паузи він зрештою через кілька хвилин твердо кивнув:
– Зрозумів. Ця роздача їжі – остання. Я особисто скажу Гайду після того, як вона закінчиться.
– Не зупиняйте це так різко, щоб не викликати підозр. Нехай так продовжуватиметься ще деякий час. Просто скажіть їм, щоб не приходили за новим товаром.
– Добре. Зроблю, як ти кажеш. – Вирішивши закинути тіньову справу, про яку згадував вчений, Дорт повністю розслабився. Він відкинувся на спинку крісла і голосно засміявся: – Ті двоє з родини Ґелан, мабуть, і гадки не мали, що втратили. А раз так, то мені доведеться подбати про це. Закладаюся, Гайд досі думає, що його батьки загинули під час заворушення біженців, га? Ха-ха-ха…
Від цих слів зіниці Соловейка у мить звузилися.
Розділ 879. Причини зради
Чому Дорт Сомей порушив цю тему?
В ту пору у місті Срібного Сяйва справді спалахнули серйозні заворушення. Серія нещасних випадків на шахтах призвела до загибелі сотень робітників. Власники були готові компенсувати збитки лише вільним людям, ігноруючи біженців, яких найняли працювати за мізерну плату, і це лише розбурхало гнів родичів жертв. Не бажаючи чекати смерті, біженці покинули шахти і дорогою почали палити, вбивати та грабувати. Порядок вдалося відновити лише завдяки королівським лицарям, що придушили заворушення.
Того дня батьки довго не поверталися додому. Соловейко дізналася про причину їхньої загибелі лише тоді, коли їх з братом відвезли до старого Ґелана.
Але слова віконта, здавалося, натякали на щось інше?
Вона не очікувала, що нещасний випадок, який стався понад десять років тому, все ще може мати наслідки, здатні перевернути все з ніг на голову. Якщо сказане віконтом – правда, то розслідування більше не буде зосереджено лише на стосунках між Гайдом і родиною Сомей.
Соловейко тихо вислизнула з кімнати, пройшла поверхами і дісталася до найглибшої точки підвалу. Потім вона активувала печатку прослуховування, яку взяла з собою.
Спочатку це було підготовлено для того, щоб Роланд міг викликати її в будь-який момент, Соловейко не очікувала, що печатка стане в пригоді таким чином.
– Це справді дуже підозріло, – почувши її розповідь, відповів Роланд через іншу печатку. – Отже, ти плануєш затриматися в особняку на трохи?
– Так, я маю намір почекати до ночі, щоб прямо запитати Гайда… він може щось знати. – Соловейко на мить завагалася, перш ніж продовжити: – Вибачте, Ваша Величносте, я…
– Не потрібно вибачатися, – швидко перебив її Роланд. – Поки ти не завершиш своє розслідування, я чекатиму на тебе в таборі. Не хвилюйся, тут цілком безпечно. Це не вважатиметься порушенням нашої угоди, поки я залишаюся тут. Але я хочу, щоб ти була обережною і не діяла імпульсивною. Що б не сталося, звітуй мені кожні чотири години.
Соловейко відчула, як всередині неї піднімається теплий потік. Вона помовчала трохи, перш ніж тихо відповісти:
– Так, я зрозуміла.
……
Лише коли місячне світло за вікном на даху зникло, Соловейко вийшла з підвалу і попрямувала до кімнати Гайда – до цього вона заздалегідь визначила, де знаходиться спальня брата. Місяць, що заходив, означав, що була майже третя година ночі. Більшість людей уже спали, і навіть нічні вартові неминуче занурювалися у дрімоту, що робило цей час найвідповіднішим для її дій.
Спальня Гайда розташувала на першому поверсі особняка, біля заднього саду. Зазвичай такі кімнати залишали для слуг і менш важливих гостей, що опосередковано підтверджувало слова двох охоронців – віконт Дорт не сприймав спадкоємця родина Ґелан якось серйозно. Це також змусило Соловейка усвідомити, що привітність родини Сомей в її дитячих спогадах, швидше за все, була лише фасадом.
Однак таке зневажливе ставлення змусило її почуватися набагато спокійніше. Ніхто не охороняв зали і коридори, що давало їй достатньо часу для втечі, якби щось трапилося.
Увійшовши до спальні, Соловейко різко витягла молодшого брата з ліжка. Перш ніж він устиг повністю отямитися від сну, блискучий кинджал уже був притиснутий до його шиї.
– Крики, благання про допомогу, плач – все це призведе до смерті, ясно? – прошепотіла вона позаду Гайда.
Він поспішно кинув.
– Добре. А тепер повернися і подивися, хто я.
Гайд негайно зробив, як сказали, але, коли побачив її обличчя у тьмяному світлі місяця, його очі розширилися від здивування! Якби не кинджал біля шиї, він би закричав.
Однак йому вдалося стриматися.
Переконавшись, що він трохи заспокоївся, Соловейко повільно сховала кинджал.
– Чому… ти тут? – тремтячим голосом запитав Гайд. – Хіба ти не мала давно померти?
Щойно вона почула його голос, давно поховані спогади накотили на неї. У ту ж мить Соловейко відчула себе так, ніби повернулася до будинку старого Ґелана. Біль від зради власного брата й утиски від далеких родичів довели її до межі відчаю і навіть затуманили свідомість.
Саме цей чоловік перед нею власними руками роздер найуразливішу сторону Соловейка, виставивши напоказ стороннім, яким вона не могла довіряти.
– Чому ти так сказав? – Вона прикусила язика, дозволяючи металевому смаку змити хаотичні думки у голові.
– Б-бо… – Гайд важко ковтнув, – Тіфіко кілька разів обшукував столицю і навколишні міста, а потім оголосив, що всі відьми страчені. Н-ні, Вероніко, тобто, сестро… я не хотів, щоб ти померла. Я був шокований, почувши цю новину, і подумав, що якби ти не пішла, з тобою могло б усе бути добре.
Вероніка… вона давно не чула цього імені, але після стількох років уже не була такою довірливою, як раніше.
Тремтяча, мов струни арфи, магія вже підказала їй відповідь – друга половина його слів була брехнею.
– Як ти опинився у віконта Дорта Сомей?
– Е-е, ну… – він на мить замовк. – Після смерті старого Ґелана в родині постійно виникали сварки. Я не знаю подробиць, але на той час, коли я успадкував титул, заощаджень майже не залишилося. Саме тоді віконт постукав у двері, і я не мав іншого вибору.
«Це брехня».
– Він змусив тебе приєднатися до родини Сомей?
– Так. Він сказав, що позбудеться мене, якщо я не погоджуся…
«Це брехня».
– То що ти для нього зараз робиш? – спокійно запитала Соловейко. – Допомагаєш бідним?
– Ні, – Гайд стиснув зуби. – Він просто використовує мене як прикриття, насправді він продає Сонну воду! Щури, що забирають товар, змішуються з натовпом. Я лише нещодавно розкрив його схему!
Спочатку йшла правда, останнє ж речення було брехнею.
Соловейко відчула, що не розлютилася, а радше відчула полегшення… Так, це було саме воно, саме так мала проходити нормальна розмова. Брехня на брехні, правда і неправда перепліталися… Людські серця постійно змінювалися, і навіть кровні родичі не могли по-справжньому почути найпотаємніші думки одне одного. Відколи пробудилася її здібність, вона звикла до таких обставин: чи то залишатися абсолютно непорушною перед обличчям обману, чи то знімати шари брехні для розкриття правди.
Навпаки, саме до розмов з Роландом, де коливання магічної сили були рідко помітними, їй було важко звикнути.
В цей момент повернулася вбивця з тіні, яка ховалася в темряві і викликала тремтіння у дворян центрального регіону.
– Які тепер у тебе плани?
Почувши це, Гайд раптово упав на підлогу, благаючи:
– Сестро, будь ласка, допоможи мені!
– Допомогти тобі?
Він підповз до неї ближче:
– Я знаю, що помилявся раніше… але ж я твій рідний брат! Віконт зовсім не ставиться до мене як до дворянина. Ти сама бачиш, він навіть поселив мене у кімнаті для слуг. Ремонт цього особняка – це лише прикриття. Якщо я залишуся тут, він врешті-решт позбудеться від мене!
– То ти хочеш, щоб я тебе звідси забрала?
– Забрала звідси? Тоді я все втрачу! – Гайд панічно похитав головою. Потім він з ненавистю сказав: – Ти вбила старого Ґелана, чи не так? Я не знаю, яку здібність ти використала, але ти змогла легко потрапити сюди і зможеш так само легко пробратися до спальні віконта. Сестро, вбий його! Як тільки він помре, у мене буде шанс стати справжнім дворянином родини Сомей! І т-тоді ти зможеш вбити усіх інших спадкоємців одне за одним, тож ця територія… і все майно родини Сомей стане нашим!
Соловейко довго безмовно дивилася йому в очі, аж Гайд не зміг терпіти далі і не опустив голову. Тільки тоді вона заговорила:
– Перш ніж це зробити, я хочу поставити тобі запитання.
– Т-так… – негайно відповів її брат.
– Чому ти тоді мене зрадив? – запитала Соловейко, з притиском вимовляючи кожне слово.
Коментарі
Дописати коментар