Роман РБ. Том 10. Розділ 11-2
Розділ 11. Три голови краще, ніж одна. Частина 2
Розділ 11. Три голови краще, ніж одна. Частина 2
Пластикова пляшка. Така дрібниця. І водночас така важлива. У той момент наш попередній світ і цей, безсумнівно, були пов’язані. Ми викликали не істоту, а неживий предмет з надзвичайно простою конструкцією. Але ми принесли сюди щось, що не існувало в цьому світі.
– У тебе вийшло, – сказав я Нанахоші.
Вона твердо кивнула, виглядаючи дуже задоволеною.
– Так, у мене вийшло. Тепер я нарешті можу перейти до наступного кроку! Якщо вдасться удосконалити це багаторівневе магічне коло, то можна буде викликати все, що завгодно. Якщо я зможу краще організувати його, то, просто змінивши два чи три рівні…
У цей момент Нанахоші раптом прийшла до тями. Зі збентеженим обличчям вона відвела погляд.
– …Вибач. За т-те, що завдала стільки клопотів.
– Це ж «ти мені – я тобі», правда? Наступного разу, коли я опинюся у скрутному становищі, допоможи мені, добре?
– …Н-ну, звісно.
Сором’язлива Нанахоші виглядала досить мило.
Раптом я помітив, що Еліналіз дивилася на мене.
– Ви досить близькі, га?
– Еліналіз, ви так швидко зводите все до романтичних стосунків, – відповів я.
– Ну, ви чоловік і жінка. Але це не дуже прийнятно. – У неї був погляд докірливої тещі.
Я не мав наміру зраджувати. Ба більше, Сільфі знала, чим ми займаємося сьогодні.
Нанахоші добровільно зробила крок убік.
– І то правда, ти недавно одружився. Було б жахливо, якби твоя дружина неправильно зрозуміла.
Еліналіз весело засміялася й обійняла Нанахоші за плечі.
– Хехехе, не варто так хвилюватися. О, знаю! Ходімо сьогодні до корчми! Звичайно, платиш ти!
Нанахоші криво посміхнулася на пропозицію Еліналіз. Зазвичай вона б скорчила гримаску, яка продемонструвала глибину її незадоволення, й одразу відмовилася. Але не сьогодні.
– Ну, гадаю, в мене немає іншого вибору. Але це означає, що ми квити.
– Звісно. Згоден, Кліфе?
Кліф, який м’яв пластикову пляшку, обернувся до нас.
– Га? А, так! Звісно, ми квити. Але ти і сама доволі талановита, тому я не заперечуватиму, якщо ти наступного разу допоможеш мені з моїм власним дослідженням!
На ці слова Еліналіз захихотіла.
Серед білого дня ми пішли до корчми. З якоїсь причини, коли наша група йшла будівлею університету, до нас приєдналися Лініа і Пурсена. Вони сказали щось на кшталт «Ми не хочемо бути покинутими» і «Візьміть нас з собою, няв». Цікаво, як їм вдалося нас винюхати?
Коли наша маленька компанія вийшла на вулицю, Аріель зупинилася і запитала, що відбувається. Я пояснив їй ситуацію, і вона сказала «Я попрошу когось наглянути за вами» і послала з нами Сільфі. Очевидно «нагляд» був просто виправданням уважного жесту з боку принцеси.
На той час, як ми вийшли з воріт університету, в кінці нашої групи вже з’явився Бадігаді. Ні, серйозно, коли він підійшов?
Дорогою ми зайшли до гільдії магів, де Нанахоші зняла трохи грошей. Вона, очевидно, використовувала це місце як банк і зберігала там кругленьку суму.
Місцем нашого призначення була улюблена корчма Бадігаді.
Попри ранній післяобідній час, там перебували інші відвідувачі. Однак Нанахоші не звернулася на це уваги. Вона підійшла до прилавка і кинула повний мішечок золота.
– Ми бронюємо усе місце, – сказала Нанахоші.
– Га…? Серйозно?
Побачивши здивованого корчмаря, втрутився Бадігаді:
– Момент.
Він витягнув з кишені мішечок золотих монет й опустив на прилавок, подвоївши суму.
– Сьогодні день святкування! Нехай усі, хто прийде сюди сьогодні, отримають безплатні напої! – заявив Бадігаді.
Така гідна присутність. Чого і слід очікувати від короля.
