Роман ЗЦВ. Розділи 884-885
Розділ 884. Сліди війни | Розділ 885. Невдачливий купець
Розділ 884. Сліди війни
– Яка ситуація на заході?
Нетерпляче запитав командир північного гарнізону «Орлине Обличчя» щойно Цвях і дядько Шовковиця увійшли до центрального намету.
– Їхня кількість продовжує зростати, – віддавши честь, коротко розповів старий солдат про тижневе спостереження. – Це справді дивує. Я навіть уявити не міг, що королівство Світанку зможе зібрати стільки солдатів.
– Скільки їх? – Наливаючи їм чаю, Орлине Обличчя незворушно запитав: – Вісім тисяч? Чи дев’ять?
– Ймовірно, їх понад десять тисяч, – дядько Шовковиця одним махом випив чай. – Вже лише намети розтягнулися майже на пів кілометра, крім того, там було щонайменше 20 незнайомих знамен. Уявлення не маю, де вони знайшли таку кількість гарматного м’яса.
– Понад десять тисяч? – перо Орлиного Обличчя перестало рухатися.
– Якщо не вірите мені, можете запитати лідера загону, – він вказав на Цвяха поруч з собою. – Щоб оцінити їхню приблизну кількість, ми, ризикуючи бути виявленими, підійшли для розвідки до Старого Святого Міста. Вся околиця там кишить військами дворян Світанку. Вони заблокували шлях між Гермесом і їхнім королівством, більшість біженців рушили до Вовчого Серця і Вічної Зими. Тут, у напрямку Хребта Холодного Вітру, їх також має бути чимало – на зворотному шляху я бачив кілька груп численністю не менше ста чоловік.
– Це справді так, – кивнув Цвях. І додав: – Королівство Світанку зараз чекає на збір усіх своїх сил, вони також посилено охороняють території навколо. Я пропоную, щоб наступні розвідувальні групи не підходили надто близько до Старого Святого Міста, інакше їх можуть викрити лицарі, що патрулюють.
Помітивши незвичну ситуацію в Гермесі, північний гарнізон за підтримки герцога Канта почав проникати у високогірні зони, сподіваючись зібрати більше розвідувальних даних і підготуватися до майбутнього наступу. Однак Його Величність не схвалив план розвідувальної атаки Орлиного Обличчя, а натомість наказав перебувати напоготові і продовжувати розвідку. Не маючи іншого вибору, заступник командира батальйону придушив свої амбіції щодо масштабного наступу. Натомість він відібрав відповідальних людей з гарнізону, щоб ті маскувалися під біженців і по черзі стежили за Старим і Новим Святими Містами, а також продовжив надсилати розвідувальні дані Беззимному місту.
Звісно, Орлине Обличчя не залишався повністю бездіяльним протягом останніх кількох місяців. Переконавшись, що Святе Місто не влаштувало якоїсь пастки, північний гарнізон взяв під свій контроль Хребет Холодного Вітру.
Армія ж Світанку з’явилася два чи три тижні тому.
– Командире, ви хвилюєтеся, що ці люди заважатимуть плану Його Величності?
– Ха-ха-ха, хіба ж це можливо? – засміявся Орлине Обличчя. – Навіть якби їхня кількість подвоїлася, вони були б не більше ніж повільними рухомими мішенями для першої армії. Навіть армія божої кари не змогла прорвати лінію оборони, посилену кулеметами. Хіба ж у них є шанс наблизитися до Його Величності? Навпаки, що більше людей – то краще. Нехай спочатку атакують стіни Святого Міста і випробують міцність церкви. Було б чудово, якби обидві сторони зазнали важких втрат. У такому випадку Його Величність обов’язково погодиться з моїм планом. – Він зробив паузу. – Ви добре попрацювали як розвідники, ідіть відпочивати.
– Так, командире, – віддав честь дядько Шовковиця.
Цвях же не повернувся, щоб піти, він на мить завагався, перш ніж сказав:
– Хіба ми не можемо... відбити їх зараз?
