Роман ЗЦВ. Розділи 201-202
Розділ 201. Повернення до фортеці | Розділ 202. Шлях до розвитку
Розділ 201. Повернення до фортеці
Пам’ятаючи про пігулки, Роланд не віддав наказу першій армії переслідувати втікачів, натомість послав Блискавку і Мейсі стежити за ситуацією.
Постраждалим солдатам негайно надали допомогу. За весь бій постраждали лише п’ятеро, усі вони отримали рани від списів, четверо поранених належало до артилерійського загону. На його полегшення, коли вороги підійшли десь на 150 метрів і метнули списи, це не налякало артилеристів, вони не побігли, а постаралися сховатися за лафетами гармат, щоб після атаки ворога негайно розпочати свою.
Від самого початку Нана стояла напоготові за лінією оборони. Щойно ворог розвернувся і побіг, вона, ігноруючи гуркіт гармат, кинулася разом з віконтом Тіґу на позицію артилеристів, щоб лікувати поранених, в яких поцілили короткі списи. Тепер важко навіть подумати, що це та сама дівчинка, в якої ще півроку тому паморочилася голова від одного лише погляду на кров.
Зрештою всі п’ятеро вижили. Під радісні крики та вітання солдатів, що спостерігали за нею, Нана покинула поле бою.
Насправді ця битва була набагато легшою, ніж коли їм довелося зіткнутися з коаліційними силами герцога. Без дії пігулок, залежні ополченці діяли вкрай погано. Деякі пробігали два-три кілометри, потім лягали на землю і більше не бажали рухатися.
Війська, які пізніше Роланд послав переслідувати супротивника, швидко зібрали їх усіх і відвезли до фортеці Довга Пісня. Також під час переслідування перша армія взяла у полон двох лицарів. Хоча ці двоє не приймали пігулок, але вони втратили всяке бажання чинити опір. Зіткнувшись з невпинним переслідуванням, вони вирішили просто здатися і попросили про можливість написати листи до своїх сімей з проханням про викуп.
Через чотири дні вони прибули до фортеці Довга Пісня.
Завдяки інформації, отриманої від полонених лицарів, Соловейко змогла легко перемогти ворога, що засів у замку фортеці. Вона негайно застрелила командира, після чого сто ополченців розбіглися в паніці, пізніше вони потрапили прямо в засідку, яку влаштувала перша армія біля воріт.
Люди Роланда знайшли Педро, якого ув’язнили в темниці замку. Він виглядав трохи виснаженим, ймовірно, через страх і тривогу, але, враховуючи, його належність до дворянської родини Жимолості, він не зазнав жорстоких тортур.
Майже через три місяці принц знову побачив керівника фортеці.
– Радий знову вас бачити, Ваша Високосте, – Педро нарешті відчув, як тривого розвіюється. Він ретельно описав, що пережив за ці дні. – Я не знав, що посланці Тіфіко…
– Вони всі мертві, – недбало сказав Роланд, відкидаючись на спинку крісла. – Також більше ніж половина з 1500 людей, яких вони привели з собою, загинули біля Прикордонного Міста, решта утримується у в’язницях фортеці.
Педро, почувши, що всі посланці були знищені, відчув занепокоєння:
– Ваша Високосте, якщо ви так зробили, гадаю, новий король… ні, ваш старший брат буде сприймати вас, як колючку в оці.
– То я повинен послухатися і покірно повернутися до столиці, щоб опинитися в його руках? – Роланд випрямляється і дивиться прямо в очі Педро.
Керівник фортеці мимоволі опустив голову:
– Ні, Ваша Високосте…
– З того моменту, як він послав війська, щоб зазіхнути на західний регіон, Тіфіко став моїм ворогом, – спокійно сказав принц. – Схоже, Тіфіко Вімблдон стає дедалі відчайдушнішим у намаганні захопити владу. Йому терміново потрібні землі та титули, щоб роздати дворянам, які його підтримують. Якщо ти хотів ліниво проводити час, то навіщо тобі братися за керівництво фортеці замість мене? Ти повинен чітко розуміти, що лише тоді, коли я стану королем Сірого Замку, твоя позиція у західному регіоні стане стабільною. – Роланд на мить замовк, а потім додав: – Щоб подібне більше не повторилося, потрібно сформувати армію для захисту фортеці.
– Армію? – приголомшено повторив Педро.
– Саме так, не лицарі, а постійна армія, яка складатиметься з простолюдинів. – Роланд почав по пунктах пояснювати план: – Ти обереш 300 людей з фортеці, а мої підлеглі навчать їх битися. До цих трьохсот осіб такі вимоги: тільки простолюдини, раніше не вчиняли жодних злочинів, не є вірянами церкви, вік від 16 і 30 років, не мають фізичних вад. На час навчання вони проживатимуть у Прикордонному Місті, зброєю я їх забезпечу. Лицарі й патрульні тепер відповідатимуть лише за порядок у місті. Тут записано більше подробиць, – він протягнув Педро папірець. – Ти можеш написати оголошення відповідно до перерахованих умов.
Якщо він хоче контролювати оборону місту, то, очевидно, найкращий спосіб досягнути цього – розмістити тут власну армію. Однак чисельність першої армії надто мала, її недостатньо для оборони Прикордонного Міста, що вже говорити про поділ військ для того, щоб розмістити у фортеці Довга Пісня власний гарнізон. Тому компромісним варіантом буде дозволити фортеці надати людей, а підлеглі принца проведуть навчання.
Завдяки здібності Соловейка до визначення бреше людина чи ні, вони можуть відібрати до армії відповідних людей, а нові методи навчання й ідеологічне просвітництво швидко сформують з них бойову силу. Щодо зброї, то їм можна передати старі крем’яні рушниці, з якими армії Прикордонного Міста ось-ось розпрощається, навіть якщо ця зброя потрапить до рук ворога, то великих проблем не виникне. Також ця новосформована армія зможе взяти на себе завдання розвідки і передачі інформації. Якщо хтось спробує атакувати фортецю, Роланд негайно отримає новини.
– Зрозумів, – кивнув Педро.
– Я особисто перевірю відібраних людей, тому не намагайся засилати шпигунів, це безглуздо. – Попередив Роланд. – Шпигуни, яких ти прислав раніше, відправилися у шахту. Якщо і цього разу буде щось подібне…
– Не буде, Ваша Високосте, – Педро витер піт з чола, – обіцяю, що це більше не повториться.
– Далі – церква, – принц із задоволенням знову відкинувся на спинку крісла, – ти, мабуть, ще не знаєш, церкву фортеці спалили люди Тіфіко. Також вони вбили ієрарха Тіро. Залишилися лише самі руїни.
– Вони спалили церкву? – Педро був шокований цією новиною. – Це… Я маю повідомити про це у Гермес.
Згідно з церковними законами, король і володарі зобов’язані захищати місцеві церкви від посягань, а якщо вони не змогли завадити шкоді, то повинні негайно повідомити про це у Нове Святе Місто. Для колишнього посланця, який знається на цих справах, абсолютно нормальна реакція повідомити про це, до того ж цю справу не можливо приховати. Є велика ймовірність того, що благочестиві віряни фортеці вже надіслали таємного листа до Нового Святого Міста в той же день, коли церкву спалили.
– Справді, про це потрібно повідомити, але зміст листа потрібно трохи підправити, – Роланд підняв кутик рота. – Ти маєш написати, що нападники були підлеглими Тіфіко Вімблдона, а також, що після того, як вони пограбували церкву, то її спалили та негайно покинули фортецю, і ти не знаєш, куди вони поїхали. А також ти маєш додати ось це до листа, – принц дістав із кишені пігулку і протягнув її Педро, – напишеш, що знайшов біля церкви. Вони зрозуміють.
– Що… це?
– Це таємні церковні ліки, вони одна з цілей Тіфіко. Ця річ надає людям можливість на короткий проміжок часу отримати надзвичайну силу, але після того, як дія ліків припиняється, людина втрачає сили, її тіло припиняє належним чином функціонувати і вона помирає. – Пояснив Роланд. – Тіфіко хоче використати ці пігулки для зміцнення армії та збереження своєї хиткої позиції. Церква негайно зрозуміє його наміри, коли побачить пігулку.
Чи будуть вони вживати заході, чи ні – це вже інше питання.
– Як накажете, Ваша Високосте, – відповів Педро, поклавши пігулку до кишені.