«Він мій кумир! Я хочу бути ним!» – подумав я, наслідуючи слова двох парубків, що були свідками вчинку Діо.
З буденним виразом обличчя Бадігаді зайняв найбільший стіл у корчмі. А потім заявив:
– Несіть всю їжу, яка є у вашому меню!
Це була фраза, яку я хотів сказати хоча б раз. Оскільки платив не я, мене все влаштовувало, але чи справді наша група впорається з такою кількістю їжі? Ну, неважливо. Упевнений, все буде добре.
Коли принесли першу страву, Король Демонів встав і сказав:
– Отже, що ми сьогодні святкуємо?
– Успіх Сайлент у дослідженні, – сказала Еліналіз.
– Он як. Тоді, Сайлент, встань. Виголоси вступну промову.
Нанахоші піддалася і встала. На її обличчі проглядався проблиск небажання.
– …Дякую за сьогодні.
– Добре, а тепер будьмо!
– Будьмо!
Святкування почалося майже за таким самим сценарієм, як і весільний бенкет, що пройшов якийсь час тому.
***
Це була приємна вечірка. Коли трапляється щось хороше, люди веселилися і пили. Я ніколи в попередньому житті не бував на таких зібраннях. Навіть у цьому світі я нечасто мав подібний досвід. Коли я був шукачем пригод, я пив разом із групами, з якими працював, але мене завжди переповнював певний цинізм щодо подібних вечірок. Я думав, що люди, які напивалися і завдавали клопотів іншими, дурні. Але тепер, опинившись у подібній ситуації, я нарешті зрозумів, що вони відчували. Бували моменти, коли людині просто необхідно розслабитися і відпустити себе. Ось про що я подумав.
Саме це засіло у голові, поки я спостерігав, як Нанахоші співала японською аніме-пісні і гладила вуха Лінії. Іноді справді потрібно робити такі речі, щоб забути все, інакше людина не виживе. Зрештою життя сповнене труднощів. Потрібно робити так, щоб відбувалися хороші речі, бо без цього людину просто б розчавило. Я був упевнений, що Еліналіз і Бадігаді чудово це розуміли, враховуючи роки їхнього досвіду.
Дехто міг піддатися випивці і зануритися у болото, але алкоголь також витягував з нього. Іноді він навіть допомагав зцілити душу.
Сьогодні ми з Сільфі випивали вільно. Ми не пили алкоголь вдома, у нас не було такої звички. І не те щоб це якось було пов’язано, але сьогодні я вперше усвідомив, наскільки у Сільфі погані звички у вживанні алкоголю.
Ні, це було не погано. Зовсім не погано. Вона просто потурала своїм бажанням.
– Хей, Руді, погладь мене по голові.
– Так, так, хороша дівчинка.
– Ти також можеш з’їсти моє вухо, розумієш?
– Так і зроблю
– Ахаха, це лоскотно.
Напідпитку вона перетворилася на дуже милу істоту. Дивовижно. Мені слід спробувати більше заохочувати її випити. Але якщо вона поводитиметься так, я хвилюватимуся, коли вона питиме без мене. Можливо, слід заборонити їй пити поза домом? Але чи нормально так її обмежувати?
Ну, та байдуже. Вона моя. Хіба ж є щось погане в тому, що я робитиму
те, що хочу з тою, хто мені належить?
– Руді, обіймеш мене?
– Так, так, я міцно обійму твої стегна.
– Ухехе. Я така щаслива…
Її сміх звучав якось розпусно. О, сама думка про те, щоб повернутися з нею додому і кохатися, примушувала мене розуміти, чому світ сповнений любовних пісень. Навіть самому хотілося наспівувати.
– Руді, ну, знаєш, останнім часом я, цей, ревную.
– Що, серйозно? До кого? Я буду триматися від них подалі і розірву зв’язки.
– Ну, до пана Руїджерда. Ти розповідав про нього недавно, пам’ятаєш? Коли ти говориш про нього, то виглядаєш так… ну, розумієш?
– Так, але я просто дуже його поважаю. Тому, будь ласка, не дозволяй цьому тебе турбувати.
– Мені це не подобається. Я хочу, щоб ти звертав увагу лише на мене!
