Роман ЗЦВ. Розділи 199-200
Розділ 199. Хаотична битва | Розділ 200. Мисливці та здобич
Розділ 199. Хаотична битва
– Вперед! – одночасно з цим пролунав голос Реймана.
Левін витріщився на Реймана Гейвса, який упав з коня. Його потилиця була розірвана, відкриваючи червоно-білу липку речовину. Зламаний шолом упав набік, в ньому був величезний отвір, що ніби говорив: від цього ніщо не захистить.
– Вперед, покажіть на що ви здатні! – пролунав голос Левіна.
«Ні, я нічого не говорив!» – Левін затулив рота й озирнувся назад. Ополченці негайно проковтнули таблетки і кинулися бігти, на нього наче насувалася людська хвиля.
Він зрозумів: це була відьма. Вона відтворювала його голос.
– Не поспішайте, зупиніться! – закричав він.
Однак його голос був як бризки води у бурхливому людському морі. Декілька людей, що почули команду зупинилися, але інші продовжували рватися вперед.
– Швидше, в атаку, прорвіть оборону посередині, місто ваше – беріть там, що хочете. – Лунав не тільки його голос, а і голос Долна та інших лицарів. Вони були такими голосними, що перекривали шум навколо, наче слова ревіли прямо у вуха.
Ополчення вибухнуло криками, щиро вітаючи цей наказ, люди кричали «здобич» знову і знову. Невідомо, хто почав, але крики незабаром поширилися по всьому ополченню. Ситуація вийшла з-під контролю. Скільки б Левін не кричав, його голос тонув у збудженому реві натовпу. Він зосередився на керуванні конем, щоб його не понесло разом з людським потоком. Ополченці ніби збожеволіли та кинулися до центру дороги.
Ні, неправильно, вони вже давно з глузду з’їхали, і ситуація погіршилася після того, як ними почав керувати хтось інший. Ополченці надзвичайно збуджені після прийому пігулок, пролита кров збуджуватиме їх ще більше. Спочатку люди уникали Реймана, що лежав на землі, але потім вони почали наступати прямо на його тіло. Левін хотів знайти Долна та інших лицарів, але виявив, що їх розтягнув потік людей. За цих непереборних обставин він слідуватиме за потоком людей та намагатиметься вивести коня до лісу. Якщо він зараз спробує розвернути коня, то їх обох зіб’ють і він не зможе піднятися.
Вирвавшись з людського потоку, Левін роззирнувся, намагаючись виявити в цьому хаосі відьму, щоб пошматувати її на тисячу частин. Він точно знав, це відьомські хитрощі!
1500 людей, які проковтнули пігулки, зграєю кинулися до лінії оборони міста. Для принца це також буде смертельною атакою. Навіть якщо у супротивника є більша кількість нової зброї, все одно вони не зможуть стримати таку навалу людей, тож кінцевий результат очевидний. Коли обидві сторони опиняються у невигідному становищі, відьми, ясна річ, радітимуть такій ситуації, тому вони і підштовхнули ополчення до наступу.
– Відьма, що вбила Реймана, і відьма, що спричинила цей хаос, не може бути однією і тою самою людиною. – Сказав Левін, дивлячись на кількох ополченців навколо себе. Вони стояли у першій лінії, бачили падіння Реймана та чули, як він кричить, щоб зупинити людей, але в порівняні з величезною армією їх менше 30 людей. – Одна може приховувати себе, а інша здатна відтворювати голоси. Адже відьми не можуть мати дві здібності. Знайдіть другу, я роздеру її горлянку власними руками!
……
Крізь стрілецьке вікно Браян бачив, як наближається ворог, а з бункерів, що розміщені перед ними, вже лунали постріли.
Їхня позиція була у середині ромба, тому він мав дочекатися, коли ворог пройде фіолетову позначку біля дороги, перш ніж зможе стріляти. Очікування викликало в нього тривогу.
Підійшовши до іншого вікна, Браян визирнув назовні. Над артилерійськими позиціями продовжував підійматися білий дим, гучні звуки, немов грім, котилися знову і знову. Артилеристи почали стріляти першими, дальність стрільби дванадцятифунтової гармати покривала майже все поле бою. Якщо уважно прислухатися, то навіть можна почути виття снарядів, що розтинають повітря.