Розділ 202. Шлях до розвитку
Роланд відпив чаю, а потім додав:
– Також я планую створити систему базової освіти у фортеці Довга Пісня. Це також стане випробування того, чи зможеш ти продовжувати керувати фортецею.
Педро одразу ж нашорошив вуха, коли почув слово «випробування»
– Базова освіта?
– Правильно, – принц усміхнувся і кивнув.
Тепер, коли церква зруйнована, а ієрарх убитий, церква втратила значну частину впливу в цьому місці, тож це ідеальний час, щоб змагатися за ідеологічні позиції. Він не має надії перетворити всіх вірян на потенційних кваліфікованих робітників, що відповідатимуть його стандартам, а сподівається на ще більше послаблення впливу церкви. Якщо Святе Місто знову захоче влізти у фортецю Довга Пісня, у Роланда є багато способів тримати їх якнайдалі. Хай навіть не думають звести тут нову церкву.
– Базова освіта буде доступною для всіх жителів фортеці віком до 40 років, незалежно від статі. До курсу навчання входитиме читання та письмо, прості обчислення, вивчення природничих наук та ідеологічне виховання. – Роланд махнув рукою, стримуючи запитання Педро. – Не хвилюйся, гроші на витрати підуть з податку, який фортеця платить Прикордонному Місту. З наступного місяця фортеця платитиме лише 20%, а 10% будуть витрачені на освіту. Використовуючи ці гроші, ти можеш найняти кількох учених зі столиці або місцевих лицарів чи збіднілих дворян. Однак витрати на найм будуть незначними. Десять відсотків податку це щонайменше сума майже в тисячу золотих драконів, тому ти повинен зробити набагато більше, ніж простий найм учителів.
Педро подумав трохи і сказав:
– Ваша Високосте, ви маєте на увазі: використати ці гроші, щоб мотивувати жителів здобувати освіту?
У цього хлопця справді гострий розум. Роланд усміхнувся і сказав:
– Саме так. Крім дітей, більшість людей мають роботу, щоб заробити на проживання. Вони працюватимуть в день, тому навчання проходитиме ввечері. Ніхто не захоче іти на навчання та слухати патякання інших людей замість відпочинку. Також ніхто не захоче напружувати свої голови, щоб навчитися читати і писати. Тому ти повинен використати певні принади, щоб заманити їх на навчання, наприклад, надати вечерю з м’ясом або ті, хто швидко навчається, отримуватимуть грошову винагороду. Ясна річ, що світлі та просторі кімнати для навчання також важливі. – Принц зробив паузу. – Іншими словами, ти маєш зробити все можливе, щоб популяризувати освіту серед усіх мешканців фортеці. Як я вже казав, це також і твоє випробування: через рік кількість грамотних людей у фортеці має перевищувати 50%.
– Але, Ваша Високосте… – нерішуче почав Педро, – попри те, хто це буде, вчений чи дворянин, вони не мають досвіду навчати простолюдинів грамоти, що вже говорити про навчання природничих наук та ідеологічне виховання, – він ретельно вимовив незнайомі йому слова. – По правді кажучи, навіть я сам не дуже розумію, що це таке. Іншими словами, боюся, найнявши їх, потрібний результат не буде досягнено.
– Я це врахував, – заспокоїв його Роланд, – через це не переймайся, я надішлю групу чиновників з ратуші, вони допоможуть тобі у цій справі, Прикордонне Місто також надасть всі необхідні для навчання книги. Ці чиновники мають великий досвід, вони можуть читати лекції та навчати людей, яких ти наймеш, щоб далі ті люди навчали мешканців фортеці. Коли ти поспілкуєшся з ними, то зрозумієш, що чиновники з ратуші допоможуть у вирішенні певних питань.
«Тож, якщо Педро хоче і надалі керувати фортецею, він обов’язково співпрацюватиме з моїми людьми», – подумав принц. І через чиновників міністерства освіти, які займуть відповідні посади, новини з фортеці Довга Пісня будуть швидко передаватися до Прикордонного Міста.
Побачивши, що Педро не заперечує, Роланд сказав про останній пункт:
– І третє, я планую побудувати дорогу між фортецею Довга Пісня і Прикордонним Містом, щоб скоротити час подорожі між цими місцями для пішоходів і караванів.
– Ваша Високосте, але між цими місцями вже є дорога? – здивовано сказав Педро.
Чи можна ґрунтову стежку витоптану людьми вважати дорогою? Її ширина менше двох метрів, коли йде дощ, поверхня дороги перетворюється на болото, на ній повно ям, вона явно не підходить для швидкої їзди на кареті. Роланд похитав головою і сказав:
– По дорозі, яку я хочу побудувати, зможуть їхати поряд дві карети. Поверхня дороги буде рівною та гладкою, на ній не буде застоюватися вода навіть коли йтиме дощ. Це буде така сама дорога, як на вулицях Прикордонного Міста.
– Ви говорите про бруківку? – приголомшено запитав керівник фортеці. – Така дорога коштуватиме немало. Каменярі мають підібрати каміння, обробити його, потім викласти бруківку, а вже після цього дорогою можна буде користуватися. Дорога з бруківки, що вестиме від фортеці й до Прикордонного Міста коштуватиме щонайменше 5 тисяч золотих драконів. З усією повагою, Ваша Високосте, якщо фортеця Довга Пісня не підвищить податки, ми ніколи не отримаємо такої суми.
– Фортеці всього лише потрібно надати людей. – Спокійно сказав принц. – Оголосиш на всій території, що проводиш найм робітників. Не тільки на землях фортеці Довга Пісня, а і на території великих родин. Робітники отримуватимуть шість срібних вовків на місяць. Будівництво займе десь рік, гадаю, охочих буде багато.
– Для різноробів шість срібних драконів – це відносно висока зарплата. – Педро кивнув. – Скільки людей ви хочете найняти?
– Щонайменше дві тисячі, – відповів Роланд.
У такому випадку щомісячні витрати на різноробів будуть чималенькими. Крім того, також будуть каменярі, муляри та інші, що в очах інших безперечно виглядає високими витратами. Мало хто з дворян погодиться витрачати свої кошти на будівництво такої дороги. Це ясно видно з обличчя Педро. Але тепер, коли Прикордонне Місто може продавати парові двигуни, доходи і витрати загалом дійшли балансу. Роланд ніколи не планував зберігати всі золоті дракони у сховищі, як це роблять так звані скоробагатьки, найкращий спосіб використати гроші – це вкласти в інфраструктуру.
Побудова хорошої дороги між фортецею і Прикордонним містом дуже важлива. Це не тільки в майбутньому полегшить торгове сполучення між цими двома місцями, а і вплине на швидше розгортання військ. Якщо подорож буде ускладнюватися незручною дорогою, навіть якщо вони отримають новину про те, що фортецю атакували, то через три дні подорожі над містом уже може висіти прапор ворога.
– Зрозумів, – Педро прийняв наказ.
– Поки що це все, що тобі потрібно зробити. Я скоро повернуся до Прикордонного Міста, тому працюйте наполегливо, пане посол, не підведіть мене цього разу.
Педро розвернувся, щоб піти, аж раптом зупинився, ніби щось згадавши, і запитав:
– Ваша Високосте, що робити з ув’язненими?
Уперше за цю зустріч Роланд не відреагував швидко, він трохи помовчав, перш ніж сказав:
– Тримай їх у в’язниці, вони довго не проживуть.
……
Сівши на корабель, принц вирушив додому.
– Здається, ти не в гуморі? – запитала Соловейко, повернувшись до нього обличчя. – Це через тих простолюдинів?
– Тіфіко примусив їх, – зітхнув Роланд. – Якби ними не маніпулювали через пігулки, вони б не стали коритися його наказам і не гинули в незнайомій стороні.
– Це не твоя провина, – Соловейко взяла його за руку.
– Звичайно, ні, – без вагань сказав Роланд. – Якби я їх не зупинив, Прикордонне Місто стало б жертвою жаги Тіфіко до влади. Звичайно, церква, яка виготовила ті пігулки, також є одним із винуватців.
– Отже, ти знищиш церкву, припиниш суперечки і покладеш край вбивству людей з таких безглуздих причин, правда? – з усмішкою запитала Соловейко. – Чи це будуть відьми, чи звичайні люди, всі житимуть щасливо під твоїм правлінням.
– … – Роланд подивився в її сяючі очі та легенько кивнув: – Так, обіцяю.
Коментарі
Дописати коментар