Це відрізнялося від слів, які вона говорила днями, коли я розповідав про Руїджерда. Мабуть, це були справжні почуття Сільфі. Мені видавалося трохи страшним, як вона, здавалося, все розуміла і приймала, залишаючись незворушною. Але, можливо, Сільфі просто намагалася бути такою. Однак ці складні речі можна залишити на потім, зараз я планував насолодитися цією милою істотою.
Коли я посадив Сільфі до себе на коліна і ми дуріли вдвох, підійшла Нанахоші.
– Ви така мила закохана парочка, що аж нудить. Закінчуйте вже. Ти хоч знаєш, скільки років минуло відтоді, як я бачила свого хлопця? – вона була п’яною і прискіпувалася до всього.
Нанахоші вже закінчила співати? Якби вона обрала якусь мейнстримну пісню, я б із задоволенням заспів з нею дуетом. З іншого боку, тут також міг проявитися розрив між поколіннями.
– Якщо плануєте займатися розпустою, то йдіть туди, де вас ніхто не бачитиме.
– Та ну, не будь такою. Тут повно алкоголю. Нам слід трохи розслабитися.
– Знаєш, я давно хотіла це сказати. Навіть у моїй кімнаті було чути всі ваші любовні ігрища. Що ж таке в біса цей шлюб? Га? Що це? Але неважливо, це нормально. Та все ж серйозно? Я була там вся така пригнічена, а ви двоє займалися сексом. Ви були такими голосними посеред ночі, серйо… кяаа!
Бадігаді раптом підняв Нанахоші на руки.
– Бва-ха-ха-ха! Ходімо! Заспівай мені своїх дивних пісень!
– Вони не дивні! Ці пісні дуже популярні в моєму світі!
– Як цікаво! Я не знаю, з якого ти світу, але заспівай їх для мене! Ну ж бо, співай скільки душа бажає!
– Чекай, мені спочатку треба дещо сказати Рудеусу…!
– Бва-ха-ха-ха! Якщо ти не можеш сказати чогось приємного людині, яка тобі допомагає, тоді краще співай! Ну ж бо, співай!
– Я тільки почала наближатися до того, що насправді хотіла сказати…! – голосно запротестувала Нанахоші.
Можливо, вона хотіла подякувати. Ну, ми всі вляпувалися в халепи, і я зробив лише те, що будь-хто зробив для друга в біді. Їй не потрібно мені дякувати.
Крім того, бути викраденою Королем Демонів – це справжній привілей. Вона ніби були принцесою якось королівства. Однак місце, куди цю викрадену принцесу потягли, виявилося не темницею, а щось на зразок сцени, подібні можна було знайти майже в кожній корчмі.
Через деякий час Нанахоші заспівала. Трохи пізніше приєднався акомпанемент. Спочатку я подумав, що це бард, але виявилося, що це Бадігаді тримав інструмент. Я і не знав, що він уміє грати. Крім того, Король Демонів попросив її заспівати для нього, але тепер виступав разом з нею? Я зовсім його не розумів.
Однак пісня здавалася знайомою. Як це називалося…? А, точно, «Ґандхара», фінальна тема телесеріалу «Подорож на Захід». Я не очікував, що її покоління знатиме таку пісню. З іншого боку, вона була досить відомою.
Але виконання – жахливе. Абсолютно. Жахливе. Можливо, все тому, що акомпанемент не відповідав потрібній мелодії. Ні, що спів, що музика були жахливими. Але схоже, що вона розважається.
Ну, Нанахоші була сьогодні центром групи. Це нормально, навіть якщо у неї виходило жахливо. Попри жахливе виконання, я все одно відчував емоцію. Вона справді так сильно хотіла додому?
Я цього не міг зрозуміти. Для мене країна кохання була прямо тут.
У будь-якому разі, це була чудова вечірка. Нам слід це якось повторити. Хороший звичай. Я матиму його на увазі.
***
Святкування закінчилося, коли Нанахоші, головна героїня, була геть п’яна. Лініа і Пурсена віднесли її до своєї кімнати в гуртожитку, очевидно, збираючись провести там піжамну вечірку. Решта розділилася і розійшлася. Ті, хто багато п’є, вирішили ще трохи випити в іншій корчмі.
Ми з Сільфі обрали варіанти повернутися додому. Сп’яніла, вона чіплялася за мою руку і тихо хихотіла. Її кроки були непевними, тому я міцно тримав її за талію. В цей момент я розумів почуття плейбоїв, які знали, що доб’ються свого на груповому побаченні.
Однак я не мав жодних нечистих думок. Принаймні не зараз. Коли ми повернемося додому, все могло змінитися.
– Руді, здається, трохи шумно? – раптом сказала Сільфі.
– Гм?
Коли вона про це сказала, я прислухався. Долинув стукіт і суперечка. Звучало майже як котяча бійка. Думаючи у чому справа, ми підійшли ближче до нашого будинку. І побачили їх. Група людей стукала у двері нашого будинку. Здалеку, я бачив лише силуети. Можливо, це були сусідські бешкетники або якісь злодії?
Хоча розум був затуманений алкоголем, я активував магічне око заради безпеки. Сільфі ляснула себе по щоках і, хитнувшись, стала рівно.
– Руді, я збираюся використати детоксикацію.
– Зрозумів.
Сільфі безмовно використала магію детоксикації, і я відчув, як алкоголь випарувався. Це не протверезило мене повністю, але голова прояснилася. Обережно, щоб потенційні злодії не помітили, я тихо підкрався до них… І тоді я почув їхні голоси.
– Ми так пізно тому, що ти повернула не туди, Норн!
– …Це стосується і тебе, Аїшо. Ти сказала, що це точно потрібне місце.
– Крім того, ми навіть не знаємо, правильне це місце чи ні! Що нам тепер робити? Таверни вже давно зачинені! Нам доведеться поставити табір надворі у таку холодну погоду!
– …Мені це теж не подобається. Але це ти сказала, що ми зупинимося у нього і нам не потрібна кімната. Я не хотіла зупинятися в його будинку, але це ти змусила мене піти…
– Бо ми сказали Джинджер, що все буде добре! Знімати кімнату після цього було б дурістю!
– …Завжди намагаєшся поводитися так, ніби ти найкраща.
Високі, галасливі голоси. Дитячі голоси, які здалися мені трохи знайомими. І під час їхньої розмови я почув імена, які вже знав.
А потім…
– Обидві заспокойтеся. Це точно правильне місце. Тут дехто знайомий.
Пролунав спокійний чоловічий голос. Щойно я його почув, як усередині завирували невимовні емоції.
Я зітхнув з полегшенням і став перед ними.
– А…!
– Старший брате!
Там стояли мої дві молодші сестри, які значно підросли за цей час. Вони були у схожому одязі різних кольорів, ніби персонажі з Ice Climber. Норн Ґрейрат і Аїша Ґрейрат. Та, що дивилася на мене з дещо складним виразом обличчя, Норн, Аїша ж дивилася на мене сяючими і рішучим очима.
– Старший брате, я сумувала за тобою! – Аїша кинула до мене, обхопивши моє тіло руками і ногами, ніби мавпочка. Потім вона потерлася своєю щокою об мою. Її шкіра здалася жахливо холодною, можливо, через те, що я був теплим від алкоголю. – Ого, ти такий теплий! Він тебе тхне алкоголем!
– А мені від тебе холодно. Будь ласка, відпусти.
Відтягнувши від себе Аїшу, я поглянув на Норн. Вона підтиснула губи й опустила підборіддя у вітанні.
– Ти п’єш? – запитала вона.
– Так, було невелике святкування.
Вона виглядала стурбованою. І не тому, що їй було ніяково. Пол згадував, що вона не найбільша моя шанувальниця, тож нічого не вдієш.
А позаду Норн…
– Рудеусе, минуло багато часу.
Там стояв лисий чоловік зі шрамом на обличчі. Гордий воїн зі списом. Він виглядав точно так само, як три роки тому.
– Так, минуло багато часу, пане Руїджерде.
Ностальгія переповнила моє серце. Я згадав дні, коли ми подорожували утрьох. Нашу зустріч і розставання. Що мені сказати? Поки я підбирав слова, Руїджерд раптово озирнувся.
– Я чув у гільдії шукачів пригод, що ти одружився, але… бачу, не з Еріс.
В його очах відображалася Сільфі. Вона здивувалася, але швидко вклонилася.
– Ем, Руді, чому б нам зараз не запросити їх всередину?
– О, так. Заходьте.
Я відімкнув двері і жестом запросив їх увійти.
Не очікував, що вони прибудуть зараз… Минуло трохи більше місяці з моменту отримання листа. Вони прибули набагато раніше, ніж я очікував.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар