СвТ. Том 5. Епілог, частина 1
Епілог. Заради цього я навіть знищу увесь світ! Частина 1
Епілог. Заради цього
я навіть знищу увесь світ! Частина 1
– Уух… – простогнала Крістіна, прокидаючись від глибокого сну.
Її тіло було важким, а свідомість – затуманена. Останнє, що вона пам’ятає, це спуск у підземелля.
– Де я…?
Її кінцівки прикуті до стіни.
Вона спробувала вирватися, але не могла зібрати ні краплі сили. Магія була запечатана.
– О, ти прокинулася. Гадаю, я не маю дивуватися.
Крістіна повернулася на голос і побачила Ісаака.
– Чому… я скована? – запитала вона.
– Бо я це зробив.
– А…
– Ти не здивована.
– Я завжди знала, що ти поверхнева людина. Зазвичай такі люди щось приховують.
– Я це запам’ятаю.
– Де інші?
– Принцеса Алексія і Клер з моїм господарем.
– Твоїм господарем?
– Так, з моїм господарем. – Ісаак повторив ті самі слова. Здавалося, він не планував говорити якихось деталей. – А Сузукі спить он там.
Ісаак вказав на дальню стіну.
Там був Сузукі, якого скували так само як і Крістіну.
Вона зітхнула з полегшенням:
– Сузукі…
– На жаль, він може ніколи більше не прокинутися.
– Щ-що ти маєш на увазі?
– Газ, який я використав, щоб приспати вас усіх, особливо сильно діє на людей з низьким запасом магії. Вони нерідко занурюються у вічний сон.
– Сузукі…
– Це не схоже на тебе, Крістіно. Він просто дрібний аристократ з бокової гілки родини. Нема потреби сумувати за кимось таким нікчемним.
– Це правда, але…
Коли Ісаак зазначив це, Крістіна зрозуміла, що засмутилася.
Він мав рацію, Сузукі був дрібним аристократом з бокової гілки родини. Як донька герцога, вона знала, що багатьох людей можна замінити.
– Я думала, що його здібності будуть корисними родині Хоуп. Ось і все.
– А, розумію. Ну, чесно кажучи, мені байдуже, житиме він чи помре.
– Ти кажеш, що його життя нічого для тебе не означає?! – Крістіна пильно подивилася на Ісаака.
– Так, саме так. Мене хвилює лише завершення моєї роботи.
– Що ти задумав?
– Твоє тіло має великий потенціал. Моя організація хоче використати його на повну.
– І що це за організація? Ти говориш про Сад Тіней?
– Сад Тіней? О, прошу, не став нас в один ряд з цими новачками. Ми правимо світом з незапам’ятних часів… Але не будемо про це говорити. Нема сенсу щось тобі казати. Зрештою ти незабаром станеш бездушною маріонеткою.
Ісаак витягнув шприц, наповнений червоною рідиною.
– Закінчимо з цим швидше. Якщо змарную багато часу, то не встигну на видатне розпечатування правої руки. Упевнений, з таким талантом ти зможеш стати Другим Дитям. Хоча бідолашний Сузукі не досягне навіть до Третього.
Ісаак посміхнувся і притиснув шприц до руки Крістіни.
– Стій…! Точно, де Ніна?!
– …Вона зникла, – Ісаак скривися.
– Зникла?
– Я був упевнений, що газ приспав вас усіх, але навіть не помітив, як вона безслідно зникла. Не те щоб вона могла вибратися зі Святилища живою. Але ух… це означає, що пізніше мені доведеться прибирати більше.
Ісаак ще сильніше натиснув на шприц.
– Ні…!
– Прощавай, Крістіно…
Раптом щось поворухнулося на краю поля зору Ісаака.
– Так шумно… А я так гарно дрімав.
Голос належав Сузукі, який би мав міцно спати.
– Су-Сузукі… – затнулася Крістіна.
– Щ…?! Ти прокинувся?!
Сузукі апатично позіхнув:
– Сам же бачиш. Невже це справді так дивно?
– Щ-що ж, неважливо. Твоє пробудження нічого не змінить. Спочатку я позбудуся від тебе, бо ти як колючка в очі.
Ісаак зі шприцом у руці попрямував до зв’язаного Сузукі.
– Позбудешся мене?
– Хм. Можливо, коли ти перетворишся на бездумну маріонетку, то нарешті перестанеш патякати, – сказав Ісаак і встромив голку шприца у шию Сузукі.
– Збираєшся позбутися мене. – Сузукі посміхнувся. – Навіть не мрій.
Наступної миті тіло Ісаака здригнулося. Шприц, наповнений червоною рідиною, впав і покотився по підлозі.
– Що…?! Кхах… Кхах…
Сузукі ударив правою рукою в живіт Ісаака.
Удар долонею. Потужний, і спрямований прямо в живіт Ісаака.
– Неможливо… Як ти вирвався з пут… Твоя магія мала бути запечатана! – схопившись за живіт, Ісаак відступив. З його губ стікала кривава піна.
– Все легко. Я просто вивихнув собі суглоб, – відповів Сузукі, звільняючи з кайданів ліву руку.
Вивернувши суглоб так, як не змогла б жодна людина, він звільнився, а потів повернув руку до оригінального стану, це нагадувало перемотку відео назад. Далі Сузукі майже так само зняв кайдани зі щиколоток.
– Це неможливо…
– То що тепер? Хіба ти не збирався від мене позбутися?
– Тц… Не задирай носа, невдахо. – Очі Ісаака спалахнули люттю. – Ти не маєш права дивитися на мене згори вниз!
Він витягнув меч і приготувався.
Сузукі потягнувся за зброєю на поясі, а потім нахилив голову.
– Де мій меч…?
На його поясі були лише піхви.
– Погані новини для тебе, – заговорив Ісаак. – Я позбувся твого меча.
– Он як. – Сузукі вийняв з кишені авторучку. Він зняв ковпачок і спрямував кінчик на Ісаака. – Що ж… цього достатньо.
– А-авторучка…? Не сміши мене!!
Магія Ісаака вибухнула.
Він умить кинувся вперед і зробив потужний горизонтальний змах мечем. Дуга, яку описував клинок, мала б розрізати Сузукі навпіл.
Якби тільки не завадила авторучка.
Сузукі заблокував меч кінчиком ручки. Пролунав високий, схожий на розбивання скла звук – і клинок Ісаака розлетівся на шматки.
Не затримавшись ні на секунду, Сузукі штовхнув авторучку вперед.
– Щ… кхарх!
Її гострий кінчик пронизав плоть Ісаака.
Той зробив повільний крок назад, потім ще один. Він торкнувся авторучки, що застрягла в шиї, і широко розплющив очі, ніби не міг в це повірити.
– Кхох… крихітною… авторучкою…?
Крап.
Крапля червоного чорнила зірвалася з авторучки.
– До речі, мені потрібно її повернути. Я не можу писати у щоденнику без неї.
Сузукі схопив авторучку, що стирчить з горла Ісаака.
– Чекай… зупинись… ні, нііііііііі!
Щойно Сузукі витягнув її, як з горла бризнула величезна кількість крові.
Криваве чорнило заплямувало підлогу.
– А… Акх…
Приголомшений, Ісаак упав на коліна.
Він подивився на Сузукі, його очі широко розплющилися. Ісаак побачив нашийник. Той показував неймовірну кількість магічної сили.
– Звідки в тебе… вся ця магічна сила? Кхах…
Ісаак, кашляючи кров’ю, упав.
– Я… не можу… піти… ось так… Кха… хааа…
Кров продовжувала безперервно литися з його шиї, і невдовзі дихання Ісаака стала поверхневим, аж поки повністю не зупинилося.
Сузукі з нудьгою подивився на закривавлену авторучку.
– Ух, тепер вона брудна. Що ж, мені це більше не потрібно.
Він кинув її на тіло Ісаака.
Після чого повернувся і підійшов до Крістіни.
Очі Сузукі мали зловісний вираз, і Крістіна втратила самовладання, коли він подивився на неї.
– Е… ну… – затнулася вона.
З якоїсь причини її серце забилося швидше. Не знаючи, що сказати, вона нерухомо дивилася на Сузукі.
– Головне те, що з тобою все гаразд.
Він звільнив Крістіну з кайданів.
– Д-дякую, Сузукі… – сказала вона слабким, майже нечутним голосом.
– Я просто зробив те, що зробив би кожен. А тепер хутчіше. Я хвилююся за інших.
– Е-ем, чекай, Сузукі!
Гукнула Крістіна, коли він збирався піти.
– Здається… я неправильно тебе оцінила. Я думала, що ти безнадійний невдаха… Але це явно не так. – Вона ніяково опустила голову. – Якщо ти погодишся, я буду більш ніж рада запросити тебе до головної родини після того, як все закінчиться…
– …Твоє судження правильне. Сузукі був невдахою, – сказав він, все ще повернутий до неї спиною.
– Га? Але… це…
– Ти не помилялася. Ти ні в чому не помилялася.
У голос Сузукі лунала холодна раціональність, якої Крістіна ніколи раніше не чула.
– О… вибач. Мабуть, я сказала щось, що тебе образило.
– Зовсім ні. Просто… тобі слід триматися від мене якнайдалі. Переді мною лежить кривава дорога… Я з тих людей, які не можуть жити у світі, де ллється сонячне світло.
Сузукі не обертався. Він говорив, стоячи до неї спиною, ніби відкидав увесь світ.
– Який тягар ти несеш…?
– У мене є обов’язок. Обов’язок, який я мушу виконати, навіть якщо доведеться взяти на себе всі гріхи світу… Якщо ти вплутаєшся в це, то завдаси собі болю і заплямуєш руки кров’ю.
І в цей момент Сузукі нарешті обернувся.
Поглянувши йому в очі, Крістіна ахнула. Вони були холодними, як скляні намистини, позбавлені, здавалося б, будь-яких емоцій.
Але це було не так. Глибоко в цих скляних намистинах вирувало чорне полум’я емоцій.
Сузукі ніжно простягнув руку до шиї Крістіни.
Піднявши її підборіддя, він наблизив обличчя.
– Сузукі… – зірвалося в неї зітхання.
Зачарована глибиною його погляду, Крістіна заплющила очі.
Потів пролунав різкий тріск.
– Га…?
Коли вона розплющила очі, нашийний зник.
– Е-е… нашийник… як?
Сузукі не відповів на її запитання. Вона помітила, що його нашийник також зник.
– Часу обмаль, – наполегливо сказав він. – Нам слід поспішати.
Сузкі повернувся і пішов геть. Його спина виглядала дуже самотньою.
– Ч… чекай, Сузукі!
Не бажаючи залишатися позаду, Крістіна кинулася за ним.
Коментарі
Дописати коментар