Орлине Обличчя і дядько Шовковиця були приголомшені:
– Що?
– Його Величність не дозволив нам самостійно атакувати Гермес, але це не означає, що він також не дозволяє нам зупинити армію Світанку, чи не так? – Цвях закусив губу: – Якщо ми чекатимемо, поки вони нападуть на Святе Місто, все навколо Гермеса, ймовірно, перетвориться на руїни.
Старий солдат зітхнув.
– Ти щось бачив? – насупився Орлине Обличчя.
– Грабування і різанину... – Цвях притиснув руку до лоба, не бажаючи згадувати криваві сцени. – Вони ще навіть не увійшли до Старого Святого Міста, лише поставили табір на околиці. Навколишніх мешканців захопили в полон і насадили один за один на гострі дерев’яні палиці, які потім використали, щоб зробити стіну навколо свого табору. До жінок ставлення ще гірше...
– Досить, – перебив його Орлине Обличчя. – Такі речі – звичайна справа на війні! І церква, і королівство Світанку – вороги Його Величності. Краще вороги виснажуватимуть один одного, ніж ми виснажуватимемо себе! І не забувай, ми – армія, меч у руках Його Величності! Вбивати – наш обов’язок.
– Але це інша справа! – наполягав Цвях. – Ми боремося за досягнення цілей Його Величності, але вони... вони вбивають просто заради вбивства. Ті селяни не були вірянами, але до них ставилися гірше, ніж до тварин!
– Командире, його просто трохи охопили емоції, – швидко сказав дядько Шовковиця, побачивши невдоволення Орлиного Обличчя. – А ти? Ти хоч усвідомлюєш, що кажеш? – він повернувся до Цвяха. Поки церква не впаде, ми просто не можемо перетнути плато Гермес у них під носом. Як же нам тоді зупинити людей Світанку?
Нове Святе Місто нагадувало масивну фортецю, що об’єднувала всі ділянки плато в єдине ціле. Чотири брами зовнішнього міста були розташовані відповідно до чотирьох шляхів, що вели до різних королівств. Хоча тепер вони залишилися без охорони, дозволяючи біженцям вільно входити і виходити, це не означало, що церква сидітиме склавши руки та безперешкодно дозволить першій армії пройти через Святе Місто, щоб потрапити на територію королівства Світанку.
Цвях, природно, теж це знав. Він глибоко вдихнув:
– Насправді можна скористатися одною стежкою.
– Стежкою?
– На зворотному шляху я розмовляв з біженцями, один із них сказав мені, що на крутих скелях на краю плато є вузька стежка, якою пліч-о-пліч можуть пройти двоє людей. Взимку вона недоступна через сніг і лід, але, коли сніг тане, стежка дозволяє перетнути плато Гермес, не входячи до Святого Міста.
Орлине Обличчя довго дивився на нього, перш ніж похитав:
– Забудь про це.
Цвях опустив голову, не сказавши ні слова.
– Ти і сам чудово розумієш, що це ненадійний... ні, слід сказати, що це абсолютно нездійснений план бою. – На диво, заступник командира батальйону не розсердився, а терпляче пояснив: – Якщо не враховувати, чи взагалі існує ця стежка, навіть якби нам вдалося успішно дістатися Старого Святого Міста, ми б не змогли одним махом перемогти десять тисяч ворогів. Його Величність чітко дав зрозуміти на вечірніх лекціях, що перше, про що потрібно подумати перед початком будь-якої операції, – це логістика. Гірська стежка достатньо широка лише для того, щоб поряд ішло двоє людей, – уже саме транспортування припасів дуже складне, що вже говорити про перевезення кулеметів і боєприпасів. Крім того, весь гарнізон північного регіону налічує лише п’ять сотень людей, а боєприпасів, які ми маємо недостатньо для ведення затяжної війни. Якщо ворога не вдасться розгромити, ми станемо ізольованим загоном без будь-якої підтримки – весь наш гарнізон може бути знищений!