– О боже, вони так швидко біжать!
– Погляньте на того хлопця, йому відірвало руку снарядом, а він досі біжить уперед.
– Його Високість сказав правду, хіба ж їх можна вважати людьми? Вони ж майже як демонічні звірі.
Оскільки першій армії перед битвою сказали, що всі вороги – безумці, які приймають церковні пігулки берсерка, атака супротивників, що навіть на мить не затрималася під шквалом куль, не тільки не налякала їх, але і додала бойового духу. Зрештою перша армія виковувалася у боротьбі з демонічними звірами.
– Капітане, вони майже на місці! – нагадав хтось.
Браян квапливо повернувся на своє місце та виставив гвинтівку у вікно. У порівнянні з крем’яною рушницею, яка може зробити один постріл і її потрібно знову заряджати, нова зброя, яку видав Його Високість, має якісне покращення. Тепер за один подих він може вистрілити п’ять куль. Потім перекинути гвинтівку новобранцю та вистрілити п’ять куль із зарядженої гвинтівки, поки новобранець буде заряджати попередню.
Однак під час навчань Його Високість наголошував, що стріляти найкраще, коли ворог наблизився на 100-50 метрів, тоді це матиме найкращий ефект. При стрільбі ж на більшій дистанції потрібно бути максимально точним, бо виготовлення патронів для револьверних гвинтівок дуже клопітка робота, тому запаси куль у них обмежені.
Браян був переконаний, що мідні гільзи, наповнені порохом, усі однакові – тонкі спереду і товстіші ззаду – це точно не робота коваля. Ковалі б не змогли виготовити таку вишукану річ, тому він упевнений, що це робота відьми. Зазвичай після навчальної стрільби вони збирали гільзи та передавали їх Залізній Сокирі, а пізніше у них проходила практика перезаряджання патронів. Вони сідали групою навколо центру табору, заштовхували капсуль на дно, наповнювали його порохом, а далі вставляли кулю. Вони мали суворо дотримуватися інструкцій, щоб отримати нові патрони. Після цього в нього не виникало бажання марно витрачати припаси, щоб уразити важкодоступні цілі.
Коли ворог пройшов фіолетову позначу, Браян глибоко вдихнув і вигукнув:
– Вільний вогонь!
Солдати, які довго чекали на цей наказ, націлилися і з нетерпіння натискали курки. На деякий час бункер заповнився звуками пострілів. Ворог, який першим потрапив на лінію вогню, отримав ураження з обох боків у поперечну зону, він похитнувся й упав на землю. Очевидно, що хоча вони і можуть витримати більше болю, ніж звичайні люди, але це не мало значення, коли вони зіткнулися з великокаліберними кулями.
Браян помітив, що кілька людей стрибнуло на верхню частину бункера перед їхнім бункером, намагаючись підкрастися до солдатів, що стріляли всередині, але товсті залізні ворота завадили їм. Не вагаючись, він перевів на них дуло й один за одним застрелив цих божевільних. Причина, чому бункери розташовані у вигляді ромба, в тому, що солдати з одного бункера можуть прикривати людей в іншому, а вороги, які намагаються розвернутися або атакувати бункер ззаду, будуть розстріляні з інших бункерів.
– Обережно, вони метають списи! – раптом вигукнув хтось.
Браян побачив щільну чорну тінь, що піднялася з центру великої армії, пройшла найвищу точку в повітрі та посипалися на бункери обабіч дороги.
Відстань десь метрів двісті-триста! Він підсвідомо опустився вниз, але лише почув серію тріскучих звуків над головою. Піднявшись після атаки, Браян побачив, що жоден спис не зміг потрапити в бункер. Ситуація в бункері попереду була схожою, лише кілька коротких списів стирчали у стіні, як поодинокі пір’їни.
- Виглядає страшно, а користі ніякої. – Всі засміялися.
У цю мить Браян побачив ворога, який наближався до його бункера, навколо нього здіймалися бризки землі. Він нахилився і метнув короткий спис у своїй руці. Щойно зброя полетіла, як його збили з ніг щільним вогнем куль.
– Вниз! – ще до того, як його попереджувальний крик затих, спис пройшов крізь стрілецьке вікно і пронизав груди одного зі стрільців, той застогнав і упав на землю.
Розділ 200. Мисливці та здобич
– Пляма! – крикнув хтось. – Він поранений!
– Не чіпати його! – закричав Браян. – Я подивлюся на його поранення, продовжуйте стріляти.
Він передав гвинтівку новобранцю, який відповідав за перезаряджання зброї та нахилився до пораненого. Той був при свідомості та тремтячим голосом запитав:
–
Капітане, я… я помру?
Короткий спис увійшов у нижню частину грудей під кутом, тому не зрозуміло, чи пройшов він наскрізь. Побачивши, що поранений дихає рівно, Браян припустив, що зброя не зачепила легені. На уроках культури Його Королівська Високість одного разу розповів про функції різних органів людського тіла та невідкладні заходи при травмах. У такій ситуації найкраще, що він зміг придумати, це залишити пораненого нерухомим, дочекатися закінчення бою і звернутися до пані Нани по лікування.
– Відчуваєш біль? – запитав Браяна.
Пляма через силу кивнув.
– Раз відчуваєш біль, то не помираєш, – лицар поклав руку на його чоло. – Ти ж чув про здібність пані Нани, так?
– Так, – Пляма силувано усміхнувся, – всі… хочуть зустрітися з нею, тож… я нарешті зможу її побачити.
– Правильно, тому тримайся.
Закінчивши, Браян повернувся до стрілецького вікна, новобранець стурбовано озирнувся:
– Хіба не потрібно витягнути списа?
– Якщо його витягнути, то можна спричинити сильну кровотечу. Ти дізнаєшся більше, коли відвідуватимеш уроки. – Браян зробив паузу. – Щоб допомогти пораненому, ми повинні якнайшвидше перемогти ворога.
……
Стоячи на вищому місці, Роланд чітко бачив, що ворог, який мчить до міста, виглядає, як приплив.
Коли вони пройшли крізь два перші ряди бункерів, їхня швидкість значно знизилася, а коли вони дійшли до третього ряду бункерів їхні фланги були повністю відкриті для перехресного вогню стрільців.
Результат дій Луни досить очевидний, хоча ворожа армія розтягнулася у довгу смугу, більшість людей все одно прямували дорогою згідно з наказом відьми «атакувати по центру».
Щомиті падало багато людей, але вони нічого не могли з цим зробити Зіткнувшись з укріпленнями, які не можна зруйнувати мечем і списом, ополчення Тіфіко могло лише йти вперед, зазнаючи втрат.
Між третім рядом бункерів і артилерійськими позиціями – триста метрів, це відстань, яку називають зоною смерті, тому що тепер гармати заряджатимуть снарядами зі шрапнеллю.
У небі Блискавка змінила прапор на яскраво-червоний.
Кут пострілу 20 гарман вирівняли, з дула вивергалося полум’я та густий дим. Роланд приблизно підрахував, що наймайстерніші артилеристи можуть зробити постріл за двадцять секунд, а новачки десь за 30. На перший погляд, здається, що вони наблизилися до скорострільності найкращих артилерійських команд часів Громадянської війни США, але тоді результативність у три постріли за хвилину пов’язані у стрільбі ядрами, багато часу потрібно на перелаштування артилерії та повторне прицілювання. Але при стрільбі снарядами зі шрапнеллю не потрібно прицілюватися і не потрібно чистити канал ствола, а темп стрільби може зростати ще більше.
Проте для ворога теперішня швидкість стрільби уже є моторошною. Ба більше, ураження шрапнеллю неброньованих цілей приголомшує. Майже кожна шрапнельна кулька може нашкодити двом-трьом людям. Хоча люди ворога слабше відчувають біль, але почуття страху в них незаблоковане. Коли вони бачать, що навколо них люди одне за одним перетворюються на решето, навіть якщо вони збудженні та бажають убивати, у них не вийде придушити інстинктивний страх смерті. Ці люди всього лише купка простолюдинів, які мають мізерну кількість бойового досвіду. Половина з них лежить на дорозі, тож у ворожому війську почали з’являтися втікачі.
Страх поширювався, як чума, за першим потягнувся другий, далі третій, а потім перші ряди зупинилися, розвернулися і почали відступати. Артилерійські команди знову замінили снаряди зі шрапнеллю на ядра, стріляючи по найбільших скупченнях, а стрільці в бункерах вели безупинний вогонь.
На дорогу падали гори трупів.
……
Гнів Левіна поступово охолонув, і йому стало страшно.
Понад 20 людей відправилися на пошуки відьми, що з’являлася то тут, то там. Вона одягнена в дивне вбрання, тож коли вона ховалася у лісі, то майже зливалася з ним. Якби відьма не трималася біля дороги, то її майже неможливо було б побачити.
Однак навіть коли її помічали, вона завдавала великих неприємностей Левіну. Він виявив, що їй не потрібно відкривати рот, щоб наслідувати голоси, а ще звук може іти не з того місця, де її помічали. Іноді голоси лунали з лівого боку, іноді з правого, а подеколи навіть долинали ззаду. Голоси також були різноманітними, наприклад, звучав його голос і віддавав команди або долинав голос когось з ополченців із проханням про допомогу.
Але в той момент, коли вони зібралися оточити та схопити відьму, знову з’явилася жінка в білому.
Левін ще раз пережив шокуючу сцену вбивства Реймана Гейвса.
Вона тримає в руці сріблясто-білий «легкий арбалет», як тільки лунає гучний звук, що супроводжується іскрами, падає одна людина.
У тілі нещасного з’являється моторошна рана і всіх негайно охоплює жах. Броня не може захистити від цього і щит тут теж не допомагав. Окутий залізом круглий щит, який Левін тримав, розлетівся навпіл, а маленька дірочка в залізі, крізь яке просочувалося світло, показувало наскільки дивовижна зброя у суперниці. Єдине, з чим це можна порівняти, так це важкий арбалет. Якби він підсвідомо не опустив голову, щоб уникнути пострілу, то міг би стати трупом.
Але з важкого арбалета не можна здійснити кілька пострілів підряд!
Здібність відьми в білому з’являтися і зникати в поєднанні з жахливою зброєю, яку не потрібно перезаряджати, підштовхнули Левіна до розуміння, що в нього немає шансів перемогти. Щойно здоровий глузд узяв гору, гнів швидко згас, ніби його овіяло холодним вітром.
– Прийміть таблетки і вбийте її, коли вона з’явиться!
Вигукнувши це, сам Левін позадкував, даючи відьми можливість зосередитися на ополченні, поки він вибирається з лісу.
Безпечніше бути з великою групою людей, вона ніколи не наважиться напасти, коли він серед натовпу!
До того ж цей ліс якось дивно росте, густі бур’яни сягають колін, а земля вкрита ліанами, не звернеш на це уваги і спіткнешся об них. Спотикаючись через ліани, Левін майже вибрався з лісу, бажаючи приєднатися до армії, але побачене приголомшило його.
Дія церковних ліків ще не мала закінчитися, то чому вони відступають… Ні, швидше вони тікають. Тих, хто біг повільно, або тих, хто не встиг зреагувати, збивали з ніг і нещадно топтали. Цей потік нагадував коня, що шалено летів уперед. Натовп мчав так, що здіймав пил до неба, тому Левін не наважився ступити вперед, щоб зупинити їх.
Що сталося? Левін був приголомшений, за такий короткий проміжок часу армію кількістю 1500 чоловік повністю розгромили? І це коли вони прийняли пігулки! Невже підлеглі принца монстри?
У цю мить позаду пролунав звук, ніби хтось ішов крізь бур’ян. Він скреготнув зубами і люто вихопив меч – у мить смертельної небезпеки він рухався швидко, набагато швидше ніж раніше, це було як спалах блискавки. Однак його зустріло сліпуче полум’я, лезо меча чимось розтрощили, на всі боки розлетілися уламки. У правій руці, якою він тримав меч, з’явився щемкий біль, він більше не відчував пальців.
Коли Левін перевів погляд на руку, то побачив, що половини його руки нема, а червоні м’язи навколо білої кістки нагадували розрізану навпіл змію. Жінка в білому спокійно наближалася до нього, він не стримався і зробив два кроки назад, але потім спіткнувся й упав на землю.
Відьма наступила йому на плече, притиснувши холодну зброю до його чола. З цього ракурсу Левін побачив обличчя сховане під капюшоном.
Така… красива.
Це останнє, що він подумав перед пострілом.
Коментарі
Дописати коментар