Орлине Обличчя звівся на ноги і підійшов до Цвяха:
– Я більше за тебе бажаю повністю розгромити ворога в рішучій битві, але це лише моя особиста думка. Його Величність і командувач Залізна Сокира довірили мені цю армію, тому мій пріоритет – безпека й інтереси солдатів. Що у рішення розмістити біженців, що зараз – я керуюся саме цим. Зрозуміло?
– ...Так, командире, – Цвях стиснув кулак, але зрештою продемонстрував військовий салют.
– Можете іти.
Щойно Цвях і дядько Шовковиця зібралися піти, як солдат підняв завісу намету й увійшов:
– Командире, надійшла відповідь від Його Величності Роланда.
– О? Дай-но гляну, – Орлине Обличчя поспішно взяв таємного листа і розгорнув його. Перш ніж Цвях і дядько Шовковиця устигли зробити хоча б крок із намету він покликав їх: – Чекайте!
– Його Величність дав нові вказівки? – спитав старий солдат.
– Саме так. Перша армія вже відпливала зі столиці і на повній швидкості прямує до північного регіону. Очікується, що вони прибудуть до Хребта Холодного Вітру через десять днів.
«Через десять днів... буде надто пізно», – гірко подумав Цвях. Армія Світанку могла будь-якої миті увійти до Старого Святого Міста. Всього за день чи два вони могли перетворити все біля підніжжя плато Гермес на пекло. Перед очима знову повстала примара жінки в червоному, яка опинилася під градом куль. Здавалося, ніби вона засуджувала його вчинки.
– До їхнього прибуття Його Величність наказав нам вжити негайних заходів, щоб зупинити армію Світанку від проникнення до Старого Святого Міста – принаймні ми повинні запобігти розграбуванню монастиря.
Цвях різко підняв голову.
– Чи... можемо ми це зробити? – дядько Шовковиця почухав потилицю.
– Це буде складно, тому Його Величність відправив спеціальне підкріплення, яке прибуде у північний регіон завтра ввечері, – Орлине Обличчя згорнув таємний лист. – Тільки відьми можуть прибути сюди так швидко. – Далі він поглянув на дядька Шовковицю і Цвяха: – Передайте усім лідерам загонів, щоб вони прибули сюди на зустріч! До речі, як звати того біженця, який знає про гірську стежку?
Розділ 885. Невдачливий купець
Дан почувався абсолютно нещасним.
Він був звичайним купцем, який подорожував між містом Вічної Ночі і Гермесом у пошуках пристойного прибутку. Дан продавав церкві хутро й оксамит з Сірого Замку, а натомість привозив амулети й статуетки, змочені святою водою. Конкуренція у цій торгівлі була жорсткою, йому знадобилося майже десять років, щоб закріпитися в обох місцях.
Маючи трохи вільних грошей, він хотів розширити свою справу, тому купив будинок зі складом на околиці Нового Святого Міста для зберігання товарів. Саме тоді, коли Дан збирався отримати чималенький прибуток, ситуація на півночі різко погіршилася – спалахнув великий конфлікт між новим королем Сірого Замку і церквою, що спричинило різке падіння попиту на релігійні предмети, такі як амулети. Через це він залишився з порожніми руками і навіть втратив майже п’яту частину доходу.
Але, поки Дан міг торгувати хутром, не все було втрачено. Насправді через все більший розпал конфлікту ціна на хутро навіть зросла. Він тоді вважав, що перемога церкви неминуча. Як частий гість Святого Міста, Дан чудово усвідомлював, наскільки могутньою була церква. Навіть найкращі лицарі королівства не могли зрівнятися з воїнами армії суду, що пройшли суворий вишкіл у Гермесі.
Однак, на його превелике здивування, церква не просто програла, а зазнала нищівної поразки. Торгівля Дана повністю зупинилася; хоча він знизив ціну на 30%, ніхто не купував товари. Лише коли Святе Місто занурилося у хаос, а його склад розграбували, він зрозумів, що це місце стало небезпечним.
Якщо ж говорити точніше, то з моменту руйнування собору за одну ніч він відчував неминуче наближення катастрофи. Проте крихітна іскра надії, що ще залишалася в ньому, вперто відмовляла покинути справу, над якою він роками старанно працював. Звістка про появу армії Світанку біля підніжжя Гермеса стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння. Їхня мета була очевидною – вони, безсумнівно, прагнули заволодіти багатствами, які церква накопичила протягом століть. Коли армія Світанку жадібно візьметься за грабунок, Дан втратить не тільки хутро, а і своє життя.
Прийнявши болісне рішення, він пішов з групою торговців на південь. Після кількох днів важкої подорожі вони нарешті дійшли до Сірого Замку. Прикордонний гарнізон не створював їм проблем, лише провів короткий допит, а потім солдати провели їх до табору, спеціально призначеного для біженців. Їм повідомили, що за два дні прибуде супровід від герцога північного регіону і вони зможуть поїхати до міста.
Дан думав, що це жахіття нарешті закінчилося. Хоча роки торгівлі розвіялися, як дим, він принаймні був живим, на відміну від старого суперника, скупого Сокаса, який загинув у дорозі. Дан мав будинок у місті Вічної Ночі, де на нього чекали дружина і діти. Ця думка трохи заспокоїла його.
Але менш ніж через день це відчуття безпеки миттєво зникло – двоє солдатів нового короля знайшли його і вивели з табору біженців. Він спробував підкупити їх кількома срібними вовками, щоб дізнатися, в чому справа, але зазнав невдачі.
Можливо, вони планували обібрати його до
нитки?
Дан міцно притискав гаманець до грудей. Це були останні гроші, що в нього залишилися. Якби їх хтось забрав, він би справді не вижив.
Але чи ж міг Дан відмовити? Йому бракувало сміливості. Відмовити у прохані лютій армії, що змогла розтрощити церкву, – це було поза межами його можливостей. Якби він розгнівав цих монстрів, то на нього, безсумнівно, чекав би жахливий кінець.
Ідучи, Дан подумки голосив у відчаї: «Чому ж мені так не щастить? Чому з усіх торговців обрали мене? Невже Бог прокляв мене за те, що я викинув непродані амулети і статуетки в яр?!»
Це почуття відчаю повністю відволікло увагу Дана, тож навіть коли його розпитував командир, який назвав себе заступником батальйону, він не зміг швидко оговтатися.
– Я-яка... стежка?
Заступник командира не розлютився, а спокійно запитав знову:
– Один з моїх солдатів сказав, що ти знаєш короткий шлях, який дозволяє, не заходячи до Нового Святого Міста, на пряму дістатися до підніжжя Гермеса. Це правда?
– Та стежка, про яку ти мені розповідав. Деякі торговці її часто використовують для контрабанди цінних товарів, і ти кілька разів ходив з ними, – додав інший чоловік.
«Хвилинку... то це не через золоті дракони в моїх руках?» Дан поглянув на іншого чоловіка і побачив, що то був молодий солдат, якого він зустрів дорогою. Здається, його звали Цвях. Він здавався досить приємним, тому Дан трохи з ним поговорив і, сподіваючись здобути його схвалення, похвалився, як ухилявся від церковного мита. Хто ж міг подумати, що цей вчинок принесе йому такі проблеми?!
Але тепер було надто пізно шкодувати про це.
– Е, така стежка справді існує, місцеві називають її Небесною лінією, – відповів Дан, примусивши себе говорити. – Вона з’являється щороку після танення снігу і стає непрохідною у туманні і дощові дні. Говорять, що стежка має різні виходи, але я знаю лише той, що веде до Світанку.
– Чудово, – кивнув командир. – Разом з моїми людьми пройдете нею кілька разів. Якщо вони зможуть успішно досягнути підніжжя Гермеса, я винагороджу тебе.
– Я не посмію, пане! – Дан швидко бухнувся на коліна. – Хіба ж я наважився б прийняти від вас винагороду? Я лише сподіваюся, що після завершення ви дозволите мені повернутися додому.
– Вибач, але так не вийде. – Слова командира пробрали його аж до кісток. – Щоб переконатися, що все пройде гладко, ти маєш залишатися з нами, поки місія не буде завершена.
– А-але, пане... – перш ніж Дан устиг закінчити, командир кинув йому п’ять золотих драконів.
– Це завдаток, потім отримаєш ще п’ять, – перебив командир. – Ти маєш знати, що можна собі дозволити за десять золотих драконів у більшості районів Сірого Замку.
Він важко ковтнув. Після стількох років у торгівлі у нього було лише трохи більше ніж тридцять золотих драконів. Натяк іншої сторони був більш ніж очевидним – це ціна за його життя. Відмовитися було неможливо.
– Ви... справді мене відпустите? – хоча він знав, що це питання безглузде, але не міг його не озвучити.
– Звісно. Якщо ти належним чином виконаєш роботу провідника, запевняю, я подбаю про те, щоб провести тебе до міста Вічної Ночі.
......
Дан з важким серцем покинув табір, і виявив, що супроводжують його молодий чоловік на ім’я Цвях і старий солдат.
– Ти справді втягнув мене у халепу, – сказав він з кривою посмішкою. Судячи з їхніх облич, цей результат, ймовірно, стався через збіг обставин, а не через умисну спробу підставити.
– Хіба ж це халепа? – насупився Цвях. – Десять золотих драконів – це немаленька сума. Якщо ти не маєш злих намірів, тобі не потрібно боятися якихось небезпек.
– Не хвилюйся, командир – людина надійна. Якщо він каже, що відпустить тебе, то так і буде, – вставив старий солдат. – Крім того, отримати десять золотих драконів лише за те, що покажеш шлях? Я був би неймовірно радий, якби це сталося зі мною.
– А ви...
– Просто кажи дядько Шовковиця. Залиш формальності осторонь. Якщо ж вони тобі необхідні, можеш шанобливо звертатися до Цвяха. Він – лідер загону і має вище звання, ніж я.
– С-справді? – Дан не міг не відчути легкого збентеження. Він вважав молодого чоловіка лише простим солдатом.
– Просто звертайся на ім’я, – недбало махнув рукою Цвях.
– Чи можете ви сказати мені... про яку саме місію згадував ваш заступник командира батальйону?
– Ми маємо обійти плато Гермес і зупинити наступ армії Світанку біля Старого Святого Міста.
– Лідере загону! – застережливо вигукнув дядько Шовковиця.
– Все гаразд. Він все одно буде з нами протягом кількох наступних днів. Якщо я дам йому трохи інформації, він не буде морочити собі голову зайвими роздумами і це допоможе нам виконати місію. Якщо ж з його боку буде хоча б один підозрілий рух, я негайно з ним розберуся.
Слова Цвяха пробрали Дана до мурашок по спині, але перша частина сказаного звучала ще більш неймовірно...
– Зупинити наступ армії Світанку? – він здивовано витріщився. – Неможливо! Ширини стежки заледве вистачає для того, щоб двоє людей ішли разом. Місцями вона обвалилася, один неправильний крок – і ви впадете зі скелі. Навіть якби ви йшли нею з самого світанку і до сутінків, за тиждень пройшло б щонайбільше кілька сотень людей. Що у вас є для протистояння їхнім лицарям? Не кажучи вже про те, що церква може напасти на вас з тилу!
– Ми воюватимемо не самі, – спокійно сказав Цвях. – Підкріплення Його Величності скоро прибуде до Хребта Холодного Вітру. Тоді ти побачиш, як воює перша армія.
Коментарі
Дописати